16.2. Незаплановані канікули

***

Коли Інокентій вкотре завітав до Консулату, аби дізнатися, чи є інформація щодо пошуків Аріадни, то вперше за довгий час застав Василісу наодинці. Дівчина задрімала у кріслі, схиливши голову набік. Хлопець помітив, що вона стискає в смаглявій руці якийсь маленький аркуш паперу. Він сподівався, що то мапа із зазначеним місцем знаходження Доброславської. Голубєв знав, що верхівка нахабності — забрати листочок прямо з рук сплячого Архангела, але він не міг втриматись.

Проте щойно Іно наблизився до дівчини, як вона розплющила очі, а рука сильніше стиснула аркуш.

— О, Іно, це ти? — Василіса потерла очі. — Пробач, я трохи втомилась за останній час. Ці пошуки Аріадни...

— Є якісь новини? — запитав Інокентій, сподіваючись, що його здогадка щодо папірця підтвердиться.

— Ні, жодних, — відразу похитала головою Архангел. — Єдине, що можу сказати — вона поки жива.

— Що означає «поки»? — поблід хлопець.

— Ну, ми ж не знаємо, де вона і що з нею. А через Делавенто я можу виявити, що книги спогадів продовжують з'являтися. Отже, Аріадна жива.

Інокентій із досадою опустився на стілець. Він лаяв себе за те, що нічого не може вдіяти. День і ніч вони з Домінікою телепатично намагалися віднайти Арію, але жодних результатів. Здавалося, що вони пронишпорили мозок кожного жителя Землі.

— А що то таке? — кивнув Іно на листок, аби перервати мовчанку.

— Це? А це... — Санторо оглянула його, бо сама вже забула. — А! Це мені Ремі передав. Інформацію про виступ черговий.

— Знову разом танцюєте?

— Так... Знову разом... — Василіса тепло всміхнулася, стиснувши сильніше папірець. — Прийдеш подивитися?

— Звісно.

Інокентій встав з місця і підійшов до Делавенто. Він пальцем доторкнувся до поверхні, а потім, як обпечений, відсмикнув руку назад.

— Знаєш, завжди мріяв опинитися по той бік дзеркала, — промовив хлопець. — Завжди було цікаво подивитися на життя людей іншими очима. Їхніми очима.

— Ти ж телепат. Тобі це має бути під силу, — здивувалась Василіса.

— Ні, не зовсім. Я не можу тоді, коли захочу, прочитати минуле людини. Я бачу лише те, про що вона думає безпосередньо у цей момент. Точно так було із Діаною. Коли Аріадна запитала у неї про причини зміни школи, Діана тоді згадала, як її заскочили з учителем. І тільки коли вона почала мені все пояснювати і згадувати усі подробиці, я побачив обставини.

— Проте використання Делавенто — це втручання в особистий життєвий простір людини, — зауважила Василіса. — Ми беремо дуже багато відповідальності і тягаря на свою совість, коли читаємо спогади інших людей. Через це я відчуваю себе ще гіршою, аніж мальдеранівці.

— Не порівнюй таке, Василісо! Делавенто служить добрій справі!

— Я вже не знаю, де зло, а де добро, — зітхнула дівчина. — Не знаю, де я дію правильно, а де ні. Я навіть рада, що не маю доступу до спогадів Аріадни та Фелікса. Можливо, так воно і треба.

— А ось це якраз і неправильно! — миттєво обличчя хлопця запалало. — Коли доберуся до цього паршивця, то роздеру на частини! Ненавиджу...

— Цей паршивець врятував життя Аріадні, — відразу заперечила Василіса.

— Хто знає, як він «врятував», — скривився Іно. — Нам невідомо, що з ними і де вони...

— Фелікс не завдасть шкоди Аріадні.

— Чому ти так впевнена?

— Ти сам у цьому впевнений, — всміхнулася Василіса, пильно дивлячись на хлопця.

Він запнувся, бо дівчина потрапила в десятку. Інокентій дійсно це знав, тому бісився ще більше. Його нервував сам факт, що Арія та Фелікс перебувають невідомо де вдвох.

— Треба якнайшвидше їх розділити, — заявив Голубєв. — Арія і так втюрилась у Фелікса по вуха, а якщо вони побудуть разом ще трохи... — він з досадою закрив рукою обличчя.

— Може, воно на краще.

— Ні, не на краще! Так, Арія кохає цього покидька, але він ніколи не закохається у неї, якщо ти це маєш на увазі! Такі, як Фелікс, люблять зовсім інших дівчат! Впевнений, що у Пристанищі в нього стільки подружок, що хоч греблю ними вкладай. Що я кажу? Він — Вершник, який ніколи не допустить почуттів до ворога! І я боюся, що Арія може схилитись через це на бік Мальдерани, щоб не бути «ворогом» Феліксу.

— Ти їй не довіряєш? — посерйознішала Василіса, повністю обертаючись до хлопця.

— Довіряю, тільки... там мало чого від неї залежить. В Арії вже ЧОТИРИ промені, — Іно показав на пальцях. — І сила Мальдерани підкорює її. Василісо, у день зникнення Арії, ще до того, як напав Голод, ми задля тренувань вирішили провести бій між нею та Діаною. Арія ледь не вбила її! Після цього я розмовляв з Арією, і вона підтвердила, що мітка вже діє на неї.

— Можливо, і так, — вимушено погодилась Архангел. — Треба чекати якихось повідомлень від Янголів-шукачів.

— Будь ласка, дозволь і мені відправитися на пошуки, — попросив Інокентій. — Я повішаюсь, якщо буду бездіяти.

— Ти потрібен мені тут, — відмовила Василіса, підійшовши до хлопця. — Я маю до тебе персональне завдання, доки відсутня Аріадна. Бо лише ти зможеш його виконати, — дівчина вказала на хлопця пальцем. — Можливо, цим ти їй допоможеш.

Хоч як намагався Голубєв приховати свою радість, йому це мало вдалося, бо очі засяяли, як у хлопчака. І, не дивлячись на стриманість, ноги так і сіпалися, аби стрибати від щастя. Василіса мовчки протягнула йому невеличку скляну кулю, яка містила у собі чиїсь спогади.

— І яке моє завдання? — нетерпляче запитав Інокентій, гріючи її в руці.

Дівчина всміхнулася і щось прошепотіла йому на вухо. Після кожного її слова обличчя Іно витягувалося, а очі округлювалися. Він вражено глянув на Архангела, а вона із впевненістю кивнула.

— Можливо, від цього залежатиме доля багатьох людей, — додала Санторо. — У тому числі Аріадни.

***

Оскільки Домініка не знала, як довго її брат буде спілкуватися із Василісою, вона вирішила провести трохи часу в саду Консулату. Дівчина обожнювала його, як і кожний, хто потрапляв усередину. Вперше її до саду привела Маюрі, коли Домініка, ще малою, дуже засмутилась, що брат випереджав її по здібностях. Даючи якесь завдання, Рада завжди зверталась тільки до Інокентія. Ніка виглядала не більше, ніж доповненням свого брата і його здібностей. Навіть зараз він залишив її, тоді як сам пішов до Василіси. Не можна було сказати, що Іно поводився зверхньо. Навпаки, хлопець усіма силами допомагав сестрі. Але до його думки краще прислухалися. Коли Домініка після чергового ігнорування її слів Радою закатала істерику, її збирались позбавити талісману і відсторонити на якийсь час від служіння Іліанні. Дівчинка викинула фразу, що їй це сто років не треба. Проте Маюрі відвела її до саду...

Після цього Голубєва ніколи не відмовлялася від свого покликання. Чомусь саме цей сад дав їй чітко зрозуміти мету життя. ЇЇ ВЛАСНУ мету. Він діяв чарівним чином на всіх. Ці квіточки, дерева, рослини не розмовляли, але кожному, хто потрапляв сюди, вселяли якусь надію, віру та сподівання. Вони змінювали кожного, ніби показуючи своїм очікуванням на чергового Архангела Землі впевненість у краще життя та майбутнє. І таки дочекались!

Всередині саду була Діана. Вона в Архангельському образі прогулювалась поміж кущів, і трава під її ногами оживала, квіти, до яких вона торкалася рукою, розпускалися, а зігнуті дерева випрямлялися прямо на очах, пожовкле листя вмить зеленіло. Слідом за дівчиною відроджувалося життя рослин.

Домініка ще ніколи не бачила сад настільки гарним. Вона ніби відчувала енергію, яку він випромінював, і за любуванням не помітила, як зовсім близько підійшла до Діани.

— Ін!.. А, це ти? — розчаровано промовила Райська, різко розвернувшись.

— Розумію, чекала не мене, — у відповідь сказала Ніка, в свою чергу відвернувшись до куща троянд.

Настала пауза. Дівчата робили вигляд, ніби кожна захоплена садом. Втім, обидві скоса поглядали одна на одну. Нарешті Діана не витримала і звернулася першою.

— За що ж ти мене так ненавидиш?

— Я? Ненавиджу? Звідки ти таке взяла? — потиснула плечима Домініка, вдихаючи аромат білих троянд.

— Це очевидно. Взяти хоча б те, як ти зі мною спілкуєшся. Ніби я остання потвора.

— Спілкування як спілкування, — знову байдуже відмовила вона.

Райська розвернулася до Голубєвої, повністю забувши про свою стриманість, і підперла боки руками.

— Слухай, я розумію, що ти любиш свого брата, піклуєшся про нього, але він не дитина! Залиш його в спокої!

— Я й не чіпаю...

— А ось і чіпаєш! Іно має право самому вибирати, з ким йому зустрічатися. І хай навіть я тобі неприємна, але ти зобов'язана прийняти вибір брата! — Діана склала руки на грудях. — Припини опікуватися ним і дай свободу Іно.

— Коли вже на те пішло... — зітхнула Домініка, відриваючись від троянд. — Я тобі дещо поясню. Так, ти мені не подобаєшся. Через своє ставлення до Аріадни. Вона ризикувала життям, рятуючи тебе від Фелікса, а ти так і не проявила повагу до неї.

— Це наша справа з Аріадною. Тебе це не стосується.

— Та невже? — хмикнула Ніка, підійшовши впритул до Діани. — Я — Хранитель Аріадни, Архангела Вогню. І маю захищати її не лише від мальдеранівців, а й від таких самозакоханих дуреп, як ти. Тому твоє ставлення до Аріадни прямо стосується мене. І я завжди захищатиму Інокентія, бо він мій брат. Хай навіть і дорослий.

— Від кого захищати? Від мене? — вражено перепитала Діана.

— І від тебе також. Я знаю таких ляльок, не бажаю, аби Іно обпікся. Не буду приховувати, я була б щаслива, якби він звернув увагу на Аріадну, а не на тебе. Вона принаймні цінує почуття. Ти ж звикла ними маніпулювати, аби задовольнити власні потреби. А Іно наївний, на щось сподівається...

Діана посміхнулася. Вона пройшла повз Голубєвої до того самого куща троянд, який до цього нюхала Ніка. Пальцями доторкнулася до однієї зів'ялої квітки, і та за кілька секунд розпустилася.

— Мені байдуже, що ти думаєш про мене, Ніко, — стиха сказала Райська, милуючись вже здоровою трояндою. — Ти маєш рацію. Я завжди тільки і робила, що маніпулювала хлопцями. Вони для мене просто маріонетки. Мені достатньо подивитися у вічі — і кожний заради мене зробить усе, навіть стрибне з десятого поверху. Мені ніколи не відмовляли.

Ніка насупила брови, а її кулаки стиснулися. Вона була готова в цю ж секунду кинутися на Райську і розмалювати її гарненьке обличчя синцями.

— Але Іно я кохаю, — завершила раптово Діана і обернулась до Голубєвої. — Дійсно кохаю. Я не знаю, як тобі сказати... Я вперше в житті закохалася. Навіть не розумію, чому саме в Іно. Проте, Ніко, хай що ти там про мене думаєш, я обіцяю тобі, що ніколи не скривджу твого брата. Бо він, — дівчина щиро всміхнулася, — найдорожча для мене людина.

На такий поворот Домініка не розраховувала. Слова Діани позбавили її дару мови. Вона навіть не знала, що й відповісти на таку приголомшливу щирість. Від кого, а від Діани Голубєва подібного не очікувала. Вона глитнула і ніяково потерла свій лікоть.

— Щось не дуже віриться, аби ти покохала Іно, — нарешті відізвалась Домініка. — Тебе вважають найгарнішою дівчиною в школі, а мій брат — найзвичайнісінький хлопець. Хех, навіть у порівнянні з Феліксом хлопчак хлопчаком!

— Ні, він особливий, — заперечно похитала головою Діана. — Це з першого погляду здається, що Іно нічим не відрізняється від інших, а насправді він незвичайний. Я чомусь відразу пройнялась до нього довірою. Бо Іно єдиний, кому я розповіла про свій секрет. Ти, звичайно, також знаєш його завдяки телепатії. Іно міг мене засудити. А він... Він мене зрозумів. І прийняв мене. Тому я завжди буду його оберігати і зроблю все, аби Іно був зі мною щасливим.

— Я не можу перевірити правдивість твоїх слів, бо відтепер ти носиш талісман, — задерла носа Домініка, зверхньо поглядаючи на Райську, — але вважатиму, що ти мене поки що переконала. Я не буду лізти у ваші стосунки, тільки май на увазі, — Голубєва загрозливо підняла вказівний палець, — не думай, що моя думка про тебе якось зміниться після твоєї відвертості. Для мене ти залишаєшся самозакоханою лялькою. Моє ставлення до тебе завжди буде прямопропорційне твоєму ставленню до Арії. Але я терпітиму, бо бажаю щастя своєму братові. Тільки спробуй зробити йому боляче — порву! Байдуже, що ти Архангел.

— Ну, і на тому дякую, — Діана знову повернулася до свого звичного образу гордості та пихатості. — Сподіваюся, я не дуже буду муляти тобі очі, Ніко.

Голубєва у відповідь посміхнулася і пішла геть. Хоч розмова дівчат майже ні до чого не привела, але обидві були задоволені. У глибині душі ставлення одної до іншої дещо покращилося. На виході Домініка зіткнулась зі своїм братом. Він здивувався присутності сестри, але вона подарувала йому загадкову посмішку і оминула. Інокентій не встиг зрозуміти поведінку Ніки, як йому на спину відразу накинулась Діана.

— Де ж ти пропадав так довго? — процвірінькала вона хлопцю на вухо. — Я вже зачекалася!.. — Райська потягнулася до вуст Іно.

Але той відвернувся. Діана розчаровано спустилась зі спини Голубєва.

— Ну і що вже сталося? — незадоволено протягнула вона. — Хто вже наклав тобі у капці?

— Та ніхто. Просто був у Василіси. Немає жодних новин щодо Аріадни.

— Аріадна, Аріадна, Аріадна... Ти можеш не думати про неї хоча б у моїй присутності? — незадоволено пробуркотіла Райська. — Останні дні лише про неї і чую!

— Пробач мені, Діано, — заховав обличчя в руці хлопець, сівши на траву. — Просто я не можу собі пробачити, що так облажався під час битви з Голодом. Я вже вкотре підвів Аріадну! Через мене вона зникла.

— Досить себе картати! Таке могло трапитися з кожним!

— Так, але не зі мною. Я — Хранитель Аріадни і мушу її захищати! Це моя найголовніша мета у житті. Нічого важливішого бути не може.

— Навіть... Навіть я? — тихо запитала Діана.

У відповідь — мовчання і глибоке дихання. Сумні очі дівчини зовсім поникли.

— Я мав її захистити, і не зміг! Вже вкотре! — продовжував на своїй хвилі Інокентій, досі не відкриваючи обличчя. — Як я можу бути Хранителем після стількох провалів?! Я... Я відмовлюсь від цього. Я більше не маю права опікуватися Арією, не заслуговую на це.

— Ти зараз виглядаєш, неначе справжнісінький тюхтій, — похитала головою Діана.

Але її обличчя пом'якшилося. Райська обережно сіла навпроти хлопця і забрала руку від його обличчя.

— Іно, Аріадна обов'язково знайдеться, — промовила вона. — Обов'язково. Інакше бути не може. І ти насправді дуже хороший Янгол. І Хранитель хороший. Може, не для Аріадни, але для мене... ти найкращий, — Діана ніжно поцілувала Голубєва.

