22.
Від мене довго приховували, але я все одно дізнався, що вже ніколи не почую голосу Ноа.
Мій маленький хоробрий Ноа, що затулив мене своїм тілом! Я не хотів тобі зашкодити... Я б ніколи цього не зробив... Думав, тоді — залишився сам... Хотів піти разом із кублом, яке забрало мою душу...
Ноа!.. Все, що я тепер можу — тримати тебе за руку, коли ти спиш... Чи робиш вигляд, що спиш, даючи мені час звикнути до іншого тебе і не показати свою слабкість.
Братику!.. Ти завжди був сильним!.. Сильнишім за мене... І — завжди поруч... Пробач мені, будь ласка, що я для тебе поганий брат...
Твоя тиша не стане порожнечею... Вона стане простором, в який хотітиметься зайти, без слів, і просто бути... В якій би ти оболонці не був — твоя справжність завжди проб'ється... Не зовнішньо — за суттю...
Твоя сцена тепер без слів, але ти зможеш зіграти роль так, що не гратимеш її вдруге... Тобі не потрібен сценарій, ти й так знаєш, як розповісти цілу історію — очима, пальцями, легким напруженням м'язів обличчя... Твої ролі стануть стоп-кадрами фільму, якого ніхто не зніме, але кожен, хто побачить — уже стане глядачем...
Ноа!..
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!