Розділ 33. Мара

Крізь повіки пробивалося світло, я часто заморгала намагаючись розплющити очі. Схоже зараз середина дня, бо сонце сліпило з поміж крон дерев. Спина задерев’яніла, але коли я спробувала опертись на руки, їх прошило пекучим болем. Уважно придивившись, я побачила зап’ястя обмотані листям і шматками тканини. Події попередньої ночі стали виринати на поверхню як бульбашки з води. Одна за одною вони приголомшували і бентежили мене. Я безмежно раділа сонячному світлу і теплу, адже зараз не час Марени і ми схоже отримали відстрочку.

Спогад про перевертня розсіяв оманливе полегшення, проте голос розуму підказав, що якби він був тут, ми б вже не жили. Та ніж я витягла із кріплення на поясі, його важкість додала впевненості попри скутість рук. Де ж це Олекса? Хіба не він перев’язав мені зап’ястя?

Можливо, він так злиться, що покинув. Але обійшовши кам'яну брилу, я знайшла його, хлопець спав, руки вкривали такі ж пов'язки. Він рівномірно дихав і виглядало, що життю нічого не загрожує.

Розмови я хотіла менш за все, але маю дізнатися, що з нами трапилося. Тому без краплі жалю стала тормосити за плече, коли це не допомогло, зачерпнула води із западинок у камені і бризнула на його обличчя. Очі відкрились, але він мав вигляд людини, котра не розуміє де вона. Ну що ж це можна зрозуміти. За останні тижні він так часто бував без тями, що міг вже й не оговтатись.

Та коли хлопець протер очі і глянув на мене, то крізь яскраву весняну зелень пробралась темрява лісових нетрів. У відображенні саме цих темних очей я й побачила як зараз виглядаю. Він посерйознішав і стримано кивнув. Отже, чари Марени, які мали приховати мою справжню зовнішність від усіх, вчора таки втратили силу. Чи це її рук справа чи просто нявкун врешті розгадав загадку, зараз це вже нічого не важило. Схоже, Олекса все згадав, бо його обличчя так і не набуло приязного вигляду. Він показав на зап’ястя і спитав:

– Це все ти?

Я заперечно похитала головою. Хлопець непевно встав, оглянувся і знову спитав:

– Чому ми досі живі? Питаю, бо болить все так, що по іншому й бути не може?

Я всміхнулася на це зауваження, сама того не очікуючи. І ця іскорка почала витягувати мене із приглушеного стану. Емоції могли вирватися лавиною, тому я просто знизала плечима. Олекса ж занепокоївся:

– З тобою все гаразд, ти можеш розмовляти?

Я відкашлялась аж горло запекло, губи склеїлися й пересохли. Дуже хрипле в мене вийшло «Так!».

– Спрага замучила, – тільки я оглянулась у пошуках чогось, щоб зачерпнути води як очі зачепились за наш похідний бурдюк набряклий від води. Певно той хто нас врятував і про це подбав. Олекса прослідкував за моїм поглядом і подав мені напитися першій. Я знала, що він втратив крові не менше, тому оцінила цей вчинок. І одразу ж розізлилась на себе. Всі маски знято, тепер не потрібно себе стримувати і ховатися за личиною Мари. Те що ми знову ледь не загинули, не могло чарівним чином розчинити ту темряву, що терзала мене, не могло повернути втраченого часу.

– Але де всі? — розгублено спитав Олекса.

Мене теж дивував звичний спокій літнього дня в глушині. Але найбільше мене насторожило те, що камінь знову лише камінь, а не джерело сили. У світлі дня все виглядало простим і безпечним, не таким містичним як учора. Але справа не лише у вигляді, це місце і відчувалося інакше, тепер мурашки не бігали по шкірі від відчуття прихованої сили. Якщо ми досі тут, то хто ж переміг і в чиїх руках тепер Книга? Не вірилося, що Марену так легко вдалося вигнати. Коли я напилась, навіть думати стало легше. Хоч і намагалася ковтати повільно, але невимовна спрага зробила мене жадібною. Тому віддавши воду Олексі, прийшлось витирати все обличчя і шию.

В кущах затріщало гілля і лише моя всепоглинаюча втома врятувала Пензлика від ножа, що застряг в дереві біля нього. В його чорних оченятах відображалася вся та порожнеча, яку я зараз відчувала. Він пробіг до Олекси, не подарувавши мені навіть зневажливого погляду за мій необережний вчинок. Можливо, він не міг розчаруватися в мені більше, після того як я їх зрадила. Хух пискнув кобзарю десь три фрази. Він робив між ним паузи, тому хоч я не розуміла змісту – це я відрізнити змогла.

