6.1. Сила і слабкість

Тиждень був дуже насиченим, особливо для випускників. Наближення іспитів давало про себе знати. Навіть двієчники та ледарі бралися за голову, аби хоч на останніх темах підтягнути бали атестату. Новини та телепередачі продовжували щодня свої «розкопки» щодо «Льодового Містечка», кожного разу висуваючи нові диковинні гіпотези. Хтось навіть провів паралель між цією подією та пограбуванням музеїв у Львові, бо вони відбулися протягом однієї доби.

Аріадна з Голубєвими також посилено займалася навчанням, але скоріше у нічний час. Вдень вони перебували на будмайданчику. Інокентій та Домініка без краплі жалю вимотували Доброславську, доки в неї вже зовсім не залишиться сил не те що літати, а й на ногах стояти. Тому Арію завжди доводили додому під руки. Навчатися вмінню і майстерності Архангела виявилось нелегко. Аріадні було тяжко контролювати свої сили: то ледве кулю вогняну створить, то випадково спровокує вибух.

— Може, краще віддавати всю ситуацію у руки своєму Архангелу? — запитала Доброславська після чергової невдалої спроби. — Він принаймні знає, як вогнем користуватись...

— Ні в якому разі! — вигукнула Домініка так, що Арія перелякано підстрибнула. — Скільки ще повторювати? Архангел — це воїн, який знищує ворогів Іліанни, незважаючи на усіх оточуючих. Можуть постраждати свої ж. Під час твого першого перетворення ми легко тебе зупинили, але з часом і ти, і твій Архангел будете сильнішати. В такий момент ми вже не зарадимо. А це може призвести до катастрофи. Тому ти маєш навчитися керувати своїми силами, не послабляючи контроль. Маєш право «випускати» своє друге «Я» лише трошки, аби користуватися його досвідом, але в основному всі навички мусиш набувати сама.

— Але це так тяжко! — простогнала Аріадна, сідаючи прямо на землю. — І ви самі ж кажете, що часу мало...

— Так, мало, але якщо ти будеш розслаблятися, то більше його не стане. Давай, вставай! — наказав Інокентій, за плечі підводячи дівчину на ноги. — Ти ще навіть не можеш навчитися літати!

— Я нормально літаю! — образилась Аріадна.

— Так, нормально. Тільки по прямій, — буркнув хлопець, обтрушуючи сукню Арії від землі. — А тобі треба навчитися різні петлі робити, віражі, серпантини...

— Чого це? Я що, циркачка?

— Коли втікатимеш від Демонів чи Вершників, то тебе не питатимуть, — сказала Домініка, заглядаючи у дзеркальце.

— А чому це я маю втікати? — здивувалась Аріадна, погладжуючи крила. — Я битимусь.

— Ой, битиметься вона! — засміявся Інокентій, а дівчина насупилась. — Побіжиш, а точніше — полетиш, як миленька.

— Якщо ви про той випадок з Кірою, то вибачте, я тоді навіть перетворюватися не вміла! — Аріадна відвернулась від двійнят. — Але коли знову зустрінусь із мальдеранівцем, то не відступлю і битимусь.

— І це мені говорить та, хто так сильно боїться за своє життя! — продовжував сміятися Іно. — Полетиш, люба, ще й як полетиш, бо ти ще зовсім не готова до зустрічі з ворогами.

— Я готова! — впевнено заявила Аріадна. — Я вже можу вступити в поєдинок. І впевнена, що отримаю перемогу.

— Ой, не сміши! Я і так заспокоїтися не можу! — сміх Інокентія поволі перетворився на регіт, а Домініка лише хитала головою, не знаючи, на чий бік стати.

— Це не смішно! — не на жарт образилась Доброславська. — Краще із себе смійтеся, що зі звичайними Демонами не змогли впоратися, а я їх на лопатки поклала! А ще майстрами називаєтеся!

Регіт Інокентія стих, а посмішка миттю зникла. Арія зрозуміла, що бовкнула зайве, але вибачатися не хотіла. Їй не подобалось те, як повів себе хлопець, і те, що він не був упевнений у ній. Домініка застережливо піднялась на ноги з великої труби, на якій сиділа, і знервовано переводила погляд то на Аріадну, то на брата. Ті двоє пильно дивились у вічі один одному.

— Жоден Демон, який вступає у битву з Архангелом, вже не може вважатися звичайним, — почав Інокентій, доторкаючись пальцями до свого талісману. — Хай навіть той Архангел не вміє перевтілюватися. Вершники ніколи в житті не послали б до тебе слабаків. Ми називаємо Кіру і Матвія другосортними, але вони далеко не такі.

— Отже, Вершники визнають мою силу! — сказала Аріадна, наполягаючи на своєму. — А ви — ні.

— Помиляєшся, вони визнають твою слабкість, — заперечив Іно. — А саме те, що ти можеш втратити контроль над собою. Також вони враховують і нас із Нікою. Вершники не йолопи.

— Ой, бачила я тебе в дії! — Аріадна відчувала, що зараз станеться чергова сварка, але не хотіла відступати від свого. — Нічого путнього ти не зробив, коли з Кірою бився! Можливо, ти і майстер по утриманню падаючої стелі, але ніяк не у боротьбі з Демонами!

Арія замовкла, очікуючи вибухової реакції Інокентія. На її подив, він спокійно заплющив очі. Голубєв почав заливатися світлом, і Доброславська зрозуміла, що він перетворюється на Янгола. Домініка в очікуванні дивилась на брата, намагаючись здогадатися, що він задумав. Аріадна завмерла, але відчувала, що ноги починають тремтіти. У неї було негарне передчуття. Іно-Янгол повстав перед дівчатами і серйозними очима глянув на Арію.

— Отже, ти вважаєш, що ми занадто слабкі? — запитав він суворо. — Вважаєш, що сама зможеш впоратися з Демонами, і наша допомога тобі не потрібна?

Аріадна мовчала. Щось їй підказувало, що необхідно взяти слова назад. Але впертість і гордість, які раптом прокинулися у дівчині, не давали їй це зробити.

— Тоді я наочно покажу, що означає бути Воїном Сил, — завершив Іно.

— Ти що вигадав? — насторожилась Домініка, стаючи між братом та Аріадною.

— Краще їй дізнатися це від мене, ніж від Демона.

— Іно, не дуркуй! — Домініка здогадалася про його задум. — Вона ще не розуміє...

— А тепер зрозуміє! — відрізав хлопець і відштовхнув убік сестру, наближаючись до Арії. — Я принаймні її не вб'ю. Хіба що покалічу трохи.

— Ти що... битися зі мною... хочеш? — серце Аріадни затіпалося.

— Так. Хочу. Якщо ти виграєш, то ми з Нікою назавжди зникнемо з твого життя, — сказав Інокентій, ставши за метр від неї. — Попросимо в Ради Консулату інших Хранителів на наше місце. Але якщо програєш, то будеш слухати нас, доки ми самі не вирішимо, готова ти чи ні.

Тепер Арії стало дійсно страшно. Вона пожалкувала про те, що наговорила Інокентію, бо він був налаштований серйозно. Аріадна вже готова була вибачитись за сказане, але щось їй завадило, якась її частинка завзято протестувала.

— Добре. Давай влаштуємо поєдинок! — кивнула Аріадна.

Не встигло й секунди минути, як раптом дівчина отримала сильний удар у живіт. Арія зігнулась навпіл від болю. Інокентій вдарив ще раз, від чого вона впала на землю.

— Ти що робиш?! — заволала Домініка, підбігаючи до брата.

— Стій, де стоїш, Ніко!!! — у відповідь крикнув Інокентій, і дівчина завмерла.

— У тебе що, дах поїхав?! Облиш її!!!

— Мальдеранівці церемонитися не будуть.

— Але ж ми не навчали її базовим прийомам захисту і не притупляли її відчуття болю! — наполягала Домініка.

— Але Арія вважає, що їй немає чого у нас учитися. Так, Аріє? — Інокентій підійшов впритул до дівчини. — Якби я був Демоном, вона вже була б мертва!

— Припини, Іно! — Ніка підбігла до брата і схопила його за руку. — Досить! Вона вже все зрозуміла. Правда, Аріє? — з надією запитала вона, дивлячись на Аріадну.

Доброславська, долаючи різь у животі, повільно піднялась із землі. Вона не очікувала такого несподіваного кроку. Але у неї деяке загартування, адже Гена і його дружки регулярно вимагали з неї гроші подібним чином. Біль як був неприємним, так і залишився.

— Продовжимо, — сказала Аріадна, більш-менш нормалізувавши дихання.

Іно звільнив свою руку із руки сестри і стиснув кулаки. Цього разу Аріадна приготувалась до будь-якого ходу, розправляючи свої крила. Перелякана Домініка стояла позаду і з жахом очікувала розгортання поєдинку.

Інокентій різко злетів угору, а потім так же різко шугонув униз на Арію, цілячись у неї ногою. Дівчина відскочила вбік, оминаючи удар. Вона озирнулась, і її очі округлилися. Нога хлопця на декілька сантиметрів вгрузла у землю, каміння поряд порозліталося у всі боки. Якби Аріадна не встигла, то у неї вже був би перелом, якщо не гірше. Тепер вона зрозуміла — Іно налаштований рішуче і на повну силу.

Не встигла Арія отямитись, як Голубєв приготувався до серії ударів. Доброславська ухилялась, відволікаючи хлопця вогняними кулями, коли його кулаки мали ризик потрапити в неї. Залишатися на землі було занадто небезпечно, тому дівчина піднялась у повітря. Але крила почали втрачати рівновагу, адже одна справа літати при спокійних обставинах, а інша — при бійці. Треба було контролювати те, що відбувається навколо, і не забувати керувати крилами.

У повітрі виявилося ще важче, аніж на землі, бо тепер Іно міг атакувати її знизу. Таким чином він, віртуозно кружляючи навколо Аріадни, наносив удари з усіх сторін. Арія намагалася уникати їх, проте, відволікаючись на хлопця, постійно втрачала рівновагу. Інокентій, підібравши слушний момент, зі всієї сили вдарив зверху. Доброславська за метр від землі змогла зупинити своє падіння і шугонула вверх. Коли хлопець знову наблизився до неї, Аріадна вирішила спробувати те, чого сама навчилася. Арія руками навколо себе окреслила вогняне коло, а коли позаду Іно вже збирався замахнутись, вона різко метнула руки від себе. Коло, неначе хвиля від центру, розлетілося у всі сторони. Інокентій, який цього не очікував, потрапив під вогонь і впав на землю. Домініка шоковано подивилась на брата і затамувала подих. Він миттєво піднявся і полетів за Арією, яка намагалася поміж будиночків від нього відірватися.

Дівчина заховалася в одному з них. Вона хотіла хоч трохи віддихатися і подумати, що їй робити далі, адже все виявилось не так легко, як здавалося. Аріадна намагалася розробити хоча б якийсь план, але нічого не спадало на думку, бо її лякав кожний шурхіт. Усвідомлювала, що якраз зараз вона ховається, біжить, хоч сама казала, що буде битися.

Раптом будиночок затремтів, неначе під час землетрусу, а зі стелі посипався пісок. Вона почала обвалюватися. Аріадна зрозуміла, що це Іно робить силою думки, і швидко попрямувала до вікна. Та перед нею з'явився Інокентій і ударом відкинув знову всередину. Арія з розмаху гепнулась в стіну і впала на підлогу. На лобі в неї потекла кров.

Іно знову наближався до дівчини. Доброславська у відчаї схопила декілька уламків і, розпікши вогнем, жбурнула у Голубєва. Той трохи забарився, але саме цього і хотіла Аріадна, аби виграти час. Вона створила величезну кулю і жбурнула її в стелю, щоб остаточно її зруйнувати. Іно помітив, що починається обвал, а дівчина, користуючись його заминкою, покинула приміщення у той момент, коли воно завалилося.

Домініка ледве на ногах трималася. Її серце страшенно калатало, вона боялася, аби Арія та Іно не повбивали один одного. Ніка полегшено зітхнула, коли на її очах знову з'явилася Аріадна, а потім з-під завалу Інокентій. Він вчасно використав силу думки, тому був майже неушкодженим.

Доброславська не знала, що їй робити, бо не хотіла втікати і не хотіла програвати. Але мала визнати, що Іно зараз набагато сильніший за неї, і немає жодного шансу його перемогти. Аріадна остаточно вирішила послабити свій контроль над Архангелом.

— Сам напросився, Іно! Я виграю поєдинок! — закричала вона.

Арія розслабила свій розум і відчула, як його заполоняє хтось інший... Її Архангел Вогню. Тепер Ніка стривожилась не на жарт, бо помітила зміни у поведінці Доброславської. Її рухи стали чіткими, вогняна сила більша, а очі, ореол яких забарвився у червоний колір, лютіші. Інокентій також побачив зміни.

— Ніко, негайно відійди подалі! — наказав він. — Ця дурепа зараз почне змітати все навколо себе!

— Я допоможу її зупинити! — гукнула Домініка брату, готуючись також перетворитися на Янгола, але той не дозволив.

— Навіть не думай! Це наш бій!

— Але ж це вже вийшло за межі!..

— Це НАШ бій! — Інокентій, долаючи острах у грудях, щодуху рвонув прямо на Доброславську.

... Аріадна була наче тут, і наче не тут. Вона бачила, як атакує Інокентія, але не відчувала своїх рук... своїх ніг... свого тіла... Це робив Архангел, а вона просто спостерігала. Звідки у неї виринув цей гнів? Звідки це бажання перемогти? Звідки ця впертість і прагнення щось комусь довести будь-якою ціною? Перед очима почали поставати картинки з її минулого... із наймолодших років.

... Літо. Село. Будинок бабусі та дідуся. Сад. Аріадна спостерігає за своєю сестрою і мамою, як вони плетуть вінки. Їй також дуже хотілося навчитися, але навколо валялося багато зіпсованих і порваних квіток. Дівчинці геть не вдавалося цього зробити, не вдавалось зрозуміти, як правильно переплітати стебла...

... Сьомий клас. Спортивні змагання у школі. Аріадну примусово поставили у команду, бо вона ще у жодному турі змагань не брала участі. Однокласники, як і вона, цьому не дуже раділи. Тільки й казали, що через неї програють. Арія із усіх сил побігла, коли їй передали естафету, але не змогла обігнати суперника...

... Дев'ятий клас. Перед початком екзамену з математики. Їй відразу напророкували провал. Аріадна поклялася, що напише екзамен не менше ніж на десять балів, інакше обріже своє волосся, на той час до поясу. Не вистачило одного бала. Як Арія не опиралася, однокласники «допомогли» їй позбутися волосся. Сестрі сказала, що хтось кинув жуйку на голову, тому довелося зістригти коси...

... Літній табір. Симпатичний хлопець, який відразу впав Аріадні у вічі. Вона забажала стати його дівчиною і зробити все, аби вони були разом. Тільки не одна Аріадна була така. Суперниця також мала види на того юнака. Кінець заїзду. Хлопець цілувався з тією дівчиною, а Арія зовсім подавлена ховалася за деревами, утираючи сльози...

... Школа моделей. Відбір. Аріадна також прийшла, нафарбувавшись, одягнувшись якнайкраще. Але, подивившись на її фігуру та зріст, одразу сказали, аби про модельну кар'єру вона і не мріяла...

«Я завжди програвала, — пронеслось у неї в голові. — І в навчанні, і у фізкультурних естафетах, і в завоюванні хлопців. Завжди. В мене ніколи не вірили. Всі сміялися, коли я сказала, що хочу бути актрисою Голівуду. Всі перешіптувалися за спиною, але до мене долітали слова «Невдаха», «Безнадійна». Я більше не хочу програвати. Я більше не хочу відступати. Я хочу, аби в мене повірили. Я хочу бути сильною. Я хочу, аби мене визнали. Я МАЮ ЗРОБИТИ ЦЕ!..

Але що відбувається? Чому я втратила над собою контроль? Чому я мало не на смерть б'юся зі своїм другом, з тим, хто на математиці подарував мені можливість вразити однокласників, хто врятував мене від Гени, хто прикрив мене своєю спиною від Кіриних бус, з ким ми разом рятували людей в «Льодовому Містечку»? Чому я так оскаженіла, що хочу понад усе його перемогти?

Я ненавиджу, коли в мене не вірять...

Але ж при чому тут Інокентій? Інокентій мій друг, а ще трохи, і я зможу його серйозно скалічити. Так, він не вірить в мене, але ж не таким способом доводити йому свою правоту! Так не можна. НЕ МОЖНА!»

Арія, збираючи залишки налюві, направила їх до свого серця, органу тіла, який відповідав за керування Архангелом. Їй коштувало величезних зусиль знову подавити його волю, але дівчині це вдалося. Доброславська витратила майже всю енергію, але була спокійна, що Інокентій не постраждав.

Голубєв, користуючись моментом, серією атак збив Аріадну, коли та була вже остаточно знесилена. Дівчина не мала сили керувати своїми крилами та діями. Коли вона впала на землю, то була вже у своєму звичайному вигляді. Домініка стурбовано підбігла до Аріадни і стала на коліна, за плечі припіднявши її із землі.

— Аріє! Ти жива? Аріє!

В Аріадни оніміло все тіло. Кров з лоба потрапила їй на губи, і дівчина відчула металевий присмак.

Інокентій підійшов до Арії та зверхньо глянув на неї.

— Що і треба було довести, — сказав він, і його слова пролунали для Аріадни, неначе вирок. — Ти програла. Програла ще тоді, коли послабила контроль над своїм Архангелом. Якщо зробиш так у справжньому бою, то не виживеш. Якщо випускаєш своє друге «Я», то витрачається набагато більше налюві, а отже, раніше знесилюєшся. Ти слабачка, Аріє, і не хочеш цього визнати.

— Навіщо ти таке говориш? — втрутилась Домініка, заступаючись за Аріадну. — Ти ж сам знаєш, що це не так.

— Слабачка, бо не може визнати цю слабкість! — огризнувся Іно, перетворюючись на людину. — Вважає, що їй немає чому вчитися. Хай спуститься з небес на землю. Якщо на неї нападуть, то вона приречена! Арія не зможе перемогти!

Якщо на неї нападуть, то вона приречена! Арія не зможе перемогти!

Аріадна тяжко дихала, намагаючись терпіти біль. Вона трималась на ліктях і відкашлювалась від пилу. Її плече було вивихнуте, а руки і ноги — роздерті та побиті, в синцях і саднах. Дівчина не мала сили підняти голову, щоб подивитися на Інокентія. Арія відчувала себе повністю розбитою та подавленою. По її брудних щоках потекли нестримні сльози.

— «Хай спуститься з небес на землю», так?.. — тихо заговорила вона. — Варто хоч трохи розправити крила, як... мене повертають назад... на крок назад... на землю... Все, як завжди... Я знала, що програю, бо завжди програю. В мене ніхто не вірить... Я все життя намагаюся... намагаюся довести, що також щось можу... Що також не безнадійна... Що я існую тут і зараз. Щоразу мене опускають, але я роблю спроби знову і знову злетіти вище. І те, що я хочу перемогти... Невже це моя слабкість?! — у відчаї закричала вона і затремтіла. — Чим я гірша?! Чому не маю права на перемогу?! Чому завжди знаходиться той, хто не дає мені піднятися?! — Аріадна гірко ридала, ковтаючи сльози, перемішані з кров'ю. — Я хочу хоч раз перемогти... Перемогти і показати, що я також щось можу! Що я... також... щось... можу... Все життя я комусь щось доводжу!!! Я втомилась вже! ВТОМИЛАСЬ!!!

Інокентій мовчки дивився на Аріадну, але на його обличчі не з'явилося ні краплі співчуття. Домініка спробувала підняти Доброславську на ноги, але та вивернулася від її рук. Арія, повільно зсовуючи ноги і допомагаючи собі руками, піднялась навкарачки. Вона балансувала туди-сюди, втримуючи рівновагу, і знову завалювалась набік.

— Аріє, досить вже! Дозволь, я допоможу, — попросила благально Домініка, не в змозі дивитися на її муки.

Але Аріадна знову відмахнулася від Голубєвої. Вона, незважаючи на весь біль та слабкість, стиснула зуби і старалася встати на обидві ноги. Ніка вражено спостерігала за її спробами і за тим, як Арія прагне отримати перемогу хоча б у боротьбі із собою.

Доброславська стала на одне коліно, рукою опираючись на землю, а потім хотіла різким рухом випрямитися. Але безглуздо гепнулась на спину. Більше вона не могла рухатися взагалі.

— Перестань вдавати із себе мученицю, — фиркнув Інокентій. — Просто визнай, що ти слабачка і не здатна постояти за себе.

Голубєв, розвернувшись, пішов у бік огорожі будмайданчику. Сльози Арії стікали на землю. Домініка не знала, що їй робити. Вона то дивилась на спину Інокентія, то на розбиту невдачею Доброславську.

— Аріє... — тяжко вимовила Голубєва. — Навіщо ж ти так?

Аріадна не слухала. Вона програла. Старалася всіма силами, але програла. І чудово розуміла, що поразки не пробачаються. Особливо у війні між Силами.

***

Вершник Розбрату стояв перед трьома іншими Вершниками, неначе на допиті, але він впевнено спостерігав за Голодом, Війною та Смертю. Вершник Смерті сидів на якомусь кріслі дивної форми, із трьома ніжками, але через майже цілковиту темряву неможливо було розгледіти його детальніше. Війна та Голод знаходились обабіч нього. Їх із Розбратом розділяв лише багряний вогонь на високому підсвічнику.

— Я дав тобі час, хоч і сам не розумію, навіщо, — мовив Смерть. — Минуло більше тижня. За цей термін ти вже сто разів міг позбутися Архангела Вогню. Чого ти тягнеш?

— Якщо тягну, отже, є причини, — холодно відповів Розбрат, усім своїм тоном показуючи небажання звітувати.

— І довго ці «причини» триватимуть?

— Ще недовго.

— Він не збирається нападати на Доброславську, — втрутилась Війна, мстиво усміхаючись, — доки вона не стане сильнішою.

— А це ще що за новини?! — вигукнув Смерть, зірвавшись на ноги. — У тебе з головою все добре?

У думках Розбрата промайнули усі огидні слова, якими він хотів одарувати Вершницю, але нічого не сказав. Натомість він випрямив спину і впевненим голосом звернувся до Вершника Смерті.

— Я бажаю битися з Архангелом Вогню у повну силу.

— Розбрате, — тихо прошепотів Голод, — думай, про що говориш. Яка повна сила? Ось-ось можуть проявитися решта двоє Архангелів. А чим їх більше, тим тяжче їх позбутися. Треба діяти зараз, доки є така можливість. Тим паче ти постійно за Доброславською стежиш і бачиш миті, коли вона сама, без допомоги.

— Я бажаю побачити всю силу Архангела Вогню, — наполягав на своєму Розбрат. — Це не дріб'язковий Янгол, який що є, що немає. Архангели — це обличчя Іліанни. Я хочу побачити це обличчя повністю відкритим і знати, на що здатні іліаннівці.

— Впертий ти, — буркнув Смерть. — Як знаєш. Даю тобі ще два тижні...

— Що? — шоковано пробелькотіла Війна. — Але ж, Смерте!..

Смерть підняв руку, змусивши її замовкнути. Вершниця завмерла, не закриваючи рота.

— Два тижні! — повторив він. — Але якщо за цей час Аріадна Доброславська ще ходитиме по землі, то я передам її долю в інші руки.

Розбрат коротко кивнув.

— Розбрате, Голоде, ви поки що вільні.

Двоє Вершників зникли з очей Вершника Смерті. Війна декілька секунд мовчала, але потім не витримала і напала на нього з протестами.

— Як ти міг дозволити Розбрату прохолоджуватися ще два тижні? Це ж безглуздо! Тут грає роль наша мета, а не вподобання якогось шмаркача! Я категорично!..

— Не галасуй! — урвав Смерть, сідаючи назад у крісло. — Ти що, справді мене таким дурнем вважаєш, чи як? Думаєш, я дав ці два тижні просто так? Наш Розбрат занадто принциповий, якщо рогом вперся, то... На нього поки сподіватися не варто. Тому я тебе і затримав...

Настала пауза. Війна деякий час здивовано дивилася на Вершника Смерті, а потім на її обличчі засяяла переможна посмішка.

— Дозволиш іти? — з нетерпінням запитала вона.

— Йди. Я на тебе розраховую, Війно.

— Слухаюсь, mеin Admiral, — жінка по-воєнному приклала долоню до скроні.

Нарешті вона здобула шанс поквитатися за все, що пов'язувало її з родиною Доброславських, а також насолити Розбратові. Смерть помітив вогники, які палали в її очах, і посміхнувся.

— Тільки не перестарайся, будь ласка, як з «Льодовим Містечком». Наша ціль лише Аріадна Доброславська. Не привертай увагу.

— Звичайно! — радісно вигукнула, зникаючи із приміщення.

Смерть продовжував спостерігати за багряним полум'ям. Поморщені вуста розпливлися у їдкій посмішці.

***

Ранок зустрів Аріадну промінням сонячного світанку, а також гидким калатанням будильнику. Дівчина, ахкаючи та ойкаючи, піднялася з ліжка. Її сподівання на те, що рани загояться за ніч, не ствердилися. Дзеркало впевнено констатувало, що поза увагою однокласників та учителів Доброславська не пройде, занадто пом'ято вона виглядала. Аріадна спросоння відразу ж вхопилася за талісман і перетворилася на Архангела. За кілька годин її налюві трохи відновилась, тому дівчина вирішила використати енергію для свого одужання.

Вона прикладала долоні до ушкоджених місць і пропускала крізь них налюві, після чого відбувався процес загоєння. Аріадна була задоволена, коли могла керувати своєю силою в повній мірі. Але після вчорашнього бою з Інокентієм зрозуміла — їй необхідно ще довго і довго навчатися контролювати її, себе та Архангела.

До кімнати зайшла Домініка і завмерла на порозі, побачивши Арію в образі Архангела.

— Ти що робиш? — зашипіла вона. — А якби твоя сестра зайшла?!

— Не тринди, — буркнула Аріадна, куняючи над ліжком. — Двері краще зачини.

Домініка сіла поряд з Аріадною, спостерігаючи за тим, як затягуються її поранення.

— Ти як? — запитала Голубєва у неї. — Сильно ж тобі дісталося.

— Нормально. Як бачиш, потроху в себе приходжу.

— Ти Іно також добряче зачепила. Ледве вчора вивихнуту руку вправив...

Аріадна нічого не відповіла. Домініка зітхнула.

— Ти не тримай на Іно зла. Він прямий, мов дошка, і методи навчання в нього жорсткі. Просто хотів показати, що тобі необхідно багато чому вчитися. Сприймай це як частину тренування.

— Угу, показав, ледь мені кістки не потрощивши, — буркнула ображено Арія. — З такими тренуваннями я потраплю на той світ раніше, ніж до мене Демони доберуться.

— По-перше, — Ніка підняла вгору вказівний палець, — Іно тебе пожалів. Якби він бився у повну силу, ми б з тобою розмовляли в реанімації або не розмовляли взагалі. По-друге, — дівчина до вказівного додала середній, — йому довелось до тебе прикластися, бо ти не здалася б так просто. А по-третє, — вгору здійнявся безіменний, — сама винна. Треба іноді за своїм язиком стежити, Аріє. Ми з братом робимо усі спроби, щоб тобі допомогти, щоб зробити тебе сильнішою. Тобі так бракує терпіння!

— Ну так, подумаєш, що мене тричі мало не вбили, — закотила очі дівчина, — враховуючи, що одного разу — твій брат.

— Іно ніколи не перетне межу, на відміну, до речі, від тебе.

— А де це я її перетнула? — здивувалась Аріадна.

— Коли перестала подавляти у собі Архангела, — сказала суворо Домініка. — Ти хоч розумієш, що твої дії могли призвести до жахливих наслідків? А якби ти вбила Іно?

— Я б його не вбила...

— А ти впевнена? Скажи, ти хоч пам'ятаєш, що робила, коли була поглинута своїм Архангелом?

Аріадна промовчала. Вона намагалася згадати, що з нею трапилося, коли послабила контроль. Але до моменту оволодіння собою усі спогади, усі думки, які вирували тоді в голові, ніби стерлися.

— Не пам'ятаю... — тихо сказала вона.

— Зате я все пам'ятаю! — відрізала Домініка. — Пам'ятаю, з якою люттю ти його атакувала! Іно також не залізний, ще трохи — і можна було б з ним попрощатися!

— Вибач... Я хотіла тільки отримати трохи більше сили Архангела...

— Ніколи, чуєш? НІКОЛИ не випускай на волю Архангела, а тим паче проти друзів! Це заборонено! Ти занадто слабка для такого.

— Добре... Але і мені було прикро, що Іно сміявся з мене! — надулась Арія. — Хіба це приємно і педагогічно з його боку?

— Так, Іно різкий у своїх висловлюваннях, — погодилась Домініка, на мить задумавшись. — Але і ти занадто вразлива. Якщо так реагуватимеш на всі слова оточуючих — не зможеш вижити у жорстокому світі. Потрібно дорослішати.

— Бути вразливим не так вже й погано...

— Вразливість означає образу. А образа — це якраз погано. Давай закругляйся, бо спізнимось на автобус.

— Добре, мені ще трохи залишилось.

Домініка вийшла з кімнати, а Аріадна за дві хвилини повернулася до свого звичайного образу. Вона відкинулась на ліжко і глянула на стелю. Дівчина розуміла свою провину і помилку, але все ж не збиралась так легко вибачати Інокентію. Занадто сильно він зачепив її за живе.

Арії стало дійсно страшно, щойно зрозуміла, що могла накоїти. Хай навіть і була ображена на Іно, але нізащо не пробачила б собі, якби йому зашкодила.

— Аріє, ти чого ще валяєшся? — запитала Маргарита, просунувши голову до кімнати. — Ніка та Іно вже давно одяглися, а ти ще досі в піжамі.

Аріадна кивнула і потягнулася до гребінця, аби розплутати своє волосся. Маргарита посміхнулася. Вона забрала в сестри гребінець і сама взялася її розчісувати. Та вдячно заплющила очі.

— Вибач мені, що я на тебе крикнула, — мовила Арія.

— Коли ти на мене крикнула? — здивувалась Маргарита.

— Ну... коли ми про Фелікса Олександровича розмовляли.

— А я вже і забула! Та нічого, я все розумію. В тебе іспити на носі, ти хвилюєшся, нерви на межі... Зараз поїдеш до печер, відпочинеш трохи, відволічешся від усіх турбот.

— Авжеж.

Та Аріадна розуміла — навряд чи ця поїздка зможе загоїти її душевну рану від вчорашньої поразки.

***

Аріадна, Домініка та Інокентій прибули до автобуса, коли майже всі були на місці. Вони поклали свої речі до багажного відділення, а самі пройшли до салону. Залишалися вільними тільки поодинокі місця, і прохання до когось пересісти не призвели до бажаного результату. Іно без жодних сумнівів приєднався до Діани, яка, очевидно, берегла для нього місце. Арія вже пригледіла вільне крісло біля Фелікса Олександровича, але в цей момент біля нього вмостилась Ольга Петрівна.

— Будь ласка, можеш пересісти до Віки? — прохала Домініка у якогось хлопця, Стаса.

— А чому не хочеш зі мною? — запитав він, широко посміхаючись.

— Бо хочу сидіти з Арією! — відрізала Домініка.

— А не треба було запізнюватись. Тому пересідати не буду! — сказав вперто хлопець, підмигуючи. — Але буду радий, якщо приєднаєшся.

— Іди до біса... — тихо прошепотіла Ніка.

— Що-що? — не розчув Стас.

— Я сказала, що подумаю.

Аріадна пирснула. Але проблема з місцями ще залишалася. Також скорочувався вибір, бо приходили все нові та нові учні. Ольга Петрівна не витримала маячіння дівчат над головою і гаркнула:

— Ви ще досі не всілися?! Ми вже відправляємось!

— Так нема куди... — почала-було Аріадна, але вчителька її перебила.

— Як це нема куди? Он місце біля Стаса і біля Феді. Тому розсідайтеся мерщій, бо ви нас затримуєте!

Аріадна перелякано озирнулась на Федю і помітила його пильний погляд на собі. Вона здригнулася від думки, що може опинитися поряд із потенційним Демоном. Домініці теж не сподобався такий розклад подій. Вона про щось телепатично перемовлялася з Інокентієм, після чого звернулась до Арії:

— Я сяду до Феді, а ти сюди, до Стаса, — сказала вона.

— Ти впевнена?

— Так. Може, зможу в нього щось вивідати.

Арія кивнула і опустилась на місце поряд зі Стасом, а Ніка пішла вглиб автобусу, до Феді. Стас незадоволено фиркнув і відвернувся до вікна. Доброславська оглянулась назад. Соколенко зовсім не збентежився, побачивши поряд із собою Ніку. Він не зводив погляду з Аріадни, і щойно вони зустрілися очима, він їй лукаво підморгнув.

Дівчина відразу зрозуміла, що ця поїздка буде не такою простою і спокійною, як вона сподівалась.

***

Коли «туристи» побачили будинок, у якому будуть ночувати, то всі, в тому числі і вчителі, завмерли з роззявленими ротами. Це не був гарний пансіонат або просто гарний будинок. Це було схоже на рожеву халабуду у Богом забутому селі. Там навіть мобільну мережу ледве можна було впіймати. Аріадна звернула увагу на шоковану Діану і нишком потягнулася за фотоапаратом, бо ніколи не пробачила б собі, якби не зафіксувала вираз її обличчя у той момент.

З будиночку вийшов чоловік похилого віку, але на вигляд ще мав силу і тонус. Своїми вузькими очима господар оглянув дітей і посміхнуся.

— Здоровенькі були! — привітався він. — Чого стали, як вкопані? Проходьте!

Один за одним учні ланцюжком піднялися сходами до дверей і зайшли всередину. Тут вони розгубилися ще більше. Облуплені стіни, три невеличкі кімнатки зі старими, пружинними ліжками, — все це створювало враження, що вони не на екскурсію приїхали, а потрапили у кимось закинутий дім посеред поля.

— Ви що, також думали, що тут п'ятизіркові апартаменти? — звернулась до них господарка, виходячи з кухні.

— Так, один день потерпите! — сказала Ольга Петрівна, коли до неї знову повернулась мова. — Якби ми були у готелі, то знаєте, скільки б це коштувало? Туризм є туризм.

— А екстрим є екстрим! — підтримав колегу Фелікс Олександрович. — Вважайте це частиною випробовувань, які ви маєте пройти сьогодні.

— Повірте, після печери ви будете раді і куреню, аби тільки перина була та подушка під головою, — засміявся господар будинку.

— Щодо перини... — відізвався керівник поїздки. — Ночувати будете у спальних мішках.

— ЩО?!

Аріадна часу не губила дарма і вже зробила декілька вдалих кадрів. Тепер вона мріяла добратися до Інтернету, аби у соцмережах викласти всі до єдиної! Ото буде забавка!

Коли усі визначилися зі своїми ліжками, хлопці взялися шукати дрова для багаття на подвір'ї, а дівчата допомагали господарці із приготуванням обіду, по черзі бігаючи до господаря приміряти комбінезони, аби лазити в них по печері Млинки.

Аріадна так і не розмовляла з Інокентієм, і він уникав спілкування із нею. Але не сумував, бо до нього неначе прищепа прилипла Діана, не відходячи ні на крок. Іно цьому радів — не завжди за тобою побігає перша красуня паралелі. Доброславська, спостерігаючи за ними, відчувала, як її всередині щось гризе. Тільки не розуміла, чи то ревнощі, чи то заздрість, бо до неї ніхто так не клеївся. Принаймні тепер Арія чудово розуміла поведінку хлопця з приводу Фелікса Олександровича.

— Ходімо комбінезони брати, — запропонувала Домініка, закінчивши чистку картоплі.

У проході дівчата зіткнулися з Інокентієм. Точніше, Аріадна на повному ходу врізалась у хлопця, мало його не збивши. Вони завмерли, дивлячись один на одного. Арія вже відкрила рота, аби щось йому сказати, та не змогла видавити ні слова. Хлопець фиркнув і протиснувся між нею та сестрою, входячи до кухні. Доброславська сумно рушила далі, а Домініка подріботіла за нею, співчутливо зітхаючи.

***

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.