Зміст
  • Важке дитинство заручника юриспруденції
  • Буремна юність
  • Армія на шпалах
  • Дембель з віршами
  • Робота для нероби
  • Безвідмовна пропозиція
  • Дилетант береться до роботи
  • Перші кроки гончої
  • Кава-чай, привіт-прощай
  • "Ретро", качелі і сімейний розбрат
  • Примирення і сватання в один день
  • Справа ясна, що діло темне
  • Новий гравець у дивній грі
  • Прикрий політ, колюче приземлення
  • Косметичний марафет, старий знайомий і нова спільниця
  • Нічна пригода і ранкові роздуми
  • Село Затемне не таке вже й темне
  • Небезпечна гра набуває інтриги
  • Не тільки вовка годують ноги
  • Розгадка на поверхні, Круглик релаксує
  • Незвична форма звіту й несподівана винагорода
  • З небес на землю
  • Спиртбол і діла амурні
  • Добробут родини - свята справа
  • Доказів більшає, а загадка все та ж
  • Собачі справи ловеласа
  • Полювання розпочато, та хто ж трофей?
  • Старі знайомі, нові відчуття
  • Цоб-цабе, оце так поворот!
  • Фініта ля трагедія?
  • Фінальний акорд
  • Буремна юність

    Від долі ж нікуди подітися. І не ти вирішуєш своє майбутнє. Батькам здається, що їм краще видно, де лежить кусень хліба. Через те я не міг чинити спротив, адже все робилося заради мене. Та чи про мене хоч хтось думав? Хоч би для годиться спитали, чи подобається мені юриспруденція... просто поставили перед фактом, що все домовлено, і мені залишається тільки документи віднести та трохи понидіти над підручниками...

    Документи я відніс, здивувавшись, як багато людей хочуть вершити долі інших у той час, коли на полях неврожай і різко зменшується поголів’я великої рогатої худоби. А до книжок із правознавства я навіть не торкнувся, хоч і нанесли їх мені цілу гору. Гаряче літо було для мене втраченим, приміські озера і засмаглі тіла хіба що снилися. Аби попросту не згаяти час, я читав художні творі. Спочатку класику, українську та зарубіжну, а потім перекинувся і більш сучасні течії. Родичі, думаючи, що я вчуся, залишили мене у спокої.

    З набутими за літо знаннями я безсумнівно поступив би на філфак, якби навчився розрізняти анапест від амфібрахія та знав, що таке прототип, але став студентом юридичного, так і не з’ясувавши, чим відрізняється вирок від ухвали.

    З першого дня навчання в університеті мені там не сподобалося. Тобто в університеті сподобалося. А навчання ні. Почувався не у своїй тарілці. Студіювати кримінальний, цивільний, процесуальний кодекси та Конституцію, де жодної віддушини для власної думки, було нецікаво.

    Випадково познайомився з журналістом, який, чесно кажучи, мене використав, але дав добрий урок на подальше життя. З його легкої руки одна з міських газет, що виникла на хвилі незалежності, нажила шалений тираж, оскільки своєчасно, а головне – правдиво, подавала факти з прокуратури, суду та міліції, сповіщала про хід та просування слідства гарячих злочинів та пікантних справ. Відповідальні особи за серце хапалися, оскільки не могли вирахувати джерела втечі інформації, а есбісти ламали голову над тим, хто ж виносить сміття з хати.

    Насправді все було банально просто: у нас удома, за сніданком чи вечерею, завжди велися розмови між батьком, мамою та братом. Вони навіть не здогадувалися, що наймолодший, себто я, і є тим розгрібачем бруду, який виносить сміття за поріг, прикрашаючи його належним чином.

    Згодом я усвідомив, навіщо репортеру Юліку дружба зі мною, і що можу мати з того я сам. З досвідом до голови приходить розум, і аж ніяк не навпаки. Недарма кажуть, що досвід – це те, що отримуєш, не отримавши того, що хотів. Я й сам міг підробляти у газетах, торгуючись над ціною тієї чи іншої інформації. Мало знати собі ціну, необхідно ще й користуватися попитом. А попитом я користувався, особливо після того, як Юлікова газета збанкрутувала, а мені платили непогані гроші. Це була значна додача до стипендії, професори більше не отримували. У сусідній державі сумнозвісна МММ тоді більшого не давала. І не треба було в батьків грошей клянчити, і не треба пояснювати. Куди такі гроші я витрачати збираюся...

