Зміст
  • Важке дитинство заручника юриспруденції
  • Буремна юність
  • Армія на шпалах
  • Дембель з віршами
  • Робота для нероби
  • Безвідмовна пропозиція
  • Дилетант береться до роботи
  • Перші кроки гончої
  • Кава-чай, привіт-прощай
  • "Ретро", качелі і сімейний розбрат
  • Примирення і сватання в один день
  • Справа ясна, що діло темне
  • Новий гравець у дивній грі
  • Прикрий політ, колюче приземлення
  • Косметичний марафет, старий знайомий і нова спільниця
  • Нічна пригода і ранкові роздуми
  • Село Затемне не таке вже й темне
  • Небезпечна гра набуває інтриги
  • Не тільки вовка годують ноги
  • Розгадка на поверхні, Круглик релаксує
  • Незвична форма звіту й несподівана винагорода
  • З небес на землю
  • Спиртбол і діла амурні
  • Добробут родини - свята справа
  • Доказів більшає, а загадка все та ж
  • Собачі справи ловеласа
  • Полювання розпочато, та хто ж трофей?
  • Старі знайомі, нові відчуття
  • Цоб-цабе, оце так поворот!
  • Фініта ля трагедія?
  • Фінальний акорд
  • Примирення і сватання в один день

    Люди щойно прокидалися, налаштовували радіоприймачі на улюблену хвилю, заварювали каву; двірники змітали рештки людської цивілізації, на сході зарожевіло, а я лякав випадкових перехожих, котрі вигулювали собак.

    У голову не прийшло нічого кращого, як навідатися на місце злочину. Здоровий глузд підказував, що робити там нічого, адже декілька сотень ніг давно затоптали б усі докази, проте якось же треба відробляти прийнятий аванс.

    Двірничка в будинку, де мешкали Потапенки, виявилася жіночкою старої закалки – свідомою громадянкою, готовою вдень і вночі допомагати нашим правоохоронцям. Моє липове посвідчення подіяло на неї, немов червона книжечка працівника КДБ. Вона з готовністю відгукнулася на моє прохання допомогти, але нічим суттєвим не просвітила. Міліцію викликала після того, як побачила відчинені двері Сергієвого авто. Тоді її здивувала така безпечність власника, адже одну машину у нього вже вкрали. Підвела голову і побачила закривавленого Потапенка у вікні. Того ранку падав дощ і вона не виходила на вулицю вдосвіта, тому нікого чужого не бачила.

    Що ж, від безсилля можна опустити руки, стільки спроб здійснив, аби щось розвідати, а результат ніякий. Або я безнадійний для розшукової діяльності, або ця справа занадто важка.

    Зваживши всі за і проти, я вирішив з’явитись на роботу, якщо така у мене ще є. Хоч мій брат – мій керівник, але я ж ще й громадянин України, маю право знати, на якій підставі мене звільнено.

    Ромко і Кузьмич або ще не з’являлися, або вже пішли. Віктора ж я застав за розмовою з клієнтом. Заклопотаність незнайомця виключала простого ротозява. З таким виразом обличчя до нас приходять лише клієнти. Про мої здогадки свідчив і фінал розмови:

    ─ ... Я сподіваюся, що ви зможете знайти мою дружину. Ось її фото.

    Пробираючись до свого стола, я краєм ока встиг побачити красиву шатенку... Галину.

    ─ Не можу обіцяти вам, що знайдемо її одразу. Ми приватне агентство з малим штатом працівників, у всіх по декілька справ... Але прикладемо максимум старань.

    Попрощавшись, незнайомець вийшов. Тепер я мав прикласти все своє красномовство, аби перейняти цю справу.

    ─ Вікторе, давай забудемо все те, що наговорили один одному сьогодні вранці. Поручи мені цю справу... у такому випадку я буду прив’язаним до чогось і менше часу залишиться на витівки та розваги... Може я й виріс таким нестерпним через те, що ніколи не мав серйозного заняття.

    ─ Назаре, -- у його голосі вчувалися нотки гніву та невдоволення, -- ти навіть не уявляєш, за яку справу хочеш узятися. Це не собак розшукувати...

    ─ А що тут розуміти? Повернувся чоловік з відрядження і не застав дружини вдома. Почекав день, другий, обдзвонив усіх родичів, друзів, знайомих, розговорив сусідів – ані сліду. Відніс заяву в міліцію, а заодно й до нас звернувся, адже дві нишпорки краще, ніж одна.

    Старший був дещо заскочений моєю обізнаністю.

    ─ Звідки ти все знаєш? Підслуховував за дверима?

    ─ Ображаєш, такими негідними речами не займаюся. А якщо серйозно – то у нього все на обличчі написано. Не забувай, що ти вчився у школі міліції методам оперативно-розшукової діяльності, а я хоч і недовго, зате в університеті, вивчаючи особливості людської психології.

    Його подив перейшов у захоплення:

    ─ Але як ти про все довідався?

    ─ Не стану ж я розкривати перед тобою своїх професійних таємниць. То як, доручаєш мені цю справу?

    ─ А ти більше не питимеш?

    ─ Тільки в інтересах справи і за чужий рахунок... Вік, ти ж знаєш, що я п’ю не більше 100 грамів. Але випивши 100 грам, я стаю іншою людиною, а ця інша п’є дуже багато... А гроші на обнови я заробив чесним шляхом.

    ─ Як?

    ─ Написав спогади про своє армійське життя, їх надрукували і виплатили мені гонорар.

    ─ Щось ніколи не бачив тебе з ручкою,

    ─ А за роботою бачив? – не так легко вибити мене з колії.

    ─ І то правда. Що ж, нехай це буде для тебе перше хрещення. А зараз допоможи мені розібрати документацію, податкова насіла, мов на собаку реп’яхи.

    Після обіду в офісі з’явилася Олена. Пошептавшись з Віктором, поставила мене перед фактом, що сьогодні маю бути вдома, бо в нас будуть гості. На моє запитання, кого ж там чорти принесуть, відповіла загадками і поїхала додому готувати святкову вечерю.

    Як не намагався витягнути з Віктора, хто ж це до нас припреться, він мовчав, як партизан. Грішним ділом я подумав, що мамуся знову запросила якогось професора, аби той вмовив мене поновитися... Але чому так змовницьки підморгувала Олена?

    Уже по дорозі додому вдалося з’ясувати, що до нас завітає двоюрідна сестра Олени. Ах, он воно що. Братова знову взялася за своє – конче намагається мене одружити. Що ж, подивимося, кого сьогодні мені нав’язуватимуть. Дві попередні спроби закінчилися плачевно – я не піддався. Вдалося це дуже легко. У першому випадку на запитання “Ми з вами раніше ніде не зустрічалися”? Я відповів: “Зустрічалися, я працюю електриком у шкір вендиспансері, тому часто вас там бачу”. Іншим разом однієї лиш фрази “поруч вас я почуваюся таким розумним” вистачило, аби залицяння не відбулося

    Задля сьогоднішньої оказії мама пішла в гості до котроїсь із подруг. На кухні поралася Олена та чергова жертва її меркантильних інтересів.

    ─ Мити руки і до столу, -- розпорядилася братова. – Назаре, а ти познайомся з моєю сестричкою.

    З кухні виглянуло щось, одягнене в мамин халат і з Олениною хусткою на голові.

    ─ Назар.

    ─ Валя.

    ─ Дуже приємно.

    Правду кажучи, приємності було мало. Її горбатий, немов у професійної боксери, ніс не викликає у мене жодного бажання вивчати дівчину далі.

    ─ Якщо ти аж так намірилися мене спекатися, то невже не могла знайти щось краще? – вибрав момент, щоб шпигнути Олену, коли Валя подалася наводити остаточний марафет.

    ─ Що ти, Назаре, дівчина з поважної родини. Батько – хірург, мати – мистецтвознавець, Валя в медичному коледжі вчиться.

    ─ Чого ж тоді такі заможні батьки донечці фейс не підрихтують? Ніс у неї...

    ─ Назаре, я тебе прошу, хоч сьогодні не виробляй тих бздур, що минулого разу.

    ─ Тобто?

    ─ Не дівчина, а золото. У свої вісімнадцять з дому не виходить.

    ─ Ага, сиди вдома і нічого з тобою не станеться. Вона ж навіть цілуватися не вміє.

    ─ Ти нестерпний! Я ледь випросила її у батьків.

    ─ То що, мені тепер гімни складати її цнотливості?

    ─ Без гімнів обійдемося, але не згадуй про свої походеньки та розпусне життя. Для чого тобі падати в очах дівчини, тим більше, коли ти їй подобаєшся.

    ─ Це вона тобі сказала?

    ─ Ні, блін, сама придумала, -- розізлилася братова.

    ─ А вона сама не могла мені того сказати?

    ─ Жінки можуть усе, просто деякі соромляться...

    Тим часом із спальні вийшла Валя:

    ─ А про що це ви шепочетеся?

    Бог знову пожартував: у неї була ідеальна фігура, яку облягала сукня кольору морської хвилі, довгі ноги, розкішне чорне волосся, красиві сірі очі з довгими віями, пухкі вуста бантиком, але ніс. Він псував усе, що я щойно розхвалював...

    Ось уже другу годину триває застілля. І що ви думаєте? Мій старший брат, який зранку бештав мене за безмірне вживання алкоголю, власноруч наливає мені чарку за чаркою. Невже й він перейнявся тим, що від красивої жінки п’янієш, а з некрасивою хочеться напитися? Братова тим часом не забуває про Валю, якій, чесно кажучи, багато не треба. Хоч ми й сидимо з одного боку столу, але на комсомольській відстані. Однак це не перешкоджає мені час від часу заглядати їй у пазуху; а подивитися є на що... Чорт забирай, ще чарку – і я почну в неї закохуватися... Якби не боксерський ніс... А фігура у неї, справді, чудова.

