20.
Котаро:
Несподіваний приїзд мами й тата став для мене приємним сюрпризом. Шінко так не вважала. Трималася напружено. Непомітно для інших брав її за руку — боявся, що втече. Її рука тремтіла в моїй долоні...
Батьки заговорили про весілля.
Рюічі ніяково почувався, тож врешті пішов:
— Прошу в усіх вибачення, але я піду першим. У мене справи.
Отже, до приїзду моїх батьків він не причетний.
Шінко, сидячи мов на голках, то блідла, то червоніла. На що батьки лише задоволено перезиралися та тихенько перешіптувалися між собою.
Врешті вибрали дату нашого весілля. Це має статися через пів року, в квітні.
Поговоривши ще трохи «ні про що», «для годиться», батьки зазбиралися в дорогу. Тато дістав із портмоне візитку й поклав на стіл перед Шінко. Я пішов проводжати їх до машини.
Коли повернувся, візитка так і лежала на столі, а самої Шінко ніде не було видно.
Підійшов до дверей її кімнати — почув глухий плач, який був далеко не сльозами радощів.
Вона плакала, а я стояв, притулившись лобом до дверей, безсилий витерти ті сльози. Серце шалено калаталося, роздираючи мою душу на шмаття.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!