1.2. Пробудження вогню

Ввечері Аріадна сиділа на підвіконні і дивилась на захід сонця. Вона перебирала в голові події двох останніх днів. Їй здалося трохи дивним, що вчора побачила невідому постать з крилами, а сьогодні з’явилися Домініка та Інокентій з даром телепатії. Були чутки, що школа планує влаштувати програму обміну, але це здавалось малоймовірним. Школа Аріадни мало підходила для прийому іноземних гостей, навіть із сусідньої Росії. Реалізація програми обміну сама по собі була дивом.

У горлі дівчини пересохло. На кухні вона поставила чайник, щоб заварити собі чай. Раптово почула, як хтось відмикає двері. Оскільки тільки Маргарита мала ключі, Аріадна побігла її зустрічати. Проте ніяк не очікувала ще на двох гостей.

— Давно не бачились! — дзвінким голосом сказала Домініка.

— Доброго вечора! — привітався ще раз Інокентій.

— Домініко, Іно! А що ви… — Арія остовпіла і навіть не могла сформулювати запитання, але сестра все зрозуміла.

— Коли я відвезла тебе додому, то повернулась до школи і довідалась про хлопців, які на тебе напали, — почала вона, роззуваючись. — Усіх їх завтра же виключать, навіть не дивлячись, що кінець одинадцятого класу. Хтось із учителів дуже активно цьому посприяв. Також мені стало відомо, що Домініка та Інокентій проживають в гуртожитку далеко від школи. Тому я подумала: в нас трикімнатна квартира, місця достатньо, знаходимось набагато ближче до школи…

— І що?..

— Домініка та Інокентій тепер житимуть в нас! — завершила Марго.

— Ш-що? — Аріадна шоковано подивилась на сестру.

— Ти нам що, не рада? — награно надула губи Домініка.

— Ні-ні, я рада, дуже рада. Просто… Просто це якось несподівано…

— Аріє, я вирішила, якщо ти потоваришувала з Домінікою та Інокентієм, — почала Марго, — то це чудова нагода навчити тебе спілкуватися з людьми.

— Я вмію спілкуватися, — пробуркотіла дівчина у відповідь.

— Невже? Судячи з розповідей класної керівнички, медсестри та ще деяких вчителів, ти не знаходиш спільної мови з однолітками. Навіть випадки, коли на тебе руку піднімали чи шантажували, були не одиничні. Чому ти нічого мені не казала?

Аріадна лише промовчала. Тепер сестра все знає. Дівчина не могла і не хотіла уявляти реакцію Марго на ці новини. Сестра всміхалась, але Арія була впевнена, що вона це робить лише в присутності гостей.

— Вибач, — тихо прошепотіла Арія.

— Відкладемо розмови на потім. А вам я покажу вашу кімнату, — звернулась до новачків Маргарита, вказуючи на двері. — Я їх поселю у колишню кімнату тата й мами.

— Добре. Я якраз чайник поставила на вогонь, — сказала Арія і відразу тон її голосу повеселішав. — Чого бажаєте? Чаю, кави?

— Напевно, що чаю, — відповіла Домініка.

— І мені також, — промовив Іно.

— Тоді мені, будь ласка, кави, — попросила Марго.

— А тобі не пропонували, — прогиготіла Аріадна, ідучи на кухню, за що отримала стусана від сестри.

