Розділ 31. Мара

Монотонне плюскання по калюжах вводило мене у стан близький до сну чи марення. Вчувалися далекі пісні без слів, або просто, я їх не розуміла. Слабеньким натяком проковзувала думка, чому поклик зачепив саме хухів, а не когось іншого. А може це ніякий не поклик, може просто якесь природне явище, потік сили, просто саме ці маленькі чарівні істотки можуть його відчути?

Спів ставав все нав’язливішим і нав’язливішим, я ледь змогла повернути голову у бік Олекси з наміром запитати чи чує і він його. Та тільки-но поглянувши, впевнилась, що таки чує. Звичайно, в темряві я не розгледіла його очі та виразу обличчя було достатньо. Він був зачарований і спантеличений водночас. Мене кольнуло гостротою того, що я збагнула. Це не сон і не втома – нас заманюють … Мавки? Але як? Чому зараз? Чому я змогла це збагнути? Думати вдавалося так само складно, ніби я пробиралась крізь багнюку, що сягає по пояс. Хіба Олекса не має якось захисту через своє походження, чому на нього взагалі діє ця пісня? Може й має, інакше кинувся б у ліс стрімголов.

Я хотіла взяти хлопця за руку аби привернути увагу, бо не могла спромогтися на слова. Він глянув на мене переляканими очима, здається чар його полишив. Першим заговорив саме він, і коли взяв мене за плече, щоб я не відволікалась, то мені стало легше. Вже не так тягнуло зануритись в мелодію і гайнути водити хороводи.

– Вони кличуть… Я їх розумію… – здивування переповнювало кожне слово. – Але чому зараз? Я стільки часу їх шукав і нічого. А тепер їх там так багато. Їхній спів такий густий, наче може схопити за серце і потягти. Ти відчуваєш?

Я помотала головою так і ні. Звичайно, Олекса нічого не второпав, тож я міцніше вчепившись в його руку прохрипіла:

– Манить, сильно… Але не серце, туман в голові.

– Що мені робити? Піти до них? А якщо там є вона? – останні слова він промовив так тихо наче боявся злякати.

– Не думаю, що варто. – Я казала це і мотляла голову вліво вправо, як навіжена. – Не зможемо вибратися, якщо їх так багато як ти кажеш.

Але коли я це промовляла, він вже все вирішив чи сила стала манити більше? Він легко прибрав мою руку і я стала непомітною для хлопця. Олекса прямував в гущу дерев з тією природною легкістю, що й недавно біг до водоспаду. Він знову відкинув все людське і це налякало мене більше ніж будь що інше.

У важку голову билися думки одна за одною, як діяти? Як захиститися? Якесь зілля треба мати за пазухою, але яке? Нічого не приходило на думку. Дуже хотілося відпустити всі тривоги і кинутися в танець, єднатися з природою. А що як так і вчинити? Піти до всіх, нічого ж поганого не трапиться? Я вже бачила обриси блідих лиць, стрункі дівчата без одягу, пробігали між дерев. Їхні довгі руки запрошували, кликали. Такі гарні, ніби світилися в сяйві місяця, вони не можуть заподіяти шкоди. Вони хочуть захистити нас, але від чого? Відповідь прийшла сама – від життя.

Я стала здіймати взуття, щоб ноги відчули землю. Хіба могло бути холодно, матінка природа віддавала тепло нам. Олекса вже стояв босоніж без сорочки. Я бачила його мертву спину та вона мене не лякала. Він виглядав гарним як ніколи, ніби не вагався більше, а потрапив туди де йому місце. Я хотіла підійти і провести рукою по хребту, чи відчую я кістки під пальцями? Майнуло, що це надто дивно і загубилося за іншим сильнішим бажанням: «Чи візьме він мене з собою?». Але дівчата з довгими косами теж звернули увагу на нього і стали тягтися, в кожної очі поломеніли зорями. Ось ще мить і він потоне захований за їхніми тілами.

Треба якось цьому перешкодити, але як? Відчувала свій лук на плечі, але він мені лише заважав, тож його я поклала на землю і стала перебирати речі із згортку в надії, що щось трапиться. Нічого не приходило в голову, яка вже так боліла від мого старання думати, що аж блищики перед очима мерехтіли. Просвітлення наступило так раптово, як сонце виходить з-за хмар. В руці був мій мішечок з травами. Я не стала розбиратися, котра саме подіяла і натерла стрілу жменею всіх своїх запасів. Прийшлося змішати з мокрою землею, щоб сухі трави прилипли до наконечника. Все що досі так зачаровувало, зараз лякало до дрижаків. Не такі вони вже й гарні, швидше моторошні через божевільне заповзяття, котре сковувало їхні обличчя. Якщо спина Олекси виглядала так наче нутрощі живої людини вдалось побачити крізь щось прозоре, то у тих почвар першим приходило в голову слово «гнилий». Я не придумала нічого вишуканого, тож прицілилася в серце найближчої до мене мавки, мішень сама просилася, вона ж розвернулася до мене спиною з котрої проглядали всі потрухи. Я видихнула і водночас пустила стрілу. В ту ж мить розмитим спалахом в Олексу врізався Пензлик і зруйнував магію пісні цілковито. Ще недавно красиві дівчата зашипіли розлюченими кішками на хлопця, хуха і на мене. Я навіть не побачила чи влучила моя стріла в ціль, бо вони гайнули в ліс ураганом розмитих тіней, вереску і навіженого сміху.

