Ніч Віри

Віра:

Опинившись удома, роздумувати над тим, що трапилося вночі й чому опинилася в чужому будинку, не мала часу. Треба було готувати частування для гостей. Завтрашня вечеря — це зрозуміло, а сніданок опісля — тут чи в готелі? Вирішила підстрахуватися холодцем, «своє» ж готувати маю, а холодець — свій, рідненький. Тож хай хоч їдять, хоч дивляться.

Весь день на кухні варилося, смажилося, пеклося. Скільки б не мила брудного посуду, його ніби хтось підставляв.

Коли взялася за прибирання, надворі вже добряче сутеніло. А коли закінчила, сил вистачило лише на душ і дійти до ліжка. Їх вже не лишилося навіть на те, щоб ніяковіти, згадуючи ранковий похід у туалет.

Зранку — все по колу. Поставила варитися борщ і пожалкувала, що не додумалася приготувати розсольник.

Кухонне пекло закінчилося вологим прибиранням усієї квартири.

Після душу треба було й про свій зовнішній вигляд подбати. Волосся зібрала й заколола, щоб не падало на обличчя. Вибір одягу зупинився на домашньому варіанті — футболці й шортах. Не офіційний же прийом у Букінгемському палаці проводитиму.

Першою приїхала родина Хіроші. Не встигли привітатися й познайомитись, як явився Рюічі зі своєю. Коли накрила стіл, завітав Котаро з батьками.

На Батьківщині нові імена запам'ятовувалися важко, а тут — стільки людей одразу. Не впевнена, що точно запам'ятала кого як звати, тож уникала прямого звертання. Хто чий батько чи мати — стверджувати теж не стану.

Знаючи, що в нас майже не прийнято звертатися до людей за прізвищем, від трьох родин отримала дозвіл звертатися на ім'я. Якби ж від цього стало легше! Є різниця: запам'ятати три прізвища чи до них ще шість імен? Імена з прізвищами перемішалися в моїй голові, утворюючи інформаційну кашу.

Єдине, що можу сказати: Рюічі має двох молодших сестер і йому подобається роль старшого брата. Хіроші сам був молодшим серед дітей. Його старший брат вже одружений і проживає зі своєю родиною десь на краю географії. Котаро — єдина дитина в сім'ї.

Натягнутих дорамних відносин між членами трьох родин я не помітила. Навпаки, склалося враження, що родини давно знайомі між собою.

На мене при нагоді хтось та й кидав погляд. Ніби й нічого дивного, але звідкілясь узялася думка, що розглядають, як на сватанні.

Після телефонного дзвінка першою нас залишила матуся Котаро. Струнка, вродлива жінка, поруч із сином більше скидалася на старшу сестру, ніж на матір.

Батько Котаро випив зайвого, і хлопець відвів його в свою кімнату. Схожість між ними була разючою.

Згодом інші, відкланявшись, почали розходитися. Рюічі й Хіроші пішли проводжати.

Прибравши зі столу, мила посуд, коли на кухню вийшов батько Котаро — тверезіший навіть за мене. Сів на кухонний диванчик і, підкуривши цигарку, затягся сизим димом:

— Шінко-сан, Ви подобаєтеся нашому Котаро.

Сказане прозвучало так буденно, наче він говорив про погоду. Тарілка висковзнула з моїх рук і розлетілася на дрібні друзки по підлозі. Значить, ця розмова була ним запланована, тому й «випив зайвого», щоб залишитись наодинці. Недоречно пригадався голий незнайомець, якого за сніданком толком не роздивилася...

Треба було щось відповідати. І чому завжди, коли треба сказати щось важливе чи серйозне, я мелю всяку дурню? Не зрадила себе й цього разу:

— Тоді, виходить, я подобаюся всім трьом, раз мені кастинг родичів провели?

Чоловік на дивані посміхнувся крізь сивий дим:

— Можливо. А можливо й ні. Я прошу звернути увагу на сина.

Поставила перед ним якусь жерстянку. За наявність попільничок не в курсі. Не бачила, щоб хтось із хлопців курив у загальній зоні. Й продовжила нести всяку єресь:

— Шановний, Ваш син не імбіцил же? То чому так за нього переймаєтесь? Дозвольте речам відбуватися природно. І я — старша.

— Моя дружина старша за мене на вісім років, — тихо мовив він, струшуючи попіл у банку.

Загасив недопалок і додав:

— Ви все-таки подумайте над тим, що я Вам сказав, Шінко-сан. Розумію, це було для Вас трохи несподівано.

І, піднявшись із диванчика, пішов у синову кімнату. Я ж стояла біля мийки, наче прикукурена.

Чомусь у пам'яті почали спливати деталі, на які раніше не звертала особливої уваги: поведінка й манери хлопців, їхній стильний одяг і аксесуари. Як фінальний акорд — сьогоднішні знайомства. Усі вони виглядали просто. А що, як за цим «простим» ховаються мільйонні рахунки в банках?

Бекграуд — той самий голий незнайомець.

«У що ж ти, Вірко, насправді вляпалася по самі вуха?»