Миттєво похмурий настрій Арії піднісся. Вона не очікувала, що так складуться обставини і Домініка з Інокентієм тепер житимуть з ними. Дівчина розливала окріп по чашках, щось мугикаючи під ніс, а сама дивувалась, як сестра погодилася прийняти новеньких до себе. Зазвичай вона не дуже любить, коли у квартирі хтось сторонній. Тому і гостей практично ніколи не буває. Арія не дуже від цього страждала, бо їй, власне, нікого було запрошувати. Проте Доброславська хвилювалася за Марго. Вона молода, гарна дівчина, має вже особисте життя влаштовувати, але тільки те й робить, що з сестрою молодшою няньчиться. Маргарита казала, що вона не квапиться поринати у сімейне життя, тому що прагне спершу зробити кар’єру. Це була лише часткова правда, бо найбільше сестра хотіла допомогти Аріадні. І весь свій час присвятила цій меті. Саме тому Арія ще більше відчувала себе у боргу перед Марго. Вона не могла ніяк зрозуміти, яким чином сестра вирішила залишити Домініку та Інокентія у них всього лише після одного дня знайомства.

Арія раділа цьому. Але чомусь дівчину дуже лякали збіги обставин.

— Щось не подобається мені все це, — стиха мовила Доброславська.

Вона чула, як Маргарита проводить «екскурсію» двійнятам. За декілька хвилин вони з’явились на кухні з печивом та цукерками.

— Хотіли пригостити нових однокласників, але якось забулося, — повідомила Домініка. — Ходили під враженням від тих «дружків».

— Ще раз велике спасибі вам, — Аріадна опустила голову. — Мені дуже незручно, що через мене ви в перший же день потрапили у сутичку. У вас могли бути неприємності.

— Нічого страшного, ми навіть вдячні, — мовив Інокентій, сідаючи за стіл.

— Вдячні? — здивувалась Арія.

— Еге ж. Річ у тім, що вдома, в нашій школі, всі знають, що ми можемо за себе постояти, — розвів руками хлопець. — Тому бійок з нашою участю майже не буває. А іноді так хочеться розім’яти кістки.

— Так, так, а ми ж не можемо просто підійти до людини і побитися з нею лише через те, що сверблять кулаки, — додала Домініка. — Ми мирні жителі.

— Тому провчити тих ідіотів нам було надзвичайно приємно. Іноді ми з Нікою один проти одного б’ємося…

— Якщо, наприклад, пульт не поділили…

— … але це не дуже цікаво, бо знаємо слабкі місця одне одного, та й рівень здібностей майже однаковий. Частіше всього, після чергової сутички, ми настільки втомлюємось, що просто падаємо на килим і засинаємо на годину-дві.

— Уявляю, як живеться вашим батькам, — сказала шоковано Марго, висипаючи печиво на тарілку. — І скільки речей ви знищили…

— А батьки нічого не знають, — спокійно відповів Інокентій, відсьорбуючи чаю. — При них ми «білі та пухнасті». Їм навіть невідомий рівень наших здібностей. Думають, що ми взагалі за десять років навіть блоки ставити не навчилися. Та й меблі, як не дивно, ніколи не псували і нічого не били.

— А ви що, від тата і мами приховуєте свої вміння? — Аріадна переводила погляд то на Інокентія, то на Домініку.

— Так. Ми навіть у змаганнях участі не беремо, хоч і були найкращі у групі. Як на нас тренери за це сердились, — Домініка прикрила очі рукою, згадуючи їх.

— Тобто, ви займалися бойовими мистецтвами десять років? А якими видами володієте? — поцікавилась Марго.

— О-о, дуже багатьма. Весь свій вільний час присвячували цьому, — Інокентій почав загинати пальці, перераховуючи. — Карате, кунг-фу, тхеквандо, айкідо, бокс, дзюдо, самбо, греко-римська боротьба, рукопашний бій… Я навіть все згадати не можу.

— І всюди ми займалися разом, — додала Домініка.

— Саме тому ви такі вмілі, — зрозуміла Арія. — Якби я знала, що мені знадобляться знання боротьби у майбутньому…

— Я можу навчити тебе базових прийомів, — запропонував хлопець. — Так ти хоч трохи зможеш самостійно себе захистити.

— Д-добре. А як це ви змогли залишити без свідомості хлопців, лише вдаривши між лопатками?

