Зміст
  • Важке дитинство заручника юриспруденції
  • Буремна юність
  • Армія на шпалах
  • Дембель з віршами
  • Робота для нероби
  • Безвідмовна пропозиція
  • Дилетант береться до роботи
  • Перші кроки гончої
  • Кава-чай, привіт-прощай
  • "Ретро", качелі і сімейний розбрат
  • Примирення і сватання в один день
  • Справа ясна, що діло темне
  • Новий гравець у дивній грі
  • Прикрий політ, колюче приземлення
  • Косметичний марафет, старий знайомий і нова спільниця
  • Нічна пригода і ранкові роздуми
  • Село Затемне не таке вже й темне
  • Небезпечна гра набуває інтриги
  • Не тільки вовка годують ноги
  • Розгадка на поверхні, Круглик релаксує
  • Незвична форма звіту й несподівана винагорода
  • З небес на землю
  • Спиртбол і діла амурні
  • Добробут родини - свята справа
  • Доказів більшає, а загадка все та ж
  • Собачі справи ловеласа
  • Полювання розпочато, та хто ж трофей?
  • Старі знайомі, нові відчуття
  • Цоб-цабе, оце так поворот!
  • Фініта ля трагедія?
  • Фінальний акорд
  • Нічна пригода і ранкові роздуми

    Дивно, чому після зустрічі з Ганусею у мене такий хороший настрій? Багато не пив, нічого не скористав, а співати хочеться. Навіть закортіло прогулятися нічним містом, хоч між будинком моєї чарівної співрозмовниці та квартирою матері добрих півтора години ходи. На вулиці пронизливий вітер та дрібна мжичка, напівтемні вулички відлякують випадкових перехожих чи то я лякаю їх своєю безтурботністю. Що поробиш, коли у душі зароджуються мрії. У мене завжди так після знайомства з привабливою дівчиною. Але жодного разу вони не втілювалися у життя, бо навіщо прив’язувати себе до одної, коли довкола стільки красунь? Поки сніг на скроні не падає – можна закохуватися кожен день. Так жити веселіше і кохана не набридне... Ще вчора мене зводила з розуму Галина, потім її замінила Валя, сьогодні подобається Ганна, а хто буде завтра? Стараюся якомога швидше долати темні закутки. Це найкращий спосіб уникнути прискіпливих міліціонерів та причепливих хуліганів. Якщо з першими ще якось можна порозумітися, то від других тільки ноги врятують, дарма, що відвідував секцію боксу. Навіть всесвітньо відомий Брюс Лі носив із собою пістолет, а в мене, окрім ключів від квартири, нічого в кишенях немає.

    За три квартали від дому я почув чийсь крик. Приглушений голос, здалося, кликав на допомогу. Зазвичай, я обминув би це місце десятою дорогою, але сьогодні мене переповнювали романтичні почуття і так хотілося пригод. Окрім того, як можна пройти повз місце, де хтось волає на допомогу.

    Неподалік був невеликий скверик. Там, мабуть, і коїлося якесь неподобство...

    Я не помилився. Єдиний вцілілий ліхтар світла майже не давав, але я зауважив як двійко чоловіків силоміць тягнули когось до лави... двоє – не так уже й багато, можна справитися, якщо ще й жертва підсобить... Пришвидшивши крок, намагаюся оцінити ситуацію. За мить усе зрозумів.

    Не дивлячись на пізню осінь, у хлопчаків грали зайві гормони, от вони і намагалися вдовольнити свою хіть. Біда тільки, що дівчина на це не погоджувалася і відчайдушно боронилася.

    ─ Агов, хлопці, що це ви робите?

    Моя поява подесятирила їхній страх. Навіть не змірявши мене поглядом, кинулися врозтіч.

    У їхньої жертви, мабуть, відбувся емоційний шок. Вона лежала на холодній землі і безпорадно кліпала очима. Ось тобі на, доведеться побавитися не тільки в супермена, але й у психолога... І як знайти підхід, аби й мене потім не звинуватили у спробі зґвалтування?

    ─ Шановна леді, якщо вам подобається лежати на холодній землі – не маю нічого проти, але чи не краще було б вам підвестися та розповісти, що сталося.

