13.2. Тремтіння землі

Тіло самостійно прийняло необхідну стійку, якої вона ніколи раніше не знала. Арія розплющила очі. Самозакохана посмішка мальдеранівця зникла. У Воїна, підкореного їхнім другим «Я», зіниці звужувалися, а очі набували червоного кольору. Але більма очей Аріадни стали чорними.

Фелікс ще ніколи не бачив подібного

Фелікс ще ніколи не бачив подібного. Його вражали очі дівчини, вражав її сміливий та впевнений погляд, вражала незвична стійка. Доброславська стояла незворушно, хоча Розбрат розраховував на стрімку атаку. Це викликало в нього ще більше збентеження, адже Архангел, який підкорив свого господаря, нападає відразу, щойно побачить ворога. Але не тепер. Він чогось чекав.

— Вершнику Розбрату, — відізвалась Аріадна, — я викликаю тебе на поєдинок, один на один. Якщо переможу я, то ти підеш геть і залишиш Діану в спокої.

— Ти принаймні усвідомлюєш, що робиш? — запитав мальдеранівець, сумніваючись у тверезості думок дівчини.

— Цілком і повністю. Я хочу показати тобі те, що я називаю гармонією тіла та душі. Тільки не завадило б вийти на галявину, не бажаю псувати ліс.

— Ти занадто самовпевнена. Я приймаю виклик.

Довго не вагаючись, Розбрат вирвав телекінезом товсте дерево із корінням і, неначе пір'їнку, жбурнув в Аріадну. Це її зовсім не розгубило. Коли між Архангелом та деревом було зо два метри, з простягнутої вперед долоні виринув вогонь. Густа куля стала перепоною між дівчиною та стовбуром, затримавши його на певну мить. А потім другою рукою, стиснутою в кулак, Аріадна вдарила у цю ж кулю. Іліаннівка легко розламала дерево на дві частини, немов тоненький сучок, і дві половини впали обабіч неї.

— Ти таки дечому навчилася, тільки коли встигла? — не без здивування протягнув Вершник.

— Коли у задзеркаллі зустрілася із другою собою, — відповіла Доброславська, повертаючись до незвичної стійки.

— Коли у задзеркаллі зустрілася із другою собою, — відповіла Доброславська, повертаючись до незвичної стійки

Чомусь її слова змусили Розбрата насупитись. Він напружено взявся зводити будиночком руки, ніби між долонями була дуже жорстка пружина. Дерева навколо Аріадни захиталися, сильніше нахиляючись у її бік. Як тільки мальдеранівець ривком з'єднав пальці, стовбури мов за командою зламалися біля підніжжя і почали падати на Доброславську...

Ніколи ще Арія не почувала себе такою спокійною. Вона змогла досягти єдності зі своїм Архангелом, що дарувало більше сил, допомагало ширше використовувати його здібності. Аріадна легенько стукнула ногою по землі, і камінці в радіусі двох метрів зайнялися вогнем. Дівчина вертіла однією рукою над головою і піднімала їх вогняним вихром над собою. Камінці, неначе м'ясорубка, миттєво роздробили на щіпки товсті дерева, залишки яких тліючим попелом осипались на землю.

Сказати, що Вершник був вражений — нічого сказати. Він ніяк не очікував, що раптово в Аріадни прокинеться така сила. Дівчина вирішила, що тепер її черга робити наступний крок. Вона різко повернула ступню, і по землі прокотилася вогняна хвиля. Розбрат ледве встиг злетіти вгору, аби його не зачепило. Але варто було мальдеранівцю всього на секунду відволіктися, як Архангел Вогню опинилась над ним у повітрі. Вона на повні груди вдихнула повітря і вивергнула з рота полум'я. Вершник викинув йому назустріч руки. Телекінез допоміг — вогонь відбився в сторони, не зачепивши юнака. Але потужність була настільки великою, що юнака відкинуло вниз. Крила при такій швидкості не здатні були вчасно його затримати. Розбрат встиг лише розчистити від вогню клаптик землі, на який падав. Він болісно вдарився ліктем, випустивши з вуст стриманий стогін.

Не вірячи в те, що вдалося зробити, Аріадна парила між кронами дерев і дивилась на свої руки. Вона ніколи такого не відчувала і не думала, що зможе подібне вчинити. Розбрат не очікував, що Арія раптово стане настільки сильною. Він здогадувався, що з нею відбулися неймовірні зміни, про що свідчили дивні очі. Але які — не мав поняття, і це частково його бісило. Вершник недооцінив Аріадну і більше не збирався допускати цієї помилки. Знявши свій плащ, він майнув у повітря, порівнявшись на висоті з іліаннівкою.

— Ти мене з кожним разом дивуєш, мишеня. Але невже ти вважаєш, що зможеш перемогти мене?

— Треба буде — переможу, — впевнено сказала Аріадна.

Вуста юнака розтягнулися у їдкій посмішці. Аріадна ненавиділа, коли Фелікс Олександрович був одержимий Вершником, бо поводився геть інакше. «Мишеня» вимовлялося глузливо, а погляд був диким, звіриним. Як перемогти мальдеранівця — дівчина не знала. Але знало її друге «Я».

Розбрат випустив кігті і ринув на Доброславську. Арія здригнулась, але відчувала впевненість та холоднокровність свого Архангела. Думки самі виникали в голові, пропонуючи різні шляхи для опору. Коли Вершник в черговий раз направив на неї свої кігті, іліаннівка просто поставила поперек долоню руки. Вона вдарила між пальцями ворога, зовсім не пошкодившись. Дівчина скористалась моментом, ухопивши за руку юнака, і перекинула його через себе у дерево. Не встиг Розбрат отямитися після цього удару, як Аріадна вже стрімко летіла до нього, виставивши охоплений вогнем кулак.

Не встиг Розбрат отямитися після цього удару, як Аріадна вже стрімко летіла до нього, виставивши охоплений вогнем кулак

Не встигаючи втекти, Вершник різанув стовбур над собою. Він змусив Арію відволіктися, аби ухилитися від дерева. Цієї секундної затримки мальдеранівцю вистачило, аби швидко перехопити ініціативу у свої руки. Із землі до Арії направились два величезних валуни, норовлячи сплющити її між собою. Архангелу вдалося винирнути з-поміж них в останній момент, але під удар потрапило крило. Аріадна падала вниз, одне здорове крило не могло втримати її у повітрі. На певну мить дівчина згадала слова Інокентія, що головна зброя Воїнів не їхні таланти, а крила, те, що допомагає їм бути володарями як землі, так і неба. І водночас вони є найслабкішим місцем Воїна Сил, яким зазвичай користуються вороги. Тепер Аріадна відчувала, які непереливки чекають на неї.

Доки дівчина падала, ламаючи гілля дерев, Розбрат направився за нею, норовлячи ранити кігтями. Але Аріадна зачепилась рукою за якусь гілку, різко зависнувши в повітрі. Мальдеранівець промахнувся, ледь самим не врізавшись у землю на швидкості. Аріадна вільною рукою жбурляла в нього вогняні кулі. Але це були не ті кулі, які вона використовувала раніше. Вони стали набагато більшими, навіть вибухали, варто було з чимось зіткнутись. Якби не телекінез, навряд чи Вершник зміг би уникати цих куль. Найбільшу з них юнак відбив, неначе м'яч ракеткою, у бік самої Арії. Вона не розраховувала на подібний крок. Дерево, на якому висіла дівчина, розлетілося вщент, і вона впала на землю. Постраждале крило остаточно припинило слухатись, від нього вже не було ніякої користі. А це означало, що суперник має суттєву перевагу.

