5.2. Під хмарою підозр

У приміщенні Консулату була дивовижна тиша, як у храмі. До того ж, на здивування Іно, крім Василіси у залі засідань Ради Консулату він нікого не зустрів. Але це його не засмучувало. Коли Голубєв зайшов до зали, Архангел Повітря саме стояла із заплющеними очима навпроти величезного дзеркала, тримаючи праву долоню на його поверхні. Зі сторони здавалося, що тут знаходиться лише тіло дівчини, а її душа і розум геть в іншому світі або вимірі. Інокентій не хотів тривожити Василісу, але щойно він спустився мармуровими сходами до колонної зали, як Архангел глянула на нього.

— Вітаю тебе, Іно, — посміхнулась вона. — Дякую, що зайшов.

— Є якась інформація? — відразу перейшов до діла хлопець.

— Є. Ми встигли опрацювати усіх викладачів та одинадцятикласників.

— За добу? — здивувався Інокентій. — Рада добряче попрацювала.

— Так, є чим пишатися, — погодилась Василіса. — Отже, хто тебе в першу чергу цікавить?

— Фелікс Сараула та Федір Соколенко, — чітко сказав Інокентій.

Миттєво поверхня дзеркала здригнулась, як вода, і на ній з'явилось зображення Фелікса. Василіса знову заплющила очі, не забираючи руки, і ніби «зчитувала» інформацію з дзеркала.

— Спочатку Фелікс Расказов, — мовила вона.

— Не Расказов, а Сараула, — виправив Іно.

— При народженні він був Расказовим, — Архангел заперечно помахала вільною рукою перед Голубєвим. — У нього доволі цікава біографія... О, я тепер розумію, чому він так багато уваги приділяє Аріадні... Тяжке дитинство... Він також сирота.

— Сирота? — здивувався Іно, склавши на грудях руки. — Ніколи б не подумав.

— Фелікс походить із родини лікарів, — розпочала розповідь Василіса, роблячи певні паузи. — Мати і батько були професорами, працювали в лікарні офтальмологами. Мали будиночок на П'ятничанах, невеличкий садочок. Жили незаможно, але більш-менш... Фелікс — єдина дитина, якій батьки приділяли увесь вільний час. Але у новорічну ніч, коли хлопчикові було чотири роки, до їхнього будинку увірвалися троє грабіжників, вбили батька, а матір серйозно поранили. Вона померла за три тижні у лікарні. Феліксові неймовірно пощастило... Як потім казали в міліції, коли злодії збирались із ним покінчити, в них раптово виникла суперечка, у результаті якої сталася перепалка. Один із них зарізав двох інших і разом з усім краденим, геть забувши про хлопчика, зник. Малого відправили до дитячого будинку. За два роки Фелікса усиновили, після чого він став Сараулою. Ще з дитинства мав природжені розумові дані, тому без жодних проблем після першого класу пішов відразу у п'ятий... Закінчив школу із золотою медаллю та педуніверситет з червоним дипломом. А знаєш, який у нього був середній бал шкільного атестату? 11,8.

— 11,8? — перепитав Інокентій. — Тоді зрозуміло, чому я не міг прочитати його думки.

— Іно, — притиснула до себе руку Василіса, — я нічого підозрілого в ньому не побачила. Відмінник у школі та університеті, жодних проблем із поведінкою, порушеннями, міліцією. Фелікс чистий, немов вода.

Інокентій невдоволено прикусив губу. Саме це йому не подобалось. Голубєв про щось розмірковував, продовжуючи пильно дивитися на зображення Фелікса Олександровича. А потім махнув рукою, і поверхня дзеркала знову здригнулась. Цього разу виплило обличчя Федора.

— А що про цього можна сказати?

— Про цього? — Василіса уважно придивилася до Федора і почала щось пригадувати. — Знайоме обличчя. Я точно його десь бачила серед мальдеранівців. На 90% впевнена, що він — Демон. Федір Соколенко... О, тут набагато цікавіше! Хм... Раннє дитинство особливо нічим цікавим не відрізняється, щоправда, вчителями було помічено його байдужість до всього навколо, особливо до норм поведінки та правил. Вже у підлітковому віці починає активно дружити зі скінхедами. Хоча він з ними зв'язався не тому, що поділяє такі ж погляди. Скоріше, аби просто примкнути до якогось угрупування. Батько — програміст, матір — касир на автовокзалі. Родина непогана, батьки добре виховані, а ось хлопця не туди понесло. Тричі в міліцію потрапляв. Нині він зі скінхедством зав'язав. Але, загалом, непутящий.

— І те, що він — мальдеранівець, більш вірогідніше? — пробубнів невпевнено Інокентій під ніс.

— Саме так, — підтвердила Архангел. — Більшість мальдеранівців мають саме таке минуле, бо вони протистоять правилам і законам, встановленими суспільством і людством. А іліаннівці — навпаки. Шкода, що дзеркало не фіксує пам'яті людей, коли вони перетворюються на Янголів чи Демонів. Тоді було б дуже легко встановити, хто є хто.

— Все одно я більше схиляюся до кандидатури Фелікса, — наполягав на своєму хлопець. — А цього він міг попросити наговорити Аріадні зайвого.

— Чому ти так напосів на нього? — дивувалась Василіса, подивившись на Голубєва. — Чим він тобі не подобається?

