Зміст
  • Важке дитинство заручника юриспруденції
  • Буремна юність
  • Армія на шпалах
  • Дембель з віршами
  • Робота для нероби
  • Безвідмовна пропозиція
  • Дилетант береться до роботи
  • Перші кроки гончої
  • Кава-чай, привіт-прощай
  • "Ретро", качелі і сімейний розбрат
  • Примирення і сватання в один день
  • Справа ясна, що діло темне
  • Новий гравець у дивній грі
  • Прикрий політ, колюче приземлення
  • Косметичний марафет, старий знайомий і нова спільниця
  • Нічна пригода і ранкові роздуми
  • Село Затемне не таке вже й темне
  • Небезпечна гра набуває інтриги
  • Не тільки вовка годують ноги
  • Розгадка на поверхні, Круглик релаксує
  • Незвична форма звіту й несподівана винагорода
  • З небес на землю
  • Спиртбол і діла амурні
  • Добробут родини - свята справа
  • Доказів більшає, а загадка все та ж
  • Собачі справи ловеласа
  • Полювання розпочато, та хто ж трофей?
  • Старі знайомі, нові відчуття
  • Цоб-цабе, оце так поворот!
  • Фініта ля трагедія?
  • Фінальний акорд
  • Не тільки вовка годують ноги

    Ви ніколи не задумувалися, що всіх найвідомиших детективів геніальні думки наздоганяли на місці пригоди? Це справді так, чи вигадка письменників? Вирішив перевірити таку теорію на собі. Малоймовірно, аби, після кількох тижнів з моменту вбивства, мені пощастило знайти щось таке, чого не зауважила міліція, але... Повіримо у зв’язок з потойбічним світом, можливо, та бродять душі померлих, які й підштовхнуть мене до чогось? Бр-бр, ну й думки мене обсіли...

    На сходовій клітці мене чекало розчарування: квартира Потапенків виявилася опломбованою. Якщо душі можуть проходити крізь стіни, то приватним детективам цього не дано. Виламування дверей може привести до того, що мене звинуватять у причетності до вбивства... Теорія письменників дала збій.

    Покинути під’їзд виявилось не так легко, як увійти в нього. На виході мене атакувала двірничка, впізнавши у мені представника влади. Як я вже казав, приватний детектив і дільничий для неї були на одно лице.

    Надворі моросив холодний осінній дощ, шмагав в лице пронизливий вітер — і вона просто ухилялася від своїх безпосередніх обов’язків (листя засипало тротуар). Жіночка в сталінських традиціях заходилася розповідати, чим займаються мешканці будинку, хто промишляє домашнім спиртним, хто травку потягує, хто вдома не ночує, хто краде і збуває крадене, до кого навідуються підозрілі люди. Ось тобі й позаштатний працівник служби безпеки. Відбитися від неї було набагато важче, аніж я думав, а шлях до виходу перегородила її кремезна постать. Вирішив долати перешкоду хитрощами: наказавши їй стійко стояти на своєму посту та нікого не випускати, я подався сходами нагору, в надії вибратися на дах, а вже звідтам відступати на вулицю... Не перевелися ще кадри старої кузні, добрий гарт отримали. Зробити задумане намагався якмога швидше, але не тікав, аби двірничка не розкусила моїх намірів... І увесь цей час мене чомусь не покидало відчуття того, що за мною хтось спостерігає, причому зблизька... Що за маячня? Або це наслідок розумових перенавантажень, або у мене галюцинації...

    Зупинившись на одній із сходових кліток, я поглянув у вікна сусіднього будинку. В одному з них, здається, на сьомому поверсі зблиснула лінза об’єктива чи підзорної труби. Запам’ятавши координати та вдаючи, що нічого не зауважив, вибрався на дах, а вже звідтам пожежною драбиною спустився додолу. Правда, драбина закінчувалася на висоті другого поверху, але хіба важко зіскочити такому тренованому чоловіку, як я? Приземлився просто під мітлу двірнички, котра самовільно залишила доручений їй пост. Усім своїм виглядом демонстуючи, що робота детектива важка і небезпечна, я зник з її поля зору нічого не пояснюючи. Тепер мене цікавило виключно вікно в сусідньому будинку.