Він не міг відповісти взаємністю. Іно легенько відхилив Райську від себе, винувато опустивши голову.

— Дякую тобі, але я не можу заспокоїтись, доки не впевнюсь, що з Арією все гаразд

— Дякую тобі, але я не можу заспокоїтись, доки не впевнюсь, що з Арією все гаразд. І ще дещо... Найближчими днями я не зможу з тобою бачитися. Я буду дечим зайнятий, тож... Може, тебе додому провести?

— Мене? — знітилась Діана. — Ні, ні... Я ще не йду. Я ще... трохи побуду тут.

— Добре, — кивнув Іно. — Не затримуйся надовго. На тебе чекають твої Хранительки. Бувай.

— Бувай...

Голубєв пішов, а Райська так і продовжувала сидіти на землі. Її обличчя зараз не видавало жодних емоцій, але по щоці скотилась одинока сльоза, залишивши на шкірі довгу темну доріжку від косметики. Діана не помітила, що трава навколо неї пожовкла і зів'яла.

***

Давно вже Аріадна не відчувала такого умиротворення, яке отримала в горах. Жодних думок про дім, про Сили і про боротьбу. Неначе весь світ зупинився, зупинився час. Арія була у казці. Колись вона мріяла про свій будиночок у горах і аби поряд була близька людина. Ось така маленька ідилія життя. Із часом ця мрія відійшла на другий план, але все ще майоріла в серці дівчини. А зараз вона згадала. І в якомусь сенсі мрія втілилась у життя. Нехай тимчасово, нехай при подібних обставинах, але втілилась.

Доброславська знала, що це ненадовго. Скоро їх знайдуть, повернуть назад. Вони з Феліксом знову будуть ворогами, змушені протистояти один одному як Воїни Сил, тоді як у звичайному житті вдаватимуть звичайних учителя і ученицю. Від цієї думки на душі Аріадни ставало кепсько, але вона твердо вирішила насолоджуватися кожною хвилиною, проведеною тут, у повній відокремленості від світу.

Остаточно ставши на ноги, Арія допомагала Мирону по господарству. Натомість він розповідав їй про трави, про лікування ними. Дівчина ловила себе на думці, що, може, і не знає назв тих рослин чи ніколи не бачила, як вони виглядають, але в голові вона мала чітке уявлення про їхнє застосування. Цим можна пояснити, як Аріадна допомогла жінці, інтуїтивно використовуючи трави для її лікування, навіть ті, що близько не були для цього придатні.

Доброславську і Сараулу дещо бентежило, що чоловік зовсім байдуже ставиться до їхніх можливостей. Тільки дурень міг їх не помітити. Аріадна довела це своїм швидким одужанням, а Фелікс завдяки телекінезу виконував набагато більше роботи, аніж звичайна людина. Мирона і це не турбувало. Очевидно, він правду казав — його вже нічим не здивуєш.

І все було б добре, якби Аріадні знову не наснився сон про жінку в кривавій річці. Вона, як завжди, рухалася проти течії, благаючи, аби хтось її кудись відпустив. Аріадна прокинулась у холодному поту, який стікав по обличчю. Сон був настільки реальним, що дівчина навіть перевірила свій одяг на наявність крові, а потім опустилась назад на подушку. Ні, тепер вона вже не засне. В голову лізли різні думки. Ще й місяць світив прямо в очі.

Доброславська підняла голову і визирнула у вікно. Справжні білі ночі! Світло, неначе вдень. Такого в місті не побачиш. Аріадна, підперезавши свою довгу сорочку із вишиванкою, вийшла на подвір'я. Дівчина не зважала на холодне повітря. Ноги принесли її до струмка неподалік, який відхилився від річки окремим джерельцем. Його поверхня, мов дзеркало, відбивала промені місяця. Аріадна присіла біля води. Відразу з'явилося її відображення. Спочатку вона показалась сама, а потім видозмінилась і набула вигляду Архангела Вогню. Тепер так відбувалося щоразу, коли Арія бачила своє віддзеркалення і бажала поговорити зі своїм другим «Я».