    Братова зникає на кухні, по хвилі там їй знадобилася допомога Віктора, і ми залишаємося удвох.

    Валя кидає на мене пристрасні погляди. Якщо почне дурнувато посміхатися та хапати мене за коліна – я підведуся і вийду, дарма, що ледь тримаюся на ногах.

    Однак вона сумує чи вдавано грає свою роль... Але такою подобається мені ще більше. Свою справу робить запах жіночих парфум, накладений на випари спирту. Така суміш просто зводить мене з розуму. А, може, це й справді моя доля? Пересідаю на диван і при близькості цих розкішних форм остаточно втрачаю розум, розпускаючи руки. Чи це алкоголь так на мене подіяв? Валя ж тим часом зовсім не противиться, навіть задля такту. Чорт забирай, ото тихоня, мамина доця... Соромиться вона... Деякі жінки й справді настільки сором’язливі, що просто соромляться відмовити чоловікам. Проте я вчасно згадую, що ми тут не самі.

    ─ Валю, Олена каже, що я тобі подобаюся. Це правда?

    ─ А хіба я тобі не подобаюся?

    ─ Та ти просто класна дівчина!

    ─ І ми будемо зустрічатися?

    ─ Звичайно.

    ─ Ти приходитимеш до мене у коледж і чекатимеш після занять?

    ─ Звісно.

    ─ І ми гулятимемо вечірнім містом під шурхіт осіннього листя?

    ─ аякже.

    Останніми згустками тверезого розуму пригадую, що терпіти не можу осені і опалого листя, котре мають звичку спалювати двірники, але сьогодні розум мені не товариш. Та й Валю вкрало так, що недалеко від мене втекла:

    ─ Я приноситиму твоїй матері квіти...

    ─ А я свою тещу одразу називатиму мамою.

    ─ Вона від цього радітиме, хоч ще така молода.

    ─ Тоді я щоранку цілуватиму її в щічку.

    ─ У мене дуже ревнивий батько.

    ─ Та з татом ми одразу подружимося. Я покажу йому місце, де отакенні коропи.

    ─ Він не любить рибалити.

    ─ Тоді відвезу на полювання.

    ─ Мій батько вегетаріанець.

    ─ Тоді... Тоді... Тоді я вивчу напам’ять книжку “Про здорову та поживну їжу”. До речі, Валю, ти любиш салат з помідорів?

    ─ Фу, я їх терпіти не можу. У мене на них алергія.

    ─ А я щоранку міг би готувати його виключно для тебе...

    ─ Ой, як я люблю помідори! А ти любиш сливовий пиріг?

    ─ Я слив на вигляд не зношу.

    ─ А сливовий пиріг найкраще мені вдається.

    ─ О, я страшенно люблю сливовий пиріг!

    Я ще раз придивляюся до дівчини, але цей гачкуватий ніс будить усіх мурашок на моїй спині.

    ─ Може я за товста? Тоді я сяду на дієту.

    ─ А я не приходитиму додому пізніше одинадцятої вечора.

    ─ Я користуватимуся найкращою косметикою.

    ─ Не люблю косметики.

    ─ Тоді я буду природною і робитиму фруктові маски для обличчя.

    ─ Ми завжди будемо разом?

    ─ Так.

    ─ Але ти відпускатимеш мене на футбол?

    ─ Звичайно! Ми ходитимемо разом. Я завжди буду з тобою.

    ─ Як це добре...

    ─ Коли ми зустрічатимемося і житимемо разом, -- вона переходить на змовницький шепіт, -- ти повинен виконувати всі мої вимоги.

    Ого, як скоро мене намагаються приструнчити, а ще ж не запрягли...

    ─ А їх багато?

    ─ Ні. По-перше: я дуже люблю тварин, тому ти повинен полюбити мою болонку.

    ─ О, я кожен день виводитиму її на прогулянку.

    “Це ж на кого я буду схожим?”

    ─ Коли мене не буде вдома – підливатимеш квіти.

    ─ Нехай руки відсохнуть, якщо не робитиму цього.

    ─ І, по-третє, я дуже ревнива... тому ніяких... Повторюю: ніяких стрибків у гречку.

    ─ Мені нікого, окрім тебе, не треба.

    ─ Коли вже нам суджено бути разом, ти маєш знати про мене все... Хлопці, з якими я зустрічалася, при розставанні кричали мені, щоб я здохла, а останній навіть кидав камінням.

    “Це ж що ти їм такого зробила?”

    Повернулися брат з дружиною, принесли десерт. Я ж тим часом безсоромно обіймав Валю за надто делікатні місця, але ні вона сама, ні Віктор з Оленою на це не звертали уваги.

    Після такої розвідки я сподівався, що спати нас покладуть разом у моїй кімнаті, але Валя рішуче запротестувала. Воно й краще, в такі моменти зачаття потім і народжуються розумово відсталі діти, але в моїй голові починає вимальовуватися картина, за що ж у неї жбурляли камінням.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.