6.
Віра:
— Бля, моя голова...
Це була моя перша думка після пробудження, яку, здається, вимовила вголос.
Розплющила очі. Заплющила. Знову розплющила й покліпала ними. Ні, я таки не вдома.
Різкий поворот голови змусив незнайому мені кімнату, мов човен, легенько гойднутися.
Повернула голову в інший бік, і мої очі відкрилися від здивування на пів обличчя! Поруч лежав чоловік із голим торсом і з цікавістю спостерігав за мною. Коли наші погляди зустрілися, він посміхнувся:
— Доброго ранку.
— Доброго...
Сховалася під ковдру з головою, «з'їжджаючи» вниз за рахунок зігнутих колін і розведення в сторони ніг. Одне коліно торкнулося того, чого торкатися було не слід. Це змусило різко випрямитися, прийнявши попереднє положення. Стало зрозуміло: ми обоє голі. Наслідки похмілля як рукою зняло.
«Ну ти, Вірко, й відчубучила! Нализалась, як свиня, а тепер уявлення не маєш, із ким прокинулася в одному ліжку і в якій географічній точці це ліжко знаходиться!»
Пробуджений організм вимагав фізичного контакту з унітазом. Чужим, хрипким голосом змогла тільки вичавити з себе:
— Де?..
— Там.
Незнайомець показав рукою потрібний мені напрямок, із широкою посмішкою на обличчі.
Зіскакуючи з ліжка, бо вже з вух закапотіло, потягла на себе ковдру, щоб прикритися. Заплутавшись у ній, гепнулася на м'який, пухнастий палас.
Організм вимагав негайних дій, а не копирсання в ковдрі. Тож я, обмотана нею, наче гусінь у коконі, порачкувала швидким, настільки це було можливо, темпом у туалет.
Услід мені доносився веселий сміх незнайомця.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!