42.
Каєн:
Більше немає сенсу відкладати. Я так вирішив. Пошлю все до дідька. Глянув на Ноа під звуки останніх акордів. Зараз!
— Дякуємо, що були з нами до кінця!!! Дякую, що прийшли!!! Це був мій останній концерт!!!
Шум хвилею покотився по залу і почав стихати. Я знизив голос:
— Вам не почулося. Сьогодні я — востаннє вийшов на сцену. Ви всі знаєте мене як «Каєна», а чи відоме вам моє справжнє ім'я? Сайто Акіра! Колись так мене називали.
Із залу донісся гучний шепіт і поодинокі вигуки. Менеджер із-за лаштунків махав руками, щоб привернути мою увагу.
— Ви хотіли, щоб я був ідеальним, а я хочу бути справжнім. А як щодо вас? Ви — ідеальні? Чому ви, справжні у своїй неідеальності, вимагаєте від когось протилежне? Спочатку станьте ідеальними самі, потім — вимагайте!!!
Останню фразу я майже викрикнув. У залі запанувала цілковита тиша.
— Ви втомлюєтеся на роботі, але ночуєте вдома, а не в готелях. Маєте час на сон, здорове харчування, сім'ю, друзів і відпочинок. А чим я — гірший за вас?! Чому в мене, окрім пудової втоми, більше немає нічого?
На останньому слові мені вимкнули мікрофон.
У залі все ще стояла гробова тиша. Глядачі намагалися осмислити почуте.
До мене підійшов Ноа, і ми міцно обнялися. Я знав, що він мене зрозуміє. Ноа — прощався.
Шепнув йому:
— Вибач, братику...
Тільки-но я ступив за лаштунки, як зал «вибухнув» ревом, а менеджер ухопив мене за грудки:
— Ти що собі, паскуднику, дозволяєш?! Зовсім з глузду з'їхав?! Швидко йди вибачатися!!!
Я вдарив його під дих. Не сильно. Щоб відпустив.
— Дядечку, чому я молодий і гарний, а ще й досі не одружений?! Чому хапаю за ручки не власних дітей — а валізи?! Га?!
Не озираючись, швидким кроком пішов перевдягатися. Треба вшиватися — і то швидко.
Мене вже нічого не тримає в цьому місті. Як і за ним. Я продав свій будинок. Особисті речі та виручку від продажу — відправив батькам посилкою.
У кишені квиток на нічний потяг. Їхатиму з пересадками, щоб загубити слід. Нарешті я — вільний! І господар власного життя!
Моя початкова ціль — невеликий, старий монастир у горах, про який випадково почув. Бути монахом до кінця свого життя — у мої плани не входить. Мені потрібен час, щоб подумати.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!