— Всім! — відрізав Іно і вдарив кулаком у долоню. — Всім! За дивним збігом обставин, він завжди з'являється в потрібну мить. Коли на Аріадну матір Гени напала, коли на ковзанці каталися — завжди з'являвся ВІН! До того ж на нього немає детальної інформації, а тільки у загальних рисах. Ще й раптово запропонував якусь поїздку до печери. А в Аріадни, тільки-но вона дізналась, що й Фелікс їде, очі аж засяяли! Без телепатії зрозуміло, що вона погодиться.

Василіса посміхнулась і закотила очі. Вона відійшла від дзеркала, повернувшись спиною до Інокентія.

— Якщо тобі подобається Аріадна, то скажи їй, — зненацька мовила Архангел.

Іно аж здригнувся від почутого, а його вуха запалали.

— Та ви що, змовилися всі?!

Але Василіса очікувала побачити таку реакцію і задоволено хмикнула. Дівчина повернулась обличчям до збентеженого хлопця і пильно подивилась йому у вічі.

— Залиш того Фелікса у спокої, Іно. І Аріадну також залиш. Якщо їй подобається вчитель, то це не означає, що він обов'язково Демон. Це просто підліткові симпатії...

— Якби ж він їй подобався як вчитель і якби ж це були просто симпатії... — фиркнув Інокентій, дивлячись на дзеркало. — Вона в нього закохана. Аріадна ще така мала та наївна...

— Вона старша тебе на рік, — зауважила Василіса.

— Хай навіть так, але поводиться, неначе дитина. На що вона сподівається? Вчителям не дозволено крутити шури-мури зі своїми учнями.

— Аріадна буде ученицею Фелікса лише два місяці, — заперечила Архангел, склавши пальці докупи. — Після школи вони мають право на стосунки. А ти намагаєшся відгородити Аріадну від почуттів.

— Я хочу її захистити! — закипав Інокентій, а голос помітно зростав у децибелах.

— Своїми параноїчними заходами ти нічого не досягнеш, а лише відвернеш Арію від себе. Хіба ти цього хочеш? Аби бути Хранителем Архангела необхідна її цілковита довіра. А з такими темпами ти не надто піднімешся в її очах.

Інокентій замовк. Він хотів щось заперечити Василісі, але не міг підібрати жодного слова. Архангел в очікуванні спостерігала за ним, готуючись до нової хвилі протесту, але хлопець, вгамувавшись, спокійно мовив: «Давай інформацію про решту вчителів та випускників». Дівчина полегшено зітхнула і підійшла до дзеркала. Їй довелося витратити трохи більше часу на концентрацію, але згодом вона знову розпочала оповідь.

— Отже, далі в нас Ольга Петрівна Стоженко, вчителька математики...

***

На кухні Аріадна калатала посудом, готуючи вечерю і водночас прибираючи. Деякий час на ній будуть всі домашні турботи, оскільки Маргарита через струс мозку мусила дотримуватись постільного режиму. Вона цілий день спала або дивилася телевізор і не пропускала жодного випуску новин, де кожний раз розповідали про «Льодове Містечко» і висували здогадки, що то було. На щастя, втрата зору була тимчасовою. Аріадна, звичайно, докладала зусиль для лікування Марго, але одужання тривало не так швидко, як хотілося б. Процес можна прискорити, перетворившись на Архангела. Але робити це перед сестрою суворо заборонено. Тому Аріадна користувалася тільки тією силою, яку може випромінювати в образі людини.

— Ну? Є щось новеньке? — запитала вона у Марго, ставлячи тацю з їжею поряд із сестрою.

— Є цікаві гіпотези, а є зовсім безглузді. У тому числі про янголів, — буркнула Маргарита.

— Чому? — здивувалась Аріадна. — Може, тут справді задіяна потойбічна сила?

— Ти ж була там, Аріє. І стверджуєш, що нікого підозрілого не бачила. Сенс мені вірити комусь іншому, а не тобі?

Аріадна ніяково склала пальці у «замок». Вона завжди казала своїй сестрі правду, за винятком її стосунків із однокласниками, а також всього, що стосувалось Янголів та Демонів. Тому дівчина просто промовчала.

— До речі, коли ти хлопчика рятувала, то як ти його звільняла від труб та уламків? — поцікавилась раптово Марго.

— Як не дивно, але вони чомусь були дуже крихкі. Мабуть, заледеніння так вплинуло... — проторохкотіла Арія перше, що спало на думку.

— Справді? Дивно... Від холоду навпаки міцнішими ставати повинні, — підняла брову Маргарита.

— Ну, не знаю... Цей випадок взагалі дуже таємничий. Сама бачиш.

— Послухай, Аріє... А ти точно нікого дивного не бачила?

— Якщо чесно, — почала Аріадна, розуміючи, що не дуже чесно, — то там неможливо було в паніці щось розгледіти. Я тебе дивом відшукала.

— Ех, Аріє...

Маргарита обійняла сестру і поцілувала її в лоб. Аріадна ледве трималася, аби не розповісти все Марго. Їй так хотілося поділитися усім, що з нею сталося за тиждень, так хотілося розповісти, що вже була за мить від смерті, так хотілося повідомити, що від неї може залежати доля світу... Але не можна.

П'янкий запах зеленого чаю із жасмином навіював меланхолію, а також сонливість.

— До речі, тобі що, подобається твій вчитель? — поцікавилася Маргарита.