    До неї повертався дар мови, а з носа юшила кров. Звісно, як справжній джентльмен, я не міг не подати їй хустинки.

    Дівчина зводилася на ноги, поправляючи коротеньку спідничку, що заповзла заледве не на пупок. На вигляд було їй років п’ятнадцять. Дитя ще, але свій вік намагалося приховати шаром косметики.

    ─ Мене... мене хотіли згвалтувати... – схлипувала вона.

    Воно й не дивно, розгулювати у таку пору темними вулицями та світити голими ногами. Однак моралі читати не став.

    ─ Усе гаразд... Заспокойся. Я з тобою. Нічого не сталося, -- втирав сльози та кирпатого носика, який на очах розростався у середню картоплину. Таки дісталося їй.

    А в дівчини були всі задатки майбутньої красуні, якщо не загубить їх зараз, вештаючись вулицями в таку пізню пору.

    Дівчина чемно стояла, а тут раптом як не вхопить мене за руку:

    ─ Пішли! Ти підеш зі мною?

    ─ Звичайно, куди тебе провести?

    ─ Ми йдемо до тебе...

    ─ Не в’їхав...

    ─ Ти щойно врятував мене і я хочу тобі віддячити. Чи я тобі не подобаюся? Як задовольняють тебе жінки?

    Нічого собі пропозиція! А кажуть, що нове покоління обирає “Pepsi”.

    ─ Але ж тебе щойно ледь не згвалтували! Чого ж тепер пропонуєш мені зайнятися тим самим, від чого щойно так рішуче відбивалася?

    ─ Вони мені не подобалися і робили все дуже грубо... Та й холодно на лавці. Якби це влітку... А ти мені подобаєшся.

    ─ Гормони розігралися?

    ─ Любов зла, от козли цим і користаються. – її рука опинилася там, де найменше сподівався її відчути. Немов щупальце гідре я відкинув цю руку, а дівча здивовано відсахнулося:

    ─ Ти що, імпотент?

    Цього вже стерпіти не міг. З глибини душі накочувалася злість, і я ледь стримав у собі непереборне бажання вділити їй ляпаса.

    ─ Слухай, шмаркачко, менше за все мені хочеться мати справи з такими, як ти! Тобі ще молоко на вустах не обсохло і прищі не посходили, а корчиш з себе не знати кого. Давно в одному місці засвербіло? Не знаю, хто твій батько, але на його місці я б скинув твою куцу спідничину та добряче відшмагав.

    Проте мій менторський тон аж ніяк не вгамував кралі.

    ─ Ой-ой, мораліст великий знайшовся. Пішов на ..., педик!

    Від люті я схопив її за руку так сильно, що аж завижчала від болю. У цю мить я ладен був її розшматувати. Це ж треба, як усе повернулося... У кінці вулиці почулися чиїсь голоси – ще хтось гуляв нічними вулицями о такій пізній порі.

    ─ Рятуйте, люди! гвалтують! – немов навіжена закричала прихильниця вільного кохання. Тепер настала моя черга вшиватися звідси, що я і зробив, чкурнувши у темний провулок. До рідної оселі залишалося мало що, але не так легко було дістатися до свого помешкання. На зустріч мені з темряви вигулькнув гурт підлітків, ще хтось затупотів за спиною. Ось тобі й на, пригод повна пазуха. А як добре все починалося...

    ─ Дядя, ти не правий, на фіга біксу образив? – зблиснуло лезо ножа в руках найхоробрішого. Придивившись уважніше, впізнав у ньому невдаху-Казанову, якому п’ять хвилин тому перешкодив звідати насолоду. Сміливішим став і його товариш:

    ─ Гони бабло, Вася!

    ─ Соси мій...

    Їх було четверо чи п’ятеро. Скільки ще надбігало – не бачив, але в такій кількості підлітки – це звірі, що завгодно можуть вичудити... Вирішив прокладати собі дорогу силовим методом. Змах ногою – і володар ножа летить убік, удар правицею – його напарник поволі осідає. Приголомшені приятелі ціпеніють, а я чимдуж тікаю. Демонструвати свої бійцівські навики мені більше не хочеться. А ранкові пробіжки дають необхідний ефект.

    Віддихався я на сходовій клітці. Нестерпно боліла правиця, судячи з усього, добряче приклався. А як почувають себе мої переслідувачі? Швиденько відчиняю замок, причому, пальці правої руки зовсім не слухаються. Вивих чи перелом? Тихенько роздягаюся і прямую на кухню. Увімкнувши світло, ойкаю з переляку – з руки струменить кров, а між горбиками вказівного та середнього пальців застряг чужий зуб, увігнавшись у м’яку тканину. Пробую вийняти, але біль відбивається аж у мозку.

    Аби не розбудити родичів, тихенько перебираюся у ванну кімнату. Зібравши в кулак усю силу волі, висмикую уламок кістки і кричу на все горло – мене ж болить! Три пари босих ніг дружно шльопають по підлозі, і я чую, як у двері грюкає мати:

    ─ Назаре! Ти там? Назаре, відчини! Що ти там робиш?

    Здоровою рукою повертаю защіпку – і переді мною постає все перелякане сімейство. Закривавлена рука кидає маму в істерику:

    ─ Що сталося? Чому ти закривавлений?

    ─ Життя було таким хорошим, що не хочеться псувати його своєю присутністю. Ріжу собі вени, мам, а воно ж болить... – намагаюся віджартуватися, однак жартів сьогодні ніхто не розуміє...

    До мене проривається Олена, котра спросоння забула вдягнути халат та так і стоїть у нічній сорочці. Поки вона принюхується, чи не тхне від мене спиртним, я, забувши про біль, розглядаю крізь виріз її тугі перса, опускаючи погляд ще нижче. Але вона зникає з моїх очей, щоб за мить повернутися з аптечкою. На превеликий жаль, вона уже в халатику. Еротика для голодних закінчилася. Віддаю свою руку під її опіку. Що б я робив без цього ангела в нашій квартирі? Попутньо вислуховую нотації матері:

    ─ Назаре, ти мене живцем у могилу зведеш, а це ти вмієш робити. З Віктором стільки мороки не мала, як із тобою. Або одружуйся і нехай жінка за тебе переживає, або забирайся до чортової матері і не пий з мене крові!

    Братова і тут миролюбно залагоджує конфлікт – виклинаючи мене, мати все ж іде спати. Віктор нервово потріскує пальцями:

    ─ Щось серйозне, Назік?

    ─ Усе нормально, ─ заспокоюю його, ─ вранці розповім.

    Ну і день видався сьогодні, скажу вам!

    Наступного ранку я був втіленням доброти, уважності та порядності. Як мало треба, аби всі домашні були задоволені тобою. Що ж, спробую частіше приносити їм таку радість.

    До ранкових кросів додав вправи з гантелями – моя справа настільки заплутана, що потребувала не тільки розумових, але й фізичних навантажень.

    Зваживши всі за і проти, я схилявся до думки, що замовником убивства є теперішній керівник “Галкому”, але було два протиріччя, які могли розбити мої аргументи. Насамперед, що за жінка телефонувала Потапенку в офіс, та чому Галина наполягає на тому, що її чоловік у чомусь замішаний.

    Сьогодні я не вийшов на роботу, взагалі, нікуди не виходив. Лежав на канапі, дивився телевізор та намагався якось пов’язати обидва непорозуміння. Як складно давалися ці асоціації. Ніколи не думав, що для того, аби відробити аванс, доведеться копати під того, хто його виплатив. Невдячна то справа – бути приватним детективом.

    Для того, аби натрапити хоч на якийсь слід, треба виходити з дому, що я і зробив.

    Чому Галина Задорожна у чомусь підозрює свого чоловіка та уникає зустрічі з ним? Навіщо він підняв такий переполох, аби знайти її? Тут і спала мені на голову геніальна думка: а що, коли перевірити дату від’їзду Анатолія за кордон? Чи це було звечора напередодні вбивства, як стверджує він сам, чи наступного дня, у чому намагається переконати мене його дружина?

    Важко відповісти, коли сам собі розставляєш таку кількість запитань.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.