Ніч Віри

Ноа:

Я був наступним, хто пішов після Каєна. Тільки тихо.

Добровільно повернувся в клініку, де пробув майже до літа. До мене навідувалися батьки, які були спантеличені прощальним подарунком Каєна, як і його листом.

У своєму листі Каєн вибачався за те, що був поганим сином. І за те, що заради цікавості знайшов свого біологічного батька. Та зустріч дала йому зрозуміти — кращих батьків, ніж має, не треба бажати.

Я не знаю, куди він подався, але ми ще зустрінемося. Каєн не зможе не співати. Співи — його життя.

З клініки мене забрала Шінко й повезла до свекрів у рьокан. Там на мене чекала невеличка кімната. Я вперше побачив малого Коту. Зменшена версія Котаро. Тепер можу називати себе дядечком.

Освоївся й трохи обжився на новому місці. Почав інколи грати для гостей. Писав музику. Не треба було перейматися. Я мав усе необхідне.

Одна з молодих працівниць рьокану мала проблеми зі слухом. Ми швидко заприятелювали і вільний час проводили разом. І хоча в наших довгих розмовах звучала тільки одна тиша — вона була промовистіша за будь-які слова.