Син мавки Ч.1

Кидати камінням у те, що залишилося від колишньої схованки Страхопуда, ось і все моє заняття на сьогодні. Тепер я часто сюди приходив, щоб загубитись, ще один спосіб дошкулити собі ж. Останнім часом я так погано спав, що світ навкруги був то надто яскравий, то безбарвний. Але я все одно не відкладав з рук того персня в надії, що у новому кошмарі я побачу деталь, яка досі ховалася від мене. І саме вона допоможе мені розпочати пошуки. Я не хотів признаватися, що таким чином караю себе за невдачі. Перш за все за Пензлика, якому завдав болю. Він часто приєднувався до мене на прогулянках, але ми мало розмовляли. Я не знав як йому зарадити, тому просто чекав. І старався запобігти його поривам знайти того мольфара, що спопелив Хвою. Від укусу його вовчої подоби залишились лише бугристі шрами, але я пам’ятав чим він нам завинив і обіцяв хухові, що одного дня він таки відповість за те, що накоїв. От і все, що я міг зробити для друга.

У моїх минулих наївних мріях, повернення Аси мало стати початком нового повністю щасливого життя. Як же гірко я помилявся. У мені засіла дивна пустка, яку я не міг нічим подолати. Зараз я просто не розумів, як батько може бути таким піднесеним, чому він не бачить людей навкруги і того, що їх мучить? Або він займався самообманом, або він створював для нас оточення в якому ми мали знову стати сім’єю. Марічка і Петрик почували себе незатишно, це я теж відчував, але не хотів розбиратися. У них є все, що потрібно, а далі час покаже. Аса намагалася ніяк з ними не взаємодіяти і думаю, для дітей це й на краще.

Мене точили з середини думки про власну наївність, а позбутись їх ніяк не вдавалося. Аса була мені другом — рідною душею, до Мари зароджувались почуття, від яких все навкруги стало яскравішим. Але віднайти ту світлу людину з минулого я вже не зможу, а ту ким вона стала тепер — узагалі не знаю.

Як би то не було, але слова Чугайстра, що тепер все у моїх руках, постійно відлунювали в голові. Я просто мусив, щось вдіяти, бо сидіти на місці і вдавати слухняного сина не було сил.

Знову шукати мавок, здавалося марною тратою часу. Я досі пам'ятаю те дивне відчуття, що опанувало мене, коли я піддався на їхній поклик. Не знаю, чи саме моя людська частина не дала повністю поринути у ту єдність, де не було окремих думок лише відчуття, лише бажання. Але я був вдячний, що вибрався звідти і не став чимось, чим бути не хотів. Якщо моя мати і вижила, то вона має бути схожою на них. А яка мені користь з ще одного розчарування. Отже, я маю спробувати знайти батька, навіть якщо знайду лише його могилу, я маю знати напевно.

Так, я прийняв рішення, кого шукатиму. Залишилось лише вирішити чи потрібна мені Аса у тих намаганнях. З одного боку, якась темна частинка моєї душі раділа, що вона попросила зробити мольфу для захисту. Отже, на щось я тай годжуся. З іншого боку я дивився на неї і бачив Мару, мене роздирали протиріччя, бо все хороше, що я пам’ятав, затьмарював її вчинок. Вона свідомо обрала зрадити, а не прийти по допомогу. Що вона встигла пережити, що так змінило ту добру дівчинку, яка росла зі мною? І головне, як тепер я зможу довіряти їй, а вона мені?