Олекса дивлячись на свого малого друга, переказав мені зміст розмови таким сухим голосом, наче каміння терлось між собою:

– Пензлик покликав Чугайстра, що стримував сили темряви, поки ми розмовляли з Мареною. Він побіг за ним одразу ж як ти мене, хм, поцілувала. Пощастило нам, що він це побачив і зрозумів — потрібна допомога. — Я старалась, не показати жодної емоції, але не знаю чи мені вдалось. Та кобзар і не дивився на мене, лише продовжив: — Вони повернулись за мить до нашого кінця. Хух кинувся, щоб прийняти удар вовка-мольфара на себе, а Хвоя не витримала на це дивитись і закрила його собою… Вона не вижила! Пензлик, напевно, міг перенести цей удар, він же народжений з блискавки. Але цього ми вже не дізнаємось, правда?

Олекса проговорив все це скопом, щоб не зажуритися і я не побачила його сліз. Він врешті глянув на мене так, наче хотів зняти шкіру і подивитись, що під нею. Або я вигадую, бо не могла всього цього передбачити, лише хотіла звільнитися, але потрапила у власну пастку. Мене знову огорнула порожнеча. Ось і ще одна втрата на моїй совісті, тому я не мала права на сльози, що принесли б хоч якесь полегшення. Хай вважають мене безсердечною, але з цим запитанням більше не могла почекати:

– А що з Мареною?

Олекса ще щось перепитав в Пензлика і незабаром звернувся до мене:

– Коли Чугайстир загилив мольфара подальше, то вступив у розмову з Мареною. Пензлик не все чув і не все зрозумів, бо дбайливо збирав той попіл, що був його Хвоєю.— Хлопець зупинився, ковтнув і продовжив тим же безбарвним голосом: — Але як бачиш, вони таки домовилися, як пояснив хух, мова йшла про нового сторожа Книги. Чугайстир визвався добровольцем, так як він є нащадком лелетів і споконвіків дбає про ці гори, то цілком задовольняє запити богині.

– Ти хочеш сказати, що оце й усе, так просто? – запитала я, шукаючи заковику через яку все розсиплеться.

– Не думаю, що просто… Але я розповів тобі те, що сприйняв мій Пензлик через туман власного горя. Як я знаю вони вибирають одну пару на все життя, якби не відданість мені, він би й геть не зважав на все навколо.— Далі Олекса вже говорив сам до себе, а може, до хуха. Досі не вірю, що я заподіяв йому таку біду. Якби не змусив його показувати дорогу, вони б зараз були далеко звідси.

– І не врятували б тебе чи то нас. — я сказала те що думала, бо жертва цих маленьких духів, сколихнула всередині ту закостеніла частину, яка розчарувалась у всьому. Правда, мене дещо непокоїло й досі. — Але ж було мовлено, що лелети не втручаються в справи лелетів?

– Якби я знав як поговорити з Чугайстром, то запитав би його. – сказав Олекса роздратованим голосом. – Хто ми такі, що нас всі мають рятувати? Хіба це було не нашим завданням?

Я не мала відповіді на ці запитання. Навколо порожнечі, що сховалась у мені, зміями звивались два почуття. Одне було небезпечним, бо так нагадувало полегшення, невже, вдалось звільнитись? Інше ж нагадувало розпач — що ж я накоїла і для чого тепер мені та свобода? Якщо бодай одне з них проломить тонкі стіни моєї витримки, то пустота заповнений все. Найбільше лякало, що я вже не знайду дороги назад — до себе. Від цих думок мене вирвав голос Олекси, що вже впевнено стояв на ногах, обіпершись на палку.

— Треба забиратися звідси, бо Пензлик каже, що не знайшов і сліду чорного мольфара. Він бач надумав помститися йому, але на місці де б той мав лежати, були лише поламані дерева і пару крапель крові.

Я стояла як вкопана, хоч кобзар і розмовляв зі мною як і раніше, він замкнувся і намагався не видати й крихти своїх справжніх емоцій, лише дрібку злості, що не міг приховати.