Як діяти далі — Доброславська не знала. Навіть її Архангел розгубився, бо втратив велику частину своєї сили та енергії разом із крилами. Дівчина відчула, що друге «Я» також може боятися. І особливо цей страх проявлявся, коли, проходячи крізь язики вогню, до Аріадни наближався Вершник.

— Вже зникла самовпевненість? — запитав глузливо Фелікс, а яскраве полум'я освітило червоні очі. — Востаннє кажу: йди, доки ціла. Дай мені завершити справу.

— Востаннє відповідаю: я не дозволю тобі заподіяти шкоду Діані! — Аріадна знову прийняла свою незвичну стійку, готуючись до нападу.

Розбрат посміхнувся кутиком вуст. Він простягнув долоню до Архангела і з напруженням почав піднімати її догори. Невидима сила відірвала Арію від землі. Дівчина не розуміла, що відбувається, але вона борсалася у повітрі, не маючи змоги повернутися на тверду поверхню. Невже Вершник здатний за допомогою телекінезу рухати навіть людей?

— Не варто ставати на мій шлях!

Розбрат метнув рукою вбік — і Аріадну різко відкинуло на землю. Вона у відповідь вдарила потоком вогню з руки, але Вершник відхилив його легким помахом руки. Він знову підняв у повітря Архангела і жбурнув у дерево. Знесилена іліаннівка сповзла вниз, а в роті відчула присмак крові. Не встигла вона отямитися, як її вкотре відірвало від землі. Гілки верби, керовані Розбратом, неначе мотузки прив'язали дівчину до стовбура. За мить біля неї опинився мальдеранівець, із самовпевненим обличчям оглядаючи Доброславську. Вона тільки-но сконцентрувала у грудях налюві, аби видихнути вогнем, як різкий приступ кашлю завадив їй це зробити. Кров потекла з вуст, заплямовуючи білу сукню.

— Особливість телекінезу у тому, що з його допомогою я можу протистояти будь-чому, в тому числі й вогню. Мені просто було цікаво подивитися, що ж ти мені покажеш. Адже... ти якось змінилася... — мовив Розбрат, приглядаючись до очей дівчини.

Його власні очі знову стали звичайними.

— Я тебе попереджав, мишеня, — знову відізвався Фелікс, повернувши власний розум. — Сама ж постраждала. Ще й намагаєшся протистояти мені. Дуже безглуздо.

— Я... не віддам... так просто... Діану... — сказала у відчаї Аріадна, після кожного слова відкашлюючись.

— Не розумію я тебе, — похитав головою Фелікс і нахилився до неї. — Райська тобі жити не дає, весь час глузує, насміхається. А ти, ризикуючи власним життям і здоров'ям, намагаєшся її захистити...

— Мені ніколи... не подобалась Діана, але... але якщо вона дійсно Архангел Землі, то її роль важлива для цього світу.

— Ви обидві однаково важливі, ти навіть маєш певний досвід. Але готова померти заради Райської, навіть не переконавшись, чи справді вона Архангел. Це доволі нерозсудливо, мишеня.

— Якщо вона Архангел, то буде вільною, на відміну від мене... — шепотіла Аріадна, бо будь-яке підвищення голосу знову змушувало її кашляти. — Але якщо ні... Вона людина і дівчина мого друга. А моє завдання, як Воїна Іліанни, захищати кожного...

— І це всі причини? — раптово обличчя юнака стало сумним і він співчутливо глянув на Доброславську. — Чому ти така добра, що навіть про себе не дбаєш?

Аріадна промовчала і відвернула голову. Загоєння ран відбувалося швидше, дівчина вже не відчувала такого сильного болю у грудях, кров перестала текти. Мальдеранівець направив руку в той бік, де знаходилася Діана, і за мить вона вже борсалась у повітрі за декілька метрів від них.

— Феліксе Олександровичу, відпустіть мене, не вбивайте!!! — кричала вона благально. — Я прочитаю все-все-все, я зроблю що завгодно, душу дияволу продам, тільки не вбивайте!!!

— Чула, що сказала? — зневажливо фиркнув Вершник, звернувшись до Аріадни. — «Душу дияволу продам»... Хіба вам потрібен такий Архангел? Щоб зберегти свою шкуру, вона піде на будь-що, навіть обере бік Мальдерани. Ти, не дивлячись на страх смерті, і то відчайдушно наполягаєш на своєму. А ця... Навіть руки марати не хочеться.

— Не нам судити... — сказала Аріадна. — Ви казали, що Воїн сам обирає, у яке тіло йому вселитись. Це його вибір.

— Казав, казав... Тільки інколи дуже тяжко це прийняти. Часом здається, що друге «Я» обрало не того, — у голосі юнака відчувалася гіркота. — Добре. Щоб ти знала, за що боролася, я покажу тобі Архангела Землі.

Одним різким рухом Фелікс зірвав із шиї Аріадни талісман. У цю ж мить зникла її діадема, шовковий одяг перетворився на звичайний, очі дівчини стали нормальними. Вона повністю повернулась у свою людську подобу. Діана, побачивши це, лише беззвучно роззявляла рота. Вершник підніс телекінезом до неї талісман. Райська шалено заметушилась, намагаючись уникнути контакту з дивним предметом. Ланцюжок овився навколо її шиї, кінці з'єдналися між собою і талісман опустився на груди Діани.

Миттєво яскраве світло охопило її тіло, а з вуст зірвався вибуховий крик. Більше не знадобилася сила Вершника, аби тримати Райську над землею. Вона застигла в повітрі у світловій кулі і несамовито репетувала. Зі спини повільно виростали довгі білі крила, додолу опустилась білосніжна шовкова сукня, плечі прикрила накидка, а на лобі виблиснула золота діадема з Архангельським символом Єдності Стихій. Аріадна не могла повірити в це. Діана Райська виявилась останнім Архангелом — Архангелом Землі. Вона весь час була поряд, під самим носом. Хто б міг таке подумати?

Земля почала тремтіти, спочатку ледь чутно, але з кожною секундою сила поштовхів більшала. Дерева загрозливо хитались, як маятники, а з верхівок скель осипалося каміння. Розбрат звільнив Аріадну, підхопив її на руки та піднявся у небо.

— Що ви робите? — розгубилася дівчина.

— Бути поряд із Архангелом під час його Пробудження доволі небезпечно, — відповів мальдеранівець. — А твоє життя мені ще потрібне, бо ти носиш мою мітку. До речі, якщо я не помилюсь, в тебе вже три промені.

— Помиляєтеся... Чотири.

— Чотири? Де ти ще один встигла надибати, мишеня?

— Була справа...

— У будь-якому випадку, мітка прогресує! Незабаром ти переметнешся до нас.

— Не дочекаєтесь! Краще померти! Поверніть мене на землю! — вимагала Доброславська, брикаючись в руках Розбрата.

— Робити нема чого? — Фелікс Олександрович міцніше притиснув її до себе, ігноруючи усі спроби дівчини вирватися. — Ти там не виживеш.

— Хай так, але... О ні!.. — видихнула вона, коли її погляд впав униз.

Невимовний жах охопив Аріадну, примусивши її дихання завмерти. Один за одним, неначе доміно, валилися дерева, що призводило до шаленого гуркоту. У землі утворювалися тріщини, деякі ділянки то піднімалися, то опускалися, неначе поршні в автомобілі. Скелі тріскалися, осипалися, немов були не з каменю, а з рихлого піску. Із неймовірною швидкістю розростались крони та коріння дерев, перетворюючи ліс у непролазні хащі. Дерева ставали живими, їхнє гілля спліталося одне з одним. Вода у річці здіймалася, утворюючи великі хвилі.

Аріадна та Фелікс якраз пролітали над табором 11-А, коли з намету вже у вигляді Янголів вирвалися Голубєві, розшматувавши його на лахміття. З інших наметів доносилися перелякані крики однокласників, які не могли втямити, що це робиться і як їм вибратися з цупкої тканини. Одна велика тріщина стрімко направилась у бік намету, в якому знаходилися Катя, Алла та ще дві однокласниці. Домініка відразу метнулася туди, твердо ставши між наметом та розколом. Вона простягнула до нього руки і зі всієї сили напружилась. Тріщина уповільнилась і роздвоїлась, оминаючи табір, неначе промінь світла, який відбивається від поверхні.

— Куди зникли Аріадна і Діана? — Інокентій літав із боку в бік над землею, ніби шукаючи дівчат у траві.

— Звідки я знаю?! — нервово відрізала Ніка, продовжуючи захищати намети від загрози.

— Треба знайти їх НЕГАЙНО!!! Я відправлюсь на пошуки, а ти стеж за табором.

— За табором нагляну я! — гукнув з висоти Фелікс Олександрович, повільно прямуючи донизу.

Відразу очі Інокентія виблиснули гнівом, коли він побачив Вершника і Аріадну в його руках. Хлопець із кулаками кинувся назустріч мальдеранівцю, норовлячи зав'язати з ним поєдинок. Голубєв ударив ворога в бік обличчя, але Фелікс вільною рукою затримав удар.

— Заспокойся, Голубєве, тобі краще скерувати сили в інше русло, — мовив спокійно Розбрат, вивертаючи руку хлопця. — На даний момент ваш суперник не я.

— А хто ж? — клацнув зубами Іно.

— Не здогадуєшся? Ти її хлопець. Що, досі не відчув силу Архангела Землі?

— Д-Діана?! — шоковано пробелькотів Інокентій, миттєво заспокоївшись.

З наметів досі доносились крики однокласників, але ніхто не поспішав їх звільняти. Розбрат обережно поставив на ноги Аріадну, але від знесилення дівчина впала на коліна. Інокентій притримав її за плечі.

— Що це все означає? — вимогливо запитав він у Фелікса. — Що ти зробив з Аріадною? Яким чином у Діани відбулося Пробудження Архангела?

— Якщо коротко, — потиснув плечима юнак, — я прибув сюди, аби знищити Архангела Землі. Я вже доволі давно підозрював, що це Райська. Аріадна намагалась розбудити вас, але після такої кількості випитого спиртного ви її просто не почули. Тому Аріадна самостійно захищала Райську. Звісно, їй довелося скористатися своїми... силами, — у цей момент Вершник доволі дивно подивився на Доброславську, особливо на її очі. — Хоч Аріадна стала доволі сильною, їй не вдалося мене перемогти. І я просто... показав Архангела Землі, використавши її талісман.

— ЩО?! — вибухнув Іно. — Будь ти проклятий, мальдеранівський пес! Хоч розумієш, що ти накоїв?

— Вважай, я зробив послугу іліаннівцям, бо ваша недалекоглядність не дозволяла вам виявити Архангела Землі, яка була поруч, — невимушено мовив Сараула. — Краще подякуйте, що я відкрив вам походження Райської, а не просто вбив її зненацька та без причини.

— ДЯКУВАТИ?! — обличчя Голубєва палало. — Я тобі так подякую!..

— Іно, не зараз! — урвала Арія, притримавши хлопця за одяг. — Якщо не зупинити Діану, то найближчі поселення вона зрівняє із землею.

Інокентій злісно прикусив губу, бо мусив погодитися. На іншому березі річки перелякані люди вибігали зі своїх домівок, рятуючи хто що може. Хати приглушено розвалювалися. Із хлівів розбігалася худоба. Паніка охопила село. В наметах стало більш-менш спокійніше за рахунок того, що Домініка перешкоджала вібрації даної території.

— Добре, — сам того не бажаючи, сказав Інокентій, повернувшись до Вершника. — Що ти пропонуєш?

