Зміст
  • Важке дитинство заручника юриспруденції
  • Буремна юність
  • Армія на шпалах
  • Дембель з віршами
  • Робота для нероби
  • Безвідмовна пропозиція
  • Дилетант береться до роботи
  • Перші кроки гончої
  • Кава-чай, привіт-прощай
  • "Ретро", качелі і сімейний розбрат
  • Примирення і сватання в один день
  • Справа ясна, що діло темне
  • Новий гравець у дивній грі
  • Прикрий політ, колюче приземлення
  • Косметичний марафет, старий знайомий і нова спільниця
  • Нічна пригода і ранкові роздуми
  • Село Затемне не таке вже й темне
  • Небезпечна гра набуває інтриги
  • Не тільки вовка годують ноги
  • Розгадка на поверхні, Круглик релаксує
  • Незвична форма звіту й несподівана винагорода
  • З небес на землю
  • Спиртбол і діла амурні
  • Добробут родини - свята справа
  • Доказів більшає, а загадка все та ж
  • Собачі справи ловеласа
  • Полювання розпочато, та хто ж трофей?
  • Старі знайомі, нові відчуття
  • Цоб-цабе, оце так поворот!
  • Фініта ля трагедія?
  • Фінальний акорд
  • Робота для нероби

    Повернувся я, мабуть, ще зіпсованішим, ніж був, але тепер я знав, як вижити. Навіть на Місяці дав би собі раду, чого не скажу про всіх своїх однокурсників. І вже справді можу постояти за себе.

    Вдома мене зустріли хоч і не вороже, але без обіймів. Не встиг я переступити поріг, як на мене накинулась мати, а за нею брат. Цікавило їх не моє здоров’я чи дорога, а моє поновлення на юрфаці. Тільки-тільки сіли за стіл, як з’явився професор, якому до кінця днів своїх буду вдячний за те, що відрахував мене з юрфаку. Тепер він з кожним словом малів у моїх очах, оскільки також став вмовляти, аби я поновився. Я віднікувався, мовляв, забув усе, слід пригадати, сісти за книжки, але старий не вгавав. Виявляється, для того, щоб поповнити лави студентства, досить і моєї згоди.

    Я давно говорив, що вирішив зав’язати із здобуттям юридичної освіти, але не міг сказати цього в живі очі своїм домашнім. Ще з дому виженуть проти ночі, а нікого з товаришів та знайомих про свій приїзд попередити не встиг...

    На щастя, мене підтримала братова, котра, як усі адвокати, мала добре підкутий язик та незаперечний вплив на свекруху та чоловіка. Вона стала на мій захист, мотивуючи його тим, що нічого на хлопця тиснути, ще не встиг з одного ярма випрягтись, а йому інше нав’язують. З такого поспіху користі не буде, людину два роки тримали в ізоляції від суспільства, треба призвичаїтись... Я безмежно вдячний їй за таку турботу, але найближчим часом і не думаю звільняти свою кімнату. Мені йти нікуди...

    Таким чином я спокійно міг займатися улюбленими справами, контактувати з творчими людьми та реалізовувати свій потенціал, який ще й сам до кінця не розгледів. Однак на творчій ниві мене очікувало прикре розчарування: одні знайомі перейшли в кращі світи, інші покинули таке безприбуткове заняття, треті перебралися до Києва, де, кажуть, манна небесна чекає знедолених. У місті залишилися тільки ті, хто міцно впустив коріння і за станом здоров’я не міг відважитися на такий переїзд, та повні бездари, яких навіть столиця не потребувала.

    Газета, у якій я колись апробував своє перо, довго жити не змогла, впавши під натиском ринкових відносин. Її редактор перекинувся у політику, намагаючись досягнути більшого там, де малим робити нічого.

    Куди не потикався – усюди якісь непорозуміння. Як не крути, куди не заглядай – усюди біля розбитого корита. А жити на щось треба. На чию допомогу сподіватися? Мама й надалі розмовляла зі мною крізь зуби, брата давно виїли з прокуратури. Я не знав за що, але потай зловтішався – хай і собі пізнає реалій життя. Присівши на хвіст, з органів брат пішов із посмішкою. От тільки що робити далі? Іншого фаху у нього не було.

    Довелося організовувати старшому своє приватне агентство, хоч у нашій країні ще не визначено статус приватного детектива. Але друзі батька, матері, наші родичі знайшли якісь шпарини у законодавстві. Міністерство юстиції видало ліцензію. Так з’явилося на світ приватне агентство «Цербер». Братова порадила дати таку назву – вона страшенно полюбляла міфи та собак. Правду кажучи, частково назва виправдовувала ті справи, якими займалися працівники фірми. Таким чином і я опинився у штаті братової фірми – адже хто ще, як не брат брату, допоможе безкорисно у цьому світі?

    Скажу вам чесно: на роботі я не перепрацьовувався. Не подобалося займатися тим. чим ми займалися: шукати викрадені машини, які ніколи не знаходилися, хіба їхні обгорілі залишки, собак, котрі необачно втекли з очей господарів. А ще доводилося ходити по п’ятах зрадливим дружинам та невірним чоловікам, засвідчуючи факт перелюбу фотоплівкою... Якщо все це й влаштовувало колишнього слідчого прокуратури, то початкуючого журналіста аж ніяк... Ага, ледь не забув, часто наші люди виїжджали в села, особливо в ті закутки, де дільничним на все наплювати, розслідувати тамтешні злочини. Це було найулюбленішим заняттям, бо, хоч на короткий час, дозволяло відчути себе слідчим, як у старі добрі часи. Хоч ніколи не було гарантії, що за роботу розрахуються готівкою: звідки в селян гроші? Але борщик з курочкою, картопля зі свининою, вареники з шкварками, пляшчина самогону... Ні, в селі люди ще не втратили своєї гостинності – вміють віддячуватися, хоч і зі скромністю, але від душі. За оплату наданих нами послуг пропонують картоплю, капусту, моркву – що в кого вродить. Натуроплата теж вигідна, особливо, коли живеш у місті, де одними доларами ситий не будеш, хоч і їх називають капустою... Добре, що до нас не так часто звертаються робітники, інакше що б ми робили з цинковими відрами, лампами та свічками?

    Мене, правда, у відрядження не відпускали, бо, випивши з дядьком літр самогону, я ще міг провадити слідство, але сам потерпілий уже не міг сформулювати суть справи. Я не дуже тим переймався, вдовольняючись малим.

    От і сьогодні я один на робочому місці. Вдягнув навушники, поставив касету – і все по-барабану. Брат, який був начальником і бухгалтером водночас, подався щось з’ясовувати з податківцями, а його дружина, яка за сумісництвом надавала юридичні консультації, мала з’явитися у другій половині дня. Цим і пояснювалася моя присутність, інакше давно чкурнув би кудись, де веселіше. Але не можна зловживати її добрим серцем.

    Два інших працівники, колишні міліціонери, які через різні обставини покинули органи правопорядку, сьогодні залишили мене самого, подавшись на далекі села. В одному з віддалених сіл у дядька вкрали лоша, а міліції наплювати. Власних клопотів до другого пришестя, ліміт бензину... Довелося нам приступати до пошуків. В іншого селянина хтось викопував картоплю, і той ніяк не міг упіймати злодія на гарячому. Наш працівник мав допомогти влаштувати засідку. Наївний дядько, яка різниця, кому віддати частку вирощеного?

    Залишився я, телефон і в’язкий осінній дощ. Якби не музика – збожеволіти можна.

    Я сиджу і знічев’я гортаю товстий журнал-каталог. Мені найближчим часом нічого розраховувати на придбання машини, але тут такі ляльки... А біля них такі кралечки топ-моделі! Чого лиш не дозволять собі люди, у яких грошей навіть кури їсти не хочуть.

    А чим зайнятися мені у таку негоду? Хто припреться до нас у такий день? Хіба якась ревнива істеричка, чоловік якої затримався в дорозі чи десь зупинився, перечікуючи дощ, а вона підозрює його у всіх земних гріхах. У такий день, як то кажуть, і собаки на двір не виженеш.

    Можна було приволокти якесь еротичне видання, але не хотілося так низько падати в очах братової, котра й так одного вже висміяла мене за пристрасть до безалкогольного пива, зауваживши, що безалкогольне пиво – перший крок до гумової жінки. Братова сподівається, що найближчим часом я одружуся і знайду собі інше помешкання. Що вона подумає, коли застане мене за якоюсь непристойною газетою?

    Коли озвався дзвінок над вхідними дверима, я не на жарт розсердився. Принесло когось, чорт забирай, не дадуть спокійно журнал погортати...

    ─ Відчинено!

    У мене виробилася звичка починати огляд клієнта з його взуття, адже з того, як ставиться господар до своїх черевиків, можна зробити висновок про його фінансове становище. З першого погляду я навчився безпомилково визначати, як ведеться тій чи іншій людині. Правда, батько повчав мене ніколи не робити поспішних висновків на підставі шкарпеток, бо часто з подертої панчохи можна витягнути порядні гроші. Але як часто наші родичі живуть пережитками минулого. Час не стоїть на місці, звичаї та уподобання змінюються, спосіб життя американських шизофреніків і до нас докотився... Якщо мій співрозмовник у старих зношених мештах – стан справ у нього бажає кращого. Коли ж на ньому остання модель сяє блиском – не поспішаю тішитися. Безумовно, його добробуту нічого не загрожує, але такі люди дуже скупі. Ідеальний варіант, коли взуття нове, але заляпане болотом – така людина добродушна, з неї будь-що можна витягнути.

    До жінок такі критерії неприпустимі. Навіть при повній фінансовій скруті їхній зовнішній вигляд цього не викаже. Усе, не буду хизуватися своєю спостережливістю, аби не виказувати свої професійні таємниці. Треба братися до роботи.

    З того боку чувся стукіт підборів. Отже, я не помилився – знову якась істеричка; тим більше очей піднімати не слід. Зізнаюся чесно: приємніше розглядати жіночі ноги насамперед, а вже потім обличчя. Чомусь Бог виявився великим жартівником – якщо Єву створив бездоганною, на свій смак, то над усіма іншими полюбляє експериментувати. Часто до пояса Афродіта, а ноги... і навпаки. Я завжди дивлюся на ніжки. Якщо у жінки вони красиві – можна пробачити, що вродою не вийшла, а коли стрункістю не відзначаються – то хіба обличчям з обкладинки престижного журналу може мені сподобатися... Пробував мислити від супротивного – нічого не виходить.

    Цього разу мої очі вп’ялися у красиві дорогі туфлі. Страшенно дорогі...І чисті, немов за вікном не падав осінній дощ, а болото не відскакувало вище голови. «Слідкує за собою» – роблю перший висновок. Далі йшли ноги, ноги... ноги. Вона що, збиткується наді мною? Звідки вони такі виросли? Чи навмисно вдягнула таку коротеньку спідничку? Хоч на ній був плащ, останній крик моди, але просто накинутий у рукави. Що то за ноги були, скажу вам! Стрункі, налиті притягальною силою, не тонкі, але й не товсті – як у фігуристок. Серце завмерло, я не наважувався звести очі, боячись розчаруватися – яка красива дурепа так зодягнеться у таку негоду? Дорога кофта, крізь яку добірними динями проступали груди... а, може, імпортний бюстгальтер. Боже мій, я забув сказати, що саме бюст все вирішує для мене після того, як гармонійно не поєднуються ноги та обличчя. Які ж то були перса! Зібравши в кулак усю силу волі, я підвів очі і ледь не впав – богиня! Каштанове волосся, мокре пасмо якого неслухняно спадало на лоб, пухкенькі вуста, які підкреслювала дорога косметика, великі сірі очі, рівненький, мов різьблений, носик... Така будь-кого з розуму зведе.

    Чарівна гостя щось говорила, але, в полоні її привабливості, все ще міряв це диво з голови до ніг і не прислухався до слів. Намагався знайти бодай якийсь ґандж – даремно. Але слід спускатися з небес на землю. Мої вуха таки вловили закінчення фрази: «глухонімий?».

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.