— О-о-о, цей прийом — наша гордість, — поважно протягнула Домініка. — Секрет у тому, що, натиснувши на певні точки, можна змусити людину знепритомніти. Це не так легко, як здається. Ми довго тренувались. Потрібна виняткова точність!

— А чому ви присвятили весь свій час бойовим мистецтвам? — не вгамовувалась Марго, захоплена хобі двійнят, і навіть не помітила, як поклала собі у чашку вже шосту ложку цукру. — Ви ніби фанати якісь. Невже фільмів передивилися?

— Ну… — Інокентій глянув на сестру, — були причини.

— До речі, хотіла запитати… — звернулась Арія. — Батьки взагалі знають про ваші таланти? Тобто, про ваші здібності до телеп… — дівчина замовкла на півслові, ніби відчувши якесь попередження мовчати.

Вона побачила застережливий погляд двійнят. «Не варто комусь про це знати. Це таємниця», — пролунав у голові голос Інокентія. Арія ледь помітно кивнула. Їй стало страшенно ніяково через те, що могла бовкнути зайве. Марго здивовано підняла брову після неочікуваної паузи, ніби сподіваючись, що хтось продовжить розмову.

— Теле— що? — не дочекавшись, перепитала вона.

— Телепередачі. Ми одного разу вели з братом телепередачу, — відразу, немов з автомату, протарабанила Домініка.

— А-а, зрозуміло, — кивнула та, надпиваючи каву. Її обличчя скривилося. — Ну і гидота. Скільки я цукру поклала?

— Близько семи ложок…

— Ну ось, кава зіпсована, — тяжко зітхнувши, Марго вилила в умивальник напій.

Аріадна хмикнула і долонями обхопила чашку, гріючи руки. Вона після розмови з Голубєвими згадала свої улюблені фільми за участю Джекі Чана, Джета Лі, а також багато інших стрічок, де знімалися бойові мистецтва або фехтування. Їй так часто хотілося побути на місці тих героїв, перемагати зло або хоча б вміти ефектно себе захищати. Багато разів дівчина проходила поряд зі спорткомплексом, де щорічно набирали новачків на заняття. Але страх перед болем, перед невдачами, нерішучість та фізична слабкість не давали їй сміливості записатися у гурток. Ці якості також позбавляли будь-якої мрії стати героєм, ладним віддати своє життя заради інших.

Думки Арії потривожив телефонний дзвінок, на звучання якого вибігла Марго.

— Так, Луко Сергійовичу, — її веселий голос вмить посумнішав. — Так… Так… А це терміново?.. Дуже… Невже не можна перенести на завтра? Бо у мене деякі обставини, не завадило б сьогодні вдома бути… Але якщо так… Добре, я зараз приїду.

Арія трохи розчаровано опустила голову. Вона знала, що начальник викликає сестру, а та не може йому відмовити. Вона з надзвичайною повагою та відданістю ставилась до президента компанії.

— Вибачте мене, я мушу бігти, — у дверях з’явилась голова Марго. — Треба терміново зробити і здати звіт. Я б із задоволенням залишилась з вами, проте не можу. Ви розташовуйтесь, якщо якісь проблеми — звертайтесь до Арії, — сказала вона Голубєвим. — А я побігла.

Аріадна кивнула, і сестра, винувато посміхнувшись, залишила квартиру. Коли хлопнули вхідні двері, ще деякий час стояла тиша, але потім озвалась Домініка:

— О, до речі! Як твоя нога? Я бачила, що ти можеш ходити.

— Так, звичайно. Шкільна медсестра казала, що я шкутильгатиму ще днів зо три, але я вже більш-менш у нормі, — відповіла дівчина. — На мені все швидко загоюється.

— Швидко? — перепитав Іно.

— Ага. Ось, дивіться…

Аріадна відклеїла від свого ліктя пластир. На шкірі виднілася подряпина. Доброславська показала ранку двійнятам.

