16.1. Незаплановані канікули

Щойно Аріадна пролетіла крізь міжпросторову діру, як із кількаметрової висоти впала у крижану воду. Швидка та бурхлива течія гірської річки несла її кудись уперед, б'ючи по камінню порогів. Дівчина встигала тільки на долю секунди виринати, аби зробити ковток повітря, і знову опинялася під водою. Вона не мала змоги розплющити очі або кричати від болю, коли сильно вдарялася, особливо зламаною ногою.

Нарешті їй вдалося вхопитися за якийсь валун. Шалений потік води бив прямо в обличчя. Замерзлі пальці з неймовірними зусиллями трималися за виступ, опираючись річці, але вони німіли і ледве слухались Доброславську. Варто було їй послабити хватку, як бурхливі води відірвали Арію від опори та понесли далі ярими порогами.

Дівчину кидало в різні сторони, немов щіпку. На її тіло припадав один удар за іншим, які супроводжувалися небувалим болем. Повітря не вистачало, сили покидали Аріадну. Виринати ставало все тяжче і тяжче, а нечуваний холод річки викликав жахливі та болісні судоми у всьому тілі. Зробивши другу спробу за щось зачепитись, руки Аріадни просто зісковзнули з виступу. Вона захлинулася, коли скрикнула після чергового удару ногою. Арія вдарялася мало не в кожний камінь.

Вода зі всієї сили прибила дівчину до широкого валуна, в ребрах почувся хрускіт. Потужність течії норовила розплющити її, як переспілу сливу. Опиратися було неможливо, бо тіло Доброславської вже її не слухалося. Воно просто відмовлялося рухатись. Холод... Скажений холод і шалений біль пронизував Аріадну...

Якась сила підняла Арію з води у небо і перенесла не берег, де дівчина опустилась на чиїсь теплі руки. Фелікс закутав дівчину у свій мальдеранівський плащ. Вона тремтіла, язик не міг ворухнутися, аби щось сказати. Вуста посиніли, з рота почала текти кров, а повіки ледве піднімалися під своєю тяжкістю. В очах все пливло. Вже навіть не так відчувався біль у нозі, бо тепер усе тіло було схоже на одну суцільну рану.

— Мишеня, тримайся, зараз когось знайдемо, — почувся тривожний голос юнака. — Дідько, хоч би знати, де ми... АГОВ, хто-небудь!!! ДОПОМОЖІТЬ!!! — кричав він невідомо куди.

З Аріадною на руках Розбрат швидко рухався у невідомому напрямку, пильно озираючись навкруги. Він задихався у паніці від того, що не бачив жодної живої душі.

— Не смій засинати, мишеня, чуєш? — говорив Сараула, бо дівчина заплющувала очі. — Тримайся! Є ТУТ ХТОСЬ ЖИВИЙ ЧИ НІ?! ДОПОМОЖІТЬ, БЛАГАЮ!!!

Аріадна залюбки виконала б прохання Фелікса, якби могла. Її повіки опустилися і більше не піднімалися.

***

Сонце давно сіло за горизонт, і темрява глибокої ночі вкрила вершини гір та сосен. Біля їхнього підніжжя стояли розкидані де-не-де будинки, із димарів яких снував чорний густий дим. Господар одного з них, немолодий русявий чоловік, забрав з дивану біля каміну декілька ковдр і сходами піднявся на другий поверх. З однієї з кімнат доносився запах різних трав.

У ліжку лежала Аріадна, закутана до підборіддя ковдрами і пледами. По обидва боки від дівчини стояли великі миски, які парували. Колір обличчя Доброславської мав вкрай нездоровий відтінок. Поряд з нею на стільці сидів Фелікс, не зводячи погляду з дівчини. Його очі були червоними від недосипання.

Чоловік підійшов до ліжка і накинув на Аріадну ще кілька ковдр

Чоловік підійшов до ліжка і накинув на Аріадну ще кілька ковдр.

— Може, підеш відпочинеш? — звернувся він до юнака.

— Ні, я побуду з нею, — відповів незворушно Фелікс.

— Та на тобі вже лиця нема! Ти також мусиш відпочити.

— Я все одно не засну, Мироне, — Фелікс зняв окуляри і поклав їх на столик, — тому хоч поряд із нею почергую.

— Дивні ви гості, — промовив чоловік, забираючи вологий рушник з голови Аріадни. — Як з неба звалилися. Ви точно не тутешні.

— Розповім, хто ми, так не повірите, — сумно всміхнувся Фелікс, потираючи очі. — Тому краще не намагайтеся щось розпитати. Я дуже прошу, просто прийміть нашу присутність, як є. Скажу відразу, ми не якісь вбивці чи злочинці. Просто... так склалося.

— Повір, юначе, я на своєму віці багато чого бачив... І не менш фантастичного, — Мирон змочив рушник в одній з мисок, викрутив його та знову поклав на лоба Доброславській. — Мене вже нічим не здивуєш.

— Ви також не тутешній, — зауважив Фелікс. — Я не думаю, що в горах Канади так багато україномовних жителів.

— Маєш рацію, я сам не звідси, — кивнув чоловік, сівши на краєчок ліжка. — Я також українець, представник діаспори. Єдиний на найближчі сто кілометрів звідси.

— Що ж вас сюди занесло?