Миттєво в Аріадни зникло бажання до сну.

— З чого це ти вирішила?

— Це очевидно. Я бачила, як ти дивилась на нього, — зауважила Марго, широко всміхаючись. — І не заперечуй! — відразу перебила вона, щойно Арія хотіла відкрити рота. — Я-то вмію відрізняти звичайне захоплення від дечого більшого...

— Ой, і звідки ж? — зіронізувала Арія.

— Ну... Це інше питання. А ми про тебе говоримо. Тому колися, сестричко!

— Він мені дійсно... трохи подобається, — зізналася Аріадна і відчула, як починає багровіти. — Він добре викладає, уважний до мене, допомагає завжди...

— А також неймовірно красивий! — перебила Марго і загиготіла. — Чи не так?

— Так. Особливо очі, — погодилась Арія. — Такі глибокі, незвичайні!.. Коли Фелікс Олександрович на мене дивиться, здається, що він бачить мене наскрізь. І я цього дуже боюся.

— Чому це? — Марго сьорбала чай і уважно слухала сестру.

— Я не хочу, аби він дізнавався про мої симпатії.

— Правильно робиш, — кивнула Маргарита, кладучи до рота печиво. — Бо, по-перше, він твій учитель. Коли закінчиться навчальний рік, от тоді і стріляй оченятами, а зараз ні в якому разі. По-друге, з такими красенями потрібно бути обережною. Вони небезпечні.

— Чим це?

— В них велика самооцінка, пихатість і вони люблять маніпулювати дівчатами, — неначе вирок констатувала Маргарита.

— Фелікс Олександрович зовсім не такий! — відразу заперечила Арія.

— Бла-бла-бла, бла-бла-бла, — Марго долонею зімітувала рота. — Скільки разів я це чула, а все одним і тим же закінчується. Зрозумій, сестричко, твій Фелікс — ще хлопчина. Так, він учитель, але дуже молодий. У нього гормони грають і досі хочеться яскравих пригод. Благаю тебе, будь розумною.

— На що це ти натякаєш? — насторожилась Аріадна, відсовуючись від сестри. — Фелікс Олександрович хоч і юний, але він набагато розумніший і мудріший за багатьох дорослих. Він добрий та чуйний. Завжди мені приємне каже.

— А де гарантії, що він не каже це іншим дівчатам? Не будь наївною.

— Ти вже починаєш, як Іно, — буркнула Арія, склавши на грудях руки. — Йому також Фелікс Олександрович не подобається.

— Я не кажу, що він мені не подобається. Доволі приємна людина. Але краще будь обережнішою, — попросила Маргарита і погладила сестру по голові. — До речі, щодо Іно... Як він тобі?

— Іно? — перепитала Арія. — Нормально. Він хороший друг.

— І просто друг?

— А що ти хотіла почути?

— Мені здається, що Іно — хороший хлопець, — сказала Маргарита, відставляючи убік чашку. — Ти б звернула на нього увагу.

— Іно дійсно чудовий, але... трохи неврівноважений. Чула, як він розмовляв із Феліксом Олександровичем?

— Ще б пак! — Маргарита засміялась і відразу схопилась за голову через біль. — Постійно забуваю, що спокійнішою треба бути... Ревнує. А якщо ревнує, то ти йому подобаєшся.

— Там трохи інша ситуація. Тим паче він зачарований моєю однокласницею, Діаною Райською.

— Будь-які чари можна розвіяти.

— Тільки не ті. Діана така... така... така гарна, така вишукана! А я, — Аріадна похнюпила голову, — сіра миша.

— Не кажи так. Я впевнена, що ти набагато красивіша за ту Діану, — запевнила Маргарита.

Але Арія лише похитала головою.

— Ні. У неї розкішне волосся, тоненька фігура, витончені риси обличчя... А в мене і вага зайва, і волосся якесь не таке...

— Це все піддається змінам, — Марго потерла між пальцями неслухняну прядку Аріадни. — Волосся скоро відросте, після іспитів похуднеш трохи, бо нерви дадуть своє. Тому на випускному затьмариш будь-кого.

— Не смійся наді мною! — ображено вигукнула Аріадна, підірвавшись з місця. — Я ніколи не зможу стати такою, як Діана! Тому навіть твоє застереження щодо Фелікса Олександровича не знадобиться, бо красивим людям подобаються також красиві, а не опудала!

— Аріє, я...— почала було Маргарита, але у цей момент у вхідні двері подзвонили.

— Пробач, я піду. Це, напевне, Іно повернувся, — сказала, не стримуючи гніву, Аріадна і вибігла з кімнати Марго.

Це був дійсно Інокентій. Його вже зустрічала Домініка, а Аріадна стала неподалік і з нетерпінням очікувала слів Іно. Вони пішли у кімнату двійнят і зачинились на замок.

— Ну? — пошепки запитала Арія. — Які новини?

Іно жестом попросив дати перевести дух, а потім заліз у свій рюкзак і дістав скляну кулю із зображеним на ній знаком Єдності Стихій. Аріадна здивовано подивилась на Домініку, але дівчину куля не здивувала. Доброславська перелякано здригнулась, коли раптом у ній з'явився туман! Димка всередині почала змінювати кольори.

— Це що таке? — запитала вона, не зводячи очей з дивного предмета.

— Біографії, — спокійно пояснив Іно і приклав долоню до скляної поверхні.

— Як це біографії? — переводила погляд Аріадна то на Інокентія, то на Домініку.

Та Голубєва приклала вказівний палець до губ, прохаючи таким чином Арію помовчати. Вони деякий час сиділи в тиші, а потім Іно, заплющивши очі, почав переповідати слово в слово ту інформацію, яку йому повідомила про вчителів та випускників Василіса. Це зайняло близько двох годин. Тепер Доброславська розуміла, чому Інокентій був таким втомленим.

— Консулат добре попрацював, — похвалила Домініка, коли її брат закінчив. — За добу зібрати стільки інформації...

— Я і половини не запам'ятала, — видихнула Арія. — Як тобі це вдалося, Іно?

— Я і сам майже нічого не пам'ятаю, — стиснув плечима хлопець. — Я зчитував спогади з цієї кулі. І саме тому взяв її із собою, аби краще проаналізувати кожну біографію.

Аріадна була вражена. Насправді вона слухала тільки про Фелікса Олександровича, а всі решта були байдужі. Її шокувало дитинство юнака і те, що він також сирота. Це пояснювало його турботливе ставлення до Арії. Вони дуже схожі. Як багато Аріадні було невідомо про Фелікса Олександровича!

— Земля викликає Арію. Аріє, як там справи на Місяці? — Іно легенько штовхнув її.

— Що? — отямилась від думок Аріадна. — Ти щось сказав, Іно?

— Сказав, — осудливо закивав той. — Сказав, що найпідозріліший — Федір Соколенко. Але треба все перевірити, аби не помилитись.

— А... так. Треба, — погодилась дівчина, намагаючись повернутися у реальність.

— Коли вже такі справи, то, братику, — звернулась обережно Домініка, — ми можемо тепер погодитися на поїздку до печери?

— Ні! — миттєво видав Іно, ховаючи кулю в шухляду. — Ні і ще раз ні!

— Чому? — надулась Ніка. — Адже ми знаємо того, хто вірогідніше за все є Демоном.

— Перше, — Іно підняв угору вказівний палець, — до печери якраз їде клас Федора і він з ними. Друге, — хлопець додав середній палець, — ще нічого не перевірено достеменно. Третє, — уверх здійнявся безіменний палець, — сама ситуація екстриму не обіцяє нічого хорошого.

— Але ж там буде багато людей! — заперечила Домініка, краєм ока позираючи на замовклу Аріадну. — І не так легко буде щось провернути ворогам.

— Це ризиковано! — наполягав на своєму Інокентій. — Я не можу дозволити...

— Іно, — раптом подавленим голосом звернулась до нього Аріадна, — я прошу тебе... Давай поїдемо. Я обіцяю, що це буде востаннє, коли я піду проти твоєї волі. Благаю. Поїдемо.

Інокентій ніяково поглядав на сумне обличчя Доброславської і всупереч усім своїм принципам відчув, що здається. Коли Арія щось у нього просить, то Голубєв ще більше забороняє, але чомусь тепер...

— Добре, поїдемо, — неохоче погодився хлопець. — Але там будеш слухатися нас.

— Дякую тобі, Іно.

Аріадна знала, що ця поїздка буде чудовою нагодою поспілкуватися із Феліксом Олександровичем і дізнатися більше про нього і його життя. А також, можливо, чи є між ними щось більше, ніж просто дружба вчителя та учениці. Проте наявність Федора дуже лякала. Арія не могла бути впевненою, що двійнята зможуть її захистити, бо під час бою з Кірою та Матвієм вони програли. Тільки випадкова фраза Кіри підштовхнула Доброславську до перетворення, що врятувало їм життя. І Інокентій, і Домініка також усвідомлювали свій промах. Це лише підливало масла у вогонь, додаючи ще більше сперечань та незгод.

Дівчина довгий час лежала у себе в кімнаті і дивилась на білу стелю. За вікном збирались хмари, які віщували тривалий дощ. Рівно тиждень тому Доброславська вперше побачила Воїна Сил, мальдеранівця. Вона довго ламала голову, чому він на неї не напав, коли була така гарна нагода: Арія ще не знала, що є Архангелом Вогню, не знала про дві Сили, які створили світ, поряд не було Голубєвих. Та в голову залізала зрадлива думка, що це їй могло привидітися, як попередження. Будмайданчик завжди був безлюдним, і Аріадна протягом довгого часу єдина знаходила у ньому прихисток та відчуження.

***

Ненависна математика тривала, здавалось, декілька годин. Ольга Петрівна «встигла перемити кісточки» майже всім учням класу. Арія весь час сиділа у заціпенінні, боячись, що викличуть і її, але обійшлося. Дівчині було приємно спостерігати, як вчителька намагалася завести у глухий кут Домініку, але та легко і невимушено відповідала на всі запитання.

Ольга Петрівна була з тих учителів, хто вважав, що більше ніж на десятку її предмет знає лише вона сама. Тому навіть якщо ти протягом теми маєш гарні результати, то на контрольній обов'язково виявляться завдання, знати розв'язок яких може хіба що студент фізико-математичного факультету. Таким чином, завдяки «милим» принципам цієї вчительки декотрі потенційні медалісти легко можуть залишитися і без медалі.

— Так-с, то хтось надумав їхати до печери? — запитала наприкінці уроку Ольга Петрівна, готуючи блокнот для запису бажаючих.

Аріадна, Інокентій та Домініка одночасно підняли руки. Вчителька здивовано оглянула клас.