— Ви не зможете впоратися з Райською, одночасно захищаючи і село, і табір. Щоб зупинити Райську необхідні зусилля вас обох, — Фелікс вказав на Іно та Ніку. — Тому я наглядатиму за учнями, поселенням та Аріадною, а ви розберіться з Архангелом.

— Чому ми маємо тобі вірити? — відгукнулась втомленим голосом Голубєва. — Звідки у Вершника таке благородство?

— Благородство? О ні, навпаки, — тихо сміючись, похитав головою Розбрат. — Я просто виконав свою роботу на сьогодні. Я лише хотів спровокувати Аріадну на використання її сили. Мені це вдалося.

Аріадна здригнулась, коли Фелікс Олександрович зміряв її співчутливим поглядом. Невже знову? Невже вона вкотре піддалася своїй наївності та недосвідченості, дозволивши себе обдурити?

— Май на увазі, — Іно підійшов впритул до юнака і загрозливо підняв пальця, — якщо ти хоч пальцем зачепиш Аріадну!..

— Мені немає сенсу чіпати Аріадну, — відразу урвав Розбрат, — бо вона потрібна мені живою. Зі мною Аріадна буде у повній безпеці.

Не вірячи тому, що робить, Іно схопив сестру за руку і полетів з нею до лісу. Мальдеранівець узявся за збереження табору. Йому це вдавалося без жодних зусиль. Аріадна сиділа за спиною Вершника і не зводила з нього пильного погляду.

— Ви знову мене обдурили, Феліксе Олександровичу, — сказала вона, встаючи на ноги. — Знову скористалися моєю слабкістю і наївністю...

— Так, обдурив, — погодився юнак. — Я досі дивуюся, чому ти мені довіряєш. Ти мала кликати Хранителів на допомогу, щойно я з'явився перед тобою. А ти так спокійно сприйняла мою появу, ніби до тебе прийшов друг.

— Бо так і є, — тихо запевнила Арія. — Один рік не можна викинути у смітник...

— Легковажно з твого боку, — відповів Сараула, а його голос якось дивно забринів. — Я твій ворог, як би не пов'язувало нас минуле.

— Тоді до мене прийшов друг, — повторила дівчина. — Бо у нього були ваші очі, очі мого вчителя...

— ЗАМОВКНИ!!! — раптом гаркнув Вершник, різко розвернувшись до неї.

Він втратив контроль над телекінезом, і земля під наметовим містечком знову затремтіла. Від неочікуваного поштовху Аріадна ще раз повалилася додолу.

— Ти хоч чуєш, що говориш?! ЧУЄШ СВОЇ СЛОВА?! — кричав несамовито Фелікс Олександрович із непритаманною йому люттю. — Скільки разів тобі повторювати, скільки ще тобі треба втовкмачувати у голову, що ми вороги і лише вороги, хай там що нас єднало?! Ти — Архангел, а я — Вершник, і цим все сказано!!! Дружби між нами не може існувати, бо хтось один знищить іншого!!! Ти повинна мене зненавидіти і бажати знищити всією душею!!! Скеруй на мене весь гнів замість спроб зберегти дружні стосунки!!! Як ти можеш бути такою легковажною, коли від тебе залежить життя мільярдів?! Як ти сама плануєш вижити, якщо будеш такою?! ЧОМУ НЕ МОЖЕШ ПРИЙНЯТИ ВСЕ ТАК, ЯК Є, І ШУКАЄШ ШЛЯХИ, АБИ УНИКНУТИ ДОЛІ?!

Ні Аріадна, ні Фелікс вже не звертали увагу на те, що відбувається навколо. Їм стало байдуже до всього, бо на даний момент існували тільки вони. Юнак тяжко дихав, його лоб спітнів та почервонів. Доброславська лежала на животі. Вона повільними та обережними рухами сіла та підняла голову.