— Ну привіт, — звернулась вона до відображення і посміхнулася йому.

У відповідь Архангел також злегка всміхнулася.

— Ми з тобою чудово попрацювали, — продовжила Доброславська. — Тепер ти розумієш, що і ми маємо шанс на свободу?

Архангел кивнула і на знак доказу більш легко звільнила свою руку від ланцюга. Аріадна була надзвичайно рада, що її друге «Я» почувається набагато ліпше. Хотілося лишень повністю звільнитися, але на все свій час. Згадавши про свою мандрівку в задзеркалля і зустріч там із Вершником Розбрату, Арія припустила, що змогла би повідомити Інокентія чи Домініку через їхніх Янголів про своє місцезнаходження. Але не хотіла навіть і намагатися. Вона торкнулась до води рукою і розвіяла образ Архангела.

— Чи не холодно тобі, мишеня?

Схоже, Фелікс також звик прокидатися серед ночі після того, як допомагав дівчині добратися до каміну.

— Ні, — збрехала вона, підіймаючись на ноги, але насправді відчувала тремтіння рук від холоду. — Сьогодні... тепле повітря.

— І справді, — порівнявся із Доброславською Фелікс.

Вона на секунду зиркнула на нього. Юнак був у такій же сорочці, а розпущене чорне волосся розвівалося від раптових поривів вітру. Хоч і дивно було таке казати, знаючи вік Фелікса, але він мов помолодшав. Його суворе і серйозне обличчя пом'якшилось. Юнак став виглядати як звичайна людина на двадцять років, не побита життям. Так, саме не побита життям. Аріадні не було відомо достеменно щодо всього минулого Фелікса, але вона відчувала, що вбивство батьків було тільки початком важких випробувань. Арія знала багато хлопців такого віку, але вони були ще дітьми у порівнянні із Сараулою.

— Тебе щось непокоїть? — запитав Фелікс, бо Арія була небалакучою.

— Ні, — швидко сказала вона.

— Мені здається, що навпаки.

— Я цілком спокійна, — із вдаваною впевненістю в голосі сказала Доброславська.

— Мишеня, — видихнув юнак.

Він став навпроти неї і поклав обидві руки їй на плечі. Аріадна відразу опустила голову, аби не зустрітися поглядом із Феліксом. Вона відчувала, як її пронизують очі юнака, і не наважувалась зазирнути в них.

— Просто... сон наснився... — врешті відповіла дівчина, аби лише він припинив на неї дивитися. — Просто дурний сон, який нічого не означає.

— Може, розповіси?

— Ні, — відрізала Арія і відвернулася. — Це просто сон.

Фелікс не намагався більше розпитувати дівчину. Аріадна поневолі почала терти свої руки, аби трохи зігріти їх. А потім відчула, як Фелікс взяв одну її руку і притиснув до своїх грудей.

— Ніяк не навчишся обманювати... — тихо промовив Сараула. — Не холодно, кажеш?

Його рука була неймовірно теплою. Фелікс взяв обидві долоні Доброславської та дмухав на них, одночасно розтираючи. Аріадна дуже розчулилась від такої люб'язності і спостерігала, як Фелікс обережно зігрівав спочатку одну її руку, потім другу. Сама того не бажаючи, Арія нахилилася до юнака і оперлася на його груди. Навіть крізь одяг вона відчувала, як Фелікс випромінює тепло.

Навіть крізь одяг вона відчувала, як Фелікс випромінює тепло

— Тобі самому не холодно? — запитала вона.

— Я... звик до холоду, — із паузою відповів юнак.

Арія на якусь мить заплющила очі, насолоджуючись приємним моментом, але раптово різко відсторонилася від Фелікса. Хвилина блаженства закінчилася. Юнак дещо розгубився. Вона винувато глянула на нього.

— Чому ж ти мальдеранівець? — несподівано і для себе, і для Сараули запитала Аріадна. — Чому саме ти?

Дівчина заскочила його зненацька. Фелікс був украй вражений і не відразу знайшов потрібні слова. Точніше, він і знайти їх не міг. Арія в очікуванні дивилась на нього, подумки благаючи хоч на якусь відповідь. Та Фелікс мовчав.

— Будеш казати, що наші Воїни самі обирають свого господаря? — не витримала вона. — Що так потрібно і це наша доля: тобі — бути Вершником Мальдерани, а мені — Архангелом Іліанни?

— Так і є, — із нотою співчуття сказав юнак.

— Маячня! — фиркнула Аріадна. — Я ніколи не зможу це прийняти... Що ВОНИ собі там думають?! — вигукнула дівчина, задерши до неба голову. — Чому саме так?!

— Тихіше, бо Мирон прокинеться, — із холодним спокоєм попросив Фелікс.

— А я не можу, — вже пошепки мовила Арія, стискаючи кулаки. — Скажи, невже ти дійсно так бажаєш служити Мальдерані? Невже не можеш викинути цей дідьковий талісман Сімки Гріхів і послати цю всю війну під три чорти?

— Те ж саме запитання до тебе, мишеня. Чому ти не можеш викинути Єдність Стихій і відступити?

Аріадна запнулася і від обурення почервоніла.

— Ви бажаєте знищити людей! А я не хочу цього допустити.

— Так само я не хочу допустити, аби люди знищили Землю, — сказав Фелікс. — І я не можу послати все, як ти висловилась, під три чорти. В мене є обов'язок, який вище моїх власних побажань. І в тебе також, бо ти йдеш на війну проти своєї волі. Із цим нічого не вдієш. Нещодавно ти мені казала, що Сили мають панувати в гармонії, що дуже нерозумно їх поділяти на добру та злу, адже разом вони створили світ. Але знаєш, у чому вони прорахувалися? У тому, що породили людей, які цю гармонію нищать. Нищать своїми власними руками. А тепер жаліються, чому їм так погано живеться? Ми маємо допомогти Силам і винищити їх, — в голосі юнака пробринів небувалий гнів.

— Це зараз говориш не ти, — вражено хитала головою Аріадна. — Це знову твій Вершник бере над тобою верх. Фелікс таких слів ніколи не сказав би!

— Можливо, твоя правда, — кивнув, заспокоївшись, юнак, — але я вже не розрізняю, де мої слова, а де мого Вершника. Ми з ним занадто злилися. І... якби я навіть дуже хотів покинути все — Мальдерану, свою долю і тому подібне... Я не можу цього зробити, — Фелікс стиснув свою сорочку на грудях, — Так само не зникне мітка на твоєму плечі, доки хтось із нас не помре.

— Не кажи так! — вигукнула Аріадна. — Не кажи!

— Мишеня...

— Мовчи!..

— Мишеня!

— Мовчи!

— Послухай...

— Я НЕ ХОЧУ НІЧОГО СЛУХАТИ!!!

Аріадна відвернулася до струмка та заховала обличчя в руках. З-під долонь просочилися нестримні сльози. Але цього разу Фелікс не квапився заспокоїти дівчину. Він мовчки очікував, доки вона опанує себе. Доброславська опустилась на коліна і швидко почала вмиватися льодяною водою. Вона не могла пробачити собі, що дала волю емоціям, показала Феліксу свою слабкість.

— Скажи мені, мишеня, — звернувся потім до неї юнак, — ти вигадала, як нам повернутися додому?

— Ні, — вже вкотре за сьогодні збрехала Аріадна.

— Знаєш, — протягнув Фелікс, — я також ні.

Дівчина недовірливо оглянулась на нього. Навіть неозброєним оком було помітно — юнак також каже неправду.

— Ми зараз нікому нічим не зобов'язані, у тому числі Силам, — продовжив Сараула. — Хіба що Мирону за його доброту. До того ж я завжди мріяв пожити в горах. Тому, хоч із моїх вуст це звучатиме дивно, давай, доки ми тут, відштовхнемо на другий план ворожнечу як Воїнів Сил? Адже маємо разом вигадати, як нам потрапити додому, — запропонував із посмішкою юнак.

Аріадна і Фелікс подивилися на своє відображення у воді. Перед ними були їхні другі «Я». Їх поєднувала між собою срібна нить, яка починалася від плеча іліаннівки і закінчувалася в руці мальдеранівця.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.