5.1. Під хмарою підозр

— … На місці пригоди побували експерти з аномальних явищ, і ніхто з них не може дати остаточного пояснення ситуації, що відбулась, — торочила журналістка з телебачення. — Вінничани досі перебувають у шоковому стані після феномену з розважальним комплексом «Льодове Містечко». Деякі спеціалісти припускають думку, що виною всьому можуть слугувати магнітні поля, котрі якимось чином почали діяти на місці ковзанки. Подібне явище пов’язують із магнітними бурями на Сонці, що продовжуються вже другий день. Втім, залишається дуже багато запитань і неточностей.

— У зв’язку з панікою, усі виходи з приміщення були заблоковані, — продовжив розповідь якийсь правоохоронець. — Але несподівано відбулося декілька вибухів, завдяки чому проходи звільнилися. З десяток людей стверджують, що це було здійснено за допомогою вогняних куль, які влучили у двері та стіни, не зачепивши нікого із людей.

— Експерти припускали, що це були кульові блискавки, але згодом відразу ж відкинули дану версію, — знову взяла слово журналістка. — Проте і це не найцікавіше. Ходять чутки, що на ковзанці були люди з янгольськими крильми. Одна з цих особин допомагала непритомним і навіть лікувала їх! Це підтверджують лікарі.

— Ми ще ніколи не бачили подібного, — казав вусатий чоловік у білому халаті. — В усіх людей, які, за їх же свідченнями, були поранені і втратили свідомість, рани частково або повністю загоїлись, щойно їх приводив до тями невідомий добродій. Ми провели медекспертизу, яка виявила, що в постраждалих на певний момент виникла підвищена регенерація клітин, яка неможлива для людини. Я поки не знаю, як це описати з точки зору науки чи медицини.

— А чи можна це пов’язати з появленням так званих «янголів»? — запитала журналістка за кадром.

— Хоч це дивно звучить, — зам’явся лікар, — але фантастичне зцілення трапилося саме з тими відвідувачами ковзанки, які бачили людину з крилами. А це вже питання не до мене…

— Мого онука звільнила якась дівчинка, — сказала бабуся, поряд з якою стояв все ще переляканий Богданчик. — Вона вбігла у приміщення, коли воно майже стиснулося. Богданчик розповів, що не міг вибратися з-поміж труб та уламків, але ця дівчинка якимось чином змогла його звільнити.

— А хлопчик не бачив, як вона це зробила? — перепитала журналістка.

— Ні, дівчинка попросила його заплющити очі. А коли він знову глянув, то труби були просто розплавлені. Ми хотіли їй подякувати, але вона зникла. Проте в неї не було ніяких крил…

— Науковці продовжують вивчати випадок з вінницьким розважальним комплексом «Льодове Містечко», — знову мовила журналістка, дивлячись у відеокамеру. — Враховуючи, що феномен стався у суботу, коли було багато відвідувачів — близько двохсот п’ятдесяти з персоналом, зафіксовано чотирнадцять жертв, а також сорок троє постраждалих. Ми повідомимо відразу, щойно з’явиться нова інформація стосовно цього випадку…

Високий чоловік похилого віку з міцною статурою та білими крилами, що сидів за круглим столом ще з вісьмома іліаннівцями, провів рукою в повітрі, і зображення у величезному дзеркалі зникло. На його поверхні знову з’явилось відображення зали. У просторому і світлому приміщенні з високими стелями, які підтримували колони, знаходились Янголи. А точніше — усі члени Ради Консулату, найвищої ланки керівництва Воїнами Іліанни на чолі з Архангелом Повітря. Ці серйозні люди, половина з яких були доволі похилого віку, пильно дивились на Інокентія неподалік. Хлопець винувато опустив очі, а крила так сильно стиснулись, що майже не виглядали із-за спини.

— Ну? — вимогливо протягнув той чоловік, не зводячи суворого погляду з Голубєвого. — Як ти це поясниш? Не минуло й тижня з пробудження Архангела Вогню, як ви вже встигли наслідити.

— Пробачте, — буркнув Іно, на мить піднявши, а потім знову опустивши очі. — Це наша провина…

— Звичайно ваша! — вигукнула чорнява жінка владним голосом. — І тільки ваша! Ви з Домінікою відповідаєте за збереження Аріадни, за її навчання та конфіденційність. А вже встигли порушити два із цих пунктів. Один раз її мало не вбили якісь другосортні Демони, вчора — ось це! Ви хоч розумієте, що поставили під загрозу секретність Воїнів Сил?

— Розуміємо… — ще більше похнюпився Інокентій і стиснув кулаки. — Більше цього не повториться.

— Дуже сумніваюсь! — відізвався низькорослий і товстий чоловічок з індіанськими рисами обличчя, також немолодий. Він був майже лисий, але єдина прядка довгого волосся, зав’язана у косу, спадала на плече. — Напевно, ми зробили помилку, що назначили тебе і твою сестру наглядати за Архангелом Вогню. Ви ще зовсім невмілі…

— Перепрошую, Телаткі, — пролунав голос Архангела, яка сиділа в центрі. Вона прикривала обличчя смаглявими долонями з переплетеними між собою пальцями, — а як би ти вчинив на місці Голубєвих у той момент?

— Я? — зам’явся той на стільці. — Я, Василісо, зробив би все, аби не допустити розголосу…

— Що ж… — дівчина встала і розправила Архангельські крила.

Довге, мало не до щиколоток, хвилясте і пишне темно-русе волосся колихалося від кожного її кроку.

— Пропоную проаналізувати ситуацію, яка склалася, аби остаточно вирішити, чи варто залишати Інокентія та Домініку Хранителями Аріадни, чи обрати їм заміну.

Інокентій насторожився і уважно придивився до дівчини. Її карі очі зустрілися з його, і в них промайнула доброта і підтримка. Хлопцеві трохи полегшало. Довга шовкова сукня розвівалась при ходьбі Архангела, а ноги, які виринали через розріз посередині, дивували не тільки своєю стрункістю, а й міцністю. Дівчина ступала легко, граційно, у кожному її кроці відчувалась впевненість та твердість.

— Не будемо робити довгих вступів, — почала Василіса, на мить зупинившись. — У приміщенні, яке наполовину заповнене денним світлом, зненацька настає темрява, що дуже дивно для полудня, — Вона знову пішла плавною ходою. — А потім стіни покриваються товстим шаром криги, крізь який не пробитися, з льодяними шипами. Стіни починають стискатися. Паніка тут як тут. Враховуючи особливості дверей-коліщаток комплексу, не дивно, що люди просто застрягли. Скоріше за все, тому, що замерзли, — Архангел поклала руку на плече темношкірому раднику. — Отже, всі опинились у консервній бляшанці, яка з кожною хвилиною зменшується у розмірах. Оскільки більше половини відвідувачів на ковзанах, ситуація стає вдвічі небезпечнішою, бо в них на ногах справжні леза. І додаємо той фактор, що всередині повна темрява. Ніхто не бачить, куди біжить, хто падає і так далі. До речі, Демони розумно, навіть дуже розумно вчинили, бо немає нікого і нічого страшнішого, аніж сама людина у паніці. А відсутність світла додає масла у вогонь. І не тільки. Але продовжимо. Серед цього натовпу знаходяться наші головні герої — Аріадна, Домініка, Інокентій, а також сестра Доброславської — Маргарита, котру ті загубили. Виходи всі заблоковані. Що їм робити?

— Треба було просто підірвати десь стіну і вибиратися самим, — висловив думку чоловік, який виніс на початку вирок.

— І залишати напризволяще людей, серед яких є рідна сестра? — багатозначно запитала Архангел. — Не думаю, Айворе. Та й аби «підірвати десь стіну» необхідно перетворитися на Воїна Іліанни, а це вже хтось помітить. Втім, Голубєві та Аріадна залишились, допомагаючи людям. Дівчина лікувала живих і піднімала їх на ноги, а Інокентій та Домініка стримували стиснення…

— Таким чином, — втрутився худорлявий невисокий чоловік років сорока з попелястим кучерявим волоссям та невеликими шрамами під очима, — вони запобігли дуже багатьох жертв. Всього лише чотирнадцять осіб, тому не надто велика трагедія…

— Коли гине одна людина — це вже трагедія, Томе, — засуджуюче подивилась на того Архангел, і чоловік принишк. — Проте ти маєш рацію. Якби не наші іліаннівці, то смертей було б набагато більше.

— Вони могли просто «потримати» стіни, а не надавати допомогу тим, хто без свідомості, — зауважила владна жінка. — Саме вони бачили Аріадну в образі Архангела…

— Та якби Арія не рятувала ранених, — не витримав Інокентій, — то трупів було б не півтора десятки, а близько півсотні, а може і більше!

— Хай навіть так, але нам не можна видавати свою сутність! — відразу ж заперечила та. — Треба було залишати їх і зникати! Доброславська ще й додумалась полізти того хлопчика рятувати!

— Ельзо, вона не могла залишити тих, кому мала змогу допомогти! — зірвався Іно на крик, активно жестикулюючи. — Як ви цього не розумієте?!

— Її життя набагато важливіше, аніж життя тих двохсот п’ятдесяти разом узятих! — зауважив темношкірий Янгол.

— Ти радикально помиляєшся, Чіратідзо! — знову втрутилась Архангел, проте у її спокійному та лагідному голосі вже промайнули нотки гніву. — Не варто мислити, як мальдеранівець. Так, від Аріадни багато чого залежить, але ця конфіденційність не коштує стількох жертв! Тільки Воїни Мальдерани нехтують іншими заради своїх цілей. А ми повинні максимальними зусиллями оберігати КОЖНЕ життя, КОЖНУ душу. Жодна ціль не має приводити до чиєїсь смерті. ЖОДНА! Це базовий принцип іліаннівців, про який, на жаль, усі забули! Я звертаюсь до Ради Консулату: надайте право Голубєвим надалі охороняти Архангела Вогню. Вони не вчинили нічого принижуючого, а навпаки до мінімуму зменшили наслідки діянь Демонів. Я не бачу ні краплі їхньої вини. Завдяки їхнім злагодженим діям не сталось жахливішої катастрофи.

Присутні переглянулися один з одним. Деякі перешіптувались, кидаючи недовірливі погляди на Інокентія, хтось просто мовчки роздумував. Висока і струнка молода циганка з довгим кучерявим волоссям крутила в руці колоду карт. На обличчі Василіси не було жодних сумнівів і переживань. Вона лише очікувала відповіді радників Консулату. Іно тривожно переминався з ноги на ногу, боячись відсторонення його та сестри від охорони Аріадни.

— Послухай, Інокентію-сан , — звернулась до нього маленька, добродушна бабуся-азіатка, — а сам ти впевнений, що зможеш і далі піклуватися про Аріадну Доброславську? Впевнений, що зможеш її захистити? Впевнений, що тобі під силу таке завдання?

— Я впевнений на сто відсотків, Маюрі-сан! — випрямившись, відповів хлопець твердим голосом.

— Більше запитань немає, — сказала та. — Каміло, що ти скажеш?

— Цілком згодна з тобою, — відповіла циганка, уважно розглядаючи карту, яку вийняла з колоди. — Навіть мої карти це підтверджують.

— Отже, хто за те, щоб Інокентій та Домініка Голубєви залишились на своєму завданні? — відізвалась трохи згодом Василіса. — Прошу підняти руки.

Майже всі присутні, слідом за Архангелом, здійняли праві руки вверх. Навіть Айвор, деякий час вагаючись, проголосував «за». Серед небажаючих опинилися Телаткі та Ельза.

— Отже, нічого не змінюється, — підсумувала дівчина, склавши напроти живота руки у замок. — Домініка та Інокентій продовжуватимуть охороняти Аріадну Доброславську.

— Звичайно, звичайно, — пробуркотів Телаткі. — Пощастило тобі, Голубєве. Але май на увазі, хлопче: якщо ще раз повториться подібне, то ми або змінимо Хранителів, або заберемо талісман у Аріадни.

— ЧОГО?! — вибухнув Інокентій, вмить забувши усі правила пристойності. — Як ви це уявляєте?! У будь-який момент на неї можуть напасти. А ви бажаєте залишити Арію без її сили?!

— У нас не буде вибору! — наполіг Телаткі, підводячись і гнівно дивлячись на Іно. — Ніхто зі звичайних людей не мусить знати про існування іліаннівців та мальдеранівців!..

— А, може, годі вже? — втрутився чоловік з довгим темно-рудим волоссям. — Навіщо зараз вирішувати питання, до якого ще не дійшов, а ба навіть і не дійде час?

— Телаткі, заспокойся, будь ласкавий. На сьогодні вже досить суперечок, — додав Айвор.

— Дякую, Марку, Айворе, — вдячно вклонилась Василіса за те, що їй не довелося знову когось розбороняти.

Янголи, продовжуючи спілкуватись один з одним на тему розважального комплексу, потрохи вийшли з колонної зали, залишивши наодинці Василісу та Інокентія. Хлопець тяжко дихав, намагаючись заспокоїти свою лють, а його руки так і тіпалися, бажаючи у когось вчепитись. Архангел тихенько пирснула і з полегшенням опустилася на стілець.

— Все добре, а ти хвилювався, — мовила вона.

— Я дуже вдячний тобі, Василісо, — Інокентій почухав потилицю. — Якби не твоя допомога, то відчуваю, що нас із Нікою вже відправили б на хату до Москви.

— Так, Рада Консулату іноді занадто сувора, — погодилась Василіса. — Але і в словах радників є частка правди. Ви вже побачили, що таке паніка і що вона робить з людьми. А якщо вони дізнаються про існування Янголів та Демонів поряд із собою, уяви, що станеться. Тому будьте обережні. Скажи мені, будь ласка, як там ваші справи?

Василіса піднялася і повільними кроками пішла до величезного дзеркала, яке показувало сюжет новин. Дівчина уважно вдивлялася у нього, ніби намагалась на поверхні знайти відповідь на якесь запитання.

— Аріадна має певні успіхи. Їй спочатку було тяжко перетворитися, — звітував Іно, спостерігаючи за Архангелом, — але завдяки першим Демонам, що напали на неї, Арії вдалося. А ось навчитися підкорювати свого Архангела Вогню їй нічого не коштувало. Це вона опанувала швидко. Тільки поки я не дуже впевнений, чи зможе вона тримати контроль під час бою.

— Отже, дівчинка має лідерські якості, — мовила Василіса, посміхаючись.

— Так, щоправда, дуже тяжко це розгледіти.

— А ким взагалі бажає стати в майбутньому Аріадна? — поцікавилась дівчина, оглядаючись через плече.

— Ще не розповідала, але я зміг ще в день нашого знайомства потрапити у її думки, — відповів Інокентій. Він відсунув одного стільця від столу і присів на нього. — В неї великі плани: стати відомою на весь світ актрисою і зніматися в Голівуді, відкрити власну справу, стати хорошою матір’ю і дружиною…

— Небагато сучасних дівчат ставлять за свою мету створення щасливої сім’ї, — сумно сказала Василіса, доторкаючись до поверхні дзеркала, — а дарма. Саме це має бути головною ціллю жінок…

— А знаєш, чого ще прагне Аріадна? — продовжував Інокентій і засміявся. — Стати Президентом.

Архангел Повітря зацікавлено озирнулась і навіть сплеснула долонями.

— Тоді не дивно, що Аріадні так важливе її життя. Стільки всього встигнути… Знаєш, Іно… Я чомусь вірю в Аріадну і в те, що вона досягне своєї мети. До речі, до неї ще не повернулися спогади про день смерті батьків?

— Тільки трохи, коли ми пробуджували її Архангела Вогню, — пробуркотів Голубєв. — Вона лише бачила безпосередню загибель батька і матері. А події, що передували цьому і що розгорталися потім, поки ні.

— Це добре, — зітхнула Василіса і відвернулась від дзеркала. — Не потрібно їй відразу знати все. Хай трохи змужніє.

— Може, все ж розповісти? — запропонував Іно.

— Ні. Вона зараз не зможе витримати. Її серце не готове.

Інокентій опустив голову. Йому не хотілося усе приховувати від наївної, довірливої дівчинки. Але не мав права йти проти рішень Ради Консулату. Хлопець підійшов до Василіси.

— Є ще одна річ… — стиха почав він і пальцем натиснув на дзеркало.

Воно почало відображати по черзі всіх дітей та вчителів школи, де навчається Аріадна.

— Що це? — запитала Василіса.

— Це учні та вчителі школи Аріадни, — відповів Іно. — Коли я там знаходжусь, то відчуваю доволі сильний згусток енергії налюві. Там без сумніву є Демон.

— Якщо це дійсно так, то найімовірніше, що він серед вчителів, — припустила Василіса, уважно вдивляючись в обличчя кожній людині. — Будучи вчителем легше виявляти здібності учнів.

— Я згоден із цим, — кивнув Інокентій, а потім клацнув пальцями, і у дзеркалі з’явилось зображення Фелікса Олександровича. — Потрібно перевірити усіх вчителів, а також бажано й учнів. Але в мене особисте прохання в першу чергу дізнатися побільше про цього типа.

— А що це за юнак? — поцікавилась Василіса, а на обличчі виникло легке захоплення. — Гарний…

— Сараула Фелікс Олександрович, — відповів, насупившись, Інокентій, — вчитель зарубіжної літератури.

— Такий молодий? Скільки йому років?

— Двадцять.

— Як це він у такому віці викладачем працює? — здивувалась Василіса, глянувши на Інокентія.

— Фелікс перестрибнув перші класи і навіть пішов вчитися на рік раніше, аніж однолітки, — пояснив Іно, повернувшись до Архангела. — Цим вчителем дуже захоплена Аріадна. Вона втріскалась у нього по самі вуха…

— Ревнуєш? — зненацька запитала Василіса.

— Було б до кого, — без жодних емоцій повів хлопець, звиклий відбиватися від безглуздих питань сестри. — Річ у тім, що Арія ніколи не любила читати, а з приходом цього типа література стала її найулюбленішим предметом!

— Так завжди буває, — потиснула плечима Архангел, поправляючи своє волосся. — Любов до певного предмету залежить від того, хто його викладає.

— Але Фелікс приділяє Арії занадто багато часу та уваги! — Іно відвернувся від дзеркала, бо відчував, що зараз поцілить у нього чимось дуже важким. — Для допомоги обирає саме ЇЇ, розмовляє з учнів найбільше саме з НЕЮ, а на ковзанці взагалі, марнуючи власний час, вчив ЇЇ кататися, а не, наприклад, Марго! Хіба це не дивно? І взагалі мені він не подобається.

— Іно, Іно, Іно… — сміючись, похитала головою Василіса. — Тут немає нічого дивного. Може, Аріадна його улюблена учениця, тому він і звертає на неї велику увагу. Чи дійсно вона йому подобається як дівчина, хоч і учениця. Він ще хлопчак, як не крути!

Інокентій фиркнув і склав руки на грудях. Він навіть не припускав думки, що у Фелікса є симпатії до Аріадни більші, ніж просто до учениці. До того ж це йому здавалося повним абсурдом.

— Ні, це вже перебільшення, — мовив Голубєв, фиркнувши ще раз. — Я швидше повірю, що він — Вершник, ніж у те, що йому подобається Аріадна!

— А ти що, вважаєш, що Аріадна не достойна його уваги чи як? — трохи ображеним голосом відізвалась Василіса.

— Ні, ні, я не те мав на увазі! — відразу ж замахав перед собою руками Інокентій, прикусивши язика. — Просто у таких осіб геть інші смаки. Мені Арія подобається, вона добра, хороша, але Феліксові… Красені тягнуться до красунь, а такі фіфи є у їхньому класі.

— Не можу із цим не погодитися, — зітхнула Архангел. — Ну, про це годі. Ти зміг щось про нього дізнатися?

— Розпитував у однокласників. Їм нічого про нього у подробицях невідомо — ні про сім’ю, ні про минуле. Єдине — він нікого не підпускає близько до себе, особливо дівчат. Лише Арія є винятком. Я намагався роздобути Феліксову особову справу разом зі справами решти вчителів, але не вдалося.

— Тоді, Іно, залиш це на нас, — сказала Василіса і провела рукою по дзеркалу, з якого відразу зникло зображення Фелікса Олександровича. — Ми виконаємо спочатку твоє прохання, а потім і про інших знайдемо інформацію.

— Буду тобі надзвичайно вдячний, — злегка вклонився Інокентій. — Тільки зробіть це якомога швидше.

— Нічого не обіцяю, — втомлено потиснула плечима Василіса. — Лише на вчителів може піти близько тижня, а в школі ще тисяча учнів.

— Благаю, покваптеся. А я також роздобуду якусь інформацію.

Іно ще раз вклонився на знак прощання і закрокував у бік виходу. Його не хвилював ніхто, окрім Фелікса Олександровича. Тільки-но хлопець його згадував, як руки миттєво стискалися у кулаки, а очі загрозливо блищали.

— Я виведу тебе на чисту воду, Феліксе Олександровичу.

