17.2. Під периною снігу

***

— Що то було? — досі не вгавала Аріадна, карабкаючись на гору за Феліксом. — Чому нас вигнав Мирон? Що ми не так зробили?

— Він нас не вигнав, — заперечив юнак. — Ввечері нам дозволено повернутись.

— Так, але все ж навіщо Мирон це зробив? Я не розумію його дій.

— Проте я розумію, — зненацька заявив Фелікс. — Я знаю, що це за особистість.

В грудях Аріадни похололо. Неможливо, щоб юнакові було відоме янгольське походження знахаря, адже той за п'ять років лише один раз використав свої здібності. І дівчина старанно приховувала таємницю Мирона.

— Він вважає, що життя — це суцільна праця і вона необхідна для виживання. Типовий трудоголік, для якого хоча б десять хвилин відпочинку вважається марно витраченим часом. Такі люди і себе доводять до посиніння, й інших, — у голосі Фелікса вловлювались нотки роздратованості. Очевидно, йому вже накипіли безкінечні поручення знахаря. — Але Мирон таки вважає необхідним відпочинок, тому в подібній доволі грубій формі, аби не псувати враження про себе... відправив нас розвіятися і покататися на лижах.

Дівчині відлягло від душі. Фелікс мав на увазі геть інше, говорячи, ніби «розкусив» Мирона. Але Аріадна здогадалася, що за діями знахаря приховується дещо інше.

— Ти вмієш кататися на лижах, Феліксе?

— Трохи вмію. А ось ти, схоже, ні, — додав він, через плече спостерігаючи за дівчиною.

Вона винувато всміхнулась, бо її лижі постійно перехрещувались між собою, тому пересування займало багато часу.

Але воно було того варте!

Стільки адреналіну Доброславська не отримувала навіть під час поєдинків з мальдеранівцями. Ніколи Аріадна не думала, що кататися на лижах так страшно і... так класно! Якщо спочатку вона була схожа на тремтячого зайця, то потім стала настільки сміливою, що навіть Фелікс дивувався її піруетам на схилах, а часом навіть хвилювався, аби дівчина не перестаралася. Він завжди їздив поряд із нею, аби вчасно підстрахувати. Одного разу Арія зі всієї швидкості мало не врізалась у дерево. Її врятувала звичайна випадковість у вигляді схрещення лиж. Так, вона впала, але принаймні у м'який сніг, а не носом у твердий стовбур. Хоча, знову ж таки, навряд чи лижі схрестилися ВИПАДКОВО, бо у цей момент Фелікс зітхнув із явним полегшенням.

Він був набагато вправнішим, аніж казав. Інколи Аріадна спостерігала за його їздою. Вуста дівчини розпливалися в блаженній посмішці щоразу, коли юнак уміло оминав перепони і навіть робив стрибки зі скель, неначе з трампліну. Важко було помітити, але він випромінював гордість, навіть невеличку пихатість.

— Ну що, готова? У нас залишилось не так багато часу, — мовив Фелікс, оглядаючи лінію горизонту, вкриту багрянцем. — Вже сідає сонце...

Цю фразу він протягнув із умиротворенням і спокоєм. Арія згадала, що юнак любить спостерігати захід сонця так само, як і вона.

— Гарно, — сказала Аріадна. — В горах все якось інакше... Я сутінки люблю більше, аніж світанок.

— Чому саме так? Адже зазвичай навпаки. Світанок для людей асоціюється з початком життя, а захід сонця — з кінцем. А якщо казати про мальовничість, то вона і там, і там однаково гарна.

— Мені важко це пояснити, — Аріадна підтягнула коліна до грудей. — Так, захід сонця є кінцем дня. А це означає, що можна підвести підсумки прожитого дня, залишити позаду турботи. Адже все живе лише тоді, коли світить сонце, а щойно воно сідає — все засинає і відпочиває. Для мене захід означає кінець проблем, які можна залишити у минулому дні, відпочинок, який на мене чекає. І до того ж... у нас сонце сідає, а в когось по той бік Землі — піднімається. Доки крутиться Земля, доти триває цикл, і сонце завжди буде для когось заходити, а для когось сходити. У цьому полягає життя. Знаєш, я тільки тепер зрозуміла, — дівчина високо підняла голову. — Тільки тепер. Якби у той день, майже дев'ять років тому, сонце не зайшло для моїх батьків, тоді воно не піднялося б для мене... А ти чому так любиш захід?

— Я не маю ніякої глибокої філософії, — відповів Фелікс, захоплений зненацька різким переходом теми. — Просто одного дня під час заходу сонця зі мною сталася одна важлива подія.

— Хороша чи погана? — поцікавилася Аріадна.

— Навіть не знаю, мишеня, — тихо відповів юнак. — Час покаже...

Раптово Арії здалося, що земля під нею починає тремтіти. Дівчина рукою розгребла сніг, аби краще відчути землю. Але це було вже зайвим, бо зверху почулося тяжке гудіння. Тремтіння стало відчутним навіть крізь товстий сніг. Аріадна повільно піднялася на ноги, із жахом розвернувшись до вершини гори. Її обличчя стало блідим. Лавина!

— Ф-Феліксе... — тремтячим голосом звернулась Доброславська до юнака.

— Ось тобі справжній екстрим, — сказав він, споглядаючи, як наближається стіна снігу. — Ноги в руки і поїхали!!!

Фелікс штовхнув вперед Аріадну, і сам подався за нею. Доброславська навіть не уявляла, що колись буде настільки прожогом спускатися на лижах. Вона не оглядалася назад, але чула, з якою неймовірною швидкістю гул наближається до них. Перед нею миттєво проминали дерева, скелі, не встигала їх навіть помічати. Раптом Арія зістрибнула з великого пагорбу. Душа пішла в п'яти, коли дівчина побачила, з якої висоти зараз гепнеться на землю. Але за мить до падіння Фелікс її наздогнав і підхопив на руки. Він не втримав рівновагу, і вони вдвох клубком покотилися снігом. Щойно Аріадна і Фелікс підняли голови, як лавина опинилася вже за десяток метрів до них. Юнак встиг на секунду викинути руки назустріч — вона повністю їх накрила.

Мирон бачив, як лавина скотилася з гори до її підніжжя. Він знав, що на тій горі були Доброславська і Сараула. Але на його обличчі не проявилося жодної тривоги, жодного страху за їхні життя. Чоловік озирнувся до столу, на якому стояв готовий суп і три порожні тарілки навколо каструлі.

— Що ж, — зітхнув він. — Доведеться пізніше розігрівати ще раз.

І знахар відійшов від вікна.

***

Аріадна отямилася, відчувши, як хтось її легенько плескає по щоках. Розплющивши очі, вона нічого не бачила. Була цілковита темрява. Перша думка, яка долинула до її голови — вона мертва. Судомно хапаючи ротом повітря, дівчина із панікою підхопилася на ноги. Але відразу вдарилася в щось головою і з ойком знову сіла.

— Мишеня, будь обачною, — пролунав поряд голос.

— Це ти, Феліксе? — Аріадна потерла потилицю. — Що з нами? Де ми?

— Нас накрила лавина. Я встиг створити невеликий телекінетичний купол навколо нас, тому ми не задавлені снігом. Але над нами його близько шести метрів у товщину.

— Чому ти не перетворився на Вершника? Ми могли б полетіти і не потрапити під лавину.

— Не маю бажання зайвий раз приймати його обличчя. Не забувай, я погано контролюю свого Вершника і можу напасти на тебе.

— Дідько! — прошипіла Аріадна.

Вона намагалася у долонях розпалити вогонь, але руки були настільки холодними, що доводилося витрачати час, аби їх розігріти.

— Ти взагалі як, ціла? — запитав у Доброславської юнак.

— Начебто. А ти?

— Також... Треба якось вибиратися звідси. Ти можеш стати Архангелом?

— Про це й мови бути не може, — кинула Аріадна, дмухаючи на руки. — Феліксе, це ж ти влаштував лавину, аби спровокувати мене використати промінь?

— Але ж я потрапив під сніг так само, як і ти, — заперечив Сараула.

— Звісно. Бо сподіваєшся, що я використаю свою силу, аби допомогти нам вибратися. Тільки я не збираюся.

— Розумнішаєш, — не приховуючи задоволення, сказав Фелікс. — Вже не так легко тебе провести навколо пальця.

— Нумо вивільняй свого Вершника і вибираємося, — мало не командним тоном сказала Арія.

— Біда у тому, мишеня, що я дійсно розраховував на твої сили. А щодо мого Вершника я не збрехав. Я не зможу його контролювати.

— Ти що, хочеш сказати, що ми застрягли?

— Так, застрягли.

Аріадна насупилась. У голосі юнака не було відчаю або розчарування. Очевидно, він дійсно вірить, що дівчина здасться і перетвориться на Архангела. Вона уявляла вираз обличчя Фелікса. Напевно, він поступився своїй серйозності та усміхався, радий провернутій афері. Арії не вірилось, що юнак в образі Вершника не матиме змоги хоч якось собою керувати. Та сперечатися не стала. Головне було вигадати, як вибратися без використання свого Архангела. Доброславська ротом видихала на руки невеликі пучки вогню, аби їх зігріти. У ці короткі миті освітлення дівчина помітила, що Фелікс пильно дивиться на неї, але його вигляд був не таким, яким уявляла. Це не обличчя людини, яка щаслива від вдало вигаданої пастки.

— Що ти робиш? — запитав нарешті він.

— Мої руки геть задубли. Я не можу нормально пропускати крізь них налюві, доки не розігрію, — відповіла Арія.

— Ти не збираєшся використовувати Архангела?

— Звісно ні. Якщо я зможу зігрітися, то мені, думаю, вистачить тих сил, які доступні без перетворення.

Арія помітила, що вони знаходяться в деякому просторі посеред снігу. Очевидно, його стримав телекінетичний купол юнака. Під час одного короткочасного спалаху вогню Аріадна бачила Фелікса далеко від себе, а під час наступного він опинився за півметра від неї. Дівчина підстрибнула від такої несподіванки. Вона відчула, як Сараула кладе їй на плечі своє пальто і бере її руки. Арія здивувалась, бо, не дивлячись на холод, при якому вона ледве відчувала свої кінцівки та пальці, долоні Фелікса залишалися дуже теплими.

— Не можна раптово направляти на замерзлу частину тіла вогонь, — сказав він, розтираючи руки Аріадни. — Тобі опіків не буде, але через різку зміну температур можуть потріскатися судини. Тому розігрівати необхідно поступово. До того ж розігріванням тільки долонь не обійтися. Налюві не циркулюватиме нормально, коли не циркулюватиме кров усього тіла. Тебе хіба не вчили Голубєві, що налюві рухається із серця по судинах разом із кров'ю?

— Вчили.

— Ось тому необхідно зігрітись повністю, перш ніж приступати до дій.

— А як же ти? Хіба тобі не холодно? Чи ти просто сподіваєшся, що я сама все владнаю? — з іронією припустила дівчина.

— Я звик за своє життя і не до такого холоду... — подавлено сказав Фелікс, а його руки ледь помітно здригнулися. — Це для мене — дрібниці.

— Навіщо ти зараз допомагаєш мені, якщо бажаєш, аби я використала промінь? Не віриш, що я зможу вибратися без перетворення? — знову повернулася на свою ноту Доброславська.

Фелікс помовчав, але згодом запропонував:

— Давай зіграємо в малесеньку гру. Я відповім тобі на це запитання, але навзаєм ти відповіси на моє, згодна?

Аріадна трохи подумала і кивнула головою, хоча тут же згадала, що Фелікс її не бачить. Тому на підтвердження мугикнула.

— Я тобі скажу один малесенький секрет, мишеня: я НЕ ВИКЛИКАВ лавину.

— Як це?!

— А так. Лавини мають здібність самими іноді спускатися з гір. Зараз наближається літо, сніг на горах тане. А ти розфантазувалась, ось я і вирішив підіграти, бо твоя ідея мені сподобалась. Як я сам не здогадався? — хмикнув під ніс юнак. — А щодо Вершника я не брехав. Я дійсно боюся втратити над ним контроль. До того ж не хочу перевтілюватись у нього зайвий раз. Тому в моїх інтересах, аби ти змогла нас витягти. Я, звичайно, допоможу за можливості.

Аріадні стало соромно. Вона виявилась такою ж підозріливою, як Інокентій та інші. Не очікувала подібного від себе. Фелікс, напевно, теж, але це не завадило йому на короткий час розіграти із себе хитрого негідника, аби спровокувати дівчину на перетворення.

— Тепер твоя черга відповідати, — сказав раптово юнак. — Мишеня, звідки в тебе з'явилася ця сила? Як ти її відкрила у собі, не дивлячись на мітку?

— Це нерівне запитання у порівнянні з моїм! — запротестувала Аріадна обурено.

— Але ти погодилась, що даси на нього відповідь.

— Так нечесно!

— Але гра є гра, умови якої ти прийняла. Порушиш правила — втратиш до себе довіру і повагу.

Доброславська розуміла, що Фелікс вміє тягнути ниточки, аби нею маніпулювати.

— Добре, я скажу... Відразу попереджаю, я не знаю, як це відбувається, але опишу своїми словами. Це не залежить безпосередньо від мітки, кожен може таке набути.

— Тобто? Хочеш сказати, що не мітка зробила тебе сильнішою? — у голосі юнака були нотки сумніву.

— Ні, не мітка.

— Тоді що ти зробила? — вимогливо запитав Фелікс, стиснувши мало не до болю руки Аріадни.

— Завдяки «Алісиному дару» я побачила свого Архангела у дзеркалі, в той день, коли зустрілася з тобою та твоїм Вершником у задзеркаллі, — протарабанила Арія перелякано. — Мій Архангел Вогню був у ланцюгах, якими його скувала мітка Маріонетки. Я бачила, що моє друге «Я» страждає, бажає вирватися, але не може цього зробити. І воно злиться через те, що йому не дають свободу. Не тільки мітка, але і я сама. Адже нас всіх вчать подавляти свою другу сутність, інакше вона подавить нашу. Це також несвобода, лише нахабне використання його здібностей. А я довірилась своєму Архангелу, повністю віддавши йому себе, а також попросила його довіритись і мені, бо тільки разом ми звільнимося. Таким чином, Архангел не заполоняє мій мозок і дозволяє мені максимально користуватися його силами, а я, в свою чергу, не подавляю його волю. Я ніби змогла поєднати дві душі в одному тілі, в гармонії між собою, аби вони діяли разом, не опираючись один одному. Після цього, не звертаючи увагу на мітку Маріонетки, я можу користуватися деякими своїми здібностями і відчуваю, що Архангел Вогню підтримує мене, готовий поділитися своєю майстерністю. Саме тому я швидко почала навчатись бойовим мистецтвам у Голубєвих, вони мені з легкістю давалися, тому я без проблем контролюю свою налюві, а також підсвідомо знаю все про лікування.

— Ти що, хочеш сказати, що всього-на-всього домовилась про взаємну довіру зі своїм другим «Я» і все? — недовірливо перепитав Фелікс.

— Так. Всього-на-всього. Тому я більше не боюся своїх сил. Бо всередині мене, — Доброславська поклала руку на груди, — є той, хто допоможе і кому я вірю. Феліксе, чому ти запитав саме це?

— Я ж твій головний супротивник. Мені необхідно знати все про твої здібності, силу, — відповів Фелікс, — аби мати поняття, як діяти далі. І ти мені про все люб'язно розповіла. Ось як відкривається другий рівень налюві... Мені він поки непідвладний.

— Другий рівень налюві? Про що ти? — здивовано перепитала Аріадна.

— Та налюві, яку ми використовуємо — лише невелика частина наших запасів, — відповів юнак. — Коли ми кажемо після поєдинку, що налюві закінчилася — це неправда. У всіх Воїнів є три рівні налюві. Першим користуються абсолютно всі Воїни, і абсолютна більшість тільки ним. У тому числі я. Це як мозок людини, який вона використовує всього на сотню частину його реальних можливостей. І з нашими м'язами аналогічно. Потрібні спеціальні фізичні і духовні тренування, аби розширити їхні можливості. Те саме стосується налюві. Більшість Воїнів навіть не здогадується про існування ще двох рівнів налюві, бо користується лише першим. Якщо порівнювати за розміром, то перший рівень — це кулька для настільного тенісу. А ось другий — це вже бейсбольний м'ячик. Одиниці можуть відкрити цей додатковий резервуар з налюві та постійно ним користуватись. Бувають випадки, але вони рідкісні: під час Пробудження, наприклад. І надалі мало хто спроможний відкрити цей другий запас налюві. Раніше підкорювачів другого рівня було набагато більше, але з часом їх стає все менше і менше. На сьогодні взагалі майже ніхто не здатен це зробити. А ось ти змогла.

— Я?! — шоковано перепитала Аріадна. — З чого ти вирішив?

— З того, що мітка Маріонетки пропускає твої здібності, хоча не мала б, — промовив Фелікс, продовжуючи обережне розтирання рук Доброславської. — З того, якою ти стаєш після перетворення. З того, як тонко ти почала відчувати і контролювати налюві. З того, як швидко ти сильнішаєш і як зростає твоя майстерність. Я думав, що це все мітка... Виявилось, «Алісин дар». Яким я також володію... Точніше, він тільки інструмент для цього.

— Я відчула, що посильнішала. Проте ж не настільки... Ти сказав, що Пробудження відкриває другий рівень. Але я пригадую руйнування Діани на маївці. Не думаю, що можу так само.

— Одна справа мати силу, інша — вміти нею користуватись. Як тепер нам стало відомо, відкриття другого рівня налюві потребує повної злагоди зі своїм другим «Я». Певна річ, другий рівень можна відкрити штучно, але це рідкісні явища. І доволі небезпечні, бо друге «Я» буде важко стримувати. Тому з моїм контролем Вершника на першому рівні про другий я не можу мріяти найближчим часом.

— То що це виходить? — починала підніматися духом Аріадна. — Я стала сильнішою за тебе?

— Не зазнавайся, — глузливо відповів юнак. — Я щойно сказав, що силою потрібно знати, як користуватись. Ти вчишся швидко, але тобі з твоїм другим рівнем налюві до мого першого ще задалеко. Ти намагалася від мене захистити Райську. І не вдалося. До того ж рівні налюві, у тому числі перший, із часом здатні розширюватися. Мій перший рівень приблизно такий, як твій другий. Тоді про свій другий рівень я промовчу.

Сараула немов опустив Аріадну на землю своїм спростуванням, змусивши її настрій знову зіпсуватися.

— Але якщо ти навчишся користуватися налюві другого рівня по максимуму, — додав тепліше юнак, — то думаю, що зрівняти із землею якийсь мегаполіс не складе проблем.

— Зачекай... Якщо ти такі дива про другий рівень налюві говориш... то що собою представляє третій? — насторожилась Арія.

— Третій? — Фелікс на якусь мить задумався, а потім важко зітхнув. — Він радше міф, але його прийнято вважати за існуючий. Третій — це баскетбольний м'яч. Бомба, одним словом. Особливо ніхто не прагне відкривати третій рівень. Другий — це оптимальний і найсильніший.

— Але ж на третьому рівні налюві в десяток разів більше! — заперечила Доброславська.

— Так, більше. Навіть у кілька десятків, якщо не в сотню разів. Але... За всю історію Іліанни та Мальдерани всього четверо Воїнів досягли третього рівня. Четверо! — наголосив Сараула. — Якщо брати до уваги, що одиниці відкривають другий рівень, то третій... Про нього найчастіше навіть не згадують, а якщо і згадують, то як про непідтверджені чутки.

— Третій рівень, втім, можливий. Адже четверо Воїнів таки досягли його!

— Це також неточні відомості. Так подейкують. А чи відкривав хтось третій рівень налюві насправді — достеменно ніхто і не знає. Кажуть, в таких Воїнів неначе сама Сила вселяється, а крил стає аж чотири. Окрім зростання об'єму налюві і могутності у використанні власних здібностей, повністю знімаються всі обмеження з тіла людини. Адже воно працює лише на десять відсотків від своїх реальних можливостей, а третій рівень дає всі сто. Таким чином, небувало збільшується фізична сила і витримка, швидкість, покращуються всі п'ять чуттів, реакція та інтуїція. А також зникає такий неприємний фактор, як біль. Але налюві третього рівня можна використати один раз у житті. І це буде останнім, що зробить Воїн. Налюві такої кількості зруйнує всю внутрішню циркуляцію енергії, яка не може оновитися. А на ній тримається життя людини та весь механізм під назвою організм.

— Не дивно, що ніхто не бажає такого, — мовила Арія.

— Авжеж. Якщо відкрити налюві другого рівня і навчитись її використовувати, цього буде більше ніж достатньо. І безболісно.

Аріадна помітила в голосі Фелікса ноти розчарування, ніби у нього забрали його мрію.

— Скажи мені, Феліксе, — звернулась Аріадна до юнака, забираючи свої руки від нього, — тобі бракує сили?

— Що?

— Я відчуваю у твоєму голосі, що ти прагнеш стати сильнішим і просто не можеш уявити, як мені вдалося це зробити... Не віриш у мою розповідь, бо для тебе це занадто просто.

— Помиляєшся, мишеня, — тяжко видихнув Фелікс. — Так, я прагну сили. Більше за все я прагну бути сильним, бо мене все життя вчили бути найсильнішим. Але твій спосіб для мене не є можливим. Я не можу повністю довіритись Вершникові Розбрату. Ти вже бачила його дикість. Повністю віддавати своє тіло і свій розум у розпорядження Вершника я не готовий.

— Тоді ти брехун, Феліксе! — раптом голосно заявила Аріадна, різко встаючи на ноги.

— Де я тобі збрехав?

— Ти завжди мені брехав, відколи я дізналась, що ти Вершник Розбрату! — голосно проговорила дівчина, впершись руками в боки. — Казав, що ти і твій Вершник неподільні, що ви одне ціле. А я мала рацію! Ви не одне ціле! Я не знаю чому, але ви ненавидите один одного! Не просто намагаєтесь отримати першість, а саме ненавидите! Як в такому випадку ви можете покластися один на одного? Про яку єдність ваших сил може йти мова?! Ви різні, між вами немає довіри, і подібними темпами ніколи не станете по-справжньому сильними. А я стану!

У приливі почуттів Аріадна різко махнула руками

У приливі почуттів Аріадна різко махнула руками. З її долонь відразу виринуло полум'я, окресливши вогняну доріжку. Спалах освітив спантеличене обличчя юнака. Арія усвідомила, що бовкнула зайве і взагалі випустила на волю емоції. Дівчина принишкла, очікуючи у відповідь таку ж вибухову реакцію Фелікса. Він, судячи за звуком, піднявся у весь зріст. Принаймні його голос лунав десь зверху.

— Можливо, я і Вершник дійсно не ладимо, — сказав юнак. — Можливо, ми і не можемо стати єдиними. Але ділимо одне тіло на двох. Нас неможливо роз'єднати, хіба якщо я помру. А так... Мишеня, не забувай те, що я казав раніше, — Фелікс поклав руку на голову дівчини, по-доброму тріпаючи її, — наше друге «Я» саме обирає потрібного господаря. Тільки воно знає, хто йому підходить найбільше. Як ти була незадоволена, що в тобі Архангел Вогню, так і я мушу терпіти Вершника Розбрату в собі.

— Терпіти? — перепитала Аріадна. — Ти що, не бажаєш бути Вершником?..

— Коли ти вже розігрілась, то пропоную вибиратися звідси, — перебив бадьоро Сараула. — Можеш трохи підсвітити?

Аріадна склала долоні човником і дихнула на них. Всередині утворився маленький вогник, що освітив стіни невеликої «печерки», у якій опинились юнак та дівчина. Фелікс оглянув сніг навколо себе, руками торкаючись до нього.

— Що ти шукаєш? — поцікавилась Доброславська.

— Намагаюся зрозуміти, у якому боці шар снігу тонший, — відповів він. — Вибиратися треба під кутом, бо вертикально вгору, сама розумієш, повзти неможливо. І не завадило б дізнатися, у якому боці знаходиться скеля, аби ми не рили в її напрямку.

Арія звернула увагу на лижі, які валялися під ногами, а також на лижні палиці. Своїм виглядом вони нагадали про її спис, який тут був би доречним. Доброславську раптом осінило: а хіба не можна використати ці ж палиці як спис? Аріадна взяла в руки одну з них.

— В мене є ідея, Феліксе, — відізвалась вона. На запитальний погляд юнака відповіла:

— Ти можеш завдяки телекінезу збільшити швидкість палиці, коли я метну її?

— Можу, але це безнадійно, — потиснув плечима він. — Сніг товстий, вона застрягне на півдорозі.

— А так?

Аріадна пропустила крізь палицю налюві, і ту миттєво охопив вогонь. Юнак здогадливо посміхнувся.

— Зрозумів, — кивнув він.

Арія зі всієї сили жбурнула палаючу палицю в якийсь довільний напрямок. Услід їй Фелікс направив свою руку. Доброславська і кліпнути не встигла, як та стрілою пролетіла крізь товщу снігу. Вогонь допоміг його розтопити, завдяки чому утворився довгий тунельчик завширшки у третину метра. Фелікс та Аріадна заглянули в нього і помітили по той бік небо і яскраві зорі.

— Правильний напрямок вибрала. Залишилося розширити прохід, і ми на свободі, — констатував юнак, глянувши скоса на Арію.

— Буде зроблено, — всміхнулася радісно Доброславська, потираючи руки.

Долоні, мов дві рукавички, вкрив вогонь. Дівчині варто було тільки піднести руки до снігу, і він швидко танув, залишаючи після себе потоки води. Аріадна повзла першою, розширяючи тунель, а Фелікс позаду неї, телекінезом утримуючи сніг, аби він не осипався на них.

Яке було щастя, коли Фелікс та Аріадна нарешті опинилися ззовні. Хоч вони використовували всього частку своїх сил, втома взяла верх. Обоє попадали в сніг і кілька хвилин не вставали з нього, тяжко віддихуючись. Аріадну раптово почало пробивати на сміх. Вона не витримала і дзвінко розсміялась, перекочуючись з одного боку на інший.

— Що з тобою таке? — Фелікс озирнувся на дівчину.

— Не знаю, мені просто смішно, — відповіла Арія, намагаючись стриматись. — Все, що відбувається, настільки дивовижно! Лише два місяці тому ми були звичайними вчителем і ученицею, я зверталась до тебе не інакше, ніж Фелікс Олександрович, і навіть уявити собі не могла, що все настільки перевернеться, що в один чудовий день ми разом, використовуючи, як у фантастичних фільмах, свої надздібності, будемо вибиратися з-під лавини у горах Канади. Навіть у голові не вкладається.

— Я також досі не можу повірити в деякі речі, які відбуваються зі мною, — сказав юнак. — Наприклад, у те, що я настільки прив'яжусь до тебе, знаючи, що нас очікує попереду.

Аріадна почервоніла від слів Фелікса, але тривога закралась в її серце. Вона ж не просто прив'язана до нього, а кохає. Доброславська скрутилася на снігу, уявляючи майбутнє, подібне до долі її батьків. Тато пішов за мамою і був убитий за це практично своїми ж соратниками. Із Феліксом може трапитися так само, якщо він не вступить у бій з Аріадною і, як вона таємно мріяла, відмовиться від служіння Мальдерані. Тоді він повторить долю Андрія Доброславського. Дівчина відчула, як по її щоці скотилася сльоза. У цей момент над головою Аріадни навис Фелікс, і вона швидко заховала обличчя.

— Ти чого? Тільки що так радісно сміялась, а тепер чомусь замовкла, — протягнув він.

— Нічого, — збрехала Арія, крадькома витираючи очі. — Час рушати додому.

Фелікс із нерозумінням спостерігав, як дівчина, котра лише хвилину тому була радісною і щасливою, стала дуже пригніченою. Посмішки вже не було. Світло місяця сховало у тіні вологу доріжку на щоці Аріадни.

***

Діана знала, де можна було знайти Голубєвих. Домініка, а також інколи Інокентій, часто перебували на закинутому будмайданчику із бажанням віднайти хоч якусь зачіпку, яка вказала б на шлях до Аріадни. Останні два тижні вся Рада була піднята вверх ногами, аби віднайти загублених Доброславську і Сараулу. Щоправда, Іно водночас займався іншою справою, але якою — нікого не втаємничував, навіть свою дівчину і сестру. Цього разу Діані пощастило, бо двійнята були вдвох на тому самому місці, де колись виникла та злощасна міжпросторова діра.

— Я не знаю, що ви там намагаєтесь знайти, але це безнадійно, — ще здалеку гукнула їм Діана.

— Діано? — здивувався присутності Райської Іно. — Що ти тут робиш? Чому ти сама, без Хранителів?

— Любий, мені набридло те, що два тижні Аріадна не зникає з твоєї голови, — промовила Діана, впершись руками в боки. — Я тебе практично не бачу через неї. Що вона є, що її нема...

— Ну скільки разів тобі повторювати... — закотив очі хлопець. — Я Хранитель Аріадни і мушу її віднайти.

— Не вважай мене повною дурепою, Іно, я зрозуміла це, коли ти сказав мені в п'ятнадцятий раз...

— Всього лише в п'ятнадцятий? — з іронією протягнула Домініка. — Ну-ну, хоч в книзі Гіннеса реєструй.

Діана швидко показала кінчик язика Голубєвій і знову повернулася до Інокентія.

— Словом, я сюди прийшла, аби допомогти вам, — знову сказала вона.

— Як? Потрусиш земелькою, і Аріадна з Феліксом відразу впадуть з неба? — пирснула Домініка.

— Мої здібності тут ні до чого. Я знаю людину, якій, можливо, вдасться це зробити.

— Справді? І хто ж це?

— О, Ніко, ти його знаєш дуже добре, — мстиво усміхнулася Діана. — Сподіваюся, ви із ним потоваришуєте.

Голубєва не здогадувалась, про кого йде мова, але вираз обличчя Райської викликав якесь неприємне відчуття. «Гість» не змусив себе довго чекати. У Ніки мало щелепа додолу не впала, коли до них підійшов Микита, як завжди прицмокуючи цигаркою.

— ТИ?! — аж заричала вона, тикаючи пальцем у хлопця. — ТИ будеш нам допомагати?!

— Я також радий тебе бачити, Нікусю, — із невинною посмішкою привітався він і оцінюючим поглядом оглянув дівчину з ніг до голови. — Ти як завжди... розкішна! Прогуляємось із тобою якось?

— Давно ліхтариків під очима не мав? — дичавіла Голубєва, розмахуючи кулаками, а Діана тихо реготала у долоню. — Можу організувати!

— Ну навіщо так грубо? — протягнув Микита, викинувши на землю цигарку і погасивши носком. — Я всього лише хочу одне маленьке побачення.

— Так, щебетати потім будете, — урвав Інокентій, перешкоджаючи Рибакові довести сестру до остаточного вибуху. — Зараз є речі важливіші. Микито, ти дійсно зможеш знайти Арію?

— Ну, не так знайти, як скоріше вказати напрямок до неї, — відповів той.

— Діано, — звернувся Іно до Райської, — дякую за підтримку, але тобі краще піти.

— Чому це?! — обурилась та.

— Тобі не варто розгулювати без Хранителів. Іди додому.

— І це така твоя дяка, Іно?! — огризнулася Діана. — Ну знаєш!.. Прийдеш ти ще раз до мене!

Вона ображено розвернулась і швидкими кроками потупцяла геть. Домініка услід також показала язика і з огидою відвернулась від Микити. Його ж приваблювала її неприступність.

Рибак дістав з кишені товсту запальничку на золотому ланцюжку. Іно, звичайно, здивувала така розкіш як для звичайного хлопця. Але не все було звичайно, як виявилось. Микита почав заливатися світлом, сильно стискаючи запальничку в руці. Голубєв здогадався, що у ній був схований талісман. Рибак розплющив очі вже будучи Янголом. Його майже ніщо не відрізняло від решти іліаннівців, окрім очей, які стали яскраво-жовтими, а зіниці витягнулись, мов у кішки.

Рибак уважно обдивився територію будмайданчику, безпомилково виявивши місце, де була міжпросторова діра.

— Ви тут частенько тусуєтесь, — мовив Микита, кивнувши на місце, де зазвичай проходили тренування. — Ваші з Арією аури дуже насичені. Ще бачу декілька приплетених, але вони не так яскраво виражені.

— Ти можеш бачити ауру після людей? — зрадів Іно.

— Так, аура надовго залишає свій слід у просторі.

— Тоді ми швидко віднайдемо Арію! Треба в Консулат повідомити!

— Погодь, брате, не так швидко! — замахав головою Микита. — Я, звичайно, бачу ауру (точніше, астральний шлях людини), але вона має здатність із часом розвіюватися. Арія зникла два тижні тому, ви звернулись до мене вже запізно.

— ЩО?! — все ж не витримала Домініка і схопила за одяг Рибака. — Якого дідька?! Ти ж побачив нашу ауру на місці тренувань! А тепер говориш, що вона розвіялась?!

— Мила моя голубонько, — ніжно звернувся Микита до дівчини, не приховуючи свого задоволення від уваги Домініки, хай навіть агресивної, — на місці ваших тренувань ви добряче натоптали, воно насичене вашою аурою. А ось подорож Арії через діру була одноразовою, тому цей астральний шлях вже стерся.

— Чому ти раніше не сказав про свої можливості?! — добряче труснула Микиту Ніка. — Тоді, коли вони могли б допомогти?!

— По-перше, я тільки вчора дізнався про зникнення Арії. Так, так, уявляєте, нас про це не повідомила Рада, бо ми маємо піклуватись тільки про Іллю, а щодо інших не турбуватись, — підтвердив хлопець на недовірливий погляд Голубєвої. — Так само нам не повідомили, що її шукають. Та й що кажу, ви ж самі знаєте ставлення Ради до нас. Це Діана здогадалася, що до чого. Напевно, їй про мене хтось розповідав. По правді кажучи, я був здивований, що вона звернулась до мене за допомогою. Діана ж наче недолюблює Аріадну.

— Яка різниця? — понуро промовила Домініка і відпустила Рибака. — Ти вже нам не допоможеш...

Настрій дівчини передався і хлопцям. Інокентій спохмурнішав, геть втрачаючи останні сподівання знайти Аріадну. До того ж додаткове для нього завдання Василіси виявилось не з легких. Микита розчарувався у собі не менше, адже це була чудова нагода допомогти Голубєвим і завоювати прихильність Домініки. Аж раптом його осінило.

— Я знаю, що можна ще зробити! — вигукнув Рибак, стукнувши кулаком у долоню.

Вмить обличчя двійнят піднялися до Микити, а від його сяючого погляду повертались надії.

— Так, аура вже розвіялась, але енергія міжпросторових дір значно сильніша за людську. Я не зможу сказати точні координати Арії, проте вкажу хоча б напрямок.

Рибак на декілька секунд заплющив очі, а потім знову зосереджено оглядав місце, де була діра. Його голова повернулася трохи лівіше, а очі уважно щось відслідковували.

— Знайшов, — задоволено констатував хлопець.

Голубєві розтягнулися у радісній посмішці, мало не накинувшись на хлопця.

— Міжпросторові діри залишають після себе невеличкий шлях, такий собі промінчик довжиною в декілька сотень кілометрів, — почав пояснювати Микита, вказуючи на видимий тільки для нього згусток енергії. — Він завжди веде туди, де знаходиться другий «вихід». Особливо яскраво проявляється, коли хтось вже проходив крізь діру. А якщо цих людей було двоє, то ще краще.

Інокентій порився у своєму рюкзаку, діставши звідти зіжмакану карту світу. Домініка здогадалась, що задумав брат, і допомогла розправити її на землі.

— Нам би компас, аби сторону світу визначити, — промовив Іно, чомусь глянувши на Микиту.

— Пробач, брате, забув у іншому костюмі, — з іронією відповів Рибак, хлопаючи себе там, де зазвичай бувають кишені. — Але... — він зупинив свій погляд на небі, — я знаю, що можна зробити.

Голубєві здивовано спостерігали, як Микита вишукує щось на землі довкола них. Він повернувся із двома тоненькими довгими патичками. Один з них увіткнув через карту в землю у точці, де орієнтовано була Вінниця.

— А що ти робиш? — запитала Домініка.

Якраз цього Микита і чекав.

— Зараз полудень, отже, сонце знаходиться перпендикулярно до землі, — із розумним виглядом провадив хлопець. — Тінь від палиці буде вказувати на північ. Тепер ми повернемо мапу відповідно до сторін світу... — він обережно перекрутив мапу навколо палиці-осі, аби тінь і північ мапи збіглися. — І покажемо напрямок, який вказує енергетичний слід діри, — Микита поклав на мапу горизонтально інший прутик. — Все елементарно!

— Ти геній! — вигукнула Домініка і за звичкою хотіла його обійняти, але вчасно відсахнулася.

Хлопець засмутився, але вигляду не показав. Натомість він та Інокентій уважно вдивилися у карту.

— Америка, — із вогниками в очах сказав Голубєв.

— І саме Північна! — клацнув зубами Микита.

— Канада і Аляска, — задумливо промовила Домініка, нахиляючись між хлопцями. — Це значно скорочує територію пошуків! Необхідно передати Раді приблизну лінію, вздовж якої можуть перебувати Аріадна та Фелікс. Туди направлять шукачів, які вже точно їх знайдуть!

— Н... Не треба... нічого казати... Рад... Раді, — пробелькотіла Діана.

Вона стояла поряд із будиночком, а її вуста тремтіли.

— Я ж казав тобі йти додому! — вигукнув роздратовано Іно, але Ніка застережливо смикнула його за рукав, помітивши смертельний страх Райської.

Микита, також відчувши недобре, повільно піднявся на ноги.

— Ми тут не самі, — шепотом сказав він.

Рибак мав рацію. З-за будинку, біля якого стояла Діана, вийшов Вершник Голоду, поклавши руку позаду її шиї. Від його доторку дівчина здригнулася, і краплі поту скотилися по обличчю. Інокентій приголомшено підвівся.

— Діано... — видавив із себе хлопець.

— Рано чи пізно ви мали б знайти зачіпку щодо місцезнаходження Доброславської та Фелікса, — без жодних передмов почав мальдеранівець. — Тому я на вас чекав. До того ж наткнувся на таку чудову дівчину. Здається, ми вже із нею десь бачились, — глузливо додав Голод, обхопивши пальцями шию Діани. — Така тонесенька, напевно, її дуже легко зламати...

— Не чіпай Діану, — видихнув тяжко Іно, а під ложечкою в нього запульсувало.

— Чому це я маю тебе слухати? Адже вона — моя ціль. Я можу просто стиснути руку — і все, робота зроблена.

— Але зараз ти прийшов не для цього, — відізвалась впевненіше Домініка, привернувши до себе зацікавлений погляд Вершника. — Якби ти хотів убити Діану, то відразу б це зробив. Чого ж ти бажаєш від нас?

— Кмітлива, — похвалив Лука. — У мене є до вас справа, яка надасть змогу цій дівчинці ще трохи пожити. Ви направили всі свої зусилля на пошуки Доброславської та Фелікса. Ми, відповідно, також. Наскільки мені відомо, ви, як і ми, поки не досягли жодних результатів. Щоправда, ви вже на крок попереду, — кивнув чоловік на мапу і патички. — Дозвольте висловити свою повагу. Респект і уважуха, як нині каже молодь.

— Ти вже знаєш приблизний напрямок, — промовив Микита. — Що тобі заважає покінчити з Діаною, нами всіма і надати інформацію Пристанищу Мальдерани? Навіщо тобі ми?

— Це не так легко пояснити, але я спробую. Аріадна та Фелікс разом. Якщо першими їх знайдуть ваші, то вони неодмінно спробують знищити Фелікса. Я не боюся, що він не зможе себе захистити. О, ще й як зможе. Ви не знаєте, якою силою володіє Фелікс. Він розумний, але ще зовсім юний, запальний і може знищити всю вашу пошукову армію. Знаючи норов Ради Консулату Іліанни, війна почнеться раніше, ніж потрібно. Це не дуже нам і вам на руку. Варіант два, коли їх першими віднайдуть мальдеранівці. Та ж ахінея із Феліксом, ще зовсім юним і запальним, адже чорнокрилі так само спробують прибрати Аріадну. Дівчинка-то не захиститься, але Фелікс своїх покладе і не дасть їм вбити Доброславську. Це також сумно, щоправда, лише для нас. Що сказати, він прив'язався до дівчинки, навіть проти мене пішов. Із Феліксом розберемося потім. В мене є пропозиція: як щодо того, аби ми такою невеличкою, дружною компанією разом знайшли Фелікса із Аріадною і тихо-мирно розійшлися без зайвого кровопролиття, і щоб це залишилось між нами?

— Пропозиція заманлива, але як ти це уявляєш? — склала на грудях руки Домініка. — В нас є тільки напрямок пошуків, а діапазон ой який широкий! До того ж необхідно залучити принаймні одного Воїна, який створює міжпросторові діри. Не на крилах же перелітати океан!

— А якщо я скажу, що можу організувати вертоліт? — запитав Голод.

— Не думаю, що твій вертоліт витримає подорож за океан, — зауважив Іно.

— Знаєш, хлопче, мальдеранівські наукові технології здатні творити справжні дива. Тому за спроможність моєї техніки можеш не турбуватись.

Голубєві перезирнулись один з одним. Судячи з їхніх виразів облич, двійнята телепатично радилися і все менше хотіли погоджуватися на пропозицію мальдеранівця. Він не бажав довго очікувати їхньої відповіді й трохи стиснув шию Діани. Вона зойкнула, а Ніка з Іно перелякано озирнулися.

— Це не пропозиція, а вимога, — загрозливо підкреслив Лука. — Я можу начхати на все і стиснути руку. Буде мінус один Архангел. Потім разом зі своїми Демонами віднайти Доброславську та Фелікса, юнця приструнити, а дівчину або знищити, або будь-якими способами змусити її використати всі промені. Мінус другий Архангел. А тоді вже байдуже, коли почнеться Битва Сил. Перевага буде на нашому боці.

— Я остаточно заплуталася. Що ти хочеш від нас, якщо всі козирі твої? — похитала головою Домініка.

— Добре, забудьте все, що я вам казав. Поясню простіше: Фелікс для мене не просто товариш або напарник. Він мій друг. Бажання друга я поважаю, навіть якщо не погоджуюся з ним. Фелікс не хоче, аби хтось зачіпав Аріадну. Я, в свою чергу, не хочу, аби зачіпали його. Тому вкладемо тимчасове перемир'я до моменту повернення наших друзів додому і поки полюбовно розпрощаємося. Як говориться, ні вашим, ні нашим.

Інокентію, Домініці та Микиті було дивно чути щире душевне зізнання від Вершника Голоду, але він не брехав. Мальдеранівець мав рацію. Яка б сторона першою не відшукала Аріадну та Фелікса, без серйозної колотнечі не обійдеться. Від такого повороту не можна чекати жодної користі. Цього разу першим відізвався Іно.

— Добре, ми погоджуємось. А тепер відпусти Діану, — вже твердіше сказав, мало не наказав, хлопець, переборюючи в собі дике переживання за Райську.

— Не так швидко, Голубєве, — посварив пальцем чоловік. — Вона полетить з нами.

— Навіщо? Буде лише зайвим вантажем...

— Я розумію, ти намагаєшся уберегти свою кохану. Але навіть якщо вона залишиться вдома, то мій двійник буде весь час поряд. Хто знає, раптом в нього ручки зачухаються, а тебе поряд не буде? Мої двійники незалежні від мене. А так... вона майорітиме весь час перед твоїми очима, — Вершник легенько притиснув до себе онімілу Діану .

— А цього також потрібно із собою брати? — показала на Микиту Ніка. — Він точно баласт.

Микита обурено насупився, не очікуючи подібних слів від Голубєвої, але змовчав.

— О, звичайно! Як ми будемо без його диво-очей шукати Доброславську та Фелікса? Уся наша п'ятірка ніби на підбір, нікого не можна викидати або додавати. Тому склад команди не обговорюється.

— Коли вирушаємо?

— Негайно.

***

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.