    На журналістській ниві я подавав такі надії, що навіть пробився у штат одного з видань. Там мені сподобалося, але робота йшла врозріз із навчальним процесом. Особливо в галузі лабораторних та практичних занять. Коли ж у момент невиплати зарплати членам нашої сім’ї я повністю розрахувався за газ, воду, світло та опалення, вдовольнивши цікавість сім’ї на запитання «Звідки такі гроші?» відповіддю «У лотерею виграв», заїкнувся вдома, що хочу залишити юрфак, мене не зрозуміли. Спочатку дістав по зубах від брата, на той час старшого слідчого прокуратури з особливо важливих питань, далі не обійшлося без повчань матері, що легкі гроші надовго не затримуються, та істерики батька, що серед Кругликів утриманців не було ніколи. По гарячих словах відбулася сімейна рада за всіма правилами демократії, на якій усі одноголосно проголосували проти мого рішення. Звичайно, мій голос, як особи зацікавленої та такої, що не досягла повноліття, до уваги не брався. Спочатку закінчиш, попрацюєш рік-два за призначенням – а там роби, що хочеш. Упрягся у віз – тягни братику. Упрягся, чи впрягли? Таке питання до уваги не бралося, як і не розглядалася ситуація. коли й воли хуру перекидають. Підтримки у сімейному колі я не здобув. Але знав, що чинитиму так, як мені заманеться.

    Першу сесію здав, хоч і на трійки, але без талонів, другу, як це не дивно, також, а далі втратив будь-який інтерес до навчання. Світ репортерства закрутив мною, як соломинкою, а це не йшло на користь науці. Країна тим часом поринула у стан дикого розграбування державної власності і майже кожен день відбувалися відстріли тих, хто зарвався і не хотів ділитися. А тут ще з місць ув’язнення повернулися справжні злодії, яким не дуже сподобалась захланність «комсомольців». А ще наркотики пішли відлагодженим шляхом, а міліція ці шляхи іноді покривала. Одним словом, писати було про що, куди там нудним парам, семінарам та лекціям. На факультеті я нагадував ту стрикозу з відомої байки Крилова і до третьої сесії дійшов справжнім стрикозлом без царя в голові і жодного конспекту у портфелі.

    Усі люди збиралися святкувати Різдво, а для студентів наступала гаряча пора. Я ж жнивувати не збирався – засіяв мало, колосків не плекав, що там могло зародити...

    З цивільного права отримав «незадов.» і зовсім тим не переймався. Решту іспитів, як не дивно. склав, хоч і без особливого блиску. Мати цілий тиждень «натягувала» мене власноруч, але я не докладав надмірних зусиль, а нишком читав собі сучасну українську літературу. Виявляється, така ще існувала, хоч і мудаків до неї прибилося нівроку.

    На талоні ситуація не виправилася, бо я сам того не захотів.

    Вдома був шок, але я виправдовувався тим, що саме цивільне право не лізе мені до голови. От кримінальне – будь-ласка, здав, а цивільне – не з моєї грядки. Після тижня страченого часу мати змушена була визнати, що це справді так. Залишалось одне: застосувати важку артилерію і вдатись до старого, перевіреного засобу – зателефонувати своїм людям, аби ті пригадали кому треба старі комсомольські грішки. Батько так і зробив, а професор ковтав пігулки...

    На комісію я не пішов, хоч для здачі іспиту вимагалося лише одного: моєї присутності... Мене відрахували.

    Після цього міг дозволити собі сповна віддатися улюбленому ремеслу, але для цього довелося піти з дому. Брат перестав зі мною спілкуватися, батьки оголосили війну.

    Я не дуже тим журився, он в Америці батькам раз на рік діти листівку висилають і якось живуть...

    Так подумавши, перебрався у студентський гуртожиток. Там можна все життя прожити, не маючи ніякого стосунку до науки та навчального закладу, якому він належить, аби знайомі були... У мене ж там замешкали друзі. Знайомі дівчата варили їсти і прали брудні сорочки, вимагаючи за це такої оплати, яка по кишенях не била, а приносила задоволення. Там я втратив свою цноту і проживав перехідний вік (це коли чоловік переходить від однієї жінки до іншої). А ще я писав і друкувався, правда, тепер це вимагало більших зусиль та концентрації, оскільки джерела достовірної інформації замулила моя поведінка. В СБУ могли спокійно спати, а мені було не до сну. Як то кажуть, слабка стать, а скільки сил забирає...