    Для того, аби миттєво злетіти на сьомий поверх, треба зродитися птахом. Одна справа бігати вранішні кроси, а зовсім інша — сходами вгору... На ходу я обдумував способи, як потрапити у квартиру. Терзати дзвінок, очікувати, коли відчинять, чи виламувати двері? Коли опинився навпроти дверей з номером сімдесят один, а саме вікна цієї квартири я бачив, сил уже не було. Кров гупала у скроні, немов перевіряючи їх на міцність, та затьмарився мозок. Збираючись щосили гамселити у двері, зіткнувся з неперебачуваним: від першого ж дотику вони відчинилися. „Невже спізнився і тут нікого нема?” — гарячково запекло у мозку.

    — Проходьте, юначе, я чекав на вас, — пролунав голос з глибини квартири.

    Дивно, а мені здавалося, що я хороший конспіратор. Як мене вирахували?

    Біля вікна, що виходило на вулицю, в інвалідному візку сидів мужчина середніх літ. Важко визначити його вік, оскільки борода з сивими прожилками робила його старшим. Він облишив своє заняття (підзорна труба лежала на колінах) і повернувся до мене, з цікавістю розглядаючи непроханого гостя.

    — Нерозсудливо, з вашого боку, залишати двері відчиненими. Це хороша прианка для злодіїв, — сказав я замість привітання.

    — Мені нічого їх боятися. Красти у мене нічого, нехай самі у цьому переконаються, аніж мають добирати відмичку до замка. Та й не завжди двері нарозтвір, сьогодні — особисто для вас...

    Я з цікавістю олглядаю квартиру, котра, справді, відзначається аскетизмом і спартанськими умовами. В кімнаті, де ми удвох перебуваємо, окрім інвалідного візка, ще тільки ліжко, радіоприймач та багато книжок, здебільшого довідників, добряче потріпаних часом і людськими руками. Господар квартири справляє враження інтелігентної людини, але звідки стільки болю в його очах?

    — А ви впевнені, що я не злодій?

    — Молодий чоловіче, я прожив на світі вдвічі більше од вас. І хоч половину з цих літ не покидаю цієї добровільної тюрми, проте навчився розпізнавати людей. Ви мєте якусь причетність до охорнців правопорядку... Я не помилився?

    Біс забирай, невже у мене на лобі написано фах?

    — Я приватний детектив, — показую посвідчення, яке він з цікавістю розглядає.

    — Ти ба, справді приватний детектив... А я думав, такі лише в розвинутих країнах працюють... Коли я мав змогу виходити у цей світ, таких професій в нашій країні не було. Невже і ми дочекалися цього? Проте, наскільки мені відомо, справою Потапенків займається прокуратура...

    — А з чого ви взяли, що я маю якийсь стосунок до тієї справи?

    — Я багато чого знаю.

    — Хто ж ви такий? Телепат, екстрасенс, ясновидець, оракул, контактер?

    — Боронь Боже! Я звичайний інвалід, неповносправна людина, яка не може звестися на ноги і сходити за потребою... Дивлюся на світ у це маленьке вікно і знаю всі дрібниці, які можна у нього побачити...

    — Чи не занадто ви самовпевнені?

    — Ні. Я знаю, що кажу. Не знаю, що коїться на сусідній вулиці, в місті, країні та за її межами... Для людей з моєю недугою виходу у світ не існує... Телевізора у мененема, а брехунець приївся за двадцять років. Газети до мене не надходять та й, відверто кажучи, нецікаві вони... Набагато цікавіше спостерігати за життям у вікно. Там можна побачити комедію і трагедію, а актори — звичайні обивателі, мешканці будинку навпроти. Що можете казати про нього?

    Я виглянув у вікно. Звичайний будинок-коробка, наспіх збудований та відданий на поталу часу, людям і ЖЕКу.

    — Нічого особливого: дев’ятиповерховий, десяток років розміняв... Сто вісім квартир... Ось і все.

    — Справді, небагато... Але то не ваша провина. Ви й не зобов’язані знати більше... Я ж можу сказати про нього значно більше... Кожен будинок живе не лише своїм життям, а й життям своїх мешканців, яке можна розглядати, немов виставу. Усе залежить від глядача.

    — Що ви маєте наувазі?

    — Назвіть будь-яке вікно у будинку навпроти.

    — Перше вікно на третьому поверсі ліворуч.

    — Нічого особливого. Однокімнатна квартира. Там живе бабуся-пенсіонерка і п’ятеро її котів. Купує їм на пенсію „Віскас”, а сама підбирає сухарі та лушпиння у контейнері для сміття.

    — Шостий поверх, там де засклений балкон.

    — О, там живе цікава сім’я. Домогосподаркою є чоловік, а його дружина заробляє гроші. Неймовірно, але він варить їсти, пере, прибирає і доглядає за дитиною. Причому, робить усе це з великим задоволенням і не можна сказати, що опинився під підбором дружини...