— Що, тільки троє? Принаймні ще одного б...

За якусь мить вгору здійнялася четверта рука, Діани. Дівчина у цей час пильно дивилася через плече на Іно. Аріадна зробила висновок, що Райська погодилась на цю подорож через Голубєва. Ця лялька ніколи в житті за власною волею не полізла б туди, де може зламати свої дорогоцінні нігті.

Доброславська не помилилася щодо свого припущення, бо на перерві Діана відтягнула Інокентія за рукав убік, а на своїх подружок так зиркнула, що вони миттю відійшли подалі, звільнивши територію від зайвих вух під час серйозної розмови. Аріадна з Домінікою стали неподалік і намагалися підслухати, про що вони там шепочуться.

— Слухай, Іно, — звернулась Діана, — що тобі розповідала Мікі Маус... про мене?

— Зарубай на носі — її звати Аріадною! — огризнувся хлопець.

— Ну, пробач. Аріадна. Просто в неї ім'я таке незвичне. Перший раз подібне зустрічаю.

— А що? Ім'я як ім'я. Чим воно дивує? — звів брови Інокентій. — То що ти там хотіла?

— Що вона про мене розповіла?

— Про тебе? Вона — нічого. Але я все одно про твій «подвиг» дізнався, — чесно відповів Голубєв. — Невже той вчитель такий же молодий був, як і Фелікс Олександрович?

— Ні, не такий, — тихо відповіла Діана. — Вже дядьком... за сорок...

— І ти що, заради оцінки хотіла лизатися із ним? — фиркнув Іно, спираючись на стіну.

— Він мене серйозно валив! — вигукнула у своє виправдання дівчина, а потім, перелякано озирнувшись, почала шепотіти. — Безпідставно! У той день залишив після уроків у класі і тонко натякнув, що йому мій розум абсолютно по цимбалах. Я і так часто отримувала прочуханки від батьків за оцінки, і мені не хотілося знову чути їхні крики та ствердження, що я цілком безнадійна. Вони в мене ніколи не вірили. Тому... В мене не залишалось вибору...

— Вибір є завжди. Які б не були батьки, але у таких випадках необхідно їм все розповідати, — промовив Іно. — Вони єдині, хто безкорисно будуть допомагати.

— У мене з ними вкрай напружені стосунки. Тато і мама скоріше повірять в те, що я когось спокусила, ніж у те, що мене саму мало не зґвалтували... — сумно сказала Діана, заламуючи руки.

Арія ще ніколи не бачила, щоб Діана так хвилювалась перед хлопцями. Через шум у коридорі Доброславська не чула, про що йшла розмова, але вона була явно нелегкою.

— То що? Чим це все закінчилось? — трохи пом'якшав Інокентій.

— А нічим... Цей йолоп забув зачинити кабінет. До класу ввійшла завуч за журналом і все побачила. Той почав виправдовуватися, що я сама все спровокувала і вже давно хотіла таким чином підвищити свої оцінки. Все, як по плану: викликали батьків, зібрали педраду, виключили зі школи. А мої любі мама і тато повірили словам цього педофіла, а не мені, своїй рідній доньці. В нього, бачте, дипломи, нагороди, він один з найкращих учителів у школі! Батьки не захотіли мого навчання у престижній школі, аби було менше пліток і проблем, тому я довчаюся у цій дірі. Сказали, що це місце найкраще для мене підходить, — Діана з біллю та огидою скривилася. — Після цього я остаточно розчарувалась у них і не можу їм довіряти. Вони привітні при людях, грають роль ідеальних батьків, сюсюкаються зі мною, як з маленькою. Але вдома знімають свої маски і показують своє справжнє ставлення до мене. Брата старшого не чіпають, ні, він для них пуп Землі, Оксфорд закінчує, а я що? А я нічого, порожнє місце, — завершила Райська і винувато подивилась на Інокентія. — Мені дуже соромно за той випадок, бо краще б я вислухала один день закиди батьків щодо оцінок, аніж до сьогоднішнього дня, що в них виросла повія. Звинувачують у всіх гріхах земних, у тому, що я мало не підірвала їм репутацію, бо вони відомі люди у місті.

— Весела ситуація, нічого сказати, — сумно хмикнув Інокентій.

— Я навіть рада, що мене виключили зі школи, бо я не змогла б знаходитись в одному приміщенні із тією поганю.

— Я чув іншу інтерпретацію цієї історії...

— Але це правда! Все, що я розповіла, чиста правда! — Діана схопила за руку Іно і почала його трясти. — Будь ласка, повір мені! Я нікому не розповідала і взагалі не знаю, де це ти все почув, бо ніхто майже нічого не знає. Але те, що я кажу — правда!

— Я тобі вірю, — кивнув Інокентій.

— Дійсно? — з надією глянула на хлопця Райська.

— Дійсно, — запевнив її той.

— Дякую. Дуже тобі дякую, Іно. Будь ласка, хай це залишиться між нами, добре? — попросила Діана, вдячно посміхаючись. — Навіть сестрі своїй не кажи, бо цим фактом біографії я не дуже пишаюсь.

— Домовились. Тільки чому ти мені це розповіла?

— Чомусь мені здається, що я можу тобі довіряти, хоча ми тільки-но познайомились. Іно, я щиро каюся, я зробила тоді величезну помилку і дуже жалкую про це. Якби ж тільки можна було повернути час назад! Прошу, не цурайся мене! Мир? — Діана відігнула від кулака мізинець і підняла руку вверх.

