13.1. Тремтіння землі

У вихорі підготовки до іспитів останні дні навчання у школі минули, неначе вітер. Аріадна, як і повинна була, не ходила в ці дні на навчання. Доки дівчина просиділа вдома, то усвідомила декілька речей: тільки іліаннівці зможуть захистити Марго; вона пропустила останні шкільні дні у своєму житті; ні бельмеса не розуміє того, що зараз вчить. Історія, українська та англійська мови ще так собі, але математика була поза межами її сприйняття. З інших предметів також не могла похвалитися достатньою підготовкою.

Кожного дня Маргарита дзвонила сестрі, і Арія таким чином переконувалася, що із нею все добре. Домініка, як і обіцяла, випросила у Ради Консулату охорону для старшої Доброславської, хоча ця ідея не викликала захвату. Але Голубєва розповіла про слова Фелікса Олександровича, тож радники відразу погодились.

Як і радив Сараула, Аріадна нікому не казала про «Алісин дар». У двійнят вона в деталях розпитала про Делавенто і про те, наскільки сильні заборони у подорожуванні в загальній підсвідомості. Доброславська відразу зрозуміла, що її дійсно посадять під замок, як попереджав учитель, якщо хтось дізнається про «Алісин дар». Але ж необхідно було знайти спосіб завадити Феліксу Олександровичу потрапити до Лабіринту Спогадів.

Як Арія не протестувала, але першого травня, щойно на телебаченні минуло перше поздоровлення зі святом всіх трудящих, Голубєві схопили дівчину за комір, накидали їй у рюкзак речей першої необхідності та потягли за собою на дводенну маївку з наметами далеко за місто.

Зустрівшись із однокласниками, вони всією зграєю перед посадкою на автобус забігли до продуктового магазину. Судячи з гучного дзвону скла, який лунав як мінімум із двох пакетів, купували не лише гречку та макарони. Аріадна відразу пожалкувала, що взагалі зранку не втекла з дому і дозволила витягти себе в цю поїздку. Вона ще не отямилась від подорожі до печер, але навіть витівки мальдеранівців були квіточками у порівнянні з двома днями в оточенні однокласників.

— Сьогодні гуляємо на славу! — вигукнув Діма, переможно піднявши кулак догори, а інші товариші схвально підтримали його свистом та оплесками.

Вони якимось чином втиснулися у переповнений автобус і їхали всю дорогу, неначе ставридки в банці. Величезна сумка якоїсь тітки дуже муляла в коліно Арію, а будь-які спроби зручніше переставити ногу наражалися на протест Каті поряд. Довелося терпіти. Зате коли Доброславська вибралася із залізної бляшанки, то на повні груди вдихнула свіже сільське повітря. Душа всередині танцювала. На обличчі з'явився червоненький рум'янець, а настрій піднісся вище небес.

Діма вів за собою натовп однокласників до того місця, про яке усім розповідав. І воно виправдало слова хлопця, бо такого гарного пейзажу Аріадна вже давно не бачила. Це була гарна зелена галявина з молодою травичкою поруч із Південним Бугом, вздовж якого височіли високі скелі. За невеликим горбом між берегом та скелями простягнувся ліс, а вода... Яка ж це була вода! Якщо порівняти міський Південний Буг і той, що протікав у цьому селі — неначе дві різні річки. Зараз Арія із задоволенням пірнула б у воду, якби ж вона не була такою холодною.

— Ось тут розташовуємо табір! — командував Діма. — Намети в нас чотирьохмісні, тож діліться. Там є джерело із чистою водою, — вказав він на ліс за горбом, — і там же можна знайти дрова для вогнища.

— А коли обідати будемо? — голодним голосом запитав Олесь.

— А коли приготуємо. Ті, кому попадеться намет зі смайликом всередині, будуть першими куховарити.

Розгортання наметового містечка тривало близько двох годин. Аріадна, Домініка та Інокентій, звісно, були разом. А четвертою, також звісно, приєдналася Діана Райська. Проте допомоги від неї було стільки, скільки від курки — через свої дорогоцінні нігті вона нічого не могла нормально зробити, кожного разу після неї доводилось переробляти. Проте Райська була першою, хто вліз до намету. Звідти відразу донеслися її коментарі.

— Чого така маленька? Як тут четверо людей поміститься? Господи, як на такому твердому спати?

Домініка стискала і розтискала кулаки. А Інокентій навпаки спокійно сприймав капризи дівчини і щось мило їй відповідав. Його сестру страшенно нудило від їхніх телячих ніжностей, і вона демонстративно клала два пальця до рота.

— Опа, дивіться! — вигукнула Діана зсередини. — Тут щось намальовано! Тю, смайлик!

— А ось і наші кухарі! — у відповідь крикнув хтось, почувши слова Райської. — Тільки не підпускайте Діану до котла, бо тоді нашій їжі хана.

— Я все чула! — обурилась дівчина, вилазячи з намету.

Як і варто було очікувати, вона не вміла навіть чистити картоплю. Ніка сподівалася, що брат опанує себе, побачивши повну безпорадність Діани у побуті. Але він на це не зважав. Ще раз впевнившись, що краса — дивовижна сила, Аріадна забрала у Райської ножа, а Домініка послала її допомогти Іно принести воду із джерела.

— Може, хоч втопиться там, — тихо буркнула Голубєва, коли Діана відійшла на достатню відстань.

Проте вона та Інокентій дуже довго несли воду. Арія злякалась, що ті загубилися у лісі. Ніка лише фиркнула, припустивши, що ті десь присмокталися один до одного і відклеїтися не можуть. І вона не помилилася, бо Діана та Іно повернулися із порожніми бутлями, геть забувши, для чого, власне, їх відправили до лісу. Зрозумівши ситуацію, Ніка наказала Діані сидіти у таборі і НІЧОГО НЕ РОБИТИ, а сама схопила брата за вухо і повела до джерела, як малу дитину.

Аріадна залишилася сама готувати обід. Справа тривала довго, бо на таку зграю треба багато картоплі чистити. До неї вирішили приєднатися кілька дівчат і допомогти. Доброславська була збентежена цим, адже ніхто раніше навіть близько її не підтримував, і зненацька така доброта. Виявилось, що їм просто кортіло їсти. Обід видався на славу і дуже смачним.

Весь день тривав у веселощах та розвагах. Одинадцятикласники вмить забули, що вже знаходяться за крок від дорослого життя. Вони поводили себе, немов малеча. Аріадна подумала навіть, що, можливо, все буде не так погано, що вона дійсно відпочине, трохи зблизиться з однокласниками. Але її надії почали розвіватися, коли у справу пішло спиртне.

Дівчина ледь витримувала п'яний галас і вереск, який здіймався у наметовому містечку. Вона не сприймала п'яних людей і з жахом спостерігала, як хлопці та дівчата розв'язно поводяться. Арія пішла від них подалі до річки і всілася на траву. Небо сутеніло, а помаранчеві промені сонця гарно відбивалися від води.

Тепло, яке відчула у своїх руках Аріадна, привернуло її увагу. Дівчина не вірила своїм очам — в її долонях горіли маленькі пучечки вогню. Злякавшись за те, що щось трапилося із Феліксом Олександровичем, дівчина оглянула свою мітку. Вона як була на її плечі, так і залишалась. Отже, з юнаком все гаразд. Навіть у мітці був якийсь плюс — вона слугувала своєрідним показником стану Сараули і вказувала, що його життю ніщо не загрожує. Але як вдалось Доброславській розпалити вогонь? Мітка не пропускала жодної сили, якщо тільки не перетворюєшся на Архангела.

Арія швидко погасила вогники, бо хтось міг помітити це. Проте цікавість брала своє. Дівчина клацнула пальцями, і над ними знову з'явилося невеличке полум'я. «Я зрозуміла, — пролунало у її голові. — Я все зрозуміла. Дякую тобі, мій Архангеле. Нарешті ми єдині». На радощах вона ледь не стрибала до неба.

Але була інша проблема. Хоча її здібності у стані людини повернулися, і Аріадна відчувала у собі прилив сил, цього було недостатньо. Якщо її вроджені навички залишаються «під замком», то треба набути додаткових, як це зробили Голубєві, що дозволить хоч якось протидіяти ворогам.

Доброславська перебігла за пагорб ближче до дерев. Вона пригадала, як спостерігала за тренуваннями у бойових мистецтвах двійнят. Вони намагалися і Арію долучити до цієї справи, але вона вважала, що вогонь зробить за неї всю роботу. Тепер дівчина жалкувала щодо своєї недалекоглядності.

Аріадна невпевнено стала у бойову стійку напроти дерева. Набрала у груди повітря і спробувала зробити удар ногою, проте промахнулася. Другого разу дівчина настільки замахнулася, що перекрутилася навколо своєї осі на та завалилась на землю. Втретє їй вдалося влучити, ось тільки вона не розрахувала сили. Декілька хвилин Арія сиділа на землі та потирала руками постраждалу ногу, картаючи саму себе, що не тренувалася, коли їй пропонували.

— О, я бачу, ти дарма часу не гаєш, — пролунав трохи напідпитку голос Інокентія з верхівки пагорба.

— Я подумала, що мені треба знайти альтернативу своїй силі, — відповіла Аріадна, не відриваючись від ноги. — То ось... потроху...

— Молодець, молодець, нічого сказати, — поплескав у долоні хлопець, спускаючись до неї. — Тільки дозволь пояснити твої помилки. Перше... — Іно став попереду Аріадни навпроти дерева у бойову позицію, — твоя стійка має бути міцною, мов скеля. Ногами ти повинна відчувати землю під собою. Друге — жени геть невпевненість, бо вона викликає страх, а страх породжує невдачі і не дає зосередитись. І третє... — Голубєв зі всієї сили вдарив у дерево ногою, але зупинив її за сантиметр від стовбура. — Дотримання попередніх правил надає рівновагу та правильний розподіл сил. Спробуй!

Арія кивнула і знову стала у стійку, орієнтуючись на хлопця. Той оцінююче її оглянув, а потім зайшов за спину і взяв за руки.

— Кулаки треба тримати навпроти свого обличчя, так, аби бачити супротивника, та водночас бути готовою у будь-який момент захиститися, — радив Інокентій, правильно направляючи руки Аріадни. — Ноги повинні стояти твердо. У такій позиції варто тобі замахнутися, ти вже перевалишся набік. Розтав їх трохи ширше і зігни у колінах, ми не бальні танці вивчаємо.

Було трохи моторошно, оскільки Іно шепотів все це на вухо Доброславській. Він знаходився до неї так близько, що вуста ледь не торкалися шкіри. Хлопець тримав руки Аріадни доволі ніжно.

— За спиною слідкуй, — продовжив він, натискаючи на поперек дівчині, від чого та миттєво виструнчилась. — Ось тепер все добре. Не вистачає лише впевненості у собі.

— Я впевнена, — розгубленим голосом промовила Арія.

— Ні, не впевнена. Я відчуваю твою нерішучість, твій страх невдачі... Чого ти тремтиш? — поцікавився Інокентій, притиснувшись щокою до голови дівчини.

Аріадна здригнулася і прудко перекрутилася, вивільняючись з рук Голубєва. Але хлопець втримав її кисть і притягнув до себе, обхопивши дівчину за талію. Він дивився на Доброславську, не відриваючи від неї очей. Арія перелякано кліпала, не знаючи, що коїться. Щойно Інокентій наблизив своє обличчя до обличчя Аріадни, у неї з'явилося достатньо сили, аби його відштовхнути. Іно не втримав рівновагу і впав на спину, а Аріадна відбігла від нього на кілька метрів.

— Що ти виробляєш?! — вигукнула вона, зашаріло віддихуючись. — Більше тобі пити не можна, Іно!

— Це було жорстоко, — промовив Голубєв, підіймаючись на ноги. — Я всього лише хотів тебе поцілувати...

— Це я вже зрозуміла. Твоя дівчина — Діана, ось її і цілуй! Я тут при чому? Краще проспись, бо в тебе вже геть стріха поїхала!

— Ти так просто готова віддати мене в руки іншої дівчини? — чомусь серйозно запитав Інокентій.

— Ти не моя власність, я не маю права тобі наказувати або щось забороняти, — відповіла Арія. — Іди геть, Іно!

Довгий і пильний погляд, яким одарував Аріадну Інокентій, вона ніколи не забуде. Дівчина не могла цього витримати і відвернула голову, очікуючи, коли хлопець піде. Він зробив крок вперед, але Арія відразу позадкувала. Зрозумівши її позицію, Інокентій обернувся і пішов за пагорб до наметового містечка. Доброславська притулилась плечем до дерева поряд, тамуючи в собі тремтіння.

***

До самої ночі Аріадна гуляла у лісі та в околицях села, бо не могла знаходитися поряд з однокласниками. Вона очікувала, що на неї нападе хтось із Демонів, як це буває, щойно дівчина залишиться без опіки двійнят. Але так нічого й не трапилось. Це її аж здивувало. Ще більше здивувало, коли на неї не накинулись Голубєві з докорами. Ніхто навіть не помітив її тривалу відсутність. Доброславська на мить подумала, а якби на неї дійсно напали мальдеранівці? Як скоро двійнята виявили б її зникнення? А чи змогли б вони в такому стані захистити Аріадну та всіх однокласників? Судячи з пісень, нерозбірливого мовлення та порожніх пляшок, розкиданих неподалік від вогнища, навряд чи. Деякі підлітки вже позасинали на землі, а інші поволокли їх до наметів. Біля вогню залишилось із десяток осіб разом з Аріадною. Серед них були Домініка, Інокентій та Діана. Останні двоє, геть не звертаючи уваги на інших, відверто цілувалися. Арія відвернулася.

— Агов, народ! — вигукнув хтось, помітивши Доброславську. — А знаєте, що ми забули? Ми забули дати шанс Мікі Маусу перестати бути Мікі Маусом!

— Тобто? — знітилась відразу Аріадна.

— Якщо бажаєш стати повноцінною людиною — тримай! — Діма протягнув пляшку, на п'яту частину наповнену горілкою.

-І... що? — підозріло втупилась у неї Аріадна.

— Що-що... Випий!

— Ні, дякую, я не п'ю.

— Ну що за дитсадок! — протягнула Діана, відірвавшись від Іно. — Настав час дорослішати! Чого тобі коштує?

— Я-не-п'ю, — по складах повторила Арія, — а тим паче горілку! І не збираюся.

— Ти що, весь час хочеш бути мишею? Заслужи до себе повагу! Випий!

— Я не збираюся заслуговувати повагу таким чином! — відрізала Аріадна, різко встаючи.

— Тоді, оскільки ти найтверезіша, — так само різко встав Діма навпроти неї, — всю ніч будеш доглядати вогнище!

— Ну і буду! Але цієї гидоти НЕ ПИТИМУ!

— Люди, полегше, га? — відізвалась Домініка. — Залиште її у спокої...

— Ні, не треба, Ніко! — урвала Доброславська. — Якщо їм так хочеться, то я тут сидітиму всю ніч. Все одно спати не зможу.

— От дурна, — похитала головою Діана. — У тебе такий чудовий шанс принаймні під кінець школи позбутися свого прізвиська, а ти відмовляєшся.

— Якщо я вип'ю горілку, то мене більше ніхто ніколи не обзиватиме Мікі Маусом? — трохи пом'якшилась Арія, зиркнувши на пляшку.

Однокласники ствердно кивнули. Дівчина дійсно ненавиділа це прізвисько і перевернула б увесь світ, аби до неї ніхто так не звертався. А тут всього лише необхідно зробити кілька ковтків. Невпевнено глянула спочатку на Ніку, потім на Іно у пошуках підтримки, але не помітила такої. Пальці стиснули тепле скло. Доброславська відчувала, що зараз стає на горло сама собі, зраджує своїм принципам. Її рука повільно піднялась, підносячи до вуст пляшку. У мертвій тиші за нею спостерігали майже всі присутні, тільки Іно дивився собі під ноги. Після того, що трапилось вдень, він взагалі жодного разу не звернув на неї увагу.

— Ні, — мовила Аріадна, опустивши пляшку.

— Слабачка, — фиркнула зневажливо Алла.

Дівчина мовчки сіла на колоду, поклавши пляшку біля своїх ніг. Більше з нею ніхто не розмовляв. Домініка намагалася підбадьорити Аріадну, але в неї це не надто виходило. Байдужість однокласників цілком влаштовувала Доброславську, вона вже звикла.

Вони недовго сиділи біля вогню. Один за одним розходилися по наметах невпевненими кроками. Ніка хотіла посидіти з Аріадною за компанію, але була в такому стані, що Доброславська попросила її проспатися. Голубєва пообіцяла підмінити Арію о четвертій ранку. Дівчина мовчки кивнула, накинувши на плечі светра. Вона залишилась наодинці з багаттям.

Наскільки ж дивовижна стихія вогню! Наскільки цікаво спостерігати, як перетікають один в одного жовтогарячі та червоні язики полум'я! Де ще можна побачити такі витончені фігури, які змальовує кожен вихрик багаття? Воно танцює, чарує, притягує з єдиним бажанням — злитися воєдино. Арія відчувала поряд з вогнем прилив сил, могла вловити навіть ті краплинки налюві, які завдяки невтримній волі Архангела почали просочуватися крізь товсті бар'єри мітки Маріонетки. Дівчина без жодного страху помістила руку в полум'я і замість сильного болю відчула приємне, запаморочливе тепло. Так, вона є цим вогнем. Він тече в її жилах, є нею самою. Хотілося ні на що не звертати уваги, стати Архангелом і відчути всю силу стихії, керувати нею та гратися, як звичайна дитина із сірниками. Аріадна заплющила очі і всім серцем уявила це, поринула в мрії та у фантазії. Їй навіть здалося, що в неї дійсно розгорнулися крила — настільки було невимовне бажання розкритися.

Ногою Аріадна випадково зачепила пляшки з-під випивки, і глухий дзвенькіт повернув її до реального світу. Дівчина пошкодувала, що так швидко покинула короткочасний стан ейфорії. Залишилися тільки зоряне небо та тріск вогню, а також міцний напій у пляшці поряд. Арія підняла її, подивилась крізь прозору рідину. Всього декілька ковтків можуть надати їй повагу серед однокласників, яку вона намагалася заслужити протягом стількох років. Декілька ковтків назавжди зітруть з їхніх вуст обурливе прізвисько Мікі Маус. Чому вона така слабка і не може їх зробити? Чому вона так вперто опирається, не поступаючись своїй гордості та принципам? Доброславська закусила губу, намагаючись пересилити себе. А потім притулила горлечко до своїх губ і перехилила пляшку.

Всього декілька крапель огидного напою потрапило до її рота, бо раптово в неї просто вирвали горілку з рук, навіть не давши зробити хоча б один повноцінний ковток. Така зухвалість вразила Аріадну, і вона вже збиралась обурюватися, тільки відразу запнулась. На сусідню колоду біля вогнища сів Вершник Розбрату, тримаючи пляшку між пальцями. Він був у мальдеранівській подобі. Втім, вогонь просвічував темні окуляри, за якими ховалися людські очі. Фелікс насупився.

— Не думав, що ти погодишся це випити, мишеня, — промовив юнак до Аріадни. — Мені завжди здавалось, що ти вороже ставишся до спиртного.

— Так і є, — сумно кивнула дівчина.

Її зовсім не бентежило, що зараз поряд із нею сидить найголовніший ворог, який, можливо, прийшов її вбити або спровокувати перевтілення на Архангела. Арії було достатньо глянути на очі Фелікса, і відразу ставало зрозуміло — він себе контролює.

— Я дійсно ненавиджу спиртне, — почала виправдовуватися Доброславська, — але хочеться стати вже більш дорослою, рішучою, заслужити нарешті повагу.

— Не надто вдалий спосіб подорослішати, — похитав головою Розбрат.

— Треба ж із чогось починати.

— Треба, але явно не з цього. Спиртне ніколи не зробить тебе дорослою. Воно навпаки ламає рішучість, змушуючи людину вчиняти безглузді речі, які не викличуть жодної поваги. Це дуже помилковий крок, якого я від тебе не очікував. Скажи мені, будь ласка, своїх однокласників ти поважаєш, спостерігаючи, як вони ледве на ногах тримаються? Особливо дівчата. Чи збільшилась твоя повага до Голубєвих, які допустили твоє вештання на самоті майже весь день у незнайомій місцині, тоді як ти ціль усіх мальдеранівців? Чи змогли б вони у такому стані тебе захистити? Не думаю. Шкода, що молодь без випивки не може розважитися або провести своє дозвілля. Змагаються навіть, хто крутіший, кількістю випитих чарок горілки, а не кількістю віджимань чи підтягувань. Пропаще покоління...

— Мені гидко спостерігати за п'яними людьми.

— То чого ти очікуєш від інших? Оточуючі так само будуть спостерігати за тобою. Тому чи варто переймати подібний приклад?

— Але я не хочу, аби мене продовжували обзивати Мікі Маусом, — протягнула Арія. — Вони пообіцяли...

— І знову ж таки, у якому стані? Чи ти впевнена, що хтось узагалі згадає завтра про те, що говорив сьогодні?

— Навряд чи, — тихо відповіла вона. — Але мене це дістало!

— Шкільний рік майже завершений. Ти бачитимеш однокласників лише на іспитах. А потім відбудеш випуск — і все. Навряд чи ви ще зустрінетесь. Який сенс щось комусь доводити, тим паче подібним чином? Спиртне, — юнак потряс перед очима Аріадни пляшкою, — найгірший помічник. Сама про це знаєш завдяки дідові...

— Вам відомо про мене більше, ніж мені самій, — посміхнулася Арія, лягаючи собі на коліна. — Я думаю навіть, що ви мені збрехали. Ви вже знайшли доступ до усіх спогадів.

— Думай, як хочеш, — потиснув плечима Вершник. — Але знати про тебе все — частина мого завдання. Тож не дивуйся.

— Мене і не дивує... Феліксе Олександровичу, чому так відбувається? Чому Сили так прагнуть перемогти одна одну? Вони навпаки мають діяти у гармонії, адже разом створили цей світ. Сказати, що вони посварилися і ділять іграшку — це ж тупо.

Сказати, що вони посварилися і ділять іграшку — це ж тупо

— Така вже природа Сил, вони протилежності.

— Ну та й що? — Доброславська взяла із землі прутик і намалювала на ній символ Інь-Ян. — Хай навіть протилежні, але в тому і суть. Вони притягаються, діють, черпаючи сили одна в одній. Тому ніяк не можуть ворогувати, бо без одної не існуватиме інша. Якщо немає зла, то не буде і добра. Саме тому я вважаю безглуздою ідею панування лише Мальдерани або лише Іліанни.

— Ти маєш рацію, абсолютної влади котроїсь із них не буде, але залишатиметься першість.

— Не може бути і першості! — заперечила Аріадна. — Саме тоді й буде гармонія! Ця війна така ж нісенітниця, як інші війни. Вона нічого не принесе, окрім розрухи!

— Ти взагалі думаєш про те, що говориш? — запитав зосереджено Фелікс Олександрович. — Ти зараз стверджуєш, що Вищі Сили вчиняють невірно...

— Бо я саме так і думаю! Так, я більше тяжію до Іліанни, бо вже сутність моя така. Але не можу повністю погодитися з нею... Господи, я вже остаточно у всьому заплуталася, — дівчина схопилась за голову і почала нею мотиляти. — Я зап-лу-та-лась! Я вже не знаю, у кого вірити, у що вірити, за що боротися і проти кого! Розумієте, моя свідомість повністю розривається! Весь час я вірила у Бога і Сатану з Біблії. А тут виявляється, що їх немає, а існують Іліанна та Мальдерана. Усі релігії, які сповідувало людство протягом свого існування, виявляються фальшивими! Втім, я продовжую іноді заходити до церкви, перехрещуюсь у відповідальну мить і таке інше, хоч маю розуміти, що в цьому немає сенсу. Це ж... Це ж маячня! Я служу Іліанні, як Архангел Вогню, але продовжую вірити у Бога! Ви — Вершник Розбрату, також представник Довгокрилих Мальдерани. Ви той, кого називають Вершником Апокаліпсису. Навіть зараз ви сидите переді мною у своєму другому вигляді, не людському. Але...

— Знаєш, дивна штука ця, релігія, — протягнув Фелікс Олександрович, виливаючи горілку у вогонь, від чого полум'я на хвильку здійнялося вверх. — Скільки про неї можна балакати, скільки сперечатися! Скажу так: не існує неправдивих релігій, адже в кожній з них є доля істини. І я вважаю, що кожна заслуговує уваги, ні одна з них не виникла з порожнього місця. Хоч би де людям довелося жити, можна помітити, як різні вірування впливають на їхнє буття. Скільки протягом історії через релігійні переконання точилися суперечки, сутички і навіть війни між народами. Чи справедливі репресії з боку сповідувачів різних вірувань?

Люди чітко переконані, що саме вони йдуть вірним шляхом, не намагаючись зазирнути у глибини інших релігій. Адже є серед них, окрім християнства, мусульманства, буддизму, також доволі стародавні, наприклад, синтоїзм, даосизм, міфології. Ще з античних часів греки, єгиптяни, римляни, скандинави, індійці та інші поклонялися своїм богам. І навіть сьогодні народи не припиняють приносити жертви, носити амулети, молитися, виконувати святі ритуали. І хтось вище їм у цьому допомагає. Чи не доводилося тобі задуматись: невже для кожної віри є свій окремий бог, який виконує бажання лише своїх прихожан?

Я попрошу тебе, мишеня, уявити ситуацію: усі боги всіх вірувань існують. Вони об'єднанні у Духовний Парламент, котрий керує Землею. Певні групи богів створюють партії. Кожна партія прислуховується до тих, хто їй слідує, і виконує бажання саме цих людей. Для прикладу, Ізіда, єгипетська богиня кохання, є покровителькою єгиптян. Аматерасу, японська богиня сонця, піклується про японців. Аллах — про мусульман. Чи не нагадує ситуацію в нашій країні, коли окремі партії піклуються лише про окремі регіони? Що тоді відбувається? Хаос! Але ж потрібен хтось, хто об'єднував би ці сили. В нас — Президент країни, а там — Верховний Бог. І ось тут вся заковирка. Хто головний Бог над всіма богами? Зевс? Юпітер? Ра? Аллах? Ієгова? Таким чином, на основі цього абстрактного прикладу, відбуваються і релігійні суперечки. Правда схоже на політичні вибори? І ніхто не прагне поступатися власними переконаннями.

Ще один парадокс. Християнство забороняє будь-яку магію, будь-які гадання, а тим паче спіритизм. Наприклад, згідно вченню свідків Ієгови, не існує духів. Питання: а як же тоді привиди? Їхнє існування вже підтверджено і шаманами, і медіумами, і синтоїстами, ба — навіть наукою. Вони спілкуються з родичами і близькими, здатні іноді рухати предмети. Свідки Ієгови стверджують — це все справа рук Сатани, саме він грає на почуттях, страхах і мріях людей. А як ставитися до того, що духи можуть врятувати життя, застерегти?

Те, що не дозволено в одній релігії, дозволяється в іншій. Але якій же вірити? Тій, в якій росли змалечку? Навіть для нас християнство існує лише тисячу років, відколи Володимир Великий охрестив Київську Русь. А до цього було язичництво. І що, хтось жалівся? Хіба Перун не чув молитви, хіба не існувало відьом? Старослов'янська міфологія така ж дивовижна, як і грецька. І її відголоски ще досі потрапляють до нас, бо за ствердженням знахарів і русалки, і домові існують.

Багатьом релігіям стільки ж років, скільки й Біблії. Тому навіть правильність і правдивість християнства ставиться під сумнів. А також абсолютна чистота Ісуса Христа. У нього було дванадцять апостолів, і кожний з них написав Євангелію. Навіть зрадник Іуда Іскаріот. Його Євангелія найкоротша, проте вона, на відміну від решти одинадцяти, не приховує гріхи Ісуса. А він також, як виявилося, був грішним. Як же тепер вибратися із цієї плутанини? У що, у кого вірити? А не приходила думка, що існує просто Вища Сила, Сила Всесвіту, Вищий Розум, але різні народи трактують і називають її по-різному? Християни — Богом, мусульмани — Аллахом, а ми — Іліанною та Мальдераною. Але ж це одне і теж. Вища Сила — одна, її не може бути кілька. Віру не можна нав'язувати, бо вона стає несправжньою. Її не можна довести, бо вона живе у серці кожної людини. Хоч які докази ти маєш про існування Іліанни та Мальдерани, але продовжуєш вірити у біблійського Бога. Може, так воно і треба. Ми служимо Силам, але самі не знаємо, які вони. Ми віримо лише тому, що нам казали, а так воно чи не так... невідомо. Проте віримо принаймні у когось.

— А ви... особисто... у що вірите?

— Оскільки я поринув у всю цю катавасію лише у шість років, мені не тяжко було змінити свій світогляд. Тому зараз для мене подібне питання не викликає спантеличення, як у тебе, — відповів Фелікс Олександрович. — Моя тобі порада, мишеня: не намагайся зрозуміти того, що робиться там, — юнак вказав пальцем на небо. — Це не те, що має бути відомо людям, а навіть і Архангелам. Багато хто бився над питанням, на чому світ стоїть, а потім закінчували своє життя у психлікарнях.

— Якщо ваші слова вірні, то виходить, що Іліанна — прототип Богові, а Мальдерана... Сатані? — обережно перепитала Арія.

— Ні, не прототипи, — заперечно похитав головою вчитель. — У християнстві ясно розмежовують, де добро, де зло. Але не в нашому випадку. В Іліанні та Мальдерані суто різні поняття про добро та зло, практично діагонально протилежні.

— Я не вважаю, що вбивства можуть бути добром...

— Мишеня, не вважай Іліанну святою. Ти ДУЖЕ багато чого не знаєш, не мені тобі переповідати. Навіть заради біблійського Бога вбивали і воювали. Згадай походи хрестоносців!

— Оскільки я не вважаю вбивство добром ні в якому трактуванні, то не можу остаточно погодитися з принципами Сил. Не можу! — Арія злісно стерла ногою намальований символ Інь-Ян, а прутик кинула у вогонь. — Так само не погоджуся з тим, що ми з вами — вороги.

— Але ми такими є.

— Ні, не є! — вигукнула Доброславська. — Досить вже, Феліксе Олександровичу, мені одне і те ж торочити! Ви вкотре мені допомогли. Тому більше не кажіть нічого, прошу вас.

Тим часом, перевалюючись із ноги на ногу, вилізла з намету Діана. Дівчина трималась за живіт, почуваючи себе кепсько. Вона заспаними очима приглядалась до вогнища і трохи оторопіла, побачивши незнайому постать поряд із Аріадною, повністю прикриту плащем.

— Агов, а ти хто? — запитала Діана здалеку, потираючи кулаками очі.

Арія підстрибнула від її голосу й різко повернулася до Райської.

— Дідько! — прошипіла схвильовано Аріадна. — Зникніть негайно, Феліксе Олександровичу, доки Діана ще не остаточно прокинулась. Я їй щось наплету про глюки після п'янки.

Але юнак не квапився. Він незворушно сидів на колоді, скоса зиркаючи на Райську. Його вуста витягнулися у посмішці.

— Які сюрпризи інколи підносить доля під самий ніс, — промовив він, а з його спини почали рости крила.

Раптово Аріадна відчула сильний прилив енергії налюві, тільки не в себе... і не у Вершника Розбрату... Він походив від Діани, яка шоковано дивилась на мальдеранівця з відкритим ротом, а її ноги неначе вросли у землю. Рум'янець на щоках зник, обличчя дівчини набуло блідого відтінку.

— Хто б міг подумати, що мені так пощастить, — продовжував Розбрат. — Ще один іліаннівець... І непростий... Ти відчуваєш це, мишеня?

Доброславська метнула погляд на Райську: невже вона?! А потім придивилась до очей юнака, і її душа пішла у п'яти — вони змінилися на червоні.

— Як дивовижно повертає події життя, роблячи когось улюбленцем вдачі, а іншого змушуючи витратити на це роки. Ті, кого так довго вислідковували Голод та Війна, самі потрапили мені на очі. І це протягом тижня. Що ж, полегшимо життя моїм товаришам, коли вже сама доля закликає до цього.

З пальців Розбрат випустив довгі кігті. Аріадна зрозуміла, що бути біді. Швидко підірвавшись на ноги, вона побігла до Діани, закликаючи: «БУДИ НІКУ ТА ІНО!!!» Але Райська стояла, мов стовп, не в силах поворухнутися. Шоковані очі споглядали за чорнокрилою людиною. Вершник здійняв руку на рівні плечей, а за нею із землі піднялися дві колоди. Мальдеранівець різко метнув їх вперед, збиваючи з ніг Доброславську. Коли вона впала, колоди почали ділитися на тонші, патики вгрузали в землю хрест-на-хрест, таким чином міцно приковуючи до неї руки та ноги Арії. Вона отямитися не встигла, коли збагнула, що її кінцівки та навіть шия повністю знерухомлені. Спроби кликати двійнят на допомогу також не вдалися, оскільки рукави власного светра обплелись довкола голови Аріадни, зав'язуючи їй рота. Вершник Розбрату майстерно володів телекінезом, оскільки виробив все це за допомогою однієї руки, водночас неквапливими кроками наближаючись до Діани. Він зробив ще один жест — і виходи зі всіх наметів защебнулися, а зубчики блискавок намертво «зрослися». Це давало змогу на деякий час затримати учнів, а особливо Голубєвих, щойно вони почують шум.

— Ф... Феліксе... Олександровичу? — невпевнено пробелькотіла Райська, щойно з обличчя юнака впала тінь. — Це що... ви?

— На твій превеликий жаль, так, — відповів юнак. — Точніше, не зовсім... Ти була під самим носом, а ми виявили тебе останньою. Вже стільки часу два Архангели знаходились разом, а ми дізнаємося про це тільки зараз. Дивовижно!

— Про що ви кажете? Що відбувається?! — панікуючим тоном запитала Діана. — Це що, кошмар нічний?

— Ні. Це гірше, аніж будь-який кошмар, — відповів Вершник, рівняючись поряд із Арією.

Через те, що дівчина лежала обличчям до землі, вона мала змогу бачити лише ноги Діани та Розбрата. Аріадна зі всієї сили намагалася кричати, але долинало тільки приглушене мугикання.

— Ти правильно сказала, мишеня, — промовив мальдеранівець, перебираючи пальцями з кігтями, — я дійсно вмію проникати до Лабіринту Спогадів. Щоправда, і тут не все просто. Коли ти входиш до нього через Делавенто, то можеш читати книжечки скільки хочеш, без жодної шкоди для себе. А в моєму випадку доводиться платити немаленьку ціну, тому я значно обмежений у своїх можливостях. Натомість маю певний спектр дій, можу навіть ховати, заблоковувати спогади. Завдяки твоїй голові я вже знаю, хто Архангел Води та його Хранителі. А також, шукаючи якийсь твій спогад, натрапив на один дуже цікавий. Наприкінці першого семестру, коли у школі було генеральне прибирання, Діані наказали зайнятися вазонами: пересадити їх, полити. Дивовижно, але під час цієї роботи квіти під її руками ніби ожили. Тоді ваша класна керівничка, Лілія Володимирівна, ще зовсім випадково зауважила, що у Діани є дар. Але нічого у цьому світі не буває випадково, як і моя присутність тут. Я мав перевірити свої підозри. Вони підтвердились. Якщо людина, в якої вже був прояв сил, побачить Воїна у своєму істинному обличчі, то проти свого бажання вивільнить доволі значну кількість налюві. Як і зараз. Варто було Діані Райській побачити мене в образі Розбрата, як ти сама відчула ту налюві, якою повіяло від неї. Але хто ж міг подумати, що останнім Архангелом буде вона?.. Я ніколи в житті сам би не здогадався. Шкода, що ти, Діано, загинеш раніше, аніж хоча б раз перетворишся на свою другу подобу. Ти, до речі, була не надто здібною ученицею у порівнянні з Аріадною. Тому мені не шкода.

Райська більше не чекала. Коли вона знову опанувала своє тіло, то щосили побігла в бік лісу. Вершник спостерігав за нею байдужими очима, ніби то не Архангел від нього втікає, а звичайна кішка, яку легко можна відшукати.

Арія відчула, як війнув вітер від крил вчителя, і їхній шурхіт зник у тому боці, де і кроки Діани. Спроби вирватися з пастки не вдавалися, хай як сильно дівчина не напружувала м'язи. Необхідно терміново будити Інокентія та Домініку, аби вони встигли врятувати Діану. Це було неможливо зробити, не перетворюючись на Архангела. Тої мінімальної сили, яку могла дозволити собі Аріадна, не вистачало. Щойно вона розпалювала вогонь у долонях, як його повністю поглинала земля, до якої були притиснуті руки. Доброславська хотіла порушити заборону і здійснити перевтілення, але в голові промайнула інша думка. Чомусь їй згадались тренування і деякі слова Домініки. Вона казала, що Воїн керує силою загалом за допомогою кінцівок. Саме тому Розбрат, знерухомивши їх, повністю обеззброїв Арію, хай навіть вона і стане Архангелом. Але якщо вміти правильно розподіляти налюві, то відкриються нові можливості використовувати силу.

Необхідно було заспокоїтися, бо серце у дівчини страшенно гупало і вискакувало з грудей. Аріадна глибоко дихала носом, долаючи запаморочення у голові і всіма зусиллями тамуючи в собі будь-які ознаки паніки та страху. Тремтіння потроху припинялося, дихання нормалізувалося. У грудях Доброславська почала концентрувати налюві, скупчувати її у клубок, а потім різко видихнула енергію через рот. Те, чого дівчина домагалась, вдалося — разом з диханням виник потік вогню, спалюючи рукава светру.

— НІКО!!! ІНО!!! НЕГАЙНО ВСТАВАЙТЕ!!! — закричала щодуху Аріадна, щойно її рот звільнився.

З намету хтось щось пробуркотів, але ніхто не виходив з нього. Арія кликала ще гучніше, але це не справило жодного ефекту, лише із сусіднього намету долинуло побажання Діми, аби дівчина заткнулася. Голубєві не прокидалися, як сильно Доброславська не кричала. Виходу не було — треба рятувати Діану самостійно.

Аріадна сконцентрувала налюві у всьому тілі. Її шкіра починала швидко нагріватись, і дерев'яні «кайдани» затліли. Коли вони стали крихкими, Аріадна зламала їх, звільняючи руки й ноги. А потім, вже не сподіваючись на якусь допомогу Голубєвих, сама побігла до лісу.

Там була цілковита темрява і тиша. Аріадна вже злякалась, що не встигла, і Вершник Розбрату розправився з Діаною. В руці дівчина розпалила вогник, аби освітити собі шлях. Вона обережно йшла крок за кроком, оглядаючись навкруги у пошуках або Райської, або Сараули.

Раптово хтось руками вчепився в її спину, страшенно налякавши. Це була нажахана Діана. Ніколи ще Арія не бачила стільки невимовного страху, скільки відображалось в її очах.

— Врятуй мене, Мікі Маусе! — благала вона. — Він мене вб'є! Врятуй!..

— Замовкни, Діано! — прошипіла Доброславська, долонею прикриваючи рота Діані. — Ходімо звідси!

Вони удвох розвернулися і зробили кілька кроків, але відразу у когось врізались і впали на землю. Вогонь в руці Аріадни згас. Вершник Розбрату був дещо здивований, побачивши Арію поряд із Діаною.

— Тобі вдалося так швидко вибратися, мишеня? Я захоплений. Тільки не стій на моєму шляху. Зараз не ти моя ціль.

Аріадна відчувала, як тремтить Діана, її дихання стало переривчатим. Підхопившись на ноги, Доброславська рішуче стала навпроти Вершника, затуляючи собою однокласницю.

— Тільки через мій труп ти до неї торкнешся! — процідила крізь зуби дівчина.

— Хочеш скористатися тим, що я не можу тебе вбити? — припустив Розбрат. — Чудова ідея, за винятком одного моменту — ніщо не заважає мені серйозно тебе ранити.

Мальдеранівець різко замахнувся кігтями на Аріадну, цілячись у її плечі. Але дівчина не розгубилася, направивши назустріч його рукам свої. Їхні пальці просковзнули одні між одними, і руки зчепились у два замки. Долаючи у серці любов до вчителя, Арія вирішила всіма можливими способами захистити Діану, хай навіть доведеться заподіяти біль Феліксові Олександровичу. Він здригнувся, коли долоні Аріадни різко стали гарячими, немов розжарене залізо. Розбрат спробував висмикнути свої кисті, але дівчина сильно тримала їх, на що юнак не розраховував. Несподівано для нього, Доброславська прийняла ту бойову стійку, якої сьогодні навчилася в Інокентія. Одна нога Арії зайнялася вогнем, і вона щодуху вдарила нею в живіт Вершникові. Ні мальдеранівець, ні Аріадна не розраховували, що удар виявиться таким потужним. Юнак позадкував, схопившись за живіт, але вмить відсмикнув руки — на животі й долонях були болючі опіки.

Фелікс підняв голову, збентежений сміливими діями Арії. Але та вже бігла геть, тягнучи за собою Діану. На його обличчі промайнула посмішка.

— Молодець, мишеня, молодець. У тебе сильний дух, якщо навіть мітка не здатна стримати повністю твою силу... Але ти все одно програєш.

Аріадна не знала, куди бігти, бо до табору не було сенсу — там ніхто не допоможе, ще й однокласники можуть випадково постраждати. Але необхідно сховатися, якось відірватися від ворога. Арія не хотіла перетворюватися на Архангела, бо не була впевнена, що зможе себе контролювати. У груди закрадався страх, що вона в стані Архангела вб'є Фелікса Олександровича і Діану.

Враховуючи те, як зазвичай повільно бігає Райська, зараз вона навіть переганяла Доброславську. Проте обидві дівчини доволі швидко втомилися і вимушені були зробити зупинку. Вони влізли у щілину між скелями, принишкли, як мишенята, аби їх не знайшов Розбрат.

— Мікі Маусе, що відбувається? — якомога тихіше прошепотіла Діана. — Чому Фелікс Олександрович такий? Чому нападає на нас? Як це ти виробляєш таке... з вогнем?

— Дуже довго пояснювати, — відповіла Аріадна, одночасно прислухаючись до якихось звуків. — І найкраще це вийде у Голубєвих. Там все так заплутано! Коротше... Скоро кінець світу, ми з тобою — Архангели, які мають його врятувати, а Фелікс Олександрович навпаки прагне його знищити разом із Вершниками Мальдерани. Ми з ним вороги.

— Якщо ця маячня має хоч якусь правду, то... чому ти без крил?

— Я розпускаю крила тільки в екстрених ситуаціях...

— А ця що, не екстрена? — обурилась Діана. — Ти не бачиш? Нас хочуть вбити!

— Ти всього не знаєш, не все так просто. Якщо я стану Архангелом, то навряд чи зможу керувати своїми діями і рознесу все до дідька.

— Якщо я той Архангел, то як мені ним стати? — здавалося, що зараз Діана повірить у що завгодно.

— І тобі не можна! На перших порах за тобою потрібний нагляд більш майстерних Воїнів Сил, які зможуть втримати бурхливу волю твого Архангела. Я на це не здатна.

— Що ти взагалі можеш або вмієш?!

— Замовкни, дурепо! — не витримала Аріадна і дала долонею по потилиці Діані.

Та відразу знітилась, потираючи вражене місце і тихенько ниючи, але більше не сказала ні слова. Доброславська думала, як викрутитися з цієї ситуації. Без повної сили Архангела в неї не вийде перемогти чи бодай затримати Вершника. Вперше в житті вона проклинала Домініку та Інокентія, що вони так її підвели.

— Я знаю, що ви десь тут! — пролунав неподалік голос мальдеранівця. — Налюві Райської дуже сильна, її легко відчути. Архангела Землі більше ніщо не врятує. Здавайтесь, дівчата.

Але Аріадна вже не хотіла бігти. Коли вона зустрілась минулого разу обличчям до обличчя з Розбратом, то нічого проти нього не змогла вдіяти, чим заробила мітку Маріонетки. У глибині душі Арія прагнула реваншу. Оскільки відступати було нікуди, то це чудова нагода показати, на що здатний Архангел Вогню. «Ти прагнув побачити справжнє обличчя Іліанни, — промайнули думки в голові дівчини. — Я подарую тобі таку можливість, Розбрате».

Наказавши Діані не виходити зі схованки, Арія покинула її і попрямувала на голос ворога. Вершник ще здалеку помітив Доброславську, і цього разу приготувався серйозніше. Сьогодні вона була сильніша.

— А де ж Райська? — поцікавився Розбрат.

— У надійному місці, — відрізала Аріадна.

— Моя людська сутність не хоче завдавати тобі страждань. Я не розділяю цю думку, але вимушений підкоритися. Тому прошу відступити і надати мені можливість завершити справу.

— Хоч я не люблю Діану і зазвичай тільки і мріяла, аби якийсь мальдеранівець забрав її подалі від мене, — почала Арія, опустивши голову, — але якщо вона дійсно Архангел, то я не дозволю заподіяти їй шкоду. До того ж Діану кохає мій друг, якому я зичу тільки добра. Тому...

Аріадна заплющила очі та притиснула долонями до себе талісман Єдності Стихій. Налюві розливалася по тілу, повністю видозмінюючи дівчину на Архангела. Замість цупкої тканини вона відчула на собі шовк. Тільки це перевтілення відрізнялося від останнього: якщо тоді, у парку, Арію повністю підкорив Архангел, то зараз він мовби поєднався із нею. Так, Доброславська відчувала, що в її тілі ще одна істота, але це не створювало дискомфорту або залежності від Архангела Вогню. В Аріадні було дві свідомості — власна і Архангела. Дівчина відчувала своє друге «Я» та його думки. Це було те, чого так прагнула досягти Аріадна і про що вона казала у задзеркаллі Архангелу — повна єдність та гармонія без жодної переваги і владності.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.