Загадка Афродіти

Таким чином дещо у нашій безнадійній справі прояснюється: Задорожний перетнув кордон на добу пізніше, аніж стверджував, і зробив собі чудове алібі. Але я тепер знаю, що воно білими нитками шите. Де він провів ніч та ранок напередодні вбивства – ось що цікавило мене найбільше. Трохи світла на цю запущену справу могла пролити Галина, але де її шукати? І звідки вона знає, що її чоловік виїхав не тоді, коли зазначено в документах, а після вбивства? Завтра мені звітувати перед Анатолієм, як просуваються пошуки його дружини. Чи вистачить мені витримки не звинуватити його у вбивстві? Зібраних фактів мало, але вони так промовисто говорять самі за себе... Але з цієї простоти все стає ще більш заплутаним. Якщо Галина знає, що її чоловік у чомусь замішаний, то навіщо їй наймати мене? Весела сімейка, нічого не скажеш... Ситуація не з простих, а мені ні з ким порадитися.

На під’їзді до міста я розкусив кілька кавових зерен, щоб приглушити запах пива. “Таврія” Кузьмича так торохтіла своїми зношеними агрегатами, що мені постійно здавалося, ніби днище ось-ось провалиться і я випаду на асфальт просто в руки ДАІ. Але обійшлося.

Щасливо діставшись офісу, я передав рухому труну її власнику і почимчикував додому. підсвідомо впіймав себе на думці, що чим більше фактів свідчить проти Анатолія, тим дужче хочеться підозрювати його дружину. Чому такі думки напосіли мене – пояснити не міг, бо процес перетравлення інформації збивав живіт, котрий бурчав від голоду.

Вдома все було гаразд. Віктор пристрасно вболівав за “Аякс” і не став розпитувати, де ж я так довго вештався. Хоч я також полюбляю футбол, а у виконанні справжніх майстрів тим пак, проте сьогодні ліга чемпіонів мені не засмакувала. Це ж я цілісіньку ніч не засну, якщо розмірковуватиму над тим, з чим не можу впоратися...

Зваживши всі за та проти, реально оцінивши свої можливості, вирішив проконсультуватися в Олени. Їй краще розкусити психологію жінки, адже те, що іноді витворяє прекрасна половина, не піддається ніякій логіці і здоровому глузду...

Братова поралася на кухні. Вона хронічно не переносила футболу, а в такий день їй нізащо не вмовити Віктора увімкнути інший канал. Перемивала посуд, а я заходився його протирати.

─ Назаре, що я бачу: ти не в захопленні від того, як двадцять два придурки б’ють один одного по ногах, намагаючись перегнати шматок гуми з одного кінця пасовища на інший?

─ Ні, Оленко, не в захопленні. Я не можу зосередитися, мучить мене одна дрібничка.

─ Віктор казав мені, що ти звалив собі на плечі непосильну роботу і самотужки намагаєшся її доконати. Певні успіхи є, але занадто віддаєшся роботі...

─ Він перебільшує мої здібності, але й недооцінює їх водночас.

─ Залишмо Віктора з його придурками у трусах та майках. Тебе що непокоїть?

─ Оленко, як би ти себе поводила, коли підставила б Віка?

─ Тобто?

─ Скажімо, у подружжя щось не ладиться, стосунки напружені, кожен хоче їх розірвати, але не проявляє власної ініціативи, боячись осуду сторонніх людей. У той же час не заперечує, аби партнер зробив цей крок першим. Як зробити щось таке, аби видати свій вчинок за його і спокійно вмити руки...

─ Тебе цікавить, що я робила б у такому випадку?

─ Ні. Припустимо, ти вже зробила. Кинула підозри на чоловіка та відвела їх від себе. Твої подальші дії?

─ Насамперед я уникала б зустрічі із ним. Оскільки все оточення думає, що це зробив він – мені слід зробити так, аби й мій суджений-розсуджений у це повірив... Стала б його уникати. Зникла б на деякий час. Розмова віч-на-віч передчасно розкриє карти... Ні, найкращий вихід – посваритися і втекти кудись... До батьків, скажімо.

─ Дякую, ти мені дуже допомогла?

─ А що, все аж так запущено? Стій, ти куди? Келихи хто протирати буде?

─ Знаєш, золотко, у мене з’явилося непереборне бажання поглянути, як радять собі ті придурки, що бігають за шматком гуми.

─ Ти невиправний! Коли перестанеш зловживати моїм добрим серцем? Ти одружишся колись чи ні?

─ А навіщо? Мені й біля тебе добре, ─ цілую її у щічку і тікаю до вітальні, ухиляючись від мокрої ганчірки.

Ось тобі й психологія жінки. Всі вони думають в одному напрямку, хоч так не терплять одна одну...

Я не помилився у своїх здогадках, а це підігріває ще більший азарт... Трохи заспокоївшись, додивився другий тайм і спокійно пішов спати. “Ранок вечора мудріший”, ─ кажуть росіяни. Мають рацію.

Щойно прокинувшись, одразу став готуватися до зустрічі з Анатолієм, підбирав слова, аби не випустити ініціативи з рук... Але людина планує, а сили небесні... Несподівано нагадала про себе Галина.

Я спокійно пив вранішню каву у маленькому кафе неподалік від офісу, переглядав газетні звіти про вчорашні матчі, коли підійшов якийсь школяр і запитав, чи я Назар К. Удостовірившись, що перед ним справді той, хто йому потрібен, передав мені листа. Перш, аніж я усвідомив, що сталося, таємничого посланця вже не було. Бажання пити каву та читати, хто забивав голи, відійшли на другий план, натомість з’явився мисливський апетит.

“Пане Н. Чекатиму вас в 11.00 у готелі “Оксамит”. Кімната 203. Г.З.”

А я думав, що лише в кінофільмах такі карколомні сюжети. Підвівши голову, став роздивлятися відвідувачів – чи нема серед них Галини. Інакше як вона могла знати, що я саме тут? У яку гру мені пропонують зіграти?

Через годину я мав бути у готелі, через дві – розмова з Задорожним. Нічого собі день, а він тільки-но розпочався. Два звіти за дві години не під силу навіть мені, людині без комплексів і хряща в язику, як говорить моя братова.

Що ж робити? Чимось одним треба пожертвувати.

Отримані авансом гроші мають одну погану ваду – швидко розтринькуються. Погнавшись у двох напрямках, чи не стану я безробітним? Хай там що, а завдатку не поверну, бо нічого повертати... Якщо добре подумати, то бути безробітним на моєму місці не так уже й зле. Спати є де, їсти є що... Набагато краще, ніж заробляти гроші і витрачати їх на житло та харчування.

Як би там не було, у мене відсутні переконливі докази, а саме їх вимагала Галина, і ще не до кінця продумана версія для Анатолія. Через надмірну кількість знаків запитань, які я сам собі розставив, важко звести все до логічного завершення. Залишалося довіритися інтуїції та впасти у течію життя – неодмінно кудись винесе.

Вирішив не піти на зустріч з чарівною, спокусливою і непередбачуваною відьмою. А щоб вона мене у чомусь не запідозрила — спробувати відшукати щось гідне уваги...