10.
Віра:
Мені треба переїхати! Усе лишилося наче без змін, але воно все одно тисне. Тільки переїжджати ніколи — переклади готові.
Вирішила впевнитися, чи хлопці не начудили. Вибірково роздрукувала декілька аркушів і знайшла в інтернеті найближчий навчальний заклад. У переліку факультетів обрала потрібний. Написала туди на електронну пошту, що не є студенткою, але потребую короткої професійної консультації.
На диво, відповідь отримала швидко. Відгукнулася (підозрюю, що це все ж таки жінка) Накамура Хіна, призначивши мені зустріч на одинадцяту ранку завтрашнього дня.
Пів справи зроблено. Залишилося тільки молитися, щоб у моїх роздруківках не було ніякої похабщини й маячні. Готові тексти — ще не кінець. Лише початок. Не один поріг доведеться оббити в пошуках видавництва, яке погодиться їх надрукувати.
Захотілося побалувати себе смачненьким. Давно безе не їла. Включила музику в телефоні й, підмугикуючи, взялася збивати білки з цукром. Для отримання потрібної мені консистенції ще й руцями довелося попрацювати. Солодкі бризки потрапили навіть на обличчя. Видно, що Химка тісто місила — і ворота в тісті.
Перебуваючи на власній хвилі, почала висаджувати безешки на жаровню, як хтось мене ззаду обійняв, злизуючи зі щоки солодкі залишки.
Це було настільки несподівано й неочікувано, що раніше, ніж встигла злякатися, розбила головою ніс «нападника».
Знайомий голос однією нотою проскиглив незрозумілий для мене вислів. Обернувшись, побачила Рюічі. Паперові серветки, прикладені ним до набряклого носа, швидко заюшувалися кров'ю.
— Я ж тільки пожартувати хотів, — промовив нарешті те, що змогла допетрати.
Мовчки тільки плечима знизала: «І ти, Брутте?»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!