40.
Віра:
Через декілька днів по приїзді в столицю мені вдалося знайти Котаро. Довго не наважувалася до нього підійти. Серце шалено калатало, а ноги ніби приросли до асфальта. Врешті — повільно підійшла, тамуючи подих. Легенько торкнула його за плече.
Він обернувся. Мить — і на його обличчі відобразилась гамма емоцій: здивування, недовіра, радість... Котаро згріб мене в оберемок і міцно притиснув до себе. Серце затріпотіло швидше, ладне вискочити з грудей. Але мені зробилося легше.
Сховала обличчя на його грудях, вдихаючи його запах, ніби нагадування далекого минулого, і — розплакалась. Котаро витирав мої сльози. Спочатку руками. Потім збирав губами по всьому обличчю. Врешті його вуста зупинилися на моїх.
Спершу ніжно, ледь торкаючись, пробуджуючи в моєму тілі солодкий трепет. Його губи ставали дедалі наполегливішими і жорсткішими, відбираючи рештки моєї свідомості. Я розчинилася в цих обіймах, в цьому поцілунку, і в цьому чоловікові...
Стояли на тротуарі гамірної вулиці, але одночасно були тільки ми — двоє.
Дихання збилося. Коли Котаро мене відпустив, не полишаючи своїх обіймів, хапала ротом повітря.
Не сказала, прошепотіла:
— Вибач, що так довго до тебе йшла...
Але він мене почув. Посміхнувшись, цмокнув у лоба:
— Головне — прийшла. Все інше не має значення.
Не має. І ніколи не мало. Тільки я була глуха і сліпа, щоб почути й побачити...
Ця ніч була солодкою: на смак, на дотик, на запах. Відчувала себе юною дівчинкою, яка вперше закохалася. Почуття, які довго боялася прийняти — не вміщалися в грудях... Вони шукали... не виходу — Котаро... Обіймали його моїми руками, цілували моїми вустами, трепетали під його гарячим тілом...
Невдовзі ми з Котаро побралися. Наше весілля стало святом для двох, але ми були щасливі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!