— Ми наче і не сварились, але... — мізинець Інокентія переплівся разом із Діаниним, і хлопець всміхнувся, — мир.

Іно ще деякий час поговорив з Діаною щодо майбутньої поїздки, а тоді приєднався до сестри та Аріадни і пішов до класу. Арія питально вглядалася йому у вічі, а Домініка все знала завдяки своїй телепатії.

— Дивовижно, щоб таке стерво перед кимось виправдовувалось, — відізвалась Ніка. — Хоча з такими мамусею і татусем... Не дивно, що вона стала подібною до них. Ти неабияк зацікавив Діану, братику, якщо вона довірила тобі цю таємницю. Ти ж і так все прочитав у її думках.

— Зовсім ні, я не читав їх, — відповів хлопець, викликавши здивування Арії та Ніки. — Впевнений, що мало хто любить, коли копирсаються у їхніх головах. Я дав Діані можливість висловитися самостійно. Я підозрював, що в неї не все просто. А те, що прочитав у її думках минулого разу, лише одна сторона медалі.

— І що, ось так просто їй повірив, навіть не переконавшись, чи правда це?

— Щоб зрозуміти, бреше людина чи ні, достатньо лише подивитися їй у вічі, — філософськи мовив Голубєв. — А очі Діани не брехали. Навіть такі, як вона, мають право на розуміння та увагу. Якщо вона вирішила все розповісти, а тим паче правдиво, отже, не така вже вона і погана.

— А... про що, власне, ви розмовляли? — поцікавилася Аріадна.

— Про виключення Діани з її колишньої школи.

— О! Точно, хотіла запитати! — Доброславська згадала, що її турбувало від появи Діани у цій школі. — Чому її виключили? Що вона вкоїла?

— Аріє, там заплутана історія. Я не можу тобі розповісти, бо пообіцяв мовчати. Проте Діана у тій ситуації абсолютно невинна.

— Ну, не абсолютно, але винний у більшій мірі вчитель, — мовила Домініка, але Іно заперечно похитав головою.

— І вчитель також ні.

— А хто ж тоді?

— Батьки, — сумно сказав хлопець, штовхнувши двері класу.

***

Масові перездачі, доздачі та контрольні змушували одинадцятикласників затримуватися у школі ще після уроків. Але тяжче за всіх довелося Голубєвим, бо їм, як учням за обміном, необхідно було писати чи не по п'ять робіт на день. Арії не було сенсу залишатися з ними, тому вона пішла додому. Маргарита міцно спала, і дівчина вирішила її не турбувати.

Хоч минулого вечора небо вкривали хмари, сильного дощу не було, і наступного дня вже припікало весняне сонце.

Доброславська раптом збагнула, що двійнята ще з самого ранку нічого не їли. Вона здивувалась, як їм вдавалось підтримувати мозок у тонусі під час виснаження. Напевне, це завдяки їхнім тренуванням з бойових мистецтв. Але Арію гризли сумління, що вона вже пообідала, а Домініка та Інокентій сидять голодні над фізикою. Тому дівчина швидко поробила бутерброди, закинула їх у рюкзак і чимдуж помчала назад до школи.

Сутінки вкривали небо. Зараз темнішало пізніше, але ще не настільки, як у літню пору. До того ж сьогодні вони були незвичної краси. Аріадна милувалась, як червоний диск потроху опускається до землі, а хмари відбивають червоно-рожеві промені. Дівчина давно не бачила такого неба. Хмари у її очах вимальовували цілі пейзажі з озерами, луками та лісами. Їх не можна було просто так помітити. У кого тільки Доброславська не питала про ті небесні краєвиди — ніхто не міг зрозуміти, що там зображено. Можливо, це її уява з неточних ліній хмарин малювала картинки. Але вони були настільки вражаючими, що дівчина із задоволенням спостерігала б за ними до самої темряви. Але високі будинки міста закривали небо, не даючи змоги збагнути все мистецтво, яке Арії так хотілось комусь показати.

Поряд зі школою стояла багатоповерхівка, у скляних вікнах якої відбивалося сонце і його світіння. Аріадна чомусь збагнула — з даху того будинку буде чудово розгорнутий краєвид. Їй так хотілось побачити небо у широкому ракурсі, що вона без жодних сумнівів зайшла у будівлю і сходами піднялась на останній поверх.

Дівчина страшенно зраділа, побачивши відчинені дверцята, які вели на дах. Зазвичай їх запирали у всіх будинках, але цього разу пощастило. Арія не здивувалась, бо хтось був на даху. Але її здивувало, що цей хтось виявився її вчителем із зарубіжної літератури. Юнак стояв обличчям до заходу, поклавши руки на пояс. Його піджак з краваткою лежали поряд на цементній підлозі. Арія спочатку хотіла непомітно піти, але випадково зачепила якусь бляшанку, і та зі дзвоном покотилася вниз по сходах. Фелікс Олександрович обернувся, почувши звук, і Доброславська мало не зомліла від сорому. Її обличчя стало подібним до помідора, щойно вона помітила, що сорочка вчителя була розщібнута, оголивши його торс.

— Мишеня? — юнак, як завжди, геть не розгубився. — А ти що тут робиш?