    Поневіряння по чужих ліжках привели до того, що я підхопив коросту і впав у страшну паніку, зауваживши жахливу висипку на таких делікатних місцях, які не кожному лікарю покажеш. Немов залишаєний собака я роздирав себе обома руками, а оскільки жив у гуртожитку, люди думали зовсім інше. Аж якось один старший товариш правильно класифікував мої рухи і порадив придбати сірчану мазь у аптеці.

    Навчений гірким досвідом, я перестав кочувати чужими ліжками, зупинившись біля першокурсниці Данусі, з якою жив, мов брат із сестрою. З нею у мене були виключно платонічні стосунки. Не тому, що короста давалась взнаки, а просто не хотілося псувати таке янгольське створіння. Данусі такий мій статус також подобався, оскільки вона приїхала вчитися, а не любов крутити, тому залюбки прала і варила для мене, без зайвих слів відшиваючи настирливих залицяльників. Мене ж у гуртожитку поважали і побоювалися, а тому дівча вчилося спокійно.

    Від маси вільного часу я познайомився з цікавими людьми: акторами, співаками, композиторами, музикантами, художниками, безпритульними поетами та тими, хто складав панегірики... Жилося мені весело і цікаво, аж поки не пішли повістки. У ЗСУ про мене не забули.

    Аж тоді згадали про свій обов’язок родичі. Перспектива побачити у кирзових чоботах сина начальника райвідділу міліції налякала їх так, що батько, проковтнувши образу, переговорив з ким слід – і два роки я мав виходити на ринг (підмітаючи його) за «Динамо». Єдине, що від мене вимагалося – це просто з’явитися на збірний пункт і підійти до певної людини.

    Цілу ніч я справляв проводи у гуртожитку, прощаючись зі своїми добрими феями. Вони не приховували суму і плакали ревними сльозами. Хто ж про них тепер піклуватиметься? На веселий шум (а проводи закінчилися дискотекою на цілий поверх) збіглися заледве не всі мешканці гуртожитку. Оскільки мій останній гонорар був доволі великим, випивки і закуски вистачало на всіх. Деякі підтоптані старшокурсниці набивалися мені в подруги і запитували, що я думаю про кохання з першого погляду, на що я делікатно відповідав, що коли мало часу – тут уже не до дружби – тільки кохання, і що кохання з першого погляду економить багато часу та грошей. Вони розчулено впускали сльозу, змітаючи канапе зі столу. А мені хіба шкода?

    Дана не плакала. Воно просто обійняла мене на прощання при всіх і сказала, що писатиме мені до війська і якщо через два роки мій конфлікт з батьками продовжуватиметься, то вона мене завжди прийме з радістю. Я ледь не розчулився, якби не вічно п’яний гуртожитський філософ Діоген, котрий пробелькотів мені на вухо: «Стар-ий, ле-гше залиши-ти-и на дор-розі я-щик го-рілки і с-подіватися, що його ніх-то-о-о не під-и-бере, аніж за-лишити-ишити дів-чину-у на граж-данці і ві-рити-и в те, що вона тебе-бе до-чекається». І хоч в Данусиних очах було щось жертовне, я сприйняв її слова як прояв самозахисту від можливих гуртожитських залицяльників на час моєї відсутності. За всіма стосунками між чоловіком та жінкою, просто не прийнято зачіпати дівчину, яка чекає хлопця з армії...

    Усе добро на світі від жінок... і зло також.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Назар Скалюк (Марко Войт)
    08.08.2022 11:03
    До частини "Буремна юність"
    Дякую за коментар. Скажу з власного досвіду: я після закінчення школи дуже хотів на історичний чи філологічний поступати, а мене батьки "впхнули" на мехмат. Нічого доброго з того не вийшло. Але досвід, який частково описую в цій книжці, я саме там і здобув)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Avee Delmonico
    04.08.2022 16:28
    До частини "Буремна юність"
    оце я розумію студентське життя. І навіть не студентське у нього вдалося 😂 чи то він щасливий такий народився, чи то що... в принципі, наскільки я розумію час розповіді, то в ті роки батьки не дуже й питалися у дітей, ким вони бажають бути чи куди йти вчитися. Це зараз є широкий вибір і в принципі можна йти на всі чотири сторони, а тоді, судячи з розповідей моїх батьків, куди можна було впхнути, туди й пхнули. Не дуже педагогічно, але таке...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше