Зміст
  • Важке дитинство заручника юриспруденції
  • Буремна юність
  • Армія на шпалах
  • Дембель з віршами
  • Робота для нероби
  • Безвідмовна пропозиція
  • Дилетант береться до роботи
  • Перші кроки гончої
  • Кава-чай, привіт-прощай
  • "Ретро", качелі і сімейний розбрат
  • Примирення і сватання в один день
  • Справа ясна, що діло темне
  • Новий гравець у дивній грі
  • Прикрий політ, колюче приземлення
  • Косметичний марафет, старий знайомий і нова спільниця
  • Нічна пригода і ранкові роздуми
  • Село Затемне не таке вже й темне
  • Небезпечна гра набуває інтриги
  • Не тільки вовка годують ноги
  • Розгадка на поверхні, Круглик релаксує
  • Незвична форма звіту й несподівана винагорода
  • З небес на землю
  • Спиртбол і діла амурні
  • Добробут родини - свята справа
  • Доказів більшає, а загадка все та ж
  • Собачі справи ловеласа
  • Полювання розпочато, та хто ж трофей?
  • Старі знайомі, нові відчуття
  • Цоб-цабе, оце так поворот!
  • Фініта ля трагедія?
  • Фінальний акорд
  • Цоб-цабе, оце так поворот!

    Треба трохи перепочити, з мене досить цих переходів на сьогодні. Ноги в лотарею я не виграв, вони у мене в єдиній парі, от і треба їх поберегти. Хтозна, що чекає на мене ввечері, Галина – хитра бестія.

    В офісі тільки Олена. Ромка я сам озадачив, а де ж брат та Кузьмич?

    ─ Назаре, на тебе чекає якась жіночка.

    Тепер я зауважую старшу пані у темному вбранні та чорній хустці, яка примостилася на краєчку фотеля і почувається вельми незатишно.

    ─ Але ж ти знаєш, що я зайнятий, могла б сама її прийняти, -- висловлюю пошепки братовій своє невдоволення.

    ─ Я намагалася це зробити, півгодини переконувала, що у нас всі працівники однакові, але вона хоче розмовляти тільки з тобою. Каже, що це дуже важливо.

    Гм, чутки про мою кваліфікацію приватного детектива зростають швидше, ніж сама кваліфікація. Ось тобі зворотній бік популярності. Але сваритися з Оленою не можу, у неї ж таке чуйне серце.

    ─ Назаре, ти посидиш трохи тут? Усі кудись запропастилися, лиш я сиджу, мов неприкаянна. Мені що, більше всіх треба? А вечерю хто зготує?

    ─ Мами не буде вдома?

    ─ У неї нарада сьогодні, мав би знати... то що: сидітимемо голодними, чи коліна гризтимемо?

    Дієта – корисна річ, але навіть над власним організмом не можна стільки знущатися.

    ─ Добре, іди, але приготуй щось смачненьке.

    Олена швидко зникає, адже я можу й передумати... Так, повернемося до наших справ.

    ─ Добрий день, ви хотіли мене бачити? Я Назар Круглик.

    Вона підводить на мене очі, повні сліз. Повіки набрякли, плаче не один день. Терпіти не можу сліз, а ще коли плачуть старші люди, то й поготів.

    ─ Я сестра Віталія Дмитровича.

    Чесно кажучи, не пригадую, аби особисто знав особу з такими ініціалами. Це й написано у мене на обличчі...

    ─ Ви були у нас вдома, правда, я тоді працювала... Ви з ним наодинці розмовляли.

    Не пригадаю щось такого. Може мене з кимсь переплутали, може то не я, а Віктор їй потрібен?

    ─ ... Мій брат – інвалід, пригадуєте?

    Ось воно що! Я навіть і не знав, що мого головного свідка звати Віталієм Дмитровичем. Чого ж хоче від мене його сестра? Прочитала візитну картку і надумала поплакатися на нестерпні умови життя? І до таких засобів вдаються нині люди...

    ─ І як поживає ваш брат?

    Сльози струмочками потекли з її очей. А я що казав? Зараз придумає байку, що хвороба загострилася, що треба робити невідкладну операцію, одним словом: споможіть, хто чим може. Зараз так і скаже, тільки сльози утре.

    ─ Він... помер.

    ─ По –мер?! – якби поруч вибухнула атомна бомба, це викликало б у мене набагато менший подив, аніж така звістка. Це ж у сам корінь б’є по наших козирях. Залишившись без головного свідка, спробуй довести, що Анатолій був на місці злочину... Оце так новина. Я приголомшений.

    ─ Інфаркт? Інсульт?

    Вона заперечливо киває головою, а на слова від неї годі чекати. Проте поміж схлипувань до мене долітає:

    ─ Передозування снодійного... Це було самогубство, ─ далі важко щось зрозуміти... Ох і не люблю я сліз.

    Приношу склянку води і вислуховую, як зуби вибивають барабанний дріб на склі. Вона заспокоюється і дістає з кишені конверт:

    ─ Ось, прошу, він хотів, щоб ви це отримали.

    ─ Що це?

    ─ Не знаю, в одній передсмертній записці він пояснював свій вчинок лікарям та дільничому, в іншій, яку просив знищити, благав у мене прощення та прохав передати вам цей конверт. Тільки вам і більше нікому...

    Я вражений. Правду кажучи, навіть не знаю за що хапатися. У такій розгубленості не зауважую, коли жінка вийшла з приміщення. На згадку про неї залишився лише білий конверт, який беру до рук і поволі розриваю. На аркуші учнівського зошита красивим почерком з сильним нахилом ліворуч такий текст:

    “Назаре, напевно Ви вважаєте мене слабодухим, кволим і неврівноваженим чоловіком. Усі так думають про самогубців. Насправді, ніхто не здогадається, яку силу волі необхідно мати, аби відібрати у самого себе те найдорожче, що може бути – життя. Вам здаватиметься, що на такий вчинок мене підштовхнула зла доля, яка зіграла такий невдалий жарт, перевтома від напівіснування і фізичний біль. Справжня причина в іншому. Ви ще молодий і не все зрозумієте. Та й чи є потреба виправдовуватися за те, чого не переробиш... Я був у такому ж віці, як Ви, коли нещастя спіткало мене. була улюблена робота, друзі, кохана дівчина і плани на майбутнє. Нещастя позбавило мене усього, чим живе повноцінна людина, назавжди прикувавши до візка. Усі зреклися мене. Чи знаєте Ви, що таке бути самотнім? Ні, Ви не знаєте, і ніхто не знатиме того, що пізнав я. Коли чотири стіни та стеля намагаються розчинити тебе у собі, обмежуючи простір кам’яною кліткою, вити хочеться. Про яке життя мова? А я жива людина, хоч і неповноцінна, мені хотілося того, що мають усі чоловіки – жінки. Щоб був хтось поруч тебе в хвилини радості та смутку, ділив успіхи та невдачі не просто з почуття обов’язку, як сестра... Минали роки, на мої оголошення ніхто не відкликався, не приваблювала навіть перспектива отримати квартиру. Залишалося вікно, оте малесеньке віконечко, крізь яке я бачив світ та життя у будинку навпроти... Так і з’явилася у моєму житті Вона, чарівна, спокуслива незнайомка, яка навідувалася в гості до дружини підприємця. Не знаю, що називають коханням, але прикипів до неї душею. Вітер куйовдив її волосся, а я уявляв, що то мої руки торкаються її голови, рум’янець на щоках – мої вуста, холодний дощ – сльози. Звичайно, я навіть мріяти не міг, що вона буде моєю. Просто тихо боготворив її. А що ще залишається немічному чоловіку, який сам не справиться зі своїми потребами... Я обманював Вас, коли вигороджував її від вбивства. Вона і тільки вона причетна до подій у квартирі підприємця. Той чоловік, про якого я Вам розповідав, мав необережність зайти туди після того, як людям відібрали життя. Я безпідставно звинуватив невинну людину... У Вас виникне запитання, чому не розповів про це раніше. Кожен чоловік бачить у коханій жінці насамперед ангела, а все інше – потім. Я кохав її, а коли кохаєш – то чортові душу віддаси, аби нічого не загрожувало твоїй обраниці... Чому я змінюю покази і не забираю таємниці з собою? Розумієте, не хочу, аби через мене покарали невинну людину, не хочу брати її гріх на себе. Жити з думкою, що твоя кохана не ангел, набагато важче, аніж просто не жити. Не вірю, що у потойбічному світі на мене чекатимуть гірші муки, ніж тут, в інвалідному візку. Йду з життя через те, що не хочу знати, як покарає її продажне людське правосуддя. Віталій Вовченко.”

    Ось тобі й сюжет для мелодрами. Мексиканці чи колумбійці розтягнули б його на кількасот серій, а мені що робити? Маю йти на зустріч з убивцею, а ні з ким порадитися. Дістаю записник і читаю адресу. На скільки знаю географію, це десь за межами міста, у дачному масиві. Хороше місце, нічого не скажеш...

    Ніхто так і не з’явився. Мушу діяти на власний розсуд, довірившись інтуїції. Тільки б Ромчик не залив собі горла, бо один у полі не воїн, тим більше, коли ворог такий підступний.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.