Олекса вскочив на ноги і став оглядатися навкруги. Але Пензлик привернув його увагу і став торохкотіти щось на своїй мові. Я ж поспіхом збирала речі із землі не відводячи погляду з тіней між деревами. Як можна було так бездумно сховати всі трави в глибину сумки. Намагалася вберегти їх від дощу, а нас не вберегла.

– Що це було? – спитала я в Олекси все ще оглядаючись.

– Пензлик каже, що він вертався по нас з розвідки, але не знайшов на шляху. Його перестрів Чугайстир, він якраз ганяє повітруль та іншу нечисть по усіх тутешніх лісах.

– Мабуть, ми близько підійшли, якщо тут таке коїться?

Хух закивав у відповідь на мої слова.

– Схоже, що так. Пензлик і Хвоя знайшли місце де нитка світла єднається з витоком. Із того місця відходять й інші такі ж промінці в різні сторони.

– То чого ми стоїмо, ходімо, поки ще хтось не надумав нас спинити. Я й не думала, що мавки можуть так згуртуватися в якісь інші дні крім таких як Купала чи тому подібні.

– Я то взагалі вважав, що вони мене уникають за всяку ціну. Схоже, сила манить їх не менше ніж хухів. Ми надто просто сприйняли міць, що там зародилась.

Поки ми йшли остерігаючись власної тіні, повітря наповнилося різноманітних звуків. Тут лунали і плач і сміх, крик пугача і стогони сповнені болю. Серце стукотіло мені аж у вухах. Я очікувала, що зараз ми обійдемо пагорб і нам відкриється місце оповите сяйвом з міріадами зірок. Яким же було моє здивування коли Хух гордо випнувши грудки став зверху на великому камені. Я подумала спершу, що він просто чекає на нас, але Олекса сказав:

– Ну от ми прийшли. Що далі?

Я підійшла ближче і розглянула кам'яну брилу, на її поверхні були заглибини в котрих зібралася дощова вода. Коли я роздивилася уважно і трохи відійшла, то зрозуміла, що вони схожі на відбитки велетенських рук. Крім тих вм’ятин, камін покривали руни і знаки несені людьми, що вірували в прадавніх велетів.

– То невже оце і є камінь лелетів? Де грім і блискавки, де велич моменту?

– Я не очікував, що ти особа, сповнена високих почуттів, – сказав Олекса радісним голосом. Чого ти сподівалася?

– Не знаю, не цього. – Під моїми ногами щось хруснуло. Я нахилилася і побачила, що у підніжжі брили лежали дари. Отже, це таки те каміння, про які люди говорили, ніби їх тут наскладали самі лелети. Хто казав, що під ним спочиває останній з великих, інші вірили, що там заховано незвідані скарби.

– Поглянь на дерева на них повнісінько хухів, – сказав хлопець.

І справді, на нас дивилися сотні маленьких оченят. Вони завмерли в очікуванні дива, а може, вони бачили більше ніж ми?

Я вдихнула на повні груди свіжого повітря з присмаком недавнього дощу і відкинула всі сумніви, що терзали мене ночами. Коли від початку задуму до його звершення проходить багато часу, починаєш сумніватися в правильності дій. Але якщо я ще трохи потягну, то все може зійти нанівець і який тоді толк?

Поки Олекса перемовлявся з Пензликом, я клякнула на землю біля каменя, наче приглядаюсь до того, що там наскладали. А сама витягла маленький згорток, що завжди був при мені. Ретельно змастила губи сумішшю свинячого жиру і воску, а за тим легко наклала поверх зілля.

Олекса походжав навкруги кам’яної брили, ніби хотів знайти шпарину для ключа. Я згадала про вовків, що йшли по сліду хухів і про Чугайстра, який сновигав десь поблизу. Пензлик і Хвоя знову гайнули на розвідку, залишивши нас з Олексою. Тому мала виконати свою частину домовленості якнайскоріше. Я очистила розум, як завжди роблю це на полюванні. Коли забагато роздумуєш, робиш зайві рухи, і тварина відчувши тебе, вмить зникає у нетрях. Я підійшла до Олекси і легко торкнула його за руку, він обернувся із зацікавленим поглядом.

– Ти щось там знайшла? – спитав він мене.

– Ні, я просто хотіла подякувати тобі за допомогу.

Він здивовано підняв брови, я не могла розгледіти, якого відтінку зелені зараз його очі, чомусь мені це було важливо. Коли я завела його руку собі за спину він не відхилився, але насторожився, я відчула як напружились його м’язи. Він навіть став ще вищий, тому коли я потяглася до нього, прийшлося встати на пальці, бо він застиг натягнутий як струна. Мій поцілунок був ніжним і наполегливим водночас, бо зілля мало потрапити йому в уста, але не мені. Добре, що він був таким сором’язливим парубком і не відповів запалом на мій порив. Не знаю, чи просто я застала його зненацька, чи він такий вихований, що не міг відштовхнути дівчину. Колись я вже про це думала, але й уявити не могла, що наш перший поцілунок буде за таких обставин. Тому, коли Олекса почав осідати на землю із затуманеними очима я приклала всю свою силу, щоб він сів прихилений до каменя, а не впав додолу мішком. Швидко витерла вуста і випила протиотрути, бракувало тільки самій звалитися поруч.

Я ще трохи подивилась на його сонне тіло, він кілька разів моргнув, вже неосмислено глянув на мене і заплющив очі. Зараз не час на уколи совісті, тому відійшла так, щоб не бачити його і приступила до ритуалу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Злата Соловей
05.10.2022 21:13
До частини "Розділ 31. Мара"
Спойлер!
Ой-ой, такого точно не очікувала... До сих пір слабо віриться, що Мара на стороні зла, так що почекаю, як далі події стануть розвиватися.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше