Розділ 1. Марічка

Як часто вам доводилося зустрічати кобзаря? У нашому селищі вони зрідка з’являються. Приходять широким шляхом, що веде до міста, де ярмарку проводять восени.

Цей співець був не такий, як інші. Ні, з вигляду все ніби й звично. Сивочолий, волосся спадає на прорізане зморшками обличчя, і брови густі – сходяться на переніссі, чи то від природи, чи від звички хмуритись. А от в манері рухатися і в погляді було щось вельми незвичне. Він хоч і старий, але ж бадьорий такий і бандуру свою хвацько на плече закидає. Та чого я дивуюся, у нас у горах багато старшого люду силою не поступаються молоді, тож і худі, і зморщені, а м’язи – як батоги. Адже ж худоба сама не заженеться до стайні і трава на схилах не покоситься. Ну хай жвавість його не є чимось особливим, але очі… Вони точно не сліпі, але й незвичні, дивляться так, ніби душу твою бачать, і ще й усіма барвами молодого листя переливаються. Та все ж, яким би дивним він не був, а з усіх чужаків, що приходять новини розповісти чи мудрістю поділитися, він притягує увагу найбільше.

Саме цього разу я поспішала до сільського війта, а все ж зупинилася біля кобзаря. Наче навмисно камінець у капець потрапив, боляче, прийдеться витрусити. Правду кажучи, я відтягувала зустріч з головою села, як могла, відала серцем, що добра з того не буде. Аж незчулася, як вже оперлася на перелаз і в кобзареву оповідку занурилась з головою.

«У далекому поселенні на підніжжі скелястих гір оселилося чудовисько, що його всякий боявся – і великий, і малий. Тому його й назвали Страх, ніхто точно сказати не міг, як він виглядає, бо хто його зустрів хоч раз, то або не вертався живим, або такого переляку набрався, що вже й розказати не міг. А ще й у кожного в розповіді він виглядав по різному. То це чорний собака з червоними очима, то вже теля облізле і шкура з нього звисає клаптями. А бувало, що й не бачили страховиська зовсім, а лише чули, як воно виє – аж холод до кісток пробирає. А чудище при тому ще і їсти просить, тож воно й нічого, якби ж йому хліба чи молока. А воно ні, лиш крові та сирої плоті хоче ».

Тут старець перебрав акорд на своїй бандурі й видиво відпустило, а як знову заспівав, так і запах темної вогкої печери, і старої крові в горлі осів.

«Селяни домовилися худобу тому звіру потойбічному постачати кожної повні, щоб він людей не лякав і дітей не забирав. І все би, може, і минулося, та не вистачило й на пів року їм того старання. Люди почали голодувати, бо запасів наробити з нічого, а апетити у звіра тільки зростали. Тому двоє сиріт, що росли разом як брат і сестра, вирішили врятувати своє селище від такої напасті. Не чекаючи принесення наступної жертви, вони надумали завершити безкінечне коло страждань. Тільки нікому не сказали, бо старші люди їх би не пустили на вірну смерть. Хтось каже, що діти й не збирались іти на погибель, бо були учнями мольфара і хотіли ту істоту перемогти. Тут бо ж правило відоме: якщо серце твоє чисте, а розум сильний і ти не піддаєшся на вибрики Страхопуда, то й зробити він тобі нічого не зможе. Лише зареве гучно, аж гори здригнуться. Казали колись, що як гірська лавина чи каменепад почався – то хтось Страх переборов.

Отож хлопчик та дівчинка пішли до печер глибоких, біля яких селяни худобу залишали. Чи було їм страшно, важко сказати, бо ж то не кожен дорослий витримає по груді кісток в темряву спускатися. Діти ж наші без сумніву ішли в лігвище звіра, щоб його спалити, поки він ситий спав. Мабуть, що то запах людської плоті розбудив ту лиху почвару, бо вона пробудилася і кігтями величезними землю розгрібати стала.

Розмірами, як ведмідь, із головою, як у бика, але з пащею повною зубів і увесь покритий шерстю. Хтозна, чи то була його справжня форма, чи то він лякав малих гостей. Поки дівчинка пищала та кричала, відволікаючи Страхопуда, братик розливав усюди паливо для гасових лямп. Чудище гарчало і ревіло, із пащі виривався затхлий сморід перегнилої плоті – і тут воно принюхалося і обернулося до хлопця, та ще й говорити надумало. «А що це ви задумали, байстрючата?» – заскреготало ледь зрозумілим горловим басом. Сестра зрозуміла, що їм нізащо не справитись із почварою, якщо та зовсім прийде до тями після сну, тож вона оббігла її ззаду і почала кидати каменями у волохату голову. Страховисько різко обернулося – і один камінь попав у саме око. Як же воно заревіло, як заметалося, і кігтями черкнуло по кам’яному зводу печери. В одну мить усе навкруги запалало, шерсть потвори зайнялася і вона оскаженіла. Почала змінювати форму одну за одною, та так швидко, що й не розбереш, чи то голова теляти, чи то вже коняка худа, то хлопчиком ставала, то знов волохатою почварою. А горіти не переставало, певно, недарма злили паливо з церковних лампадок. У тому рейваху хлопчину відтіснило до виходу, а дівчинку відкинуло лапою чудовиська до стіни, і каміння посипалося зі зводів з таким гуркотом, що вуха закладало. Коли хлопчик відкашлявся від пилюки і протер очі від крові, що заливала їх із порізу десь на голові, він зрозумів страшну правду – його подругу засипало в печері разом із почварою.»

У цей момент струна на інструменті обірвалась, гармонія збилася і чар від музики спав. Усі довкола, а це здебільшого діти, ласі до історій, загомоніли водночас:

– А що трапилося з чудовиськом?– шептали одні.

– А дівчинка, дівчинка – вона жива? – викрикували інші.

– Хлопчик намагався її врятувати? – спитався хтось із присутніх.

Старий співець наче винирнув із глибокої задуми, повертів у руках тріснуту струну й відповів тихим втомленим голосом:

– Страхопуд більше не з’являвся в тих місцях. Щодо хлопчика, то він, обдерши руки до крові, зрозумів, що сам нічого не вдіє, і покликав на допомогу. Найвідважніші селяни пішли зрання і всі разом змогли зробити прохід у завалі. Ні слідів чудовиська, ні дівчинки не знайшли, лише обвуглені стіни та обгорілі кістки тварин.

– А це насправді було чи то ви так хочете навчити нас не піддаватися страхам? – спиталась я, ще до того як зрозуміла, що привертаю загальну увагу до себе.

Не знаю, чи мені здалося, чи то кобзар таки усміхнувся у свої сиві вуса, та вголос він сказав серйозно:

– У кожній оповідці є доля правди і доля вигадки, бо передаються вони з покоління в покоління. Чи вірити – справа ваша.

На тих словах він перекинув пасок від бандури через плече, обтрусив пилюку зі штанів, кивнув усім на прощання і жваво попрямував у бік лісу. Навздогін йому почали питати, коли він ще прийде і про що буде наступна оповідка. І лише я одна побігла слідом. Щось сьогодні сама на себе не схожа.

— Зачекайте, пане! Я маю до вас справу.

Він не зупинився, але хід сповільнив, певно, вирішив, що негоже заставляти дитину бігти за собою.

– Чого тобі, дівчинко? Історій сьогодні більше не буде.

– Мене зовуть Марічка, а Вас як? – спиталась я якомога ввічливіше і зробила невинне личко.

– Хм, мене – дід Олекса, – сказав він і так смачно почухав бороду, аж вона заворушилася. – Тож чого тобі, Марічко?

– Ваша історія чимось схожа на мою справу.

Він лише уважніше подивився на мене своїми дивними очима, зараз зеленими, наче хвоя на ялині. Я глибоко вдихнула й наважилась сказати:

– Мій братик, йому лише дванадцять років, зранку пішов і не повернувся.

Моя жахлива проблема, схоже зовсім не справила на нього враження.

– І чого ти чекаєш від мене, дитино? Хай батьки його шукають. Діло молоде, може, десь гуляє, пригоди на свою голову шукає.

– То на нього зовсім не схоже, він мені завжди каже, коли на довше має відлучитися. А щодо батьків…– Тут мені до горла підступив клубок, хоч я вже й звикла відповідати на це запитання. Тому я швидко затараторила, поки сльози не виступили: – Батьки давно померли від гарячки. Нас виховувала бабуся, але й вона недавно пішла до предків. Так вона любила казати…

Мій голос зовсім зійшов на шепіт.

Обличчя діда-співця все одно ніяк не змінилося, тільки очі потьмяніли – ніби туманом ліс застилає. Він поклав мені руку на плече і сказав:

– Мені шкода, що вас спіткала така доля, того нікому не побажаєш. Але я не знаю, чим можу допомогти . Вами ж хтось опікується? То до них і звернись.

Чомусь мені стало надзвичайно важливо, щоб він відчув мій розпач. Щоб захотів допомогти.

– Ви ж стільки всього знаєте, більше навіть, як моя бабуся. А вона була вже не просто стара, а древня… А якщо з ним сталось щось погане?

– Давай так, Марічко, якщо до ночі твій брат не повернеться, звернися до старійшин. Тоді всі й вирішите, де його шукати. Я ж бо не місцевий і не знаю, з чого й почати.

– Ви, як і всі дорослі, просто не сприймаєте слова дітей серйозно. Мислите, що я перебільшую? Я думала, що ви вже багато повидали і зрозумієте…

Ймовірно, треба було його переконувати чи наполягати на своєму довше. Але я не звикла випрошувати допомогу, добре це чи погано, не знаю. А тому без прощання розвернулася на п’ятках і побігла в протилежний бік.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Колесник
22.09.2022 15:45
До частини "Розділ 1. Марічка"
Мені б дуже хотілося, аби історія чоловіка була саме у формі пісні. Це набагато складніше, звичайно, але яка була б краса! Римована історія, яку співає кобзар) Початок і сама ідея - сподобались. Читатиму далі.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    22.09.2022 16:36
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    Дякую за коментар. Така думка була та він частенько розповідатиме легенди, тому показую через сприйняття слухачів )) Дякую, що читаєте.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Злата Соловей
    31.08.2022 22:13
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    Ваша мова - наче пісня. Я не знаю, що тут можна ще додати. настільки мелодійний текст, казковий, я би сказала. В мене навіть комплекси зʼявилися)) А якщо серьезно, то прекрасна завʼязка, яскраві герої, нехай їх поки що і небагато. але кожного уявляєш, наче вживу. Марічці співчуваєш одразу, але видно, що вона сильна духом.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    31.08.2022 22:27
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    Щиро дякую! Це дуже приємно і надихає. Може, то час прийшов писати, бо я так привчила себе скорочувати тексти, вже не вірила що можу створити щось довше коментаря :) Будуть в мене і русизми і канцеляризми, не переживайте 🙃
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Діана Вінтер
    15.08.2022 19:52
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    У вас такі гарні описи, що замилуватися можна. Очі кобзаря - це вау. А Марічку я трохи не розумію, хоча розумію. Якщо вона сама, то справді, допомоги чекати ні з відкіля, тому просиш у кого можеш...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    15.08.2022 23:25
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    Дякую, хочеться, щоб було атмосферно. Щодо Марічки, то в моїй голові її мотивацією було, щоб їх не розділили з братом. То у легше звернутись до чужого, ніж до того хто може поставити під сумнів їхнє виховання.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Andriy Kushnir
    26.07.2022 23:47
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    Дуже хороша частина. Сподобався опис ніби дрібнички, але свою роль зіграло( я про те що кіміньчик залетів у взуття)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    24.07.2022 15:09
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    Дуже дякую за коментар, так важливо знати, яке враження виникає в читача. Надіюсь Вам і далі буде цікаво ...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • piuu
    24.07.2022 14:50
    До частини "Розділ 1. Марічка"
    Дуже сподобалося, що колір очей порівнюють з лісом та деревами, а не з травою, як всюди пишуть. Це доволі оригінально
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше