15.1. Проти своїх і проти чужих

Послухавшись поради Василіси, Аріадна попросила Голубєвих займатися із нею бойовими мистецтвами. На їхнє здивування, дівчина на ходу ловила знання та вміння. Хоча здебільшого нею займалась Домініка, інколи жертвуючи власним сном, адже вдень Арія готувалася до наступного іспиту з англійської мови, а тренування проходили загалом вночі на будмайданчику. Інокентій проводив більше часу з Діаною. Пояснював це тим, що її також потрібно навчати, бо Віра та Нюта не виглядали занадто хорошими Хранителями. Домініка та Аріадна здогадувалися, що там не так тренування, як залицяння.

В день перед іспитом Арія не витрачала багато часу на підготовку з англійської, бо була впевнена, що цей предмет здасть на вищий бал. Тому вже після шостої вечора вони із Нікою продовжили свої заняття.

— Аріє, вчися битися і без списа, — зауважила та, коли вибила його із рук Доброславської. — Може трапитися ситуація, як і зараз, коли тебе обеззброять, а ворог не чекатиме, доки ти підбереш спис. Або навіть найбанальніше — на тебе нападуть, а ти його забула вдома. Що робитимеш?

— Я зі списом відчуваю більше сили, — склала на грудях руки дівчина.

— Зі зброєю всі відчувають більше сили, — іронічно відрізала Голубєва. — Але глянь на нас із братом: наша сила якраз у тому, що ми не використовуємо зброї, бо будь-яку зброю можуть направити проти тебе.

Арія скривилась і почухала потилицю. Їй не хотілося відкладати убік спис, бо вона відчувала свою прив'язаність до нього. Але і Ніка мала рацію — якщо Аріадна залишиться без зброї, то мало чим собі зарадить. Тому Доброславська вимушена була погодитись.

Після годинного тренування всі її кістки боліли, тіло було в саднах. Впоратися без списа виявилось набагато тяжче, а ще тяжче використовувати вогонь, але не завдавати шкоди Домініці. Обох дівчат страшенно хилило на сон від виснаження. Вони вирішили на сьогодні завершити. Аріадна зібрала свій артефакт докупи і деякий час тримала його в руці. Золота поверхня, на яку падали крапельки поту із втомленого обличчя дівчини, виблискувала на сонці, засліплюючи очі.

Вдома дівчата відразу розійшлися по кімнатах і, не роздягаючись, попадали на ліжка. Іно ще не було. Арія блаженно заплющила очі. Байдуже, що тільки сутеніє. Хотілося прямо зараз поринути у сон. Але їй завадили. Доброславська проричала, коли на всю гучність в неї задзвонив мобільний телефон. Ліниво потягнувшись до слухавки, дівчина хотіла поцілити нею в стіну. Проте стало шкода телефону, тож дівчина обмежилась натисненням на кнопку відбою. Зараз було одне єдине бажання — спокійно поспати. І єдине, що могло її розбудити, так це якась звістка про Фелікса Олександровича.

— Аріє, ти ще досі тут? Фелікса з роботи вигнати хочуть! — пролунав на вухо чийсь голос.

Аріадна аж підскочила і побачила перед собою Федора в образі Демона. Він зі стриманим, але тривожним виглядом сидів на підвіконні.

— Як ти сюди?..

Хлопець мовчки вказав на відкриту кватирку.

— А тепер все по черзі! — попросила Аріадна, подумавши, що їй почулося. — Поясни, що трапилося.

— Сьогодні у школі відбувається нарада, питанням на якій є звільнення Фелікса, — почав розповідати Федір.

— Як звільнення?! ЗА ЩО?! — підірвалась на ноги Арія.

— Я нічого точно не знаю, але це і тебе стосується.

— Мене? — вражено перепитала дівчина.

— Так. Я тобі намагався додзвонитися, але ти скидала виклики. Засідання почнеться вже за кілька хвилин.

— Дідько! — вигукнула у запалі Аріадна й риссю кинулась до кімнати Домініки.

Але дівчина міцно спала, навіть не чула галасу, який здійнявся в сусідній кімнаті. Арія не сміла її будити. Врешті, хіба в школі вона сама не впорається? Проте встигнути вчасно було неможливо.

— Федю, — звернулась Арія, повернувшись до своєї кімнати, — ти можеш мене підкинути до школи?

— Нема питань! — кивнув він. — Тільки того... я із тобою в кватирку не пролізу. Мені ж треба буде в якогось звіра перетворитися немалого...

Дівчина поспіхом ще на півфразі відчинила навстіж вікно, швидко на якомусь клаптикові паперу написала записку Голубєвим, схопила сумку і запитально подивилась на Федора: що далі? Він тим часом роздумував, на кого йому краще перетворитися. Коли, певно, вирішив, то заліз на підвіконня, а Доброславська за ним.

— Отже так, — сказав Соколенко, — зараз заскочи мені на спину і міцно тримайся. А також благаю тебе не верещати.

— А буде привід? — недовірливо дівчина притулилась до його спини.

— Можливо. Хапайся сильніше!

Аріадна, долаючи у собі сумніви, обійняла міцно за тулуб хлопця. Він про всяк випадок стиснув її руки в себе на грудях. А далі... просто зістрибнув вниз головою з вікна.

Це так перехопило дух Арії, що вона не встигла ні пискнути, ні крикнути, лише жахітливий холод охопив її тіло. Але наступної миті почало змінюватися тіло Демона. Воно та крила збільшилися у розмірі, ноги та руки перетворилися у міцні конячі ноги із копитами. Недалеко від землі чорна тварина із Аріадною на спині здійнялася уверх та зникла у хмарах. Декілька людей, які побачили їх, перехрестилися...

***

— Аріє! Аріє! Ми вже на місті! АРІЄ!!!

Аріадна на даний момент втратила здатність говорити і досі шоковано однією рукою обіймала Федора, а іншою тримала його за волосся. Вона літала на справжньому пегасі, на міфічному коні з крилами! Враховуючи те, що дівчина вже встигла за останній час побачити багато чого дивовижного, це для неї виявилося приголомшливим!

— Аріє, я все розумію, — знову почав Федір обережно, — але я вже людина, навіть не Демон, і ти тримаєшся за моє волосся, а не за гриву. Оскільки ти нижча мене на голову, а зараз моя голова знаходиться на рівні твоєї шиї, то варто зробити висновок, що мені не дуже зручно, а навіть боляче. Тим паче засідання педколективу школи вже почалося, і ти можеш не встигнути на допомогу Феліксу, якщо і надалі стоятимеш зі мною в цих пристрасних обіймах.

Чарівне слово «Фелікс» вивело зі ступору дівчину. Вона тут же відпустила Соколенка і відсахнулась від нього.

— Де збір? — запитала Аріадна.

— Точно не знаю, — Федір потирав голову. — У вчительській, скоріш за всього.

— Дякую тобі велике, Федю. І пробач, що так пошарпала! — вже на ходу кинула дівчина.

Хлопець невдоволено мугикнув. Тільки коли Арія зникла за дверима школи, він, задоволений своєю роботою, усміхнувся та повільно покрокував собі геть.

В школі не було учнів, бо друга зміна закінчила свої заняття ще півгодини тому. Аріадна привіталась зі старенькою прибиральницею, яка замучено мила підлогу, і швидко піднялася на третій поверх. Ще в кінці коридору вона чула відлуння голосу директора і Ольги Петрівни. Їхній тон їй не сподобався. Боязкими та обережними кроками Арія пішла у бік вчительської. Її вухо вловило слова «неповноліття», «вчительський етикет», «субординація» і «молоді роки», які додавали моторошності ситуації.

Двері були зачинені, але крізь них можна було почути розмову. Аріадна не ризикувала увійти і принишкла біля дверей, аби принаймні почути і зрозуміти, в чому справа.

— ... Ми всі розуміли, Феліксе, що брати на роботу настільки молодого вчителя дуже ризиковано. Але у спілкуванні з тобою я подумав, що ти дуже розумний та відповідальний юнак, — мовив директор Іларіон Макарович. — За тебе поручилася Таїсія Михайлівна...

— Я не можу зрозуміти, в чому моя провина, — сказав Фелікс Олександрович. — Ви повірили тому, що вам сказала якась учениця. Чому ви не припускаєтесь думки, що вона збрехала?

— Феліксе, вже давно ходять чутки про твоє занадто поблажливе ставлення до Аріадни Доброславської, — відгукнувся хтось із вчителів. — Тому ми маємо привід підозрювати про ваші далеко не учбові стосунки...

Аріадна ледве на сідниці не впала від такої заяви. Невже через це Фелікса збираються вигнати? Він же ніколи не ставився до неї інакше, ніж як до учениці. Принаймні в межах школи і звичайного людського життя.

— В мене немає жодних намірів щодо Аріадни, — твердо мовив юнак. — І я ніколи не переступав межі між стосунками вчителя та його учнів. Я чудово знаю про субординацію і ніколи її не порушував.

— Ми можемо навести багато прикладів, які підкреслюють протилежне, — взяла слово ще одна вчителька, Анжела Денисівна, яка раніше викладала в класі Аріадни зарубіжну літературу до Фелікса Олександровича. — За всі роки, коли я вела дисципліну в класі Доброславської, я ніколи не спостерігала в неї особливого потягу до цього предмету. Аріадна не відрізнялася любов'ю до читання. А тут раптом такі оцінки!

— Я не ставив Аріадні незаслужених оцінок, — заявив на свій захист Фелікс Олександрович. — За час мого вчителювання вона була найкращою з мого предмету. Я не маю жодного сумніву, що Аріадна легко впорається із будь-яким запитанням з курсу за одинадцятий клас. Я не знаю, як вона навчалась у вас, Анжело Денисівно, але в мене просто чудово.

— А як ти прокоментуєш інші випадки? Коли ти дізнався про побиття Аріадни Геною та його компанією, то сам ледве не кинувся на нього...

Аріадна поволі спустилась на підлогу, почувши це.

— ... а також зробив усе заради їхнього виключення. Декілька днів тому вас побачили вдвох у класі, коли ви трималися за руки. І наодинці ви залишаєтесь нерідко.

— Скажіть мені, а як я мав діяти інакше у ситуації з Геною? — в голосі Фелікса почали бриніти нотки роздратованості. — Так, тоді я втратив над собою самовладання, бо не кожного дня дізнаєшся, що зграйка молодиків нападають із побиттям на беззахисну дівчинку, та ще й під носом у всіх учителів. А деякі з присутніх тут ще жаліли хлопців, «нехай вже довчаться, нащо виганяти»... А якби одного чудового дня вони взагалі вбили Аріадну?

— Не думаю, що до цього дійшло б, — сказав Іларіон Макарович, — бо, зрештою, розум якийсь вони мають...

— В тому і справа, що розуму в них немає взагалі! — мало не зривався юнак, від чого Аріадну немов пронизувало струмом. — По-вашому, це нормальне явище? На території школи відбувається насильство та здирництво! Це ВЖЕ далеко ненормально! Не думаю, що батьки інших учнів нашої школи бажали, аби поряд з ними навчалися звірі! Декілька днів тому, коли нас, як там кажуть, «застукали» наодинці, я був дуже пригніченим. Аріадна просто підтримала мене, як друга...

— Ага! — радісно вигукнула Ольга Петрівна, ніби піймала Сараулу на гарячому. — Отже, ти визнаєш, що ви із Доброславською — друзі?!

— Так. А що поганого в тому, аби учень та вчитель мали дружні стосунки? — щиро здивувався Фелікс Олександрович.

Аріадна не вірила своїм вухам — невже це він сам сказав про існування між ними дружби, тоді як завжди її заперечував?

— А я поясню, — почувся голос фізика. — З'являється суб'єктивне ставлення до учня, підсвідоме бажання догодити, що виливається у підвищеному оцінюванні знань.

— Можливо, моє ставлення до Аріадни краще, ніж до інших учнів. Я приховувати не буду — вона моя найулюбленіша учениця. Але стала нею заслужено! — сказав Фелікс Олександрович, від чого дівчині потеплішало в грудях. — До мого предмету вона завжди готова на «відмінно». Мені приємно із нею спілкуватися, саме тому ми часто залишаємося наодинці обговорити якусь книгу або просто побазікати. Чи навіть допомогти один одному з життєвими проблемами.

— Справжній вчитель повинен бачити перед собою всіх учнів рівними! — сказав директор. — Це закон педагогів!

— Цей закон скоріше бажане правило, яке порушується всіма вчителями, — мовив спокійно у відповідь юнак. — Така вже людська природа — людині хтось подобається, а інший навпаки не подобається. Із цим нічого не поробиш. Головне завдання вчителя в такому випадку полягає в об'єктивному ставленні та оцінюванні учнів під час навчання. Я можу впевнено сказати, що із цим я справляюся.

— Я готова посперечатися, Феліксе, — пихато сказала Ольга Петрівна. — В мене, наприклад, немає улюбленців.

— Отже, ви взагалі не людина. Або не любите всіх. Бо сутність людська в тому, що до когось душа лине або ні. Це неконтрольований процес. Я не кажу, що ви оцінюєте необ'єктивно, — швидко додав Фелікс Олександрович, коли, певне, вчителька хотіла заперечити, — але дуже нерозумно відмовлятися від того, що хтось із учнів вам подобається більше або менше...

— Феліксе, це не стосується нашої розмови, — перебив Іларіон Макарович.

— Це прямо стосується розмови! Мене звинувачують у тому, що я перебільшую свої вчительські повноваження перед неповнолітньою ученицею. Скажіть мені, на вашу ласку, я маю обмежитися спілкуванням з учнями лише на уроках?

— Ні, звичайно, але робити це не так часто...

— То що, коли в Аріадни якісь проблеми, то мені просто ігнорувати її, бо ми перевищили ліміт зустрічей?

— А чому Доброславська зі своїми розмовами ходить тільки до тебе? — вже не знаючи, що сказати, запитала Лілія Володимирівна. — У неї є класний керівник!

— А це вже не до мене запитання, чому Аріадна мені довіряє, а вам ні, своєму класному керівнику, — кинув у відповідь Фелікс. — Що ви зробили задля довіри Аріадни? Хіба ви її заслужили?

— Як ти смієш так розмовляти зі мною?! — закипіла вчителька. — Що ти собі думаєш? Ти мені в сини годишся!

— Я кажу так, як є, Ліліє Володимирівно. Іларіоне Макаровичу, якщо ви вважаєте за необхідне звільнити мене — прошу. Мені більше нічого додати. Я виправдовуватися не буду, бо своєї провини не бачу.

Настала тяжка пауза. Аріадна принишкла за дверима вчительської, схрестивши пальці на обох руках. Ні, вона не зможе собі ніколи пробачити, якщо через неї звільнять Фелікса Олександровича. Вони не посміють цього зробити, адже нічого страшного не трапилося. Але вердикт директора змусив землю піти з-під її ніг.

— Феліксе, ти ще молодий, у тебе життя попереду. Я думаю, що тобі необхідно трохи подорослішати, аби мати змогу працювати вчителем, — сказав Іларіон Макарович. — Вже побудь до кінця навчального року, аби в школі не виникало ніяких зайвих чуток, а потім я чекаю на твою заяву про звільнення.

— Я все зрозумів, Іларіоне Макаровичу, — стриманим, але подавленим голосом промовив Сараула. — До побачення.

Аріадна не вірила, що все вирішено таким чином. Фелікс Олександрович втратив свою роботу, а все через неї! Через те, що вона хотіла частіше бути з ним і частіше спілкуватися.

