16.
Ноа:
Декілька разів, підносячи Каєну каву й воду, заглядав тому через плече. На душі було вельми тривожно. Коли він так писав тексти, вони ставали хітами й звучали з кожної праски. Але раніше він хоч на стук власного серця бурчав, що відволікає.
Залишити Каєна самого я не зміг, навіть коли всі порозходилися. Він писав. Я довго боровся з сонливістю. Ні кава, ні цигарки не допомагали.
Я заснув.
Прокинувся від шуму й неможливості дихати. Їдкий дим здавлював горло й легені, викликаючи сухий кашель. Виїдав очі.
Каєн усе підпалив до бісової матері. Сам стояв, ніби нічого не сталося, прикриваючись рукою від вогню. Його майже оточило полум'я.
Кинувся до нього. Сил майже не було. Потрібно вибиратися, доки не пізно. Вдалося, лежачи на підлозі, збити його з ніг і трохи відтягти. Каєн не пручався.
Лопнули склопакети. Полум'я, ніби з гармати вистрелило, отримавши поштовх до життя. Накрив Каєна собою. Ледь чутний звук сирен... і я провалився в порожнечу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!