***

Аріадна сиділа на ліжку і крутила в руках годинник, який, можливо, залишив у кафе Фелікс Олександрович. Хоч і був він старий та потріпаний, але чимось незвичним щоразу привертав увагу до себе. Арія подмухала на нього і рукавом витерла гравіровану поверхню, яка блиснула сріблястим світлом.

У вхідні двері подзвонили. Дівчина зірвалася з місця, кладучи годинник на тумбочку. Але її випередила Домініка, зустрічаючи на порозі брата. Вона нетерпляче допомогла йому зняти куртку, а потім за руку повела Інокентія на кухню і всадила на стілець навпроти себе. Аріадна завмерла у проході, чекаючи слів Голубєва.

— Пронесло, — мовив він, а дівчата полегшено зітхнули. — Дякувати необхідно Василісі. Вона змогла вмовити Раду залишити нас. Але якщо подібне повториться, то Арії шукатимуть інших Хранителів. Або ще гірше — віднімуть у неї аж до самої Битви Сил талісман.

— Ідіоти, чого вони цим досягнуть?! — скрикнула Домініка, а Арія здригнулась.

— Змінять Хранителів або заберуть талісман? — перепитала Доброславська. — Я не хочу заміни. Ви мене цілком влаштовуєте.

— Але радники думають інакше, і тебе вони не питатимуть, — буркнув хлопець, бавлячись сільничкою в руці. — Це наша провина і, в першу чергу, страждатимемо ми.

— Пробачте, — ледве чутно сказала Аріадна. — Та я не могла залишити напризволяще тих людей, розумієте? В них є рідні, близькі, котрі страждатимуть через їхню загибель. Я-то знаю, що це таке. І Ніка також знає…

— Василіса принаймні не засудила тебе за цей вчинок, — посміхнувся Іно. — А з усіх членів Ради Консулату Іліанни варто найбільше до неї прислухатися. Вона розумніша за них усіх, хоч і наймолодша.

— А ви можете, — почала ніяково Арія, — мене із нею познайомити? Вона Архангел, як я, і володіє Воїном Сил, який належав моїй матері.

Домініка та Інокентій перезирнулись і схвально кивнули.

— Познайомимо, але пізніше. Трошки пізніше…

***

Наступного дня школа тільки і гуділа про «Льодове Містечко» і те, що з ним могло трапитися. Арії ставало недобре, коли вона чула ці розмови, а особливо при згадці янголів. Єдине її радувало, що ніхто нічого точно не казав, усе базувалося на чутках. Ніхто навіть не знав точної зовнішності янгола: одні казали, що це була висока струнка дівчина з довгим каштановим волоссям, інші — що янгол була маленькою, з рудим волоссям, зібраним у косу, треті — що то взагалі не дівчина, а хлопець. Іноді велися зовсім безглузді речі та нісенітниці.

Аріадна вишукувала на перерві Фелікса Олександровича, щоб повернути йому годинник. Дівчині не дуже хотілося, аби це бачив хтось сторонній. Але у школі в розпал навчального дня всюди знаходилися чи діти, чи вчителі. Доброславська підійшла до кабінету зарубіжної літератури і заглянула всередину. Юнака на місці не було. Проте його портфель біля робочого місця свідчив, що Фелікс Олександрович у школі є. Арія озирнулась навколо і ввійшла усередину. Вона наблизилась до вчительського столу і хотіла було покласти годинник на нього, але помітила сьогоднішню газету, а на першій шпальті фотографію того, що залишилось від «Льодового Містечка». Аріадна мимоволі зазирнула у статтю. Перше речення, яке потрапило їй в очі, було «…найбільшою загадкою залишається миттєве зцілення постраждалих…» Дівчина відвернулася. Постійні згадки про той день приносили тільки біль, а тіла загиблих людей поставали перед очима.

Арія поклала годинник поверх газети, а сама швидко вибігла з кабінету. У коридорі мало не наштовхнулася на Федю Соколенка, однокласника Гени. Він, щоправда, не піднімав на неї руку, але часто насміхався. Доброславська обійшла його і хотіла рушити далі, проте хлопець затримав її за плече.

— Мікі Маусе, куди це ти? — запитав той, єхидно посміхаючись.

— Тобі-то що? — холодно відізвалась вона, намагаючись вирвати плече.

— Скажи, будь ласка, як тобі живеться з новенькими? — прогигикав він. — Ладнаєте між собою?

— Нормально живеться, — Аріадна відірвала від себе руку Федора і збиралась піти, коли він окрикнув її знову.

— Знаєш, Хранителі тобі не допоможуть, якщо ти знову зустрінешся із чорнокрилими.

Аріадна остовпіла на місці. Невже він про все знає? Звідки? Федір, звичайно, ще той пацюк, але невже йому відомо про Іліанну та Мальдерану? Арія озирнулась на хлопця і відразу ж помітила срібний ланцюжок на його шиї. Звичайно, вона не була впевнена, що на нім висить талісман Сімки Гріхів, але…

— Ти завжди під наглядом і нікуди тобі не подітися, — повідомив Федя.

— Хто ти такий? — тихо запитала Доброславська. — Ти що, знаєш про?.. — вона замовкла на півслові.

— Ну? Чому не продовжуєш? — той свердлив поглядом дівчину.

Аріадна нічого не сказала і пришвидшеними кроками попрямувала до класу, де мав проходити урок геометрії, сподіваючись швиденько обмінятися словами з друзями. Домініка та Інокентій були в оточенні однокласників: дівчина — серед хлопців, хлопець — серед дівчат. Вони ніколи не залишались без уваги. Тому Арія практично не мала можливості з ними вільно спілкуватися у школі. Але зараз їй треба було терміново розповісти про Федора.

Інокентій саме розмовляв з Діаною Райською, однією з найпопулярніших дівчат у школі, яка легко завойовувала прихильність будь-яких хлопців. Середній зріст, довге розпущене волосся кольору блискучого каштану, фігура, як з обкладинки, струнка та мініатюрна, зелено-жовті очі, як у кішки, — ось на що попадалися хлопці, котрі були схожі на кроленят перед гіпнотичним поглядом удава. Іно не виняток. Неначе зачарований приворотним зіллям, Голубєв не зводив очей з Діани.

— Іно, можна тебе на декілька слів? — запитала Арія.

— Потерпиш, ми ще не закінчили! — відповіла замість хлопця Діана. — Іди погуляй!

— Діано, не розмовляй так з нею, — вступився Іно відразу. — Чого ви так нападаєте на Арію?

— Є причини, — мовила ще котрась з дівчат, глузливо всміхаючись. — Подумати хоча б про її вигляд…

Аріадна ніколи не відрізнялась вишуканим або модним одягом, злегка фарбувалася косметикою. Доброславська мимоволі доторкнулась долонею свого неслухняного волосся, яке неможливо було розпрямити або нормально вкласти чи розчесати. Деякі засміялися, помітивши реакцію Арії та її насуплені брови.

— Іно, як ти із сестрою можеш у неї жити? — поцікавилася Райська, поклавши руку на плече Голубєву. — Чи не боїшся?

— А чого боятися? — не зрозумів він.

— Стати такою ж бахнутою, як вона, — прошепотіла Діана йому на вухо так, щоб і Аріадна почула.

Пролунав регіт. Арії стало настільки неприємно, що вона хотіла накинутися на Райську і подряпати її симпатичне обличчя. Та Інокентій підняв руку, змушуючи дівчат замовкнути.

— Припиніть. Зовсім з глузду з’їхали? Ви ж дівчата, а не дворова шпана!

— Та не переймайся, вона звикла, — відмахнулась Діана. — До речі, чи не затісно вам у її квартирці-комірці? Давай краще я винайму вам якусь квартиру неподалік від мого будинку. В мене є така можливість…

— Діано, якщо твій батько бізнесмен, то це не означає, що ти маєш право вихвалятися його достатком, — не витримала Аріадна. — Сама ти що у цьому світі зробила? Лише проїдаєш батьківський гаманець, — і тут Доброславська згадала ситуацію із Геною. — Може, розповіси нам нарешті, чому ти, виходець із багатої родини, змінила колишню престижну школу на цю? Що ти такого вчинила, що тебе батьки запроторили сюди?

Цього разу вже ніяковіла Райська і трохи перелякано зиркнула на Інокентія. Судячи з обличчя хлопця, він прочитав думки дівчини і явно був вражений їх змістом. Арія не знала причин, чому Діана навчається тут, але здогадалася, на що варто натиснути. Вона вже без перешкод вивела Іно з гурту однокласниць. Проте щойно хотіла почати розмову, як пролунав дзвінок. Дівчина ледь стримувала роздратування.

На уроці вона зняла з шиї талісман і подумки покликала Інокентія. Він відразу відізвався.

— Добре ти Діану на місце поставила, — похвалив він. — Я й не думав, що вона заради оцінок…

— Про це потім поговоримо, — перебила Аріадна. В будь-який інший момент вона залюбки послухала б викривальну історію ненависної Райської, але зараз її непокоїло інше. — Коли я ходила до Фелікса Олександровича, то наткнулася на того, хто може бути Воїном Мальдерани.

— Фелікс? — майже переможно зрадів Іно.

— Чого ти до нього присікався? Це Федір Соколенко з паралельного класу.

— Чому ти так вирішила? — раптом втрутилась Домініка.

Аріадна переповіла усе, що сказав їй Федір. Мовчання Голубєвих після цього не на жарт насторожило її. Впродовж усього уроку ті не мовили жодного слова, навіть телепатично. Арія очікувала перерви, аби почути їхню думку. Але наприкінці уроку до класу явився Фелікс Олександрович, і дівчина відразу про все забула.

— Дозвольте декілька хвилин вашої уваги, — почав він, а учні звернули на нього свої погляди. — Паралельний клас, 11-Б, збирається на цих вихідних поїхати на два дні до печери Млинки. Проте в них недобір, потрібно ще хоча б четверо учнів. Чи має хто бажання приєднатися?

— А хто з учителів їде? — поцікавилась Катя.

— Я, звичайно, як класний керівник 11-Б, — відізвалась математичка Ольга Петрівна.

— О-о, це буде більше на каторгу схоже, — пробубнів хтось позаду.

— Я також їду, тому що одного вчителя буде не вистачати, — відізвався Фелікс Олександрович. Дівчата миттєво випрямили спини, а очі засяяли. — Про детальну інформацію питайте в Ольги Петрівни або в мене. Дякую за увагу.

Аріадна почепила на шию талісман, аби двійнята у цей момент не влізли в її голову. Дівчина саме почала мріяти про Фелікса Олександровича, про те, як вони разом поїдуть до печери, як вони насолоджуватимуться удвох краєвидами, як вони візьмуться за руки!.. Романтика! Проте Інокентій штурхнув дівчину ліктем вбік, розвіюючи її думки.

— Ти що, збираєшся поїхати?

— А як ти?.. — Аріадна посмикала ланцюжок.

— Та я просто здогадався, — закотив очі Іно. — Ось що, Аріє. Поки не панікуй завчасно. Я попрошу «пробити» поза чергою цього Федора. Можливо, його просто хтось використав або попросив тебе заплутати і відвернути увагу. Але щодо печери… Не треба туди їхати.

— Чому це? — здивувалась цього разу Домініка.

— Бо Фелікс також їде, а його ще не встигли перевірити, — Іно зиркнув підозріло на вчителя.

— Знову ти за своє, — фиркнула Арія і схопила портфель, але Домініка та Інокентій її утримали за руки.

— Іно має рацію, і цього разу я погоджуюся з ним, — сказала Ніка, перезирнувшись із братом. — Доки ми не перевіримо всіх, тобі краще не брати участі в таких екстремальних поїздках. І, що б ти не казала, але дещо підозріле у Феліксі Батьковичі є.

— Що саме? — злісно і нетерпляче свердлила поглядом Голубєвих Доброславська.

— Давай для початку вийдемо, — запропонував Іно, помітивши погляди однокласників. — Понаставляли локаторів...

Оминаючи хлопців і дівчат, трійця накинула на себе куртки і вийшла на подвір’я. Вони сіли на вільну лавку, і Аріадна відразу вперто уп’ялась поглядом у Голубєвих. Було схоже, що Інокентію вже набридло грати роль занадто нудотного типа, тому цю роль перейняла Ніка.

— Послухай, у наших здібностях до телепатії є певні мінуси, — розпочала вона, схвильовано заламуючи руки. — Ти ж знаєш, що розум людини — це безмежна межа…

— Давайте без вступів, — попросила Арія.

— Добре, добре. Не у всіх людей ми можемо читати думки. Наші здібності, як тобі вже відомо, не діють на тих, на кому знаходиться талісман…

— Ви що, хочете сказати, — почала здогадуватися Аріадна, у який бік хилить Голубєва, — що ви не можете забратися у голову до Фелікса Олександровича?

— Саме так, — кивнула Ніка, але відразу ж вела далі, — проте не варто відразу панікувати. Такий самий результат ще у 15% учнів та вчителів.

— Вони що, всі або Янголи, або Демони?! — насторожилась Аріадна, відразу вишукуючи серед учнів потенціальних претендентів на ці звання.

— Ми ж і хочемо пояснити, — терпляче продовжила Домініка. — Мінус у тому, що ми не можемо читати думки людей з високим рівнем IQ, з нестандартним складом розуму або в індиго. Тобто ці 15% є такими ось винятками. Не можна сказати точно, що Фелікс Батькович — мальдеранівець. Проте, як бачиш, вірогідність є.

— Я скоріше повірю у те, що він — Вершник, аніж що він з високим рівнем інтелекту, — буркнув Інокентій те ж саме, що й Василісі, склавши на грудях руки. — І, до слова кажучи, не треба знімати підозри з решти. Деякі можуть не носити свої талісмани на собі, а, наприклад, у сумці ховати, ось їх розум і залишається відкритим. А ми з Нікою просто фізично не маємо змоги одночасно прошарювати голови тисячі людей і виловлювати їхні думки.

— Взагалі, — Домініка закинула назад голову, — ми, якщо дуже постаратися, зможемо пролізти у свідомість когось із «інтелектуалів», проте задля цього знадобиться дуже багато сили, навіть для однієї людини. Є ризик, що після подібної процедури ми зомліємо посеред уроків. А сама розумієш, крім нашої боротьби з Мальдераною є боротьба з гранітом науки, себто школою та випускними іспитами. У тебе свої екзамени, у нас свої у Москві, на час проходження яких нам доведеться повернутися.

— Так, розумію, — трохи похнюпилась Доброславська. — Отже, Фелікс Олександрович або дуже розумний, або мальдеранівець?

— Саме так. Або і те, і друге. Ось це був би цікавий розклад!

Інокентій раптом зірвався з місця зі стривоженим обличчям і швидко надягнув куртку. На плече закинув портфель і звернув свій погляд на небо.

— Що таке? — здивувалась Арія, спостерігаючи за ним.

— Рада Консулату викликає. Є якісь новини. Треба терміново йти.

— З чого ти взяв?

— Для цього є свої знаки, — пояснила Домініка, коли Іно вже побіг з подвір’я школи. — І їх неможливо описати. Щось на зразок внутрішнього голосу.

— А коли ви мене познайомите з Василісою?

— Скоро, Аріє, скоро.

Аріадна розчаровано опустила голову. Вона так хотіла вже швидше зустрітися з Василісою, другим Архангелом! Тим паче та володіє стихією матері Арії. Інокентій і Домініка дуже багато говорили про Василісу з величезною повагою. Доброславській хотілось подивитись на цю дівчину, що в ній такого захоплюючого.

Над Аріадною повисла чиясь довга тінь. Піднявши очі, вона побачила довговолосого юнака в прямокутних окулярах.

— Добридень, Феліксе Олександровичу, — привітались дівчата, а в Аріадни серце приємно тьохнуло.

— Вітаю. Слухайте, — почав учитель, сідаючи поряд з Арією та Нікою на лавку, — я за вас перехвилювався! Чув про «Льодове Містечко». Це жахливо. Ви були тоді там?

— Так, у самому епіцентрі подій, — підтвердила Аріадна, приємно вражена за турботу вчителя. — Це відбулося хвилин за п'ятнадцять після того, як ви пішли.

— Ну і ну, — похитав головою Фелікс Олександрович. — Ви хоч всі цілі? Інокентія я бачив, а як Маргарита?

— З нас лише вона і постраждала, — відповіла Домініка співчутливо. — Впала і вдарилась головою. Але, дякувати Богові, жива. Струс є, але жива.

— Це дуже добре, — полегшено зітхнув Фелікс Олександрович. — Дивовижа якась!

— Хіба це дивовижа? — насупилась Ніка. — Люди загинули! Серед них були і діти! Це жахіття!

Аріадна заплющила очі, згадавши кров і тіла людей, розкиданих по кризі. Вона картала себе за те, що її здібності не можуть повертати мертвих. Від моторошних спогадів її тіло затремтіло і здригнулося.

— Мишеня, що з тобою? — стурбовано перепитав учитель.

— Я неначе у страшному сні побувала, — Аріадна сильніше напружилась. — Мені було страшно. Надзвичайно страшно. Добре ще за себе, а так за Ніку, Іно та Марго. Я б не пережила, якби втратила ще й сестру. Феліксе Олександровичу, я почала лякатися будь-якого шурхоту.

— Воно й не дивно, — хмикнув той, з розумінням дивлячись на Арію. — Не кожна доросла людина витримає подібне видовище. Ще й, кажуть, янголи якісь з’явилися…

— О, та це взагалі нісенітниці, — відрізала Домініка, махнувши рукою, ніби відганяючи муху. — Мало що людям може привидітися у шоковому стані! Глюки!

— Можливо, але як ти поясниш однакові галюцинації у всіх? — Фелікс Олександрович глянув зацікавлено на ученицю.

— Легко! Усі ті люди мало не з того світу повернулися. За крок перед смертю навіть у найвідчайдушніших атеїстів душа звертається до Бога, — відповіла, навіть оком не кліпнувши, Ніка. — От вам і янголи, і демони.

— Наскільки мені відомо, демонів якраз ніхто і не бачив… Та річ не про це. Не можу не погодитись із твоїми думками, Домініко, — потиснув юнак плечима. — Згадайте з «Майстра і Маргарити» Івана Бездомного. Як він з Берліозом впевнено переконував Воланда, що не існує Бога! А щойно Берліоз потрапив під трамвай, як Бездомний відразу начепив на свої груди ікону і так пішов до МАСОЛІТу. Неймовірно, що тільки не робить страх із людьми. У страху вони розкривають свої справжні обличчя, які, на жаль, не завжди є приємними. Тут вам і зрада, і заздрість, і боягузтво, приховане за хвастливою маскою хоробрості та відваги. Я не хочу сказати, що страх це погано, — виправився Фелікс Олександрович, побачивши, як Арія знітилась. — Це природний інстинкт, підсвідомий захист від небезпеки. Але не можна його плутати з боягузтвом. Боягузтво є тяжким пороком. Так і Булгаков вважав, бо воно тягне за собою інші гріхи. Ось скажи, мишеня, як ти поводилась у тій ситуації?

— Ноги тремтіли… Хотілося втекти, зникнути…

— А ти так вчинила?

— Ні, я шукала Ніку, Іно та Марго.

— Ось бачиш! — вдоволено клацнув пальцями юнак. — Ти не покинула близьких людей, а прийшла їм на допомогу. Отже, не все так погано.

Аріадна спочатку невпевнено потупилась, а потім сама собі всміхнулась. Адже справді, вона не втекла. Хоча і втекти не могла. Але ж якби хотіла, то махнула б на все і підірвала б до біса те «Льодове Містечко». Та й хлопчика рятувати ніхто не змушував. Отже, хоч якась сміливість в неї є.

— Це ти мені годинник повернула, мишеня? — запитав раптом Фелікс Олександрович.

— Так, я, — кивнула Доброславська. — Ви забули його у кафе.

— Дуже тобі дякую. Це дуже цінна для мене річ. Дуже…

Арія помітила в очах учителя сум і зрозуміла, що не тільки вона має тривожні спогади. Але дівчина не наважилась про щось питати. Аріадну влаштовувало те, що вона зробила для свого улюбленого Фелікса Олександровича щось приємне. Була думка залишити в себе на пам'ять годинник, але це було б схоже на крадіжку.

— Я мушу йти, — сказав учитель, встаючи з лавки. — Ви, до речі, не бажаєте поїхати до печери? Я вам гарантую, це незабутнє задоволення і враження.

— Навряд чи, — зітхнула Домініка. — Екстриму і так вистачає.

— Все ж я раджу поїхати, — кинув наостанок Фелікс Олександрович. — Багато втратите, якщо там не побуваєте. Даю слово, що печера не обвалиться, тому не бійтесь.

В Аріадни всередині все запалало. Їй так хотілося у цю поїздку, але не мала бажання сваритися і сперечатися з Іно. Тому вона терпляче прийняла рішення чекати доказів, що Фелікс Олександрович — не Демон. Бо як людина з добрим серцем може бути злою?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.