26.
Ноа:
В «Shinko no Yoru» я повернувся пізніше за Каєна. Хлопці щиро зраділи моїй появі, тільки на довгу радість — не було часу. Не стільки через зовнішні зміни вокаліста, як через мої. Треба було міняти імідж гурту, створити мені новий образ і переробити готовий матеріал, не враховуючи ще не зробленого. Й нарешті таки — випустити «Спалений іній».
Фотосесія була запланована на другу половину дня, тож зранку поїхав у лікарню. Втрату голосу неможливо приховати, а як щодо втрати слуху? У звичайному житті це б, можливо, значною мірою не вплинуло на саме життя. Але я — музикант. Є надія, що вдасться підібрати універсальний слуховий апарат: непомітний і без зарядки. Згоден навіть на його імплантацію.
Каєн про це не знає. Не знає він і про те, що із зором питання відкрите. Зараз ніби то все добре, але лікарі нічого не гарантують.
Понадіявшись на свою теперішню «невпізнанність», по дорозі з лікарні зупинився перекусити біля раменної з електронним меню. Це стало моєю помилкою.
Коли, поївши, вийшов і відключив сигналізацію в автівці, був атакований своїми фанатками. З криками: «Ноа! Ноа!» — майже взяли «на абордаж». Розгледівши мене пильніше, на якусь мить дівчата зупинилися в нерішучості. Потім знову кинулися до мене.
Мною оволоділа паніка. Покликати на допомогу я не міг. Але сталося неможливе: якась дівчина, пробравшись до мене, почала відштовхувати інших:
— Ви що, геть подуріли?! Який це в біса Ноа, коли це Рен!!! Це — Рен!!! Рен!!! Ясно?!
Фанатки трохи відступили, а вона повернулася до мене:
— От бачиш, що я тобі казала?! А якби тут про зустріч не домовилися?! Де тоді довелося б тебе шукати?! Хай вже машину купив, як у нього, так хоча б не наряджався, як він!!!
Дівчина смикнула мене за рукав і, все ще тримаючись за нього, обернулася до фанаток, які недовірливо спостерігали всю цю сцену.
— Ноа ж може розмовляти?! Може!!! А Рен від народження глухонімий!!!
По тому, як заворушилися губи дівчат, зрозумів — перешіптуються. Це посіяло серед них сумніви. Почав себе потроху опановувати, щоб не стало гірше потрібно звідси вшиватися. Моя захисниця наче прочитала мої думки:
— Поїхали?!
Я кивнув на знак згоди. Під недовірливими поглядами ми сіли в машину й рушили.
Зблизька та, яку прийняв спочатку за дівчину, виявилася молодою, симпатичною жінкою. Вона обернулася до мене:
— Висадиш де-небудь за поворотом.
Знову кивнув, погоджуючись. Але мені щось почало муляти, ніби важливе щось упустив.
Зупинився неподалік автобусної зупинки. Показав на телефон, даючи зрозуміти, що хочу її номер. Жінка засміялася, але номер дала. Певно, через те, що ніколи не докучатиму дзвінками.
Не знаючи, як дізнатися її ім'я, просто вказав пальцем на неї і перевів його на себе. На щастя, мене правильно зрозуміли:
— Вірша. Тільки тут усі називають мене Шінко, тож і для тебе так буде простіше. Бережи себе, малий!
Вийшла з машини, махнула на прощання рукою і пішла в зворотний від зупинки бік.
Посміхнувся до себе в дзеркало: «Малий?! Я?! Цікаво було б поглянути на твою реакцію, якби дізналася, що „малий" старший за тебе».
Тихо рушив. Дивне ім'я, як і вона сама... Раптом мене, ніби по макітрі огріли, я її впізнав.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!