— Це також сьогодні заробила. Лікоть роздряпала до крові. Рана була добряча, але за півдня майже все загоїлось.

Домініка та Інокентій багатозначно переглянулись. Вони на мить замовкли, проте, судячи з мимовільних змін виразів облич, Аріадна здогадалась, що ті перемовляються телепатично.

— Ем… Я розумію, що це незвично, — почала Арія, — але це не означає, що зі мою щось не те.

— Чому ти вирішила, що ми про це думаємо?

— Просто… ви посерйознішали…

Інокентій подивився на неї трохи недовірливо. Він дістав з кишені кулон на золотому ланцюжкові та показав його Арії.

— Ти бачила коли-небудь таке?

Дівчина придивилась до кулону. Він виглядав незвичайно, складався з чотирьохкінечної зірки і кола всередині. Коло розділялось на дві половинки, як символ інь-янь. Верхня половинка забарвлена у жовтогарячий колір, а від неї відходили маленькі промінчики. Нижня частинка була темно-фіолетового кольору. Арії здалося, ніби десь бачила подібне, але не могла згадати де. Та й неприємні відчуття, пов’язані з цим кулоном, відбивали бажання щось пригадати.

Аріадна хотіла доторкнутись до нього, проте Інокентій відразу ж відсмикнув руку.

— Спочатку скажи, чи бачила ти подібний знак? — мовив він.

— Наче ні… Точніше, щось знайоме… нібито, але… я не пам’ятаю… — відповіла Арія спантеличено.

— Слухай, ти знаєш якесь місце, де немає людей? — запитала раптом Домініка. — Щоб туди як можна менше навідувались допитливі носи.

— Є одне таке… А що?

— Хутчіш збирайся і йдемо туди! — підірвались з місця двійнята.

— Ви чого? — не розуміла Аріадна.

— На місці розповімо.

***

Аріадна бігла до будмайданчику, дорогою поспішно защібаючи куртку. За нею поспішали Домініка та Інокентій. Було близько двадцятої години вечора, небо потемнішало. Аріадна не знала, навіщо так пізно вела новеньких до свого «другого дому», і чому вони так наполягали на безлюдному місці. Інокентій та Домініка, схоже, знову розмовляли телепатично, оскільки не мовили ні слова з моменту виходу з квартири. Арія мимохіть задумалась, а чи не маніяки вони якісь? Про всяк випадок у кишені вона затиснула між пальцями ключі. Хоча зрозуміла, що проти цих двох подібною «зброєю» нічого не зможе зробити. З’явилася ідея послатися на погане самопочуття. Але дівчина згадала, що ті можуть читати думки.

— Ось це місце! — мовила вона, зупинившись біля огорожі. — Це закинутий будмайданчик. Люди кажуть, що тут не варто знаходитись, бо різна нечиста сила начебто гуляє, енергетика погана… — додала Арія, сподіваючись, що Голубєви побояться туди йти.

Але ті ніби нічого не чули і без жодного остраху прудко перелізли через огорожу. Вони зупинились по той бік і чекали на Аріадну, але та відчувала себе невпевнено.

— Я… Я не піду…

— Чого?

— Бо… Бо… Бо вірю у те, що кажуть люди! — Арія відійшла трохи назад. — Тут сила погана водиться! Навіщо ми сюди взагалі прийшли? Навіщо саме безлюдне місце? Вибачте за мою неввічливість, але враховуючи те, що ми лишень познайомились, це виглядає підозріло, вам так не здається?

— Ось у чому справа! — засміявся Іно. — Та не хвилюйся, ми не маніяки!

— А навіщо вам місце, куди «як можна менше навідуються допитливі носи»? — наполягала на своєму Арія.

— Для тренувань, — потиснула плечима Домініка.

— А чому вам так прикипіло саме зараз тренуватись? Чи не може це до завтра почекати?

— Ні, не може. Ми тобі бажаємо дещо показати.