Я ж далі відчула себе в підвішеному стані. Все закінчилось досить добре зважаючи на те, що ми зовсім недавно мали стати жертовними ягнятами задля вищого блага. Але тієї радості на яку я очікувала, коли звільнюсь від Марени чомусь не отримала. Скільки років служби їй за всякими дорученнями. Скільки всього зроблено, а я досі не впевнена чи вона не думає, що борг не сплачено сповна і не зажадає ще чогось. Поки я отак стояла Олекса підібрав все розгублене нами добро, посадив Пензлика в кишеню плаща і кивнув мені:

– Ходімо. — Я далі стояла нерухомо, тому він обернувся і суворо дивлячись мовив: – Я скажу це лише раз, тому уважно слухай. Знаю, що мені не загладити вини за те, що я тебе не врятував, але батька там не було. Він нас не посилав на ту боротьбу з Страхопудом, і він сумує за тобою і мамою кожен день. Щоб ти не запам’ятала про нього – він всього лише людина і далеко не всесильний. А ще він помилявся, як з тобою так і зі мною. Та я хочу вірити, що в тобі залишилось хоч щось від тієї дівчини, яку я пам’ятаю. Тому ти не будеш мучити його й далі. Зараз ми разом повернемось додому, все йому пояснимо. А далі, ти можеш чинити як тобі заманеться.

Я слухала і не перебивала. Розум знав, що Олекса має рацію, але серце стискала та давня образа за всі страждання, що я пережила, а їх не було поруч. Тепер до неї додалося почуття сорому за недавні події. І все ж нічого кращого придумати не вдалось, поки не вирішу як жити далі, згодиться і це. Мабуть, так себе почуває маріонетка, коли лялькар обрізав нитки. Тому я віддам останній шнурок в руки Олекси, хай тягне куди хоче, поки не з'являться сили стати на власні ноги.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Злата Соловей
07.10.2022 12:10
До частини "Розділ 33. Мара"
Спойлер!
Так шкода Хвою - словами не передати... І Пензлика шкода( Якщо взяти до уваги, що у хухів одне кохання на все життя, то ще більше співчуваєш йому. Також можна зрозуміти Олексу: на нього і так багато що звалилося, а тут ще й подвійне почуття провини - перед Асою та перед Пензликом. Добре відчувається емоційна прохолода між ним та Асою, але, можливо, вони зможуть вирішити свої непорозуміння. У всякому випадку, хотілося б в це вірити. Я не вважаю, що батько їхній ні в чому не винний. до речі. Він багато не казав Олексі, та й, наскільки я зрозуміла, не міг не здогадуватися, що сталося з Асою. Так, він страждав, але все ж нічого не робив, щоб якось змінити ситуацію. Олекса хоча б шукав інформацію. Тому Асу також розумію прекрасно...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    07.10.2022 14:15
    До частини "Розділ 33. Мара"
    Спойлер!
    Дякую, що аналізуєте поведінку героїв, допомагає розібратись чи вони адекватно діють )) Так, Хвою і мені шкода, але без жертв там було б важко обійтись. Я сама надіюсь, що в другій частині Аса і Олекса знайдуть спільну мову, але поки в процесі )))Мольфар поєднав у собі тривожних батьків і не ризикнув іншими.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    15.10.2022 18:21
    До частини "Розділ 33. Мара"
    але ж мольфар сказав Олексі, що Аса не у Потойбіччі, то він або там не дивився, або збрехав Якби не ця деталь, я би погодилася, що Аса у своєму розпачі карає не винуватого, але ні
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Злата Соловей
    17.10.2022 09:11
    Так вона ж на той момент не знала, що йому сказав батько. А розпач її для мене повністю зрозумілий. Особливо якщо взяти до уваги її угоду з Мареною.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    17.10.2022 10:46
    Так, не знала, це я вже з точки зору об'єктивності кажу, що вона таки має на це об'єктивне право
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Діана Вінтер
    21.09.2022 23:43
    До частини "Розділ 33. Мара"
    Спойлер!
    Хвоя.... Ну за що....😭😭 Моя маленька дівчинка, я ж тебе тільки полюбила 😭😭😭 Напруга між Олексою та Марою шалена, аж мурахи по шкірі, я не можу😖
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    21.09.2022 23:50
    До частини "Розділ 33. Мара"
    Спойлер!
    Останні розділи постійно крутились в голові, поки середина ще писалася. Хвоя стала моїм Доббі, але дещо ти придумуєш заздалегідь, а щось пишеться саме собою, як про Хвою, нажаль
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше