2. Крок вперед і крок назад

Не дивлячись на протести Марго, Аріадна пішла наступного дня в школу. Вона це пояснила необхідністю готуватися до іспитів, але насправді відразу ж після занять Домініка та Інокентій обіцяли провести з нею перше тренування. Арія бажала в них розпитати подробиці щодо Іліанни та Мальдерани. Вона не вірила, що так швидко погодилась стати Воїном, хоча їхні розповіді досі здавалися нісенітницею.

Перший урок української мови минув у вирішенні тренувальних тестів. Двійнята були зосередженні на виконанні завдань, тому дівчина не хотіла їх відволікати. Сама ж вона не могла ні про що думати і спостерігала, як перебинтованою рукою Іно ставив «галочки» біля відповідей. На запитання Марго та інших, де це вони з сестрою так обпеклися, відповідали, що випадково вилили каструлю окропу. Маргарита вчора пізно повернулась додому, тому не помітила відсутність двійнят та молодшої сестри ввечері.

Аріадна придивилась до відповідей хлопця. На її подив, Іно дуже легко впорався із завданням, враховуючи, що він все ж росіянин. І, як не дивно, майже все правильно. Інокентій поклав ручку на парту і потягнув руки вперед, зціпленні в замок. Арія перевела погляд на свою роботу. Жодної відповіді. Стало трохи соромно. Але пролунав дзвінок на перерву, і вона не встигла нічого дописати.

У коридорі Аріадна сіла на підвіконня і голосом, ніби щойно відкрила Америку, запитала у двійнят:

— Звідки ви так добре українську знаєте? Ви ж начебто росіяни, а розмовляєте без акценту. Ну, хіба що русизми помітні.

— А-а, — махнула рукою Домініка, притулившись спиною до стіни. — Взагалі-то ми не корінні росіяни, а теж українці. Жили до дванадцяти років у Києві, а потім батьки переїхали до Москви, коли батько-військовий на пенсію вийшов. Не дуже того хотіли, але він вирішив бізнесом займатися зі своїми знайомими з Росії, а нас ніхто не питав.

— Тоді зрозуміло, чому вас на бійки тягне, з військовим-то батьком, — протягнула Аріадна.

— Логіка цікава, — зауважив Інокентій, гортаючи підручник історії, — але ти маєш рацію лише частково. У років сім в нас проявились здібності до телепатії. Тоді ми з Нікою були у дуже кепській ситуації, коли з нами хотіли поквитатися однокласники за те, що за слабших заступаємось. Згодом до нас завітали Янголи Іліанни і передали талісмани Єдності Стихій. Вони пояснили суть нашої місії: допомогти знайти Архангелів Іліанни та взяти участь у битві проти Мальдерани.

— Але телепатією та силою думки мало що можна зробити в бою, — продовжила Ніка. — Це допомагає узгодити спільні дії, але і тільки. Так, сила думки може створити якісь сприятливі умови. Наприклад, зробити скло непробивним або зупинити кровотечу. Але нам потрібен час для концентрації. Ми вчора з півгодини тільки зосереджували думку і десь стільки ж часу витратили на погашення вогню. Тому і почали посилено вивчати бойові мистецтва задля того, аби вижити у поєдинках.

— Зачекайте, зачекайте… Після Пробудження мого Архангела минула ціла година? — вражено відкрила рота Арія. — Я думала, що лише кілька секунд.

— Правильно думала, кілька секунд. Тільки це до того, як ти гепнулась без свідомості, — виправив Іно. — Щастя, що ти втримала талісман, тому вижила в епіцентрі вогню. Інакше могла б запросто згоріти. Талісман мусить завжди контактувати зі шкірою господаря…

— Агов, не лякай її! — Домініка посварила пальцем брата. — Запам’ятай, Аріє, головне, щоб ти хоча б доторкалась до ланцюжка, на якому тримається талісман. Або щоб він контактував з тобою через тканину. Тому його можна тримати у кишені.

— Але все ж, — перебив сестру Інокентій, відірвавши погляд від підручника, — краще, якщо буде безпосередній дотик зі шкірою. Наприклад, талісману можна висіти на шиї. Тоді, ще не перетворюючись на Архангела чи Янгола, твої сили будуть трошки «просочуватися». Ними вигідно користуватися у деяких випадках. До речі, талісман надає непоганий захист. Ось ми, наприклад, не можемо читати думки тих, у кого є талісман.

— Тобто, ви вже не знаєте, про що я думаю? — перепитала трохи з полегшенням Аріадна, бо перспектива жити з людьми, які «сканують» твій мозок щомиті, трохи лякала.

— Вже не знаємо, — Домініка, помітивши радість дівчини, насупилась і склала руки на грудях.

— О! А ви бачили коли-небудь Демона чи Вершника Мальдерани? — Арія помітила маленьку образу Голубєвої, тому вирішила перевести розмову в іншому напрямку.

— Вершника, дякувати Богові, ні. А з Демонами частенько билися. Бувало, що мало не поплатилися головами. Але… на наших очах вбивали Янголів. Це дуже жахливе видовище.

— Хвилинку, — миттєво піднесений настрій Аріадни змінився. — Як це вбивали? Демони що, вбивають?

— Е-е-е… Так, — відповів Іно, ніби це було риторичне запитання, і знову повернувся до підручника.

— В якому сенсі вбивають? Тільки підсвідоме «Я»? Тільки Янгола всередині людини? Не саму ж її? Правда? — дівчина з надією глянула на Іно та Ніку.

Настала хвилина мовчанки. Домініка понуро опустила голову, а потім взагалі відвернулась. Інокентій заплющив очі, а вказівний палець, який слідкував за текстом, застиг на абзаці.

— Скажи, а як ти уявляєш існування людини без її другого «Я»? — запитав він могильним голосом, відразу підтвердивши острахи Арії. — У ньому зберігаються інстинкти, воно відповідає за інтуїцію, за почуття і є орієнтиром у житті. Якщо знищено Янгола чи Демона, то і людина помирає фізично, а її талант після смерті передається іншій людині або деякий час «витає» у Всесвіті, доки не знайде наступного господаря, достойного для його використання та зберігання.

— Але ж… Але ж… Як це так? — Арія вражено зісковзнула з підвіконня і опустилась на підлогу. — Борючись проти Мальдерани, можна… померти? У прямому сенсі слова? Але ж так неправильно. Так не має бути. Так не може бути!

— Це війна, — тихо мовила Домініка. — Справжня війна, і не просто між людьми, а між двома Силами — творцями Всесвіту.

— Так не можна… — монотонно повторювала Аріадна. Її очі були широко розплющеними від жаху, а сама дівчина хиталась вперед-назад, подібно маятнику. — Адже крім служіння Силі у Воїнів є свої мрії, своє життя. Воно лише одне. Люди змушені ризикувати собою лише через те, що вони виявились Воїнами Сил? Це несправедливо. ЦЕ ЖАХЛИВО!

— Аріє, а чи думав хтось про мрії людей під час звичайних війн?! — раптом зірвалась Домініка. — Тоді вбивство тисяч, мільйонів було звичним ділом! Це така ж війна! Тільки у сто разів важливіша за ті, які відбувалися через забаганки людей мати більшу територію і владу! Від неї залежить майбутнє усього і усіх! Її результат вирішує, чи ми житимемо, чи загинемо разом з усім людством.

— Я не хочу ризикувати своїм життям! Я не буду! — Арія тремтячими руками дістала свій талісман і зняла його з шиї. — Чуєте?! Я в цьому участі не братиму! Я не вбивця і сама не хочу бути вбитою! НЕ ХОЧУ!

— ТИ З ГЛУЗДУ З’ЇХАЛА, АРІАДНО?! — крикнув Інокентій так, що деякі школярі озирнулися, і схопив дівчину за зап’ястя, стиснувши їх до болю. — Ти розумієш, про що говориш?! Ти — Архангел, а на Архангелах лежить відповідальність! Ви — головна сила Іліанни! Ти відповідаєш за долю світу і не можеш відмовитися від своєї ролі!

— Я не хотіла бути Архангелом! Тим паче, вогню! Вогонь зламав наше з Марго життя, забрав життя наших батьків! — затарахкотіла Арія. — Я не хочу відповідати за майбутнє людей! Я не готова померти!!!

— Ти не хочеш помститися за смерть батьків? — втрутилась Домініка. — Ти ж учора пообіцяла приєднатися до нас.

— Я не знала ціну своєї обіцянки! — Арії на очі наверталися сльози. — Я не готова померти! Я боюся смерті! Я нічого не вмію. А оскільки я така важлива особистість, то мене просто приб’ють ще до війни! Я всього лише підліток і не можу відповідати за її хід!

— Та що ти все торочиш «не готова померти», «мене приб’ють»! — огризнувся Іно. — Чому, по-твоєму, ми тут? По-перше, я і Ніка — твої Хранителі. Так, є варіанти, що тебе спробують позбутися до війни, але ми цього не допустимо! По-друге, ми будемо тебе навчати контролювати та використовувати свою силу, тому не треба хвилюватися щодо свого невміння. По-третє, Архангелів — чотири. Ти не одна. Ми знайдемо Архангелів Землі та Води, і разом ви переможете!

— А якщо ви їх не знайдете? — спустошено промовила Аріадна, вдивляючись у вічі Іно.

— Ми обов’язково їх знайдемо, — відповів Іно заспокійливим голосом, не відводячи погляду. — Знайдемо! Будь-якою ціною!

— Боляче… — тихо пискнула дівчина.

— Що? — не зрозумів Іно.

Домініка закотила очі та пнула ногою брата.

— Хватку трохи послаб, дурню. Її рука вже посиніла.

— А, вибач, — Інокентій трохи розгубився і відпустив кисть Арії. — Пробач мені, я випадково… Аріадно, прошу, довірся нам. Ми не дамо тебе в образу, зрозуміла?

Дівчина повільно кивнула, дивлячись собі під ноги.

Поряд до класу проходив юнак і помітив трійцю біля вікна, а насамперед Аріадну зі сльозами на очах.

— Мишеня, що з тобою трапилось? — наблизившись, поцікавився він. — Хтось знову тебе образив чи підняв руку?

— Н-ні, Феліксе Олександровичу, — відразу оговталась Арія і швиденько почала витирати сльози. — Я просто трохи розхвилювалась щодо майбутніх іспитів, а Іно та Ніка мене заспокоювали. Все в нормі.

— Правду кажеш? — перепитав він.

— Так, звичайно! — закивала дівчина, видавивши через зусилля посмішку. — Дякую за турботу.

— Хм, — очі юнака потрапили на двійнят. — Ви, як я зрозумів, Інокентій та Домініка Голубєви, учні за обміном?

— Так, так, ви… маєте рацію, — підтвердила Домініка.

Вона вагалась у звертанні на «ви», але вирішила підтримувати такий же тон розмови з незнайомцем, як і Аріадна.

— Чудово, приємно з вами познайомитись. Мене звати Сараула Фелікс Олександрович, я у вас викладатиму зарубіжну літературу.

Він злегка нахилив голову, а Іно та Ніка оторопіли, роззявивши роти. Їх можна було зрозуміти. Фелікс Олександрович виглядав не набагато старшим за них. Принаймні відрізнявся від решти учнів лише суворим виглядом, недитячою серйозністю в погляді і діловим одягом, бо в даній школі форма не була заведена. Чисто біла сорочка, темний костюм, взуття, начищене до блиску, та багряна краватка створювали про Фелікса Олександровича враження відповідальної та неупередженої особи. Відразу кидалось у вічі довге чорне, ніби смола, волосся, охайно зібране у хвіст. Надзвичайну вроду високого юнака підкреслювали такі ж чорні, глибокі очі за чотирикутними окулярами. Здавалось, ніби ти потрапляєш у заворожливу безодню, коли дивишся в них. Фелікс Олександрович під час розмови був серйозним, але водночас у голосі лунала люб’язність. Аріадну, на відміну від Голубєвих, не бентежила відсутність у вчителя посмішки «від вуха до вуха». Фелікс Олександрович дуже рідко проявляв емоції, оскільки був стриманою людиною, але це не заважало його привабливості.

— Зараз пролунає дзвінок, раджу вам повернутися до класу, — промовив учитель і звернувся до Арії. — А тобі краще раніше часу не панікувати щодо іспитів. Повір, це не найжахливіше, що ти зустрінеш на своєму шляху. Ось у кому, а в тобі я впевнений. Ти з усім впораєшся.

— Дякую вам, — розчулено сказала Аріадна, шморгаючи носом.

Тільки-но вона з двійнятами переступила поріг класу, як у коридорі дзвінок повідомив про початок уроку. Дівчина запхнула талісман у кишеню і швиденько зайняла своє місце за партою. Фелікс Олександрович записував тему на дошці, а тим часом Домініка пхнула Катю у бік.

— А скільки років цьому вчителю? — запитала вона у сусідки.

— Феліксу Олександровичу? — відірвалась Катя від зошита. — Здається, двадцять. Восени має двадцять один виповнитися.

— Він хоча б інститут закінчив?

— Звичайно, без вищої освіти навіть у цю діру ніхто б не потрапив працювати. Він лише рік у нас.

— Але як це так, що він такий молодий? — не вгавала Домініка.

Аріадна з Інокентієм прислухалися до їхнього перешіптування.

— Я точно не знаю, але, здається, він після першого класу відразу перестрибнув до п’ятого, — відповіла Катя, понижуючи гучність голосу.

— А як це так перестрибнув? — здивувалась Ніка, поглядаючи на спину вчителя.

— Я чула, що Фелікс Олександрович до того, як пішов до школи, вже знав весь шкільний матеріал за початкові класи. Він здав якісь іспити і зміг вже у сім років потрапити у п’ятий клас.

— Уявляю, як йому було тяжко в класі з дітьми, старшими за нього на кілька років.

— Можливо, але зараз він такий класний, — протягнула замріяно Катя. — В нього закохані усі старшокласниці. О, скільки він отримав валентинок на 14 лютого! Мабуть, наша найпопулярніша на паралелі дівчина, Діана Райська, стільки за всі роки не мала.

— І що він? — нестримано зацікавилась Голубєва.

— А він нічого, — тяжко зітхнула Катя. — Йому всі геть байдужі. Ті валентинки згодом знайшли на смітнику, — мало не з плачем повідомила та.

— Може, в нього вже є кохана людина? — припустила Домініка.

— Не знаю, не знаю. Принаймні ніхто її не бачив!

Аріадна прикусила губу. Те, що казала Катя, було правдою. І про всіх закоханих у Фелікса Олександровича дівчат, і про численні валентинки, і про те, що вони опинилися після цього на смітнику. Дівчина це чудово знала, бо і їй подобався юнак, хоча вона не намагалася фліртувати з ним, на відміну від однокласниць. Арія виявляла свою симпатію лише непідробною любов’ю до його предмету. І свою валентинку не підписувала, тільки обмежилась фразою «Ви чудовий вчитель». Уроки зарубіжної літератури Аріадна завжди чекала з нетерпінням й інколи полюбляла зайвий раз прогулятися повз кабінет Фелікса Олександровича, аби хоч краєм ока його побачити. При згадці юнака у неї в животі неначе метелики пурхали.

— Прошу вас переписати тему в зошити, — сказав він, повернувшись обличчям до учнів. — Ваш клас більш сконцентрований на математиці…

«Він на чомусь сконцентрований? — здивувалась Аріадна, пирснувши. — Не знала».

— …тому шкільну програму із зарубіжної літератури зрізали. У тому числі новелу Франса Кафки «Перевтілення». Проте я вважаю за потрібне розглянути цю новелу, тому задав прочитати її на сьогодні. Можливо, хтось зробить для себе певні висновки.

— Феліксе Олександровичу, а ми встигнемо решту програми пройти? — спитав хтось з перших парт.

— Я лише один урок виділю для даного твору. Хоча б для основних моментів нам вистачить. Сподіваюся, ви прочитали новелу, аби я не витрачав зайвий час на розповідь її змісту.

Учні трохи зам’ялися, а Аріадна понуро опустила голову. Через вчорашні події в неї геть вилетіло з голови прочитати твір. Дівчина помітила пильні погляди однокласників, які де-не-де оберталися до неї. Вони знали, що зарубіжна література її «коник».

— Хтось може в двох словах передати зміст «Перевтілення»? — учитель оглянув кожного по черзі, але жодної руки не піднялося.

Арія перебирала пальцями, відчуваючи великий сором за свою непідготовленість. З нею на зарубіжній літературі таке вперше.

— Давай-но розповідай, Мікі Маусе, — штовхнула її Катя збоку.

— Відчепися, — процідила Аріадна скрізь зуби.

— Катерино, а ти можеш нам щось розповісти? — раптом звернувся до неї вчитель. — Я розумію, що ви сподіваєтесь на Аріадну. Але вона чудово працює протягом всього року, тому сьогодні я її не питатиму. А ось від тебе я активності не помічав.

— Я… Феліксе Олександровичу… річ у тім, що я вчора… — промямлила Катя, повільно встаючи. — Ну… в мене часу не було.

— Не буду питати, чим ти так була зайнята, — склав руки на грудях юнак. — Але сподіваюсь, що ти напишеш твір за цією темою.

— Який ще твір? — перепитала дівчина.

— Твір за новелою — ваше домашнє завдання на післязавтра, — відповів він. — Причина перетворення Грегора Замзи на жука, хто у цьому винен і які висновки варто зробити.

— Перетворення… на жука? — з огидою відізвалась Алла. — Це що, казка? Чи фантастика?

— Сумно, що ви навіть приблизно не знаєте, про що йде мова і до якого жанру відноситься твір. Що ж, у вас є час до післязавтра підтягнути «хвіст» і виконати письмове завдання.

У класі невдоволено загуділи. Але Фелікс Олександрович залишався непохитним.

— Зараз ми розберемо біографію наступного автора… — вчитель продовжив урок.

***

Уроки тягнулись нестерпно довго і лише о п’ятнадцятій годині завершилися. Аріадна чекала, доки Інокентій та Домініка поговорять з директором щодо певних організаційних питань. Низенький пухкий чоловічок із закрученими доверху вусами та невеличким пучком волосся на маківці нагадував низькорослого козака.

Погода на вулиці була напрочуд гарна. Арії хотілось просто погуляти, подихати повітрям, але двійнята постійно нагадували їй про тренування, тому дівчина знову повела їх на будмайданчик. На радість, після вчорашньої пожежі її улюблений будиночок залишився неушкодженим.

— Давайте я вам покажу місце, де я зазвичай відпочиваю і ховаюсь від людей, — запропонувала, сміючись, Аріадна і побігла сходами на другий поверх.

— Ти відпочиваєш ТУТ? — перепитала Домініка, гидливо оглядаючи стіни.

— Так, бо сюди зовсім ніхто не ходить. Навіть волоцюги бояться…

— А чого тут боятися? — здивувався Іно.

— Хтось пустив слух, що це місце дуже небезпечне. Нібито воно має негативний вплив.

— І ти що, не боялася сюди зайти?

— У мене вибору не було, — знизала плечима Аріадна. — Вперше я потрапила на цей будмайданчик півтора роки тому. Якраз втікала від тих хлопців, які мене вчора побили. Вони ось-ось мене вже наздогнали б. Тому я ризикнула і ввійшла на територію. Як я і сподівалася, вони побоялися йти за мною. А наступного дня були дуже здивовані, що я жива, здорова і третьої руки не виросло. Аж смішно стає іноді.

— Але тут дійсно є щось лихе… — мовила Домініка, руками доторкаючись до стін.

— Згодний, ніби тут був присутній…

— А ось моє «місце», — перебила Аріадна Іно і вказала на блакитне простирадло в куточку.

Двійнята переглянулися, піднявши брови. Здавалось, зараз вони зроблять висновок, що у дівчини дах не на місці, але промовчали. Голубєві здригнулися, почувши трепіт крил. Це Клео сіла на плече Арії та легенько клюнула її у шию.

— Познайомтеся із Клео, — представила птаха Аріадна, дістала з кишені трохи хліба і дала його вороні. — Я колись врятувала її. З того часу Клео не боїться мене і живе тут. Я дуже рада, що вона не постраждала від вчорашньої пожежі.

Домініка та Інокентій підозріло оглядали птаха, а птах — їх. Ніка хотіла доторкнутись до пір’я ворони, але та боляче, до крові дзьобнула дівчину. Вона викрикнула і відскочила назад.

— Пробач, Ніко, я не знала, що Клео не любить інших людей, — винувато промовила Аріадна.

— Нічого, нічого, хороша ворона, — Домініка дула на палець, з-під лоба зиркаючи на Клео. — Якщо ми тут все, то пропоную вийти назовні і почати перше тренування.

— Так, часу не надто багато. Нам ще уроки робити, — зауважив Інокентій. — Хоч ми і Воїни Сил, але мусимо піклуватись про свої буденні справи. У нас два життя.

— Як два? Є в Янголів два життя? — з надією запитала Аріадна.

— Я не те мав на увазі, — співчутливо мовив Іно. — Одне життя — це життя звичайної людини, школяра. А друге — життя Янгола Іліанни.

— Шкода, що їх не можна розділити, — тихо сказала Арія, схиливши голову.

Ворона шурхнула в отвір у стіні на вулицю, а Аріадна пішла разом з двійнятами вниз. Вони вибрали на подвір’ї таке місце, щоб будинки прикривали усю видимість їхніх дій. Арія дістала з кишені талісман Єдності Стихій. Інокентій та Домініка зробили те ж саме.

— Отже, почнемо тренування. Спочатку перетворення тебе, Аріє, на Архангела.

— Зачекайте, зачекайте, — дівчина трохи боязко подивилась на свій талісман. — А це перетворення не призведе до таких наслідків, як вчора?

— Ні-ні, подібне трапляється тільки після довгого накопичення енергії. Ми тобі вже казали про приклад з кулькою. Так ось, твій дотик до талісману був неначе голка для неї, — заспокоїв її Іно. — Взагалі-то, це ще не найтяжчі наслідки Пробудження Архангела. Це була просто звичайнісінька пожежа…

«Нічого собі звичайнісінька!», — подумала Аріадна, але вирішила змовчати.

— Зазвичай усе закінчується якимсь глобальним лихом, як та ж Помпея. О, чула про ураган у США сім років тому?

— Ага, — кивнула дівчина.

— Це пробудився Архангел Повітря.

— Щось не сходиться, — недовірливо помахала головою Арія. — Моя мати померла раніше, ніж був той ураган.

— Ти неуважно слухала нас, Аріє, — посварила пальцем Домініка. — Такі фрази, як «…її талант передався іншій людині…», «…у нас тільки Вогонь і Повітря…» у тебе не викликали жодних запитань?

— А що, мали? — не розуміла Аріадна.

— Ще раз пояснювати, — закотила очі Голубєва. — Повторюю: після знищення Воїна Сил людина помирає фізично, а її талант після смерті передається іншій людині або деякий час «витає» у Всесвіті, доки не знайде наступного господаря, достойного для його використання та зберігання. Після смерті твоєї мами її Архангел Повітря вселився в іншу людину. І ось його Пробудження викликало ураган.

— Тобто, Архангел Повітря, заміна моїй мамі, вже знайдений?

— Нарешті дійшло! — з полегшенням зітхнула Домініка. — То що, почнімо вже?

— Так. Аріє, тепер послухай, — звернувся Інокентій. — Щоб перетворитися на Архангела, тобі потрібно стиснути в руці талісман і всього лише сильно захотіти цього.

— І це все? Ніяких чарівних слів? — перепитала Аріадна, піднімаючи брови.

— Яких ще слів?

— Ну, якихось заклинань, — прогиготіла дівчина.

— Повір, тут і без слів мороки багато буде, — сказав Іно, схрестивши руки, і глянув на сестру. — Як думаєш, з якої спроби вона зможе перетворитися?

— Десь з вісімдесят шостої, — пирснула Домініка. — Рекорд Василіси не поб’є.

— Згоден, з її характером та сумнівами… — активно закивав головою Іно.

— А про що ви зараз кажете? — Арія переводила погляд то на хлопця, то на дівчину.

— Щоб здійснити перетворення потрібно всією душею цього захотіти, — промовив Інокентій, сідаючи на колоду. — А враховуючи нашу розмову вранці, стає очевидно, що для тебе це буде нелегко.

— Неправда! — вигукнула Аріадна. — Хай навіть я маю страхи, але вони мені не завадять на моєму шляху помсти за батьків!

— Тоді прапор тобі в руки! — хмикнула Домініка, пристроюючись поряд з братом.

— А ви що, нічого робити не будете?

— Нема чого робити, доки ти не перетворишся в Архангела, — потиснула плечима Ніка.

Аріадна надула губи і глянула на талісман у своїй долоні. Так, в неї мусить все вийти і якнайшвидше. До того ж вона не любила, коли її вважали слабкою або недостатньо сильною. Дівчина міцно стиснула талісман і заплющила очі. Отже, треба цього захотіти. Арія зосередилась на бажанні перетворитися на Архангела. Але нічого не відбувалося. Вона запитально глянула на Голубєвих.

— Тобі потрібно визначити мету, якої досягнеш завдяки перетворенню на Архангела. Подумай, заради чого це тобі потрібно, — порадив Інокентій.

Дівчина на мить задумалась. Для чого їй це потрібно? Скоро наближається війна, а Демони можуть напасти ще до неї. Отже, щоб мати змогу і вміння захиститися. А також, аби помститися за батьків. Арія знову зосередилась. Вона спробувала відчути те, що відчувала вчора. Проте змін так і не сталося.

— Ти маєш дуже сильно цього захотіти! — наполягала Домініка. — Дуже-дуже сильно!

— Я стараюся! — проскімлила Аріадна, дужче напружуючись.

— Погано стараєшся, якщо нічого не виходить! — дорікнув Інокентій, позіхнувши. — Ти мусиш відкинути вбік усі сумніви… А ще порада, як початківцю: можеш вигукнути вголос свою ціль. Допомагає.

Арія фиркнула. Її ображало те, що двійнята просто сидять і вказують, що і як робити. Могли б якось допомогти. Наставники все ж таки. Але, з іншого боку, чим тут допоможеш? Вони ж не можуть створити її власну мету. Але все одно це трохи дратувало. Аріадна від гніву хотіла розчавити неслухняний талісман. З’явилася думка: може, це підробка, тому не діє? Хоча, згадавши події минулого вечора, у дівчини відразу зникли всі сумніви. Тихий вітерець ніби казав їй заспокоїтися і сконцентруватися. Але це не так вже й легко, враховуючи трохи запальний характер Арії. Помітивши нудьгуючі погляди Голубєвих, вона вирішила робити спроби доти, доки в неї не вийде перетворення.

— Моя ціль — помста за батьків! — вигукнула вона, заплющуючи очі.

***

Минуло три години. Картина не змінилася. Аріадна стояла,простягнувши вперед руку з талісманом, а по зосередженому обличчю текли крапельки поту. Інокентій та Домініка, аби принаймні чимось зайнятися, випробовували один на одному різні прийоми.

— Я більше не можу! — вигукнула Арія, тупаючи ногами по землі, як мала дитина. — Нічого не виходить!

— Можливо, ти поставила перед собою неправильну мету, — не відволікаючись від бійки з братом, припустила Домініка. — Таке буває часто.

— Наведи приклад, як можна ще сформулювати свій намір!

— Не можу. Ти мусиш сама все зрозуміти, — Ніка якраз закрутила Іно. — Дам лише підказку. Ми служителі доброї сили, животворчої. А помсту не можна віднести до такої.

— На сьогодні досить! — відізвався Інокентій, вивільняючись з хватки сестри. — Продовжимо завтра.

Аріадна, геть засмучена від власної безпорадності, сіла на колоду і підперла руками голову. Їй так хотілося вже сьогодні відчути себе Архангелом, спробувати покорити стихію вогню. Але не розуміла, що робить не так. Якщо помста — це неправильна мета, тоді ж яка? Поряд з нею на землю опустились Іно та Ніка, тяжко дихаючи від виснаження.

— Аріє, не хвилюйся. Відразу перетворитися ні в кого не вийшло, — звернувся до неї Інокентій. — Я десь на четвертий день зміг.

— Мені здається, що я взагалі не зможу, — розбито сказала Арія. — В мене нічого не виходить…

— Не будь такою песимісткою. Ти ж тільки почала, — Домініка зняла з волосся гумку і розпустила хвоста. — Тобі варто трохи повірити в себе, і тоді…

— А як виглядають Янголи, Архангели, Демони? — перебила її дівчина.

— Як виглядають? — задумався Інокентій, чухаючи потилицю. — Та ніяк не виглядають. Як звичайні люди, тільки з крилами. У іліаннівців — білі крила, а у мальдеранівців — чорні. Ну і одежа змінюється…

— Кажеш, звичайні люди з крилами? — перепитала Аріадна. — Мені здається, що я вже бачила мальдеранівця.

— Що?! Коли?!— підхопилися на ноги двійнята і вражено подивилися на дівчину.

— Позавчора, — на диво спокійно відповіла Аріадна. Її навіть трохи розвеселила реакція Голубєвих. — Тут, на даху мого будиночку. Я не розгледіла, та й бачила мимохідь, але це була постать людини з чорними крилами. Я спочатку думала, що це мені привиділось.

— Ось чому мені здалося, що тут дійсно щось лихе, — промовила Домініка. — Очевидно, не дарма виникли чутки про цей будмайданчик і про погану енергію. Аріє, — звернулась дуже серйозно дівчина, — тобі не можна сюди ходити самій.

— Я вже багато разів тут була, і нічого! — запротестувала Аріадна.

Їй не хотілось покидати своє улюблене місце.

— Раніше — нічого. А зараз Демони можуть знати, що ти — Архангел. А знищити Архангела до війни — це неймовірна мрія кожного з них. А ще більша — привести його живим до Вершника Смерті. Той, хто потрапляє до нього, вже не повертається.

— Та й взагалі з Вершниками не дай Боже один на один зустрітися, — додав Інокентій. — Якщо таке станеться, то ти приречена. Мало хто після зустрічі з ними залишився у живих.

— Чим же вони такі страшні? — не розуміла Арія. — Ну, трохи сильніші. І що?

— Трохи сильніші?! — засміявся Іно. — Ти навіть не уявляєш їхньої сили. Знаєш, чим відрізняються Янголи від Архангелів Іліанни та Демони від Вершників Мальдерани? У Архангелів та Вершників не один, а два таланти!

— Два таланти? — повторила Аріадна. — Але ж у вас також їх два — сила думки та бойові мистецтва.

— Ха, бойові мистецтва не є нашими янгольськими здібностями. Це наш набутий талант за роки тренувань.

— Ага. Тоді в мене не тільки вогонь?

— Угу, — Домініка рилась у сумочці в пошуках гребінця. — Напевно, твій другий талант — швидка регенерація клітин.

— Чого-чого? — підняла брову Доброславська.

— Іншими словами, — Ніка почала розчісувати волосся, — рани швидко загоюються.

— Тобто, я безсмертна? — було вже зраділа Аріадна, але її надії швидко розвіялись.

— Швидке загоєння ран і безсмертя — це різні речі, — закотив очі Інокентій. — Ти ще така дитина!

— Я, між іншим, за вас старша! — вигукнула Аріадна. — Вам по сімнадцять, а мені у червні вісімнадцять виповниться! Я просто один рік у школу не ходила!

— По віку, може, і так, але… Добре, потім, — позіхнув Інокентій. — Ми ще не знаємо, чи це дійсно твій талант. Можливо, це в тебе природна властивість організму. Ти ж весь рік, доки в школу не ходила після смерті батьків, жила з дідусем та бабусею в селі. Природа, свіже повітря, бабусині трави і настоянки дійсно можуть творити дива.

— Вам і це відомо? — здивуванню Аріадни, здавалось, не буде кінця. Двійнята багато про неї знають, навіть такі речі, котрі їй самій були невідомі. — Взагалі, як ви дізнались, що я Архангел? В мене ж не проявлялися здібності.

— Це не ми дізнались, нам лише передала цю інформацію Василіса, — Домініка зібрала своє волосся у хвіст. — Вона — Архангел Повітря і нині керівник Воїнів Іліанни і Ради Консулату, якій ми підпорядковуємось.

— А ви хіба від самого початку не знали, який мій другий талант? Я ж Архангел, а здібності Архангелів усім відомі!

— Твій, так би мовити, основний талант постійний і дійсно відомий всім, — погодилася Ніка. — Але другий талант у кожного Архангела різний. Наприклад, один з Архангелів Вогню в Середньовіччі міг перетворювати будь-який метал у чисте золото. І через його талант у ті часи активно почала розвиватися алхімія.

— Так само і у Вершників, — додав Іно. — Є основний постійний талант, а є додатковий, здатний змінюватися.

Аріадна остаточно заплуталась у всьому, що їй розповідали Інокентій та Домініка. Зникло прагнення ще щось розпитувати. Хотілося повернутися додому, бо втома брала своє. Ще треба встигнути «Перевтілення» прочитати, аби завтра у бібліотеці пошукати якусь інформацію. Бурчання у животі нагадувало Доброславській, що останній раз вона щось їла ще перед школою, а зараз вже сутеніло. Аріадна вирішила, що всьому свій час, і ледве піднялася з колоди. Але тут же і впала без свідомості. Ніку та Іно це не дуже збентежило.

— Схоже, вона сильно виснажилась, — Інокентій став на коліно поряд з Доброславською. — Це тільки ззовні здавалось, що Арія нічого особливого не робила. Але вона й не помітила, скільки енергії налюві витратила.

— Я відчувала ту кількість, — мовила Домініка, нахиляючись до дівчини. — Для першої спроби це досить багато. Зомліла з незвички. Відразу згадується наша з тобою перша спроба перетворитися.

— О так, — засміявся Іно. — Це Арія ще добре протрималась!

— І не дивно, — посміхнулась Ніка, з повагою і добротою дивлячись на Аріадну. — Вона — Архангел Вогню, налюві якого поновлюється з неймовірною швидкістю…

Не дивлячись на сутінки, погода залишалася доволі теплою. Домініка допомогла Інокентію звалити на спину Аріадну, і вони, про щось перемовляючись, попрямували у бік дому. Ворона Клео, пролітаючи над ними, незадоволено каркнула і майнула у протилежний бік. А незнайомець, який продовжував за ними слідкувати, зник, щойно ті покинули територію будмайданчику.

***

У темному, задушливому приміщенні віяло могильним холодом. Вуха могли вловити крапання води. Голі стіни відбивали проміння єдиного джерела світла — згустку вогню на широкій таріллі, яку тримав високий смолоскип у вигляді чотирьох переплетених між собою змій. Проте полум’я було досить незвичним — темно-червоного кольору крові. Освітлення вистачало тільки на те, щоб окреслити форми чотирьох Вершників, які зібралися навколо вогню. Всі вони мали довгі чорні крила і були одягнені в плащі з широкими каптурами, тіні яких приховували обличчя власників.

— Які ваші результати щодо пошуку Архангелів? — запитав один з четвірки.

— Смерте, дозволь мені, — попросив Розбрат, ступаючи вперед.

Вершник провів рукою над вогнем. Полум’я здійнялось догори і почало змінювати свою форму. Наприкінці у повітрі постав вогняний портрет Аріадни.

— Янголи Іліанни впевнилися, що сімнадцятирічна Аріадна Доброславська є Архангелом. Її силу остаточно пробудили Янголи Домініка та Інокентій Голубєви, — Розбрат махнув рукою, і вогонь, що утворив зображення Арії, прийняв обриси Ніки та Іно. — Вони майстри по використанню сили думки, завдяки чому змогли самостійно ліквідувати наслідки Пробудження і стали Хранителями Архангела Вогню. Голубєви проживають разом з Доброславською і весь час проводять з нею, тим самим забезпечуючи їй цілодобову охорону. Доброславська ще не вміє керувати своєю стихією. Вона не може навіть перетворитися на Архангела. Але при спробі це зробити у дівчини вивільнилося достатньо багато налюві, що свідчить про її великий потенціал.

— Це дочка Юнони Доброславської, попереднього Архангела Повітря? Як цікаво, — засміялась Війна. — Багато чого стає на свої місця…

Жінка-Вершниця оголила свою праву руку, покриту бридкими шрамами, і, ніби милуючись, оглянула її. Голод лише фиркнув.

— Дозвольте я займуся Доброславською в пам’ять про той день, — попросила вона. — Я так хочу за все помститися…

— Ні, Архангел Вогню — мій суперник, — заперечив Розбрат. — А твій — Архангел Води.

— Не будь таким нудним, Розбрате. Давай поміняємось, — запропонувала Війна. — Мені буде цікаво погратися із донькою Юнони…

— Війно, тобі чудово відомо, що твої здібності зовсім не підходять для битви з Архангелом Вогню. Тому ні!

— Тим паче, — втрутився насмішкувато Голод, — ти мала свого часу шанс позбутися Архангела Вогню, але втратила його…

— Заткни пельку! — гаркнула Війна.

— Розбрате, скористуйся моментом безпорадності Доброславської і знищ Архангела Вогню! — наказав Смерть, урвавши сперечання. — Я не думаю, що її Хранителі настільки сильні, щоб ти це робив власними руками. Пошли когось із Демонів.

— Як скажеш, — кивнув Розбрат.

Смерть обвів поглядом Вершників Війни та Голоду. Ті відразу зрозуміли, що він мав на увазі. Голод сподівався, що першою почне Війна. Але та мовчала, тому він промовив:

— Є одна дівчина, яка підозрюється у здібностях до стихії землі. Але це неперевірена інформація. Те ж саме, наскільки мені відомо, у Війни з її Архангелом.

— Раджу вам швидше знайти ваших Архангелів, або хоча б не дати Янголам до них дібратися, — сердито сказав Смерть.

Голод і Війна коротко кивнули головами і вийшли з темної зали. Розбрат продовжував дивитися на вогонь і водив над ним долонею. Смерть здивовано хмикнув.

— Що ще? — запитав він.

— А можна я поки що не буду вбивати Аріадну?

— З якого це дива?

— Хочу дещо перевірити.

— Роби, як бажаєш. Тільки найближчим часом Доброславська має зникнути разом зі своїм Архангелом, — Смерть дивився на Розбрата, а потім обернувся спиною. — Не вагайся, Розбрате. Чим довше ти будеш відкладати…

— Я зрозумів, — на обличчі Розбрата з’явилась легка посмішка.

У темряві він знайшов сталеву ручку дверей і покинув приміщення.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.