— Вибачайте, але ні! — рішуче заявила Аріадна і склала руки на грудях. — Я нікуди не піду!

— Послухай, — вже серйозно звернулась Домініка. — У це тяжко повірити, але ти знайдеш деякі відповіді щодо смерті своїх батьків.

— Що? — Арія застигла на місці.

Вона ж нічого ще не встигла розповісти про тата й маму. Може, Марго?

— Марго лише сказала, — прочитала думки Домініка, — що батьки загинули під час пожежі. І більше жодних подробиць.

— Звичайно, бо подробиць не знає ніхто! Єдиний свідок — це я! І то нічого, абсолютно нічого не пам’ятаю! — почала злитися Арія. — Ви мені не відкрили Америку.

— Але ми знаємо все…

Аріадна здригнулася, всередині все перекрутилося. Вони знають? Звідки їм відомо деталі загибелі Юнони та Андрія Доброславських?

— Хто… Хто ви? — губи Арії тремтіли.

— Якщо підеш з нами, — Інокентій простягнув руку до дівчини, — то ми відповімо на всі твої запитання. Ми тобі не вороги.

Арія не знала, що їй робити. Шокована сказаним, вона не могла нічого вирішити. Було багато таємниць щодо того дня, і навіть психолог під гіпнозом не зміг з її підсвідомості виловити бодай якісь спогади. Тому дівчина відчайдушно намагалась знайти відповіді. Вона не помітила, як сама перелізла через огорожу, ніби хтось всередині керував її тілом. Розум повністю заполонило єдине бажання — зрозуміти все, що сталося. Аріадна, як зачаклована, йшла з двійнятами і отямилась, коли почула голос Інокентія.

— Тут безпечно. Можна починати!

— Що починати? — озирнулась Арія навколо.

— Пробудження.

— Пробудження? — перепитала дівчина і раптом помітила, що Домініка та Інокентій стоять по обидва боки від неї на доволі великій відстані. — Та що відбувається, врешті-решт? Ви казали, що дасте мені відповіді!

— Підніми талісман! — наказав Іно, вказуючи Доброславській під ноги.

Аріадна побачила кулон, який хлопець показував їй вдома. Нічого не розуміючи, повільно зігнулася, мимохідь зиркаючи то на Іно, то на Ніку. Краєм ока Арія помітила, що ті тримаються за свої ланцюжки на шиї. Дівчина тільки-но доторкнулась кінчиком пальця до кулона, як відчула, ніби всередині неї щось почало вирувати. Вона відскочила назад, неначе обпечена, і відчуття зникло.

— Що це було?! — перелякано запитала Арія. — Що це за кулон?

— Візьми його в руки! — знову наказав Іно. — Візьми і не відпускай!

Аріадна боязко присіла і, деякий час вагаючись, різко схопила кулон.

Раптом навколо неї спалахнуло засліплююче сяйво, яке ніби затягувало її всередину. Єдине, що Арія встигла помітити перед тим, як світло повністю її поглинуло, — навколо Інокентія і Домініки також з’явилося сяйво. Воно стало таким яскравим, що Арія затулила обличчя руками, бо різало очі навіть крізь повіки. Одяг полегшав, щось потекло по жилах дівчини і скупчувалося між лопатками. Аріадна злякалась, хотіла бігти, але усвідомила, що не торкається ногами до землі. Вона не могла почути нічого, навіть власного голосу. Здавалось, ніби Арія випромінює енергію. Вона відчула, як повітря навколо неї ставало дедалі гарячішим.

Дівчина спробувала розплющити хоч трохи очі. Вони страшенно сльозились, але бажання побачити, що відбувається, було нестримно великим. Дівчина ледве відкрила ліве око — і серце в неї завмерло. Навколо стіною вирував вогонь. Аріадна перестала відчувати своє тіло. Страх, величезний страх охопив її, не даючи поворухнутись. Миттєво у голові