Син мавки Ч.1

Ненавиджу! Малий покруч добрався вже й сюди. Як же я хотів розірвати його горлянку і вдовольнитися переляком в очах. Так ні, завжди треба комусь коритися, є вищий задум, я ж лише ланка. А хто зважатиме на бажання тієї ланки?

Прийшлось викусати місце, де засвербіло так невчасно і знову нагадало про мою подобу.

Якби ж то місяць не покликав вовка у мені, я б їх застав…

Але що вони тут винюхували? Невже, про щось здогадуються? Можливо, вони розумніші ніж я думав? Певно що так, а як інакше він знайде місце, яке нам потрібно?

Пані довідається, що вони тут були, а мені то що? Вона теж ланка.

Тепер я мушу сидіти у комірчині і ховатися як шолудивий пес. Вони наробили такого рейваху, що й до світанку не вибратись. Якби ж я швидше зачув їхній запах. Так ні, я так бажав полювати, втамувати голод. Моя голова думала як звір і загнала мене глибоко всередину.

Ненавиджу! Я доберусь до нього, якесь щеня не буде диктувати правила.