31.
Каєн:
Мені не давала спокою мелодія, яку почув у магазині музичних інструментів, куди пішов за гітарою для Року. Замовив у подарунок на день народження. Нічого подібного не чув раніше. Та музика ідеально підходила до мого тексту, написаного перед пожежею. Певно, той хлопець і є автором. Дивно, не дослухавши мене, відповів так, ніби я йому дорогу з порожніми відрами перейшов, іще й чорного кота за собою покликав.
Тільки ламати голову над його поведінкою не було й часу. Спочатку — підготовка до зйомок джакеші. Коли джакеша вийшла в світ, «вибухнуло» там, де ніхто не очікував. Агентство буквально засипали одним-єдиним питанням: чи дійсно я знайомий із Шінко-сан і які між нами стосунки?
Мій образ, із написом на грудях, «вирізали» й репостили. Я таки виставив фото в «Інстаграм» і «Твіттер» з тим написом. Тільки не з ванної. Мене Ноа сфотографував. І хоча їх довелося видалити, бо агентство «посадило» мене на «карантин», вони вже пішли в маси. Тепер усе репостилось і порівнювалось, підіймаючи ажіотаж. Невдовзі до моїх фото додалися знімки книжкових обкладинок, з іменем автора, написаним точно так само.
Із агентства подзвонили у видавництво й отримали відповідь:
— Шінко-сан зараз перебуває за кордоном у пошуках творчого натхнення.
Мені стало цікаво, і я вирішив придбати якусь книжку того автора. Це виявилося не так то й просто. Проблему вирішив Ноа: він запостив публікацію з назвами книг, і незабаром фанати подарували кілька екземплярів.
Взяв одну. Автор — Шінко. Назва — «Листи, які ніколи не були відправленими». Відкрив навмання і почав читати рандомний абзац:
«Він завжди дивився прямо - не в очі, а повз. Наче бачив щось важливіше за тебе, але й не знецінював. Просто там, за твоїм плечем, був спогад, до якого прив'язаний міцніше, ніж до теперішнього. Його не можна було здивувати — все нове встигло в ньому вмерти ще до того, як народилось. І коли хтось питав, чому він ніколи не сміється, він тільки моргав повільно, як той, хто вже відсміявся колись... назавжди».
Закрив і відкрив книжку ближче до кінця. Очі вихопили рядки:
«Якщо хтось зникає без сліду — це ще не означає, що його немає. Можливо, він чекає, поки його згадають правильно».
Я закрив книжку і, відклавши вбік, взяв іншу. Не дивлячись на назву, відкрив де прийдеться:
«Я не просила дозволу. Я просто підписалася на тому, що здавалося натхненням. І поки він не змив це, я писала. А коли змив, воно залишилося в ньому».
Я перекинув сторінки стосиком:
«Ти ж знаєш: усе велике починається з того, що просто мусить статися. Бо інакше — задихнешся. А ти — ще дихаєш. І ти знайдеш спосіб. Не обов'язково завтра. Але знайдеш. Бо інакше — тебе не буде».
Відклав і цю книжку. Закурив.
«Вона знала... Вона все знала ще до того, як ми зустрілися. Знала про те, що тримає мене й не дає дихати на повні груди... Спустилася в моє пекло, щоб вивести з нього за руку... Тільки я не втримав її руки...»
Заварив собі кави й викинув згаслий недопалок. Підкурив іншу сигарету і, взявши книжку, відкрив твір із самого початку.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!