— Просто... так склалося, — повторив Мирон слова Фелікса та усміхнувся при цьому. — Переїхав п'ять років тому. З тих пір живу тут, займаюся знахарством. У нашому та найближчих поселеннях я єдиний лікар, якщо можна так назвати. Вам дуже пощастило зустріти мене. Я був далеко від дому, коли на вас натрапив. Якби знайшов вас хоча б на півгодини пізніше — для дівчинки все скінчилося б.

Аріадна поморщилася і сильно закашляла. Рушник впав з голови дівчини на підлогу, і вона заметалась на подушці. На обличчі виступив піт, щоки стали червоними. Мирон поспіхом набрав у склянку з другої миски трав'яний настій. Юнак допоміг припідняти голову Арії, і чоловік влив настій їй до рота. За хвилину Доброславська заспокоїлась і знову спокійно спала, але багряний відтінок шкіри не спадав.

— Вона горить, — зауважив Фелікс, поклавши їй на лоба долоню.

— А що ж ти хочеш? — зітхнув Мирон. — Дівчина скупалася у гірській річці. Так, зараз не зима, ось-ось літо настане. Але наше літо не таке, як на рівнині чи в Україні. Води річок досі занадто холодні. В неї дуже серйозне переохолодження. А зараз почався жар, лихоманить. До того ж ці травми... І нога зламана, і ребра, і вивихи... Господи, прости! — перехрестився чоловік, оглядаючи юнака. — Неначе з іншого світу звалилися...

— Якраз щось подібне...

Мирон помітив вкрай занепокоєні очі Фелікса. Його риси обличчя пом'якшились.

— Не хвилюйся, вона одужає, — промовив чоловік.

— Вона мусить одужати, — сказав Фелікс, стиснувши руки в кулаки. — Вона мусить вижити! Вона потрібна мені живою!

— Звісно, що не мертвою, — знизав плечима Мирон. — Коли що, клич. Я буду внизу.

Він залишив Фелікса наодинці з Аріадною. Юнак підняв рушник з підлоги, змочив його у мисці та знову поклав на лоба дівчині. Сараулу також інколи пробивало на кашель, але він вважав це дрібницею у порівнянні зі станом Арії. Що із ним відбувається? Чому вдруге за дві доби він рятує Доброславську, тоді як дійсно мав дозволити їй померти заради своєї мети? Чому рятує, коли вона становить небезпеку для нього самого? Лука тисячу разів мав рацію, від життя Аріадни буде більше клопотів, аніж вигоди, і Фелікс чудово це розумів... Але він не міг дозволити їй загинути, навіть якщо постраждає сам.

Повіки Арії здригнулися і ледь-ледь піднялися. Дівчина повернула голову набік, аби краще бачити юнака. Її губи щось тихо прошепотіли. Фелікс наблизився до неї, аби краще розчути, але за секунду Доброславська знову спала. Юнак доторкнувся до руки Аріадни і обережно стиснув її між своїми долонями.

— Ти маєш одужати, мишеня, — безперервно повторював він, притулившись лобом до руки Арії. — Ти просто зобов'язана одужати!

***

Виснажена і худа жінка, дуже схожа на Аріадну, рухалася проти течії у кривавій річці. Вона була одягнена у довгу білу сорочку, а заплутане темне волосся пасмами звисало з утомлених, пониклих плечей. Жінка просто йшла, хоча було видно, що вона готова у будь-яку мить впасти під натиском багряної води, але трималась на ногах. Руки, більше схожі на кістяки, обтягнуті шкірою, безпомічно коливалися від кожного руху.

Аріадна висіла у повітрі попереду жінки, яка направлялася в її бік, але ніби не помічала дівчину. Раптово потік крові збільшився і став швидшим. Тепер незнайомка не те що йти, а просто стояти на ногах не могла. Вона щодуху опиралась, але сили були занадто малими. Лише тепер жінка помітила Арію і потягнулась до неї рукою. Доброславська хотіла допомогти незнайомці, проте не могла навіть з місця рушити.

— Хай відпустить! — відізвалася раптово жінка. — Хай він мене відпустить!

Ще один порив, і потік поніс жінку слідом за собою.

Аріадна різко підірвалася на ліжку, перекинувши ривком столики поряд і розметавши усі покривала на собі. Посудини із дзенькотом розбилися об підлогу. Доброславська завила, відчувши сильний біль в нозі, ребрах та інших частинах тіла від різкого руху. Вона втратила рівновагу і звалилася з ліжка. Незабаром почувся тупіт чиїхось ніг, і двері кімнати розчинилися.

— От тобі раз! — вигукнув Мирон, підбігаючи до дівчини.

Він допоміг Аріадні залізти назад у ліжко та накрив її ковдрою. Доброславська здивовано дивилася спочатку на нього, а потім оглянулась навколо. Чоловік попіднімав столи, а черепки від розбитого посуду ногою згорнув до купи. Кімната була завішана шкурами тварин і килимами, а також засушеними травами. Арія була вдягнена у довгу теплу сорочку з українськими вишивками. Її голова і ребра були перебинтовані, нога — міцно зафіксована, а деякі частини тіла — закріплені шинами.

— Де я? Хто ви? — видихнула Аріадна, торкаючись до ран.

— Ти у Канаді, — спокійно відповів Мирон, вкриваючи додатковими ковдрами дівчину.

— ДЕ-ДЕ?! — Арія так підстрибнула, що ковдри знову попадали на підлогу, а нога ще сильніше заболіла.

Мирон із досадою знову підняв їх, але поки не поспішав встилати ковдрами нервову «пацієнтку».

— У Канаді, в невеличкому поселенні. Його навіть на мапі немає.

— Як я тут опинилася?!

— Самому цікаво, — потиснув плечима чоловік. — Я б залюбки послухав.

Аріадна спробувала пригадати, що із нею трапилося. Голова страшенно гуділа. Але згодом спогади поверталися до неї. Битва з Вершником Голоду, поява Розбрата, потрапляння в міжпросторову діру, а також якась холодна річка, пороги і порятунок Феліксом. Тільки потім що відбувалося — їй залишилось невідомим.

— Напевно, Віра створила ту діру, аби я не розбилася в стіну, — пробуркотіла тихо Арія, тримаючись за голову.

— Що ти там кажеш?

— Нічого, нічого... Вибачте, а ви... хто?

— Я місцевий знахар, — відповів чоловік. — Мирон. Як тебе йменувати накажеш?

— Аріадна. Арія, — мовила та.

— Аріадна? — перепитав здивовано чоловік. — Цікаве ім'я. Рідкісне. Батьки — поціновувачі культури античності?

— Я б не сказала... Хоча в мене і маму звали незвично... Юноною.

— Дивовижно, — похитав головою Мирон. — Мов римську богиню!

— А юнак... був зі мною?

— Фелікс? Так, звичайно! На вас двох я і наткнувся у лісі! — оживився чоловік, наскубуючи трав із висячих гербаріїв. — Сидів він поряд із тобою всю ніч. Потім спустився поснідати на кілька хвилин і відключився, бідолашний, прямо за столом. Очевидно, не тільки цю ніч не спав.

— Всю... ніч? — зашарілася Аріадна, ховаючи наполовину своє обличчя.

— Так. Всю ніч. Взагалі, як твоє самопочуття?

— Не дуже, болить все тіло. Дуже морозить. І голова... І якось... Не добре, загалом. Що зі мною?

— В тебе зламана нога, рука, чотири ребра, численні садна, вивихи, струс, переохолодження, — перераховував Мирон. — Тебе лихоманило всю ніч. Я взагалі здивований, що ти вижила і так швидко очунюєш. Думав, що будеш без свідомості днів зо три.

— Невже все настільки серйозно?

— Серйозно, дитинко, серйозно. Будеш валятися щонайменше зо два тижні.

— ДВА ТИЖНІ?! — Аріадна знову ледве не звалилася з ліжка. — Мені не можна тут бути два тижні! В мене іспити... В мене... вдома є дуже важливе завдання!

— Ось що, рибонько, — суворо сказав Мирон, — ти будеш лежати тут, доки не вилікуєшся! Я і так не знаю, хто ви, звідки ви. Звалилися на мою голову... Тому і ти, і твій друг будете прислуховуватися до мене. Зрозумій, Аріє, — м'яко додав чоловік, — якщо я вже прийняв вас, то відповідаю за ваші життя. Я маю намір виходити тебе, а далі що хочете, те й робіть... Снідати будеш?

Аріадна мовчки кивнула. Коли Мирон вийшов з кімнати, вона обережно лягла на подушку і звернула погляд у стелю. Що тепер робити? Необхідно було якимось чином повідомити про своє місцезнаходження когось із іліаннівців, але де ж їх знайти? І що казати? Якщо хтось дізнається, що із нею Фелікс, себто Вершник Розбрату, то поселення зрівняють із землею, аби його знищити. Мобільний телефон залишився по той бік міжпросторової діри.

Роздуми перервав стук у двері. У них з'явився Фелікс із тарілкою та чашкою в руці.

— Як ти, мишеня? — запитав відразу він, входячи усередину.

— Жити буду, — всміхнулася вона і дякувала, що завдяки її почервонінню від температури неможливо було помітити рум'янець від засоромлення.

Аріадна подумала, що зараз має просто жахливий вигляд із синцями, бинтами, пластирами, мутним поглядом та взагалі з пом'ятою подобою. Втім, юнак виглядав не краще. Його волосся заплуталось, хоча досі було зв'язано у хвіст, одне скельце окулярів запітніло, очі досі не прокинулись. Але Фелікс не дуже цим переймався. Арія вирішила, що і їй не варто, бо навряд чи вона зможе наводити марафет, коли навіть пальцями ворушити боляче.

Фелікс сів на стілець та поклав поряд на столик тарілку та чашку.

— Вибач, я сам не зрозумів, як заснув, — він потер очі рукою.

— Ви... Ти не зобов'язаний бути весь час поряд, — сказала у відповідь Доброславська, опустивши очі.

— Але я побуду.

Настала тиша. Аріадна та Фелікс мовчали. Врешті Сараула взяв в одну руку ложку, в іншу — тарілку і підсунувся ближче до дівчини.

— Відкривай рота, — скомандував він.

— Я можу і сама поїсти, це зайве... — зашарілася Арія. — В мене зламана лише одна рука.

— Я все ж попіклуюся про тебе. Коли ще випаде подібна нагода?

Із цим не можна не погодитися. Якщо від Фелікса завжди необхідно очікувати якогось хитрого кроку, який може спровокувати перетворення Доброславської на Архангела, то зараз їй не треба цього боятися. Тут вони є тими, ким Арія весь час і хотіла бути — друзями, а не ворогами.

Для вигляду дівчина ще хвилину опиралась, але потім погодилась на люб'язну пропозицію Фелікса. Зі сторони це виглядало дуже мило: юнак студив суп, набравши його в ложку, обережно годував ним Аріадну, а вона, неначе мала дитина, слухняно все їла. У таку мить завжди стримане і дещо суворе обличчя Фелікса пом'якшилось. Навіть посмішка була не така скупа, як раніше. Саме вона щось нагадала Арії, тільки дівчина ніяк не могла збагнути, що саме.

— Чому в тебе так сяють очі? — запитав раптово юнак.

— В мене? Я просто починаю помічати твою справжню посмішку, — відповіла відразу Аріадна без жодного збентеження. — Я щиро радію, коли хтось усміхається. Посмішка личить всім людям.

За останні десять хвилин сталося ще одне перетворення, непритаманне Феліксу. Він почервонів після слів Аріадни і знітився. Арія аж сама злякалася, чи бува не підхопив і він лихоманку? Вона не витримала і дзвінко розсміялася, хоча сміятися їй було дуже боляче.

— Ось який ти, холоднокровний Вершник Мальдерани, — дівчина ніяк не могла заспокоїтись.

— Мимовільна слабкість, — додав Фелікс, повертаючи своє самовладання і звичну маску.

— Приємно знати, що і в тебе є слабкості.

Фелікс випростався на стільці, пропустивши крізь вуха слова дівчини. Він відклав на стіл порожню тарілку, натомість передав Доброславській чашку із трав'янистим напоєм. Вона зробила ковток і вмить скривилася.

— А цукру не знайдеться? — капризно нила Аріадна.

— Не балуй, якщо хочеш швидше одужати.

Аріадна невпевнено глянула на чашку і через силу почала пити. Було відчуття, неначе вона споживає сік полині. Дівчина відставила чашку і довго морщилася, поглядаючи, чи не залишилось супу, аби запити чи заїсти.

— Тепер тобі варто відпочити, мишеня, — мовив юнак, допомагаючи Аріадні лягти і вкриваючи її ковдрою.

— Феліксе, що нам робити? — раптово запитала у нього дівчина.

Юнак зрозумів, що Арія мала на увазі. Його самого турбувало це питання.

— Я поки не знаю... У Мирона немає телефону, найближчий за декілька кілометрів звідси у поселенні, — почухав підборіддя Фелікс. — Звичайно, можна було б туди добратись, але дорогу я не знаю, та й за тобою наглядати потрібно.

— Можна спробувати зв'язатися із Нікою та Іно, — мовила Аріадна, знімаючи із шиї талісман Єдності Стихій, — але я дуже сумніваюся, що мої думки долинуть до їхніх за Атлантичний океан.

— Я навіть переконаний у цьому. Це неможливо.

— О! — вигукнула Арія і закашлялась від раптового підвищення голосу. — Адже мене будуть шукати іліаннівці. Без сумніву, вони застосують дзеркало Делавенто.

— Це нічого не дасть, — якось невпевнено сказав Фелікс і склав на грудях руки. — Ти ж сама не знаєш, де знаходишся.

— А якщо вони спробують через твої спогади?

— Не вийде, — юнак змовницьки всміхнувся краєм вуст. — Мої спогади непідвладні іліаннівцям. Як і твої.

— Чого це?

— Я можу потрапляти до Лабіринту Спогадів і робити з ними все, що побажаю. В тому числі блокувати від зайвого втручання сторонніх осіб.

— А таке можливо? — здивувалась Аріадна. Вона не знала, радіти цій новині чи ні.

— Ще й як можливо. Послухай, мишеня... — Фелікс нахилився до Аріадни, перешкоджаючи шквалу запитань і обурень, якими вона хотіла засипати юнака. — Навіть якби ми могли просто повідомити комусь про наше місцезнаходження... Ти розумієш, чим це може обернутися?

— Тобто? — насупилася Арія.

— Мишеня, ти Архангел, а я — Вершник. Якщо сюди прийдуть чи іліаннівці, чи мальдеранівці, то без бою не обійдеться! Спробують знищити або мене, або тебе.

— Я не думаю, що на тебе відразу накинеться хтось, хто буде рятувати мене... — захитала головою Аріадна.

— Ти щойно сама сказала «Рятувати мене». Не забувай, що я твоя безпосередня загроза, і просто моє існування вже обмежує твої здібності. Будь-хто мріятиме позбутися мене. Я не хвилююся за себе, — відразу додав Фелікс. — Після того, як я поставив тобі мітку, на мене вже нападали кілька разів Янголи за наказом Ради Консулату. Як бачиш, я живий і здоровий, мені не змогли заподіяти навіть найменшої шкоди. Але якщо тут почнуться заворушення, то постраждає Мирон і ще хтось.

— Турбота Вершника Розбрату щодо інших людей — це щось! — аж здивувалася Арія, відчуваючи, що її тягне на сон.

— Мишеня, я вдячний тим людям, які роблять мені послугу. Мирон прийняв нас до себе, не дивлячись на те, що ми з'явились невідомо звідки, нічого йому не пояснили. Це дуже ризиковано для нього. Мирон лікує тебе без жодних на те підстав і взаємної вигоди. Якби я мав змогу вибирати, кого з людства залишити в живих, то якраз Мирона залишив би... Так ось, якщо ми повідомимо когось із мальдеранівців, то аналогічна ситуація буде з тобою.

Аріадна також задумалась. Фелікс мав рацію.

— Але що ж нам тоді робити? Як вибратися звідси? — запитала Арія.

— Не знаю, — похитав головою Фелікс. — ПОКИ не знаю, — наголосив він. — Але я обов'язково щось вигадаю.

В дану хвилину Доброславській не хотілось думати про повернення додому.

Вона і сама не помітила, як заснула.

***

У залі засідань Ради Консулату знаходилися не лише її дев'ять представників. Інокентій та Домініка заліпили пластирами синці після поєдинку з Вершником Голоду, а Віра виглядала вкрай пригніченою. Хранителі і Діана схилилися над величезною мапою на столі, а поряд з ними стояли Каміла, Телаткі, Чіратідзо та Маюрі. Ельза з Марком давали якісь настанови півсотні Янголів різних національностей. Том і Василіса притулилися руками до дзеркала Делавенто, поринувши своєю свідомістю по той бік, а Айвор робив записи у товстому шкіряному блокноті. Атмосфера панувала вкрай напружена та зосереджена.

— Я точно знаю, що на території Євразії їх немає, — тихо відізвалася Віра, а за її словами Каміла червоним фломастером поставила «хрест» на цьому материку. — Коли я створювала діру, то кінцевий шлях задала за океан.

— Тоді вже і Африка відпадає, вона відділена від Євразії всього лише Суецьким каналом і Середземним морем, — додав Чіратідзо, а Каміла закреслила і її.

— Залишаються тоді Північна та Південна Америки, Австралія і... Антарктида, — Маюрі здригнулась при згадці останнього материку. — Халепа, якщо їх занесло в Антарктиду. Живими не знайдемо тоді ні Аріадну-сама, ні Сараулу.

— Але ж на полюсах дуже багато природних міжпросторових дір. Якщо вони скористаються принаймні однією з них... — припустив Іно.

— ...То ми потрапимо в ще більшу халепу, — продовжив саркастично Телаткі. — Сам подумай, дідько знає, де вони опиняться по той бік. І ми їх навряд чи тоді знайдемо. Це добре, якщо вони на суші. А якщо їх взагалі занесе на середину океану або на якийсь безлюдний острів? Чи в Сахару? По-перше, як ми їх знайдемо? По-друге, вони все-одно можуть опинитися у несприятливому середовищі. Тому молімося Іліанні та навіть Мальдерані, аби не Антарктида.

— Одне тільки радує — Вершник Розбрату не загрожує Аріадні, — із певним полегшенням промовила Домініка.

— Розбрат, може, і ні. Але інші мальдеранівці його шукають. Вони якраз дуже загрожують Аріадні, враховуючи вашу розповідь про Голода, — заперечила Каміла.

— Але не можна так остаточно покладатися на Сараулу, — стиснула губи Маюрі. — Бо і він може передумати і вбити Аріадну-сама.

Голубєві промовчали. При всій своїй ворожості до Фелікса вони знали, що він не заподіє шкоди Арії. Принаймні не вб'є її. Двійнята не дуже теревенили про стосунки дівчини та юнака і про їхнє спілкування, бо це могло серйозно підставити Доброславську. Двійнята сподівалися на її розсудливість, і що Аріадна пам'ятатиме — насамперед Фелікс є ворогом.

— Втім, пошуки необхідно прискорити, аби випередити мальдеранівців, — заявив Телаткі. — Тоді і Аріадну повернемо, і спільними зусиллями знищимо Розбрата.

— Я перепрошую, але це буде підступно, — зауважила Домініка. — Він все ж, як не мудруй, врятував Арію від Голода.

— Можливо, але нам невідомо, що відбулося по той бік діри, і навіть те, чи жива Аріадна, — відповів Чіратідзо. — Тому не варто зарання розповідати про благородство Вершника.

— Вершник Розбрату — це загроза! — гаркнув Телаткі. — Не може бути й мови про його помилування!

— Краще Сараулу поки не чіпати, — зауважила Каміла. — Ми і так втратили багато іліаннівців.

— Тобто? — не зрозуміла Віра.

— Ми намагалися знищити його до Битви Сил, посилали на нього кілька груп найкращих Янголів, — відповіла Маюрі. — Ніхто не вижив.

— Ви з глузду з'їхали? — вражено промовив Інокентій. — Вершника не так легко вбити!

— Але його треба вбити, і бажано до Битви Сил, — втрутилась Ельза. — Якщо ми не зробимо цього зараз, то ніколи не зробимо. Ми на цьому не зупинимось.

— Ви просто посилаєте Янголів на вірну загибель, — пробуркотіла Домініка.

— Не смій вчити нас, як діяти, Голубєва!

— Ельзо, зараз мова не про це, — урвав Марк, аби уникнути чергового скандалу. — Ми надали наказ щодо пошуків Аріадни і Фелікса. Янголи займуться цим. Щоправда, шанси, що їм це вдасться, мізерні. Земля велика, хай навіть ви закреслили два материки і океани. А цих Янголів трохи більше півсотні.

— Який би там не був шанс, але спробувати треба, — сказала Каміла. — Ці Янголи — шукачі, вони знають свою справу.

— Шукачі? — перепитала Діана.

— Так. Їхні таланти розраховані саме для пошуку. Один, наприклад, нюх має дивовижний, інший відчуває ауру потрібної людини на великих відстанях... Дуже кмітливий загінчик склався.

Із різким видихом Василіса і Том «повернулися» до себе. Інші нетерпляче очікували, що вони їм повідомлять. Але подавлені вирази обох облич їх насторожили.

— Аріадна що... того? — із поганим передчуттям запитав Іно.

— Є три новини. І добрі, і не дуже, — відізвалась Василіса. — Перше: Аріадна жива...

По всій залі прокотилося полегшене зітхання.

— Друге: Сараула також живий...

Тепер зітхання у більшості стало тяжким.

— Третє: ми не можемо проникнути в їхні спогади.

— Як це?! — раптово вигукнув Айвор, відволікшись від записів.

— Ми не знаємо, — відповів Том, сідаючи за стіл. — Навіть не знаю, як пояснити... Якби Всесвітня підсвідомість була комп'ютером, то я сказав би, що її зламав хакер і змінив усі паролі до найважливіших файлів — спогадів Доброславської та Сараули.

Домініка, Інокентій та Василіса перезирнулися — вони здогадалися, що то за «хакер». Але в Архангела відразу сплила у голові страшна думка — ЯКУ ціну він заплатив, аби настільки видозмінити свою та Арійчину бібліотеку спогадів? Голубєвих хвилювало запитання, чи не час розповісти про таємні здібності Фелікса проникати через звичайне дзеркало до Лабіринту Спогадів? Але знали, що за необхідності Василіса розповість усе сама.

— Залишається лише сподіватися на Янголів-шукачів, — приречено констатувала Маюрі.

— Не тільки, — заперечив Айвор, закриваючи блокнот. — Я щойно повідомив усіх без винятку Янголів — і діючих, і у «відставці», і Тіней, і навіть наших Перевертнів, аби вони по можливості також приступили до пошуків. Будемо сподіватися, що це подіє. А з вами двома, — різко звернувся він до Голубєвих, — ми ще поговоримо! «Хранителі» називається! Давно пора було вас замінити, скільки вже кажу!

— Айворе, не починай... — закотив очі Марк.

— Я вже шістдесят шостий рік Айвор! Аріадна залишилася живою, бо у ключовий момент хто її врятував? Віра Міяшко, яка одночасно захищала Діану! Так, вона трохи промахнулася, відправивши Доброславську невідомо куди...

«Авжеж, трохи», — подумав Іно.

— ... але головне, що Архангел Вогню жива! А ви двоє!..

— Айворе, дійсно, зараз не час, — вступилася Василіса. — Встигнемо ще.

Віра ніяково втиснула голову в плечі, а Голубєві усвідомили, що тепер їм точно не викрутитись.

***

Крізь сон Фелікс почув якесь рипіння за дверима своєї кімнати. Він прокинувся і прислухався до звуків. Це не було схоже на кроки, але хтось явно пересувався в будинку, роблячи це вкрай необачно. Явно не Мирон, він вже давно спав. Коли юнак вловив тихий ойкіт, то відразу здогадався, кому це не спиться. Він швидко піднявся з ліжка і вийшов у коридор. Як Фелікс і думав, це була Аріадна. Вона, тихенько пристрибуючи на одній нозі мало не по сантиметру, трималась за стіни та різні речі, намагаючись дібратися до сходів. Від кожного руху дівчина болісно кривилась, але не зупинялась.

— Далеко зібралась? — тихо відізвався Фелікс, а Доброславська перелякано озирнулась до нього. — Хвалю за те, що бажаєш бути самостійною і не турбуєш інших задля допомоги. Тільки якщо по коридору ти ще можеш рухатися сама, то як плануєш тихенько, не скотившись сходами, спуститися вниз?

Аріадна нічого не відповіла і винувато стиснула губи.

— Чого тебе понесло серед ночі? — запитав юнак, склавши руки на грудях.

— Я хочу... до каміну... — ледь промовила дівчина.

— До каміну? — перепитав Фелікс.

— Так. Я відчуваю, що в ньому зараз горить вогонь. А мені треба до вогню... Я не знаю, як пояснити... Від нього я отримую сили. Поряд із вогнем моя налюві неначе зростає.

— Вогонь — твоя стихія, — сказав Фелікс і підійшов до Доброславської. — Ти дійсно від нього отримуєш енергію та силу. Могла все ж попросити мене про допомогу.

— Я не люблю когось навантажувати своїми проблемами.

— Не будь дитиною, мишеня.

Юнак обережно взяв на руки Аріадну і повільно спустився сходами. Вона вкотре відчула себе незручно, що завдає іншим клопоту. Фелікс хотів опустити Арію на диван навпроти каміну, але та похитала заперечно головою. Доброславська, пристрибуючи на одній нозі, наблизилась до вогню, який палав жовто-червоним полум'ям. Вона стала на коліна, а її погляд повністю прикував до себе вогонь. Фелікс мовчки просто спостерігав за дівчиною позаду.

Вона, не кліпаючи очима, дивилась на багаття, на його язики, які переплітались поміж собою. Аріадна повільно підвела руку до нього і завмерла, відчувши на долоні приємне тепло. А потім вона повністю внесла у вогонь свою кисть. Від пальців по тілу неначе прокотилась хвиля спокою. Відразу відчувалось, як сила починає наповнювати тіло, особливо пошкоджені та поранені місця на ньому. Арія заплющила очі, насолоджуючись цією миттю. Подібне відчуття піднесення в неї було і раніше: під час маївки, коли дівчина залишилась наодинці з вогнищем; дев'ятого травня на Меморіалі пошани, коли Вічний вогонь ніби притягнув її до себе. І зараз їй було добре та спокійно.

***

Минуло п'ять довгих днів. Увесь цей час Аріадна лежала у ліжку, практично із нього не встаючи. Мирон поїв її гіркими трав'яними настоями, які хоч і допомагали, але ніби дряпали горло своїм смаком. Фелікс не дуже часто навідувався до дівчини. Він допомагав Мирону в господарстві, а якщо і заходив, то на кілька хвилин, принести їжу. Усі спроби Арії самостійно пересуватися по будинку суворо пересікалися. Єдине, чим вона могла себе займати, так це читанням книг. А вночі на півгодини, коли Мирон вже спав, Фелікс допомагав Аріадні дібратися до каміну і посидіти біля вогню, аби почерпати від нього сил.

Вже на шостий день Доброславська була майже здорова. Застуда минула, рани загоїлись, кістки майже зрослися. Мирон дивувався тому, що Аріадна так швидко одужує, але статус «особливої» їй не надавав. Він байдуже заявив, що це його трави діють. Воно ж на краще, не треба було викручуватись і намагатися щось пояснити або спростити.

— Коли ти вже майже одужала, час думати, як нам повертатися додому, — звернувся за обідом Фелікс, коли Мирон вийшов годувати худобу.

Арія не очікувала, що юнак так швидко повернеться до цього питання. Вона повільно опустила ложку в тарілку, втупившись у неї. Зараз була якраз та мить, коли менш за все дівчина хотіла думати про дім. Вперше за останній час вона відчувала себе спокійно та безтурботно, не переживала за своє життя чи за життя когось іншого. Вона повністю забула про існування Мальдерани та Іліанни. І Фелікс до неї ставився, як близький друг, не нагадуючи про те, що він Вершник. Вони взагалі ні разу не заговорили про Сили і про свої місії. Тут юнак був собою, між ним та Доброславською ніби зникла стіна. Аріадна, не дивлячись на тимчасову прикутість до ліжка, була найщасливішою. Про неї піклувалася людина, яку вона кохала. І ніхто їм не заважав — ні друзі, ні вороги.

— Я не маю жодних ідей, — сказала Арія, вдавано серйозно задумавшись. — А ти?

— Поки ні, — поспіхом відповів юнак.

Більше вони не говорили, а мовчки обідали. Чомусь Аріадні починало здаватися, що Феліксові також не дуже хочеться повертатися, бо хто-хто, а він майже за тиждень міг щось вигадати. Можливо, йому дійсно не вдалося цього зробити. Юнак розумний, але ж не може знати геть усе. Але, рано чи пізно, повернутися додому треба. Арія піймала себе на думці, що краще пізно.

Зненацька надворі зчинився гамір, дівчина аж поперхнулася. Хтось кричав, Мирон намагався заспокоїти. Двері різко розчинилися, і слідом за ним у будинок вбіг ще один чоловік із жінкою на руках. Її тіло наскрізь було проткнуте якоюсь товстою гілкою, і кров потоком лилася на підлогу. Аріадна від жаху зблідла, а Фелікс повільно піднявся зі стільця. Чоловік щось кричав англійською, але Арія змогла зрозуміти, що вони на машині потрапили в аварію, а ця жінка — його дружина. Її вже покидала свідомість, а чоловік то благав її не спати і триматися, то звертався істерично до Мирона.

Проте знахар не поспішав нічого робити. Він мовчки присів біля постраждалої, оглянув її рану і так само мовчки піднявся, співчутливо подивившись на чоловіка. Він зрозумів усе без слів і впав навколішки біля своєї дружини, ридаючи і цілуючи її руки. Доброславська шоковано дивилася на цю картину.

— Чому ви їй не допомагаєте? — запитала Аріадна, відходячи від столу. — Вона ж іще жива...

— З такими ранами не виживають, — відповів Мирон, не відводячи погляду від підлоги.

— Треба щось зробити, спробувати хоча б! — ніби не чуючи, вигукнула дівчина. — Не можна дати їй так померти!

— Аріадно, вона вже втратила багато крові! І її пошкодження просто несумісні з життям! — відповів нервово чоловік. — Вона помре!

Арія не хотіла нічого слухати. Доки жінка дихала, Доброславська вважала просто необхідністю їй допомогти. Фелікс побачив запал у її очах, і коли вони перезирнулися, юнак кивнув. Без жодного слова Аріадна і Фелікс підбігли до жінки, відштовхнувши убік її чоловіка та Мирона. Ті двоє не зрозуміли, що робиться, у ступорі спостерігаючи за ними. Аріадна поклала долоні на рану навколо гілки, а Фелікс схопив її кінець.

— What are you doing with my wife?! — отямився чоловік, бажаючи накинутися на них, але раптово Мирон затримав його за плече.

— They want to give her a chance for life.

— But this girl is а child! — обурено вигукнув чоловік. — And this guy!..

— Believe in them, — тихо промовив Мирон.

Аріадна вдячно кинула на нього погляд, щоправда не розуміючи, чому знахар такий впевнений і спокійний.

— На рахунок три, — сказала дівчина Феліксу, і він сильніше обхопив руками гілку. — Один, два, ТРИ!

Юнак різко вистромив гілляку з тіла жінки, а з її губ линув приглушений стогін. Кров струменіла з більшою силою, але Аріадна перекрила її руками. Від такого видовища чоловік не те що поблід — позеленів!

— Мироне, принесіть мені ті трави, які висять над моїм ліжком. А також ті, — Доброславська кивком вказала на куток кухні. — Феліксе, підігрій води і дай бинтів. Тільки не до кипіння, до кімнатної температури.

Біля ліжка залишилися Аріадна та чоловік. Він більше нічого не казав, стовпом нависаючи над дівчиною. Кров хоч і повільно, але зупинялась. Проте Арію не влаштовували такі темпи. Жінка ще дихала, але Доброславська боялася, що вона не встигне зарадити.

Мирон приніс трави. Трохи згодом повернувся і Фелікс із каструлею води. Дівчина чітко вказала, у яких пропорціях і які трави змішувати, а потім однією рукою схопила пучечок якихось квіток, поклала до рота і почала жувати. Від цього Мирон здригнувся.

— Ти що задумала? Ця рослина отруйна! Виплюнь негайно!

— 'она не така от'уйна, бо ви її зіб'али у ново'уння. Їй це допомо'е, — пробуркотіла Аріадна, відчуваючи, що її язик починає німіти.

На обличчі Фелікса промайнуло занепокоєння. Він бачив, як ледь помітно кривиться Доброславська, але не робив навіть спроб відмовляти її. За кілька хвилин Арія виплюнула кашку на рану жінки і наклала зверху складений у кілька шарів бинт, перед цим змочивши його у каструлі з рештою трав.

— Я'що її п'одов'увати 'ікувати, — звернулась Аріадна до Мирона, — то вона ви'иве. Я з'обила пе'ші заходи, але да'і все зале'атиме від ваших дій. Шан'и 'ити тепе' є.

Мирон кивнув, а потім переклав слова Аріадни чоловіку. Можна тільки уявити, як видовжилося у нього обличчя і як він витріщався на дівчину, поки вона полоскала собі рота тією ж водою з травами. Оніміння зникло з язика.

Чоловік за вказівкою Мирона взяв на руки дружину і поніс її наверх в одну з кімнат, де вони зачинилися. Очевидно, далі знахар продовжував лікування самостійно.

— Ти як? — відізвався нарешті Фелікс.

— Сподіваюся, я зможу їх відмити, — Арія покрутила руками, які були у крові. — Ненавиджу кров! Хоч язик рознімів. Ця настоянка таки діє!

— Як ти змогла це зробити? — запитав юнак, коли Аріадна пішла до умивальника. — Це ж була смертельна рана! Без перетворення ти не могла сприяти її цілковитому загоєнню!

— А я і не загоїла повністю! — гукнула дівчина. — Не знаю, як пояснити... Я лише вилікувала ті невеличкі фактори поранення, які точно призвели б до смерті жінки. Не факт, що вона виживе, бо кров текти остаточно не перестала, та й пошкодження залишились достатньо серйозні. Без продовження лікування жінка помре. Я лише 100-відсоткову гарантію її смерті скоротила до 80%.

— Все одно ти змогла загоїти смертельні рани. У мене таке відчуття, — після деякої паузи тихо сказав Фелікс, — що замість обмеження твоїх сил мітка лише розбурхала їх.

Аріадна, витираючи руки рушником, завмерла. Вона опустила голову, дивлячись у підлогу, а потім із ледь помітною посмішкою відповіла:

— Так... є трохи.

Снідати більше не хотілося. Арія вже і забула, як їй стає моторошно від одного вигляду крові. Фелікс прибрав гілку з будинку, аби не мозолила очі і не нагадувала про жахливий випадок.

За годину з'явилися у вітальні Мирон і чоловік. Аріадна саме прибирала закривавлену постіль з ліжка, коли відчула, як хтось обхопив її за ноги. Від несподіванки Арія ледве втрималась, аби не впасти. Це був той чоловік. Він притиснувся до її ніг обличчям і ридав.

Доброславська намагалася вивільнитися, але той міцно тримав її. Мирон спокійно спостерігав за цим.

— Жінка зараз у комі, — звернувся до Аріадни знахар, — втім... Я не знаю, що ти зробила, дівчинко, але вона тепер має шанс вижити. Один з десяти, але має.

Аріадна спантеличено притиснула до себе постіль, більше не намагаючись вирватись від чоловіка.

***

Що ви робите з моєю дружиною?!

Вони бажають надати їй шанс на життя.

Але ця дівчина дитина! І цей хлопець!..

Вірте в них.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.