Із вчительської колишній учитель вийшов, немов смерть. Завжди спокійний, розсудливий, зараз він був вкрай подавленим. Фелікс Олександрович ніби постарішав на десяток років. Новина про звільнення була занадто важким тягарем. Навіть для нього. Юнак не помітив Доброславську, яка стояла неподалік від дверей, пройшов повз, нічого не бачивши і не чуючи. Аріадні зараз так хотілося підійти до нього, обійняти і підтримати, так хотілося щось для нього зробити. Було боляче дивитися на спустошену людину, у якої неначе відняли останнє, чим вона дорожила.

Фелікс Олександрович мовчки пішов зі школи. Надворі вже стемніло. Арія боялася залишати юнака одного, тому попрямувала за ним. Їй було трохи боязко за те, що він міг її побачити. Але Фелікс Олександрович взагалі не обертався. Схоже, його ніщо не турбувало, окрім звільнення. Весь біль юнака Аріадна відчувала в собі. Їй було вдвічі тяжче, адже вона послугувала причиною неприємностей Фелікса Олександровича, а як загладити провину не знала.

Юнак уникав людей і йшов темними провулками. Арії було моторошно від таких місць, вона завжди їх оминала десятою дорогою. Але не могла зараз покинути Фелікса Олександровича. Було погане передчуття, що може трапитися лихо, тому Доброславська не відставала.

В провулку, крім їхніх кроків, почулися кроки ще декількох осіб. Аріадна здригнулася і перелякано озирнулася навкруги. Біля неї нікого не було. Втім, назустріч Сараулі наближались шестеро осіб. В руках вони тримали якісь предмети, схожі на ломаки, і виглядали не надто дружелюбно. Аріадна відчула, як у неї тремтять коліна, але вона наздогнала колишнього вчителя і схопила за лікоть.

— Феліксе Олександровичу, треба йти назад! — мовила тремтячим голосом дівчина, спостерігаючи, як їх оточують.

— Мишеня, а ти що тут робиш? — запитав вражено Сараула, переводячи погляд то на людей, то на Арію.

— Неважливо, треба забиратися! Нас у спокої не залишать!

— Хто це там патякає? Невже наша Мікі Маус? — глузливо запитав один із незнайомців.

— Здоров був, Гено, — привітався Фелікс Олександрович, затуляючи собою Доброславську.

Коли дівчина придивилася, то дійсно впізнала Гену і його дружків. А з ними були присутні ще двоє незнайомих хлопців.

— Яка радість, відразу двоє — і очкарик, і ця миша, — прогигикав ще один, обв'язуючи навколо кисті ланцюг. — Не треба далеко ходити, шукати. Відразу двох приб'ємо. Сьогодні воістину хороший день.

Інші вибухнули нестримним і гидким реготом, від якого в Аріадни побігли по шкірі мурашки. Фелікс Олександрович відчував тремтіння дівчини. Юнак і сам панікував, але не подавав вигляду. Ні, не тому, що він не зможе захиститися без перетворення у Вершника. Це якраз йому під силу. А ось Арія... Сараула боявся за неї, за те, що не зможе захистити ЇЇ. Хлопці були налаштовані вибити з них душу, помститися за виключення зі школи. Навіть скажи їм, що вчителя вже звільнили, це навряд щось дало б.

Але страх Аріадни відразу зник, щойно вона згадала про спис у сумці. Рука повільно майнула всередину і непомітно дістала його.

— Феліксе Олександровичу, — звернулась вона ледь чутно, — спина до спини.

— Що? — не зрозумів він. — Ти що задумала? Я їх відволікатиму, доки ти втечеш.

— Спина до спини! — вперто повторила Аріадна. — Довіртеся мені.

Юнак невпевнено зиркнув на неї, але кивнув. Доброславська обережно розвернулася і притулилася до його спини. Вона відчула його вологу від поту сорочку, а переривчате дихання потроху вирівнювалося і заспокоювалося. Хоч була напружена ситуація, Арія насолоджувалась цим моментом. Зараз вона і Фелікс на одному боці. Вони неодмінно впораються.

Гена дав команду, і вся банда накинулась на дівчину та юнака. Аріадна розкрила свій спис, що призвело до деякого спантеличення двох нападників, які цілилися в неї. Арія не чекала, коли вони поновлять свою атаку, і сама пішла у наступ. Їй вдалося ударом списа повалити на землю одного та обеззброїти іншого. Але хлопці швидко себе опанували. Вони раз за разом нападали на Доброславську, а вона з легкістю ухилялася завдяки прийомам, яким навчилася у Домініки. За декілька хвилин обидва нападники опинилися в купі сміття.

Тим часом четверо інших взялися за Фелікса. Дивним чином (щоправда, Аріадну це не здивувало) двоє з них перечепились через ящик, якого ще секунду назад не було біля їхніх ніг. Гена та ще один друг не звернули особливої уваги на це й одночасно кулаками вдарили в юнака. Він долонями перехопив їхні руки і жбурнув обох за свою спину. Сараула непомітно для хлопців використовував телекінез, завдяки чому Гена та ще двоє його дружків заплуталися в дротах. Але коли Фелікс обернувся до останнього нападника, у нього в грудях похолонуло.

Останній із шести хлопців міцно тримав заведені за спину руки Аріадни. Він приклав їй до горла ножа. Спис дівчини лежав на землі, а її очі наповнилися страхом.

— Що, очкарику, вже не такий сміливий? — прогиготів хлопець.

— Заспокойся і відпусти її, — промовив Фелікс Олександрович, повільно наближаючись.

— Зробиш іще один крок — і вона труп! Я не жартую!

— Гаразд, — Сараула зупинився. — Що ти хочеш?

— Я? Я хочу поспостерігати за твоєю реакцією, коли Мікі Маус сіпатиметься від болю. Думав, що найкрутіший в школі, якщо прєпод? Ні, ні. Ти зробив так, аби нас вигнали, і думав, що залишишся безкарним? Ще раз ні...

— Мишеня, я ніколи такого не казав тобі і закликав до протилежного, — урвав Фелікс, розуміючи, що розмови не вийде, — але зараз довірся мені.

Доброславська кивнула, не маючи жодного сумніву в словах юнака. Фелікс підняв ліву руку на рівні грудей і направив пальці в бік ножа. Деякий час юнак стояв нерухомо, через що нападник почав нервувати і тремтячим голосом погрожував перерізати горлянку Аріадні. Фелікс повільно та з напругою почав стискати руку в кулак, а потім різко смикнув нею. Ніж вилетів з пальців хлопця і завмер у повітрі навпроти нього. Він роззявив рота і не помітив, як відпустив Арію. Вона швидко відбігла подалі, підібравши із землі спис.

Схоже, Фелікс Олександрович не збирався так просто відпустити нападника. Він продовжував тримати ніж у повітрі лезом в бік хлопця, від чого той миттєво зблід. Його лякав не ніж, а те, що предмет левітує в повітрі. Сараула відвів руку назад, ніби замахуючись. Аріадна зрозуміла, що він хоче зробити.

— Не треба!!! — вигукнула дівчина. — Не вбивайте його!!!

Одночасно з її криком Фелікс направив ніж вперед. Лезо зачепило светр хлопця, не поранивши його самого, і до середини вгрузло в стіну позаду. Арія полегшено зітхнула. Фелікс окинув поглядом Гену та інших, які нажахано витріщалися на нього.

— Якщо ви хоч раз зустрінетесь на нашому шляху, — мовив юнак таким тоном, що у Доброславської в самої коліна затремтіли, — клянуся, що не промахнусь і потраплю прямісінько в голову. Ходімо звідси, мишеня.

Аріадна склала спис, запхнула його в сумку і подріботіла за Феліксом.

Вони мовчки вийшли з провулку на людну вулицю. Втративши контроль над собою, Арія повільно повернулася до Фелікса Олександровича і увіткнулася йому в груди обличчям. Сльози полилися з її очей. Юнак без слів зрозумів Аріадну і заспокійливо притиснув до себе, гладячи по голові. Вона відчувала його шалене гупання серця і швидке дихання, хоч ззовні Сараула виглядав незворушно.

Вона відчувала його шалене гупання серця і швидке дихання, хоч ззовні Сараула виглядав незворушно

— Пробачте... мене, — пробелькотіла Доброславська. — Пробачте за все... Через мене вас звільнили...

— Ти вже знаєш? — сумно запитав юнак.

— Я була в школі. Я майже все чула. Це все через мене... Через мене ви втратили свою улюблену роботу.

— Твоєї провини в цьому немає, мишеня, — промовив Фелікс, обережно відсторонивши від себе дівчину, аби глянути їй у вічі. — Я і сам не надто обережно себе поводив.

— Ні, це не так! Якби я!..

— Ти не винна! — повторив Сараула. — Якщо чесно, я і сам хотів піти... Це не той колектив, де хотілося працювати все життя. Я вже давно збирався змінити школу.

— То чому ви весь час тримались на цій роботі? Могли звільнитися раніше, не було би проблем.

— Мишеня, у цій школі є ти. Архангел Вогню, від якого я не можу відійти ні на крок. Інші вчителі мають рацію, — сказав Фелікс, ледь усміхнувшись. — Моя зацікавленість тобою набагато більша, аніж просто ученицею. Ти завжди для мене була особливою. Бо ти моя ціль, ціль Вершника Розбрату.

Аріадна із сумною посмішкою схилила голову. Не таким чином їй хотілось бути особливою. Втім, що б не казав юнак, вона була рада, що знаходиться поряд з ним, що він торкається її голови і що вона для нього найулюбленіша учениця. Вона таки ОСОБЛИВА! Сьогодні Фелікс її захистив. Сьогодні вони билися разом.

— Оскільки я більше не твій вчитель, то не варто мене називати Феліксом Олександровичем. Просто Фелікс і просто на «ти», — промовив раптом юнак. — Тепер ми рівні. Хоча, враховуючи певні обставини, треба було давно залишити ці формальності...

Аріадна усміхнено кивнула, витираючи очі рукою.

— Я тебе проведу, — запропонував Фелікс. — Не проти?

Дівчина уявила вираз обличчя Голубєвих, якщо вони побачать її разом з юнаком біля будинку...

***

У бібліотеці Пристанища Мальдерани Лука гортав купи книжок. Смолоскип відкидав на страхітливі стіни пучки світла. У цілковитій тиші почулися кроки. Із темного кутка бібліотеки вийшов Фелікс, знімаючи каптура з голови.

— Ти мене кликав? Щось знайшов? — запитав він, стаючи поряд.

— Так, знайшов, — кивнув Лука, заклопотано розсуваючи кіпи книг у пошуках потрібної. — І це мені не подобається.

— Не тягни, кажи вже.

— Зараз, не квапся, — попросив чоловік, дістаючи тонку книжечку в шкіряній обкладинці. — Це щоденник Аристарха, Вершника Війни в XV столітті. Я не помилявся, коли казав, що читав про подібного до Аріадни Архангела у цій книжці. Мова йде про Архангела Землі, Хельгу. Аристарх описав її стан в точності так, як ти — Доброславської. Знаєш, що поєднує цих двох іліаннівок? Вони обидві мали мітки Маріонетки.

— Мітки? — перепитав Фелікс.

— Так. Схоже на її побічний ефект.

— Не думаю, що цей маленький збіг вказує, що причиною слугує мітка, — похитав головою юнак.

— Так, це маленький збіг. Але, — Лука підсунув до себе кіпу книг і поклав на них руку, — я не залишив це питання без ретельного розгляду. Феліксе, Аріадна та Хельга були не єдиними. В історії було ще декілька таких Воїнів Сил, і вони — носії мітки Маріонетки! Схоже, ці люди змогли відкрити в собі другий рівень налюві.

— Цього не може бути, — у Фелікса гнівно спалахнули очі.

— Таке дано не всім носіям мітки, — додав Лука. — Були Воїни Сил з мітками Маріонетки, які нічим особливим не вирізнялись. Але були і такі, як Аріадна і Хельга, яким ця мітка навпаки виявилась на руку. Сила, проявлена ними, — чоловік пролистав якусь книгу, а потім підняв стурбовані очі на юнака, — перевершила силу людей, повністю підвладних їхньому другому «Я»! Навіть не перетворюючись у Воїна, такі люди самі по собі сильнішають в рази. Це другий рівень однозначно!

— Багато Воїнів свого часу відкривали другі рівні налюві без мітки. Це не пояснення.

— Я згоден, але мітка Маріонетки, можливо, послугувала одним зі способів відкриття другого рівня. Феліксе, ти розумієш, що це означає? Маленька мишка Аріадна, якщо збагне суть своїх нових можливостей, перевершить навіть ТЕБЕ! А якщо їй потрапить в руки зброя поколінь Архангелів Вогню, певний артефакт, на зразок моїх кастетів або тростини Вершника Смерті, то чекай біди.

— Здається, ми із цим запізнилися, Луко...

Фелікс, насилу переборовши своє спантеличення, переповів усе, що сьогодні сталося з ним та Аріадною, у тому числі згадав про наявність списа. Лука спустошено осів на стільці.

— Аріадну Доброславську необхідно вбити, — після довгої паузи та роздумів заявив чоловік.

— Ні, — твердо сказав Фелікс, ніби про це не могло бути мови.

— Що означає «ні», Феліксе?! — підірвався з місця Лука і жбурнув кілька книг на підлогу. — Ти при своєму розумі?! Іліаннівці знайшли всіх Архангелів. Мітка Маріонетки відкрила Доброславській нові здібності, які стрімко розвиваються і скоро можуть сягнути вище твоїх! Вище наших, бо нам другий рівень ще не підкорився! В неї вже є артефакт!

— Як Аріадна змогла відкрити другий рівень?! ЯК?! Навіть я не можу цього зробити!

— Не знаю. І ніхто не знає. Ясно тільки, що винна у всьому — мітка Маріонетки, хоча не пояснюється, чому в одних здібності відкриваються, а в інших — ні... Та й існували, як ти вже казав, Воїни з другим рівнем налюві, але без мітки... Аріадні залишилось ще три промені, але їх вистачить, аби повністю завадити нашій місії, місії Мальдерани і ТВОЇЙ МІСІЇ, Феліксе, заради якої ти взагалі борешся! Невже ти готовий пожертвувати нею, аби Доброславська примкнула до рядів Мальдерани?!

Юнак випустив кігті на обох руках і зі злістю всадив їх у стіну.

— Має бути інший вихід! — просичав він. — Інший вихід!

Лука хотів було відкрити рота, але завмер, підозріло дивлячись на Фелікса.

— Покажи мені свою спину, — спокійно попросив він.

Юнака здивувало це прохання, але він не заперечував і оголив спину. Лука взяв зі стіни смолоскипа і підійшов до Фелікса, посвітивши на шкіру. Сараула здригнувся, коли чоловік торкнувся долонею до його лівої лопатки.

— Як я і думав, — стривожено видихнув він, нахиливши нижче вогонь.

— Що там таке? — запитав Фелікс, передчуваючи щось недобре.

— Отже, кажеш, «інший вихід»? — Лука відсторонився від юнака. — Один щез...

— Як таке можливо?

— Я не знаю, але все, що стосується Доброславської, виходить за межі розуміння.

— Аріадна не має до цього ніякого стосунку, — різко відрізав Фелікс, швидко одягаючись.

— Ще й як має! — гаркнув чоловік і різко підніс смолоскип до обличчя юнака, осліпивши його світлом. — З тих пір, як ти зблизився з Доброславською, вона погано на тебе впливає! Ти став опиратися своєму Вершнику — раз! На спині один щез — два! Ти не зміг вбити Аріадну — три! На кожному кроці гризешся з Вольдемаром та Вандою і маєш від них секрети — чотири! Продовжувати?! Де той безпощадний мальдеранівець, якого я знав?

— Що ти пропонуєш? — заспокоївшись, запитав Фелікс і накинув на плечі плащ.

— Феліксе, поки жива Доброславська — вона сильнішатиме, а ти вже досяг свого максимуму, — промовив Лука, спостерігаючи, як повільно осідає на стілець юнак і ховає в руках обличчя. — Якщо ти не знищиш Доброславську, то втратиш усе, що маєш. Піде коту під хвіст все твоє життя, всі твої цілі, все, чим ти дорожиш і заради чого нині живеш. І, врешті-решт, загинеш сам. Ти готовий до цього?

Сараула хитався на стільці взад-вперед, стискаючи руками голову.

— Я не можу цього зробити, Луко. Я, здається, прив'язався до неї... Ні, не можу.

— Феліксе, ти готовий втратити все? — запитав Лука, тамуючи в грудях співчуття до друга.

— Ні, — чесно відповів він. — Але і не можу вбити Аріадну. Рука не підніметься.

— Тоді я це зроблю, — рішуче сказав чоловік.

— Тоді я це зроблю, — рішуче сказав чоловік

Хвилину Фелікс сидів незворушно. А потім коротко кивнув. Лука з розумінням поплескав його спину і пішов, залишивши юнака наодинці з дотліваючим смолоскипом та щоденником Вершника Аристарха на столі. Він обвів поглядом свої долоні, які повністю загоїлись на третій день після доторку Арії. Ворухнулись вуста Фелікса, ледь тихо вимовивши: «Пробач мені, мишеня...»

***

Іспит з англійської мови минув неперевершувано! Аріадна не сумнівалась, що набрала високі бали. Піднесений настрій, безхмарна погода і смачне шоколадне морозиво — що ще потрібно для щастя? Домініка демонстративно прикривала очі руками, ніби засліплена сяянням Доброславської.

Вчора Фелікс довів її до самого будинку. Всю дорогу вони загалом мовчали. Хтось щось скаже, інший відповість — і знову мовчання. Та воно не бентежило ні дівчину, ні юнака. Арія раділа, що вони разом, і, незважаючи на взаємну тишу, вважала це найкращою їхньою бесідою. Пощастило, що їх удвох не помітили Голубєві. На запитання, де Аріадна була, вона відповіла, що терміново викликали в школу з питань оцінок, а чому така пошарпана — на зворотному шляху вирішила потренуватись. Вона не згадувала ні про звільнення Фелікса, ні про напад Гени, ні про візит Федора.

Заряду енергії було стільки, що хотілося на сьогоднішньому тренуванні звертати гори! Аріадна поставила собі за ціль оволодіти декількома важкими прийомами, які їй обіцяла показати Домініка. Але, наблизившись до будмайданчику, дівчата почули, як звідти лунають чиїсь голоси.

— Здається, хтось присвоїв нашу схованку, — протягнула Ніка, перезирнувшись із Аріадною.

Вони невпевнено перелізли через паркан і повільними кроками наблизились до джерела звуків. Спочатку їм здалося, що там якась гопота зібралася. Але дівчата відчули чіткі коливання налюві. На місці, де зазвичай тренувалася Арія, було четверо: Діана, Віра, Нюта, а з ними Інокентій. Усі були у Воїнській подобі та уважно слухали хлопця, спостерігаючи за ним. Домініка зневажливо фиркнула.

— Які люди в Голівуді! — вигукнула вона, злякавши їх своєю раптовою появою. — Бачу, ви також облюбували це місце. Воно тепер стало, скажімо так, надбанням громадськості.

— О, здоров, Ніко! — із полегшенням зітхнув Іно. — Ми вже думали, що це хтось сторонній.

— Так, так, ми сторонні, бо мали б першими прийти і зайняти це місце для своїх тренувань, а то тут вже кожний ліпший лазить, — вперлася руками в боки Голубєва й вороже зиркнула на трьох дівчат, які мовчки причаїлися позаду Інокентія.

— Ти чого, Ніко? — не зрозумів брат, а посмішка зникла з його обличчя. — Яка муха тебе вкусила?

— Велика! — відрізала та. — Іно, це НАШЕ місце для тренувань, а ти зробив його загальнодоступним.

— Що значить «наше»? — почав злитися Інокентій. — Це що, твоя власність, сестро? Архангелу Землі також потрібно тренуватися, а це місце просто ідеальне. Тобі що, шкода? Ми так сильно заважаємо?

— Добре, братику, нумо водити сюди всіх! І тоді вже цей «таємний» плацдарм стане ще одним приводом для уваги журналістів. І взагалі, чого це ти займаєшся із Райською? Це робота її Хранителів.

— Ти подивись на цих «Хранителів», — прошепотів хлопець. — Що ця малявка і ця емо-дівчинка зможуть зробити проти Вершників? А я не хочу, аби Діана потрапила в біду.

— Рада краще знає, кого призначати Хранителями! — обличчя Домініки почервоніло від гніву. — А в тебе є свій Архангел, із яким також необхідно займатися і який більш беззахисний, аніж твоя дівчина.

— Агов, народ, заспокойтеся... — попросила Аріадна, намагаючись стати між двійнятами, але ті лише відштовхнули її.

— Якщо так хочеш тренувати свою дошку, будь ласка, — кинула Голубєва. — Але знайдіть інше місце!

— Ніко, якщо вже на те пішло, то це ви шукайте інше місце, бо ми перші сюди прийшли. Або чекайте, доки ми закінчимо.

— Ти нариваєшся, брате! — процідила крізь зуби дівчина, стискаючи кулаки. — Давно із носом розбитим не ходив? Зараз організуємо!

— Не смій його чіпати! — втрутилась Діана.

Щойно Домініка зробила крок вперед до брата, як Райська гупнула ногою по землі. Міцні лози обвили ноги Голубєвої, і вона гепнулась на коліна. Аріадна шоковано попленталась до не менш шокованих Нюти і Віри. Вони втрьох не розуміли, що це робиться і чому на рівному місті вибухнув такий скандал.

— Ти що виробляєш? — прошипіла Голубєва, намагаючись вирвати ноги від рослин.

Вона в момент перевтілилась у Янгола.

— Не смій чіпати мого хлопця, хай навіть він твій брат! — сказала без страху в голосі Діана, підійшовши ближче до Іно. — Цей будмайданчик не твоя власність, тому не тобі розпоряджатися, кому тут тренуватися, а кому ні. Один мій дзвінок батькові — і він викупить його. Тоді вже я буду диктувати свої правила, а ви з Мікі Маусом пошукаєте інше місце.

— Якщо твій батько має стільки грошей, то нехай купить тобі груди, — Ніка силою розірвала лози, що обплелись навколо ніг.

— Знаєш, я краще так потерплю, аніж ходитиму з такими динями, як у тебе.

— Тебе ж будуть з хлопцями плутати, якщо я тобі зараз патли повириваю! — вскочила на ноги Домініка.

— АНУ ЗАМОВКНІТЬ!!! — заверещала раптово Нюта.

Вона різко влізла між дівчатами, а щойно вони хотіли її відштовхнути, сплеснула в долоні. Неначе якась вибухова хвиля розкотилась від неї, відкинувши у різні боки Домініку, Діану, Інокентія, а також зачепила Віру та Аріадну, які ледве втримались на ногах. Найближчі будиночки здригнулися, із деяких посипалась штукатурка. В одного навіть завалилась стіна, з-під якої ледве встиг відкотитися Іно.

— ЗА-МОВК-НІТЬ!!! — повторила руда, гупаючи ногою після кожного складу і створюючи нові коливання, які не давали скандалістам піднятися із землі. — Базар тут розвели!

— Нюто, заспокойся, — благально попросила Віра, впавши на землю.

Для Нюти її слова виявились неначе наказом, і вона відразу ж припинила тупотіти ногою. Аріадна вирячила очі — оце так сила в дитинки! На підтвердження цього будиночок, у якого впала стіна, розвалився весь, залишивши після себе стовп пилу. Чомусь у Доброславської відразу розвіялись сумніви щодо спроможності руденької захистити Архангела Землі. Більше хвилювало, аби вона не покалічила саму Діану.

— Такі дорослі, а поводите себе, немов діти, які ділять пісочницю, — промовила Нюта. — Нехай Архангели тренуються разом — їм же буде краще.

Дівчинка виявилася розумнішою, аніж троє телепнів, які, все ще судомно здригаючись, встали із землі. Ця ідея сподобалась обом Голубєвим.

— Отже так, — сказав Інокентій після деякої паузи, із викликом дивлячись на сестру, — Аріадна та Діана будуть тренуватися разом, а точніше — одна проти одної.

Доброславська вражено роззявила рота і перевела погляд на Домініку, очікуючи її відповіді.

— Сили будуть нерівними, Арія не може перетворюватись на Архангела, — похитала головою вона, а Аріадна зітхнула полегшено з думкою, що її Хранителька має якусь клепку. — Коли вже так, то нехай Діана прийме людське обличчя.

— Сестричко, саме тому Арії потрібно тренуватися із набагато сильнішим суперником, аби вистояти проти могутнього ворога в реальному поєдинку, — сказав у відповідь Інокентій. — Тим паче в неї є зброя, а Діана якогось там списа не має.

— Ой, знайшов перевагу! Але рацію маєш... Добре, хай буде так!

І Аріадна, і Нюта із виразом обличчя «Що я тут роблю?» синхронно вдарили себе по лобі. А ось Діана була задоволена таким розкладом. Вона зацікавлено спостерігала, як невпевнено Арія дістає із сумки спис і стає навпроти неї. Інші навпаки відійшли подалі. В очах мовчазливої Віри промайнув страх і водночас захоплення. Вона раділа, що побачить Архангела Землі в дії, але боялася за свою подругу, бо Віра знала, якою могутністю володіє Райська.

Події, що почали розгортатись, були схожі більше не на двобій Архангелів, а на поєдинок їхніх наставників, Домініки та Інокентія. Між ними ніби блискавки пролітали. Аріадні це все дуже не подобалося, вона не може перетворитися на Архангела, тоді як Діана має можливість викластись на повну.

— Що ж, почнемо! — скомандував Іно.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.