    ─ А на дев’ятому поверсі, он там, де червоні фіранки?

    ─ Мені важко судити, як вони живуть, оскільки важко з інвалідного візка дивитися вгору, але можу сказати напевне, що дружина голови сім’ї зловживає алкоголем.

    ─ Добре... А четвертий поверх, там, де каністри на балконі?

    ─ Про таке й говорити не хочеться... Мати з дочкою-школяркою та вітчим... Він поводиться, як люблячий батько, але варто матері відлучитися, як одразу залякує дівчину та примушує задовольняти його хіть у неприродній спосіб...

    ─ А ви, часом, не вигадуєте всього цього? Я й так не перевірю.

    ─ А нема сенсу щось вигадувати. Можете запитати мене про квартиру на другому поверсі, під вікнами якої я побачив вас уперше... Сьогодні ви знову намагалися забратися туди, щось шукали...

    ─ І що можете сказати?

    ─ Для того, щоб відкрити свої карти, я мушу знати, що ви шукаєте і хто вас найняв.

    Довелося розповісти правду, згадавши про Галину. Його відвертість могла б стати мені у пригоді. Тому вирішив не приховувати свої аргументи на шляху до істини.

    Він нахмурився, проковтнув гіркий згусток, його голос затремтів6

    ─ Там мешкала сім’я підприємця. Утім, ви добре знаєте, хто там жив... Можу сказати, що жили вони дружно, без конфліктів. Ніхто їх не відвідував і вони не часто вибиралися з дому. Виняток становила красива дівчина, про яку ви згадували і котра, судячи з моїх спостережень, була подругою дружини підприємця.

    Я дістав фото Галини і він підтвердив, що про неї йдеться. Далі я вислухав про те, як відбувалася вечірка, але найбільше мене цікавив ранок...

    ─ ... Бізнесмен подався на роботу... Через де якийсь час вийшла з дому ваша красуня. Потім у під’їзд увійшов незнайомець... Так, про це я з упевненістю можу стверджувати, оскільки добре знаю мешканців будинку. Хвилин за п’ятнадцять примчав бізнесмен, був таким схвильованим, що не зачинив своєї машини... А далі я бачив, як він повис на гратах у своїй квартирі... Ось і все, що я знаю.

    ─ А той незнайомець, про якого ви згадували, коли він вийшов з будинку?

    ─ Не знаю, не звернув уваги... Хоча... Здається мені, що коли прибула міліція, хтось швидко перебіг дахом будинку, як ви сьогодні... Дивно, що я не звернув тоді на це уваги... Не так часто бачиш, як люди стікають кров’ю... Я не міг відвести погляду від вікна на другому поверсі.

    ─ А чому міліцію не викликали?

    ─ Як? На інвалідному візку? У мене ж нема телефону.

    ─ Пробачте, я забув... А той незнайомець, що можете про нього сказати?

    ─ Я дуже й не придивлявся... Звичайний чоловік, високий... У шкіряній куртці... З залисинами.

    ─ З залисинами?

    ─ Так, такі бувають у людей науки, якщо ви звертали на це увагу.

    ─ Більше нікого не зауважили?

    ─ Не пригадую... Подруга вбитої, котра вас найняла, повернулася тоді, коли міліція гарячково шукала і затоптувала хоч якісь сліди.

    ─ Дуже вам вдячний. Тепер багато що прояснилося... Скажіть, важко жити самому?

    ─ Таким, як я, на самоті, мабуть, важко, але я живу з сестрою. Колись, рятуючи її сина, я став інвалідом, а тепер він прогнав матів, щоб не займала місця в квартирі... Вона доглядає за мною і працює прибиральницею в магазині. Тієї пенсії, що виплачує мені держава, на прожиття не вистачає, а ще ліки дорого виносять. Та й книжку якусь хочеться прочитати... Художні дорогі, от і скуповує для мене все те, що розпродають пенсіонери, а це, здебільшого, довідники.

    ─ Вас справді цікавить “Розробка нафтових родовищ на шельфі Каспійського моря” та “Коливання частоти електроструму”? – запитав я, ковзнувши поглядом по книгах.

    ─ Коли ви відрізані від світу, читатимете історію Китаю в оригіналі, хоч ніколи не вивчали китайської.

    ─ На все добре.

    ─ Бувайте здорові. Не забувайте, що детектив повинен бути спостережливим. Якщо щось пригадаю, як мені з вами зв’язатися?

    Я залишив йому візитку з реквізитами нашого агентства.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.