— Думаєте, я така вже дурна? — тремтячими вустами відізвалась Арія. — Думаєте, я нічого не розумію? Не розумію, яку роль я граю? Поганої ж ви про мене думки, Феліксе Олександровичу, — у неї забриніли сльози. — Ні, я все розумію, навіть краще, ніж ви думаєте, — що не існує дружби між Архангелом та Вершником, що не можна розділити вас і Розбрата, бо разом ви складаєте одне ціле. Розумію, що один із нас загине від руки іншого. Я все розумію! — сльози хлинули потоком з її очей. — Думаєте, я така добренька і благородна? Ні, це не про мене. Я зненавиділа вас відразу, коли дізналась, що ви — Вершник! Я проклинала тоді всі сили світу. Я проклинала вас, проклинала себе! Я хотіла знищити вас, стерти з обличчя Землі тільки за те, що ви в одному човні з убивцями моїх батьків! Мені насправді було все одно, що ми стільки дружили! Я знала, що про нормальні стосунки не може бути і мови! Але... — дівчина гірко всміхнулася, — я насильно змусила свій мозок опустити всі ці деталі!!! Я насильно притупила весь біль, який виринав при згадці про вас!!! Я насильно заганяла його далеко в глибини душі, бо так диктувало моє серце!!! — Аріадна вперлася руками в землю і похилила голову. Сльози закапали на траву. — Я все це робила через біль та образу, бо так наказувало воно!!! — Доброславська вказала пальцем на серце. — Воно у щось вірить!!! І на щось сподівається!!! Воно ще любить!!! І відмовляється приймати істину, відмовляється слухати розум і живе саме по собі!!!

Аріадна не могла стримуватися. Вона ридала, а Розбрат спостерігав за нею і за тим, як дівчина б'є кулаком землю.

— Я сама себе переконую, що є якийсь вихід, що можливо повернути все!!! Мозком розумію, що таке неможливо, але... переконую... Бо я... — голос Арії миттєво стих, хоча інколи чулися її схлипування, — бо я звикла жити так... як мені наказує серце... А воно каже мені сподіватися, що б не трапилось... І я готова це прийняти. Мені боляче, але краще вже так, аніж жити з ненавистю та гнівом. Краще так... Феліксе Олександровичу, ви наказуєте мені зненавидіти вас... Чому ж самі не можете цього зробити? Чому не можете переступити через мене? Адже я... просто... людина... Одна з тих, кого мальдеранівці прагнуть знищити...

Земля перестала тремтіти. Вода в річці заспокоїлась, а тріщини більше не розповсюджувалися. Фелікс Олександрович незворушним поглядом дивився на Аріадну, а потім відвернув голову.

— Здається, твої друзі вже впоралися, — сказав спокійно він, неначе щойно обговорював з Арією чергову книжку, а Голубєві тим часом заспокоювали цуценя.

Аріадна більше не могла знаходитися поряд із юнаком. Вона зірвалась на ноги і побігла повз нього, не оглядаючись, до лісу. Вершник, проводжаючи її поглядом, здійнявся у повітря і зник у нічному небі...

Тепер ця місцевість слабко нагадувала колишню галявину. Рельєф повністю змінився. Замість рівнини височіли каскадні барикади з ярами, землю розрізали глибокі тріщини, від скель залишилися груди камінців. Насилу долаючи перепони на шляху, Аріадна то спускалася вглиб, то піднімалася. Вона прагнула будь-що дістатися до двійнят.

Ліс перетворився у непрохідні хащі, які могли б зрівнятися із джунглями Амазонії. Дівчина була готова хоч зубами прогризати зарослі. Вона злилася, коли заплутувалась в них, з люттю виривалася, перечіплялася через гілля повалених дерев на кожному кроці. Її не турбували синці чи подряпини. Доброславська зупинилася, щойно побачила Домініку та Інокентія, які тяжко віддихувалися на землі. А трохи далі — Діану. Райська була непритомна. Над землею її притримували довгі зелені лози, які обплелися навколо тіла та довгих білих крил.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.