— Я... я... я... я... — Аріадна відчувала, що втрачає голос. — Захід... по... подив... дивитися... хтіла...

— Вибрала чудове місце, — похвалив Фелікс Олександрович і знову повернувся до сонця.

Його зовсім не спантеличила присутність дівчини, навіть трохи підняла настрій.

— Сьогодні небо незвичайне, ти так не вважаєш, мишеня?

— Так... — погодилась та. — Саме тому я... я хотіла краще все... розгледіти... Ви не будете проти, якщо я... тут трохи постою?

— Ні, звичайно. Чого ти там завмерла?

Аріадна, перелякано притиснувши до себе рюкзак з бутербродами, повільними кроками попрямувала до вчителя. Їй було страшенно ніяково. Очі на долю секунди помітили, що тіло Фелікса Олександровича було гарно підкачане, з плавним рельєфом м'язів. Арії стало ще більш ніяково, бо вважала себе повною, а скинути вагу не вдавалось. Часу на спорт не вистачало, а дієти не вдавалися, бо через напруження в школі завжди хотілося їсти. Дівчина засоромилась, що розглядає вчителя, і швидко заплющила очі. Та щойно звернула свій погляд на небо, як відразу забула і про свою недосконалість, і про незвичний вигляд Фелікса Олександровича. Її прикував до себе пейзаж, який розгорнувся навколо них. Очі Доброславської радісно і щасливо засяяли, всі проблеми з голови щезли, ніби за повелінням чарівної палички. Зараз існувало лише одне — краса.

— Що, подобається захід сонця? — запитав Фелікс Олександрович.

— Звичайно! Він такий неймовірний! Я обожнюю милуватися заходами сонця! — захоплено видихнула Арія.

Вона ледве стримувала у собі бажання перетворитися на Архангела і полетіти ввись. Але сумна думка про те, що вона ще не вміє добре літати, опускала її на землю. Дівчина насолоджувалась тим, що бачить зараз.

— Кожний захід неповторний, — сказав юнак. — Я бува заходжу сюди помилуватися.

— Є чим. Обожнюю заходи сонця. І світанки також. Але заходи більше. Якби я раніше знала, що звідси відкривається такий краєвид, то, напевне, тут і оселилася б. Більше мені нічого не треба.

— Ну, не можна ось так відокремитись від світу, мишеня, — мовив Фелікс Олександрович, хитаючи головою

— Ну, не можна ось так відокремитись від світу, мишеня, — мовив Фелікс Олександрович, хитаючи головою. — Кожний, хто народжується, має внести якусь краплинку у загальний розвиток життя. А звичайне споглядання за тим, як сідає сонце, нікого щасливим не зробить.

— Це не так, — Арія вдихнула на повні груди прохолодне повітря. — Іноді варто подивитися на таку красу, аби відчути себе щасливою людиною і дякувати Богові за життя. Саме такі моменти дають енергію рухатись далі, заради них хочеться жити, вони викликають радість та посмішку.

Юнак ледь-ледь всміхнувся кутиками вуст. Він мовчки сів на підлогу і підняв голову вверх. На небі вже проявлялися поодинокі зорі та молодий місяць. Аріадна також присіла, аби не височіти над вчителем.

— Скажи мені, мишеня, — звернувся до неї Фелікс Олександрович. — Як ти робиш свій вибір — на користь собі чи на користь багатьох інших?

— Тобто? — не зрозуміла дівчина.

— Уяви ситуацію: ти лікар, і в один день до тебе привозять відразу двох важкохворих пацієнтів, яким терміново потрібна пересадка, скажімо, серця. Але воно в тебе одне, і ти маєш зробити вибір, кому його «вручити». Перший пацієнт — відомий вчений, професор, науковий діяч, який визволив з того світу багатьох людей і знаходиться за крок від винайдення однієї чудодійної вакцини. А другий — твоя кохана людина. Звичайний хлопець, не відрізняється від решти, працює будівельником. Але все ж він той, без кого ти не тямиш життя. Кому ти віддаси серце?

Це питання загнало Аріадну у глухий кут. Вона звикла уникати ситуацій, де від її вибору щось залежить. Хоча випадок з її силою Архангела був надзвичайно схожий із запропонованим.

— Це тяжка дилема, — сказала вона задумливо. — І тут залежить від того, чому людина більше довіряє — розуму чи почуттям.

— Що ти маєш на увазі?

— Якщо керуватися почуттями, то, звичайно, віддаси серце коханій людині, аби зробити себе щасливим. Але якщо розумом, то тому професору, адже він видатна людина, яка лікує і рятує інших. Можливо, саме його допомога дуже необхідна багатьом.

— А як вчинила б ти? — наполягав учитель.

— Я? Не знаю... — Аріадна відвернулась, не витримавши пильного погляду Фелікса Олександровича. — Я б... напевно, зробила вибір на користь... коханої людини...

— Так кажуть всі, — видихнув юнак і скорботно опустив голову. — Дозволь розповім про наслідки кожного варіанту. Якщо вибираєш вченого, то помирає твій коханий. Але завдяки цій операції професор завершує вакцину, скажімо, від раку. Таким чином, завдяки жертві однієї людини рятуються тисячі. І хоч тобі надзвичайно гірко, але ти знаєш, що так буде краще для всіх, і пізніше відпускаєш своє горе. А тепер другий варіант, коли обирається кохана людина. Ти щаслива, що у вас все добре, ви радієте, смієтеся, насолоджуєтеся життям. Але триває все це недовго, бо в лікарні починає збільшуватися кількість пацієнтів, і згодом виявляється, що їм може допомогти тільки покійний професор. На пересадку серця все більше і більше потребуючих. І раптом ти дізнаєшся, що маєш таку ж хворобу, як інші. І вже перед іншим лікарем постає вибір — віддавати серце тобі чи, наприклад, депутату Верховної Ради. Як вважаєш, кого він обере — того, хто вершить долю країни, чи звичайного рядового медпрацівника?

— Такі речі не можна порівнювати! — спалахнула враз Арія. — Це... Це негуманно!

— На жаль, дуже часто подібні ситуації трапляються, — спокійно мовив Фелікс Олександрович. — І не тільки в лікарів. Згадати хоча б нашу с тобою розмову тиждень тому, коли ми обговорювали «Перевтілення» Кафки. Ти навела цікавий приклад — або рятувати життя світу і втратити власне, або жити у своє задоволення, але недовго, бо загине все...

— До чого ви хилите, Феліксе Олександровичу?

— До того, — тяжко зітхнув він, склавши руки у «замок», — що інколи потрібно робити так, як краще для всіх. У цьому полягає взаємодія між людьми.

— Але того разу ви казали геть інакше, — ледь тихо відізвалась Аріадна. — Що кожний має жити тільки для себе.

— Ти зробила неправильний висновок, мишеня. Ми маємо жити для інших, але не забуваючи про себе. Як в Біблії написано? «Возлюби ближнього свого, як самого себе».

— Тоді я взагалі ні бельмеса не розумію, — Аріадна похитала головою, ніби відганяючи надокучливих мух. — Як же вкластися у цю ситуацію?

— Якщо чесно, я і сам ще не зовсім всього розумію. Тому і хотів з кимось поговорити про це, — Фелікс Олександрович замовк, і його погляд знову метнувся до сонця.

Арії було дуже дивно це чути. Зазвичай юнак знав відповідь на будь-яке запитання, а особливо на ті, які стосувалися одвічних людських проблем. Він завжди виглядав упевненим, коли розповідав про них на уроках учням. А зараз, як не дивно, був трохи розгубленим. Аріадна і сама не знала, що сказати, бо саме таку дилему вона намагалася розв'язати у своєму житті.

— Феліксе Олександровичу, а знаєте, про що я подумала? — мовила Доброславська до вчителя, а той зацікавлено повернув до неї голову. — Кожний має вибрати ту золоту серединку між собою та іншими, аби вдовольнити обидві сторони. Ми маємо прожити так, щоб внести у загальний розвиток, у загальний кошик щастя щось нове, краще, а також зробити приємним своє життя. І... щодо серця... Не можна обирати, хто з людей важливіший, бо і професор робить добру справу, лікуючи хворих, і звичайний хлопець-будівельник, бо завдяки його праці у когось з'являється притулок і житло. Але лікар в першу чергу повинен керуватися розумом і усвідомлювати, що завдяки своїй жертві професор зможе врятувати тисячі таких же хворих. Таким чином, комусь буде подароване добро. Роблячи щасливими інших ми ощасливимо і себе. Можливо, це здається несправедливим. Але тільки на перший погляд. Моя мама завжди казала, що світ базується на законах, головний з яких саме справедливість. Добро повернеться добром, а зло — злом. Це трапиться відразу або потім, через багато років. Або взагалі в наступному поколінні. Тим паче я... вже точно впевнена... що потойбічне життя існує. Знаючи це вже не так страшно і помирати.

Настало мовчання. Фелікс Олександрович певний час обдумував усе, що сказала Аріадна. Дівчина не знала, чи погоджується він з її думкою, але для себе Арія нарешті все вирішила.

Останні промені сонця заховались за горизонтом, і лише пурпурна смуга вздовж нього нагадувала, що кілька хвилин тому червоний диск був на небі. Місяць набув більш чіткіших обрисів, а зірок значно побільшало. Повітря стало прохолоднішим. Аріадна пожалкувала, що не взяла із собою куртку. В неї побігли мурашки по шкірі, коли вона знову звернула увагу на напівроздягнутого юнака.

— А вам... не холодно? — обережно запитала вона. — Може, піджак накиньте, а то захворієте.

— Я не боюся холоду. Ти вже вибач, що я у такому вигляді, я щось розслабився, — Фелікс Олександрович защебнув сорочку. — Знаєш, мишеня, дякую тобі. Ти мені дещо підказала.

— Це вам дякую. Ви мені також на дещо відкрили очі.

— До речі, мишеня, а що ти тут робиш о цій порі? — раптом поцікавився Фелікс Олександрович.

— Ой! Я й забула! — Аріадна стукнула себе по лобі і підірвалася на ноги. — Іно з Нікою досі в школі, я їм бутерброди принесла. Вибачте, будь ласка, я мушу йти. До побачення.

— Звичайно, бувай, — кивнув той.

Арія швидко побігла до виходу, але на півдорозі, про щось згадавши, зупинилась. Вона обернулась і мовила стиха до Фелікса Олександровича:

— А можна вам запитання?

— Так, давай.

— А який вибір зробили б ви?

— Я? — перепитав юнак, не відриваючи погляду від неба. — Я б обрав кохану людину.

-сан — суфікс ввічливості, який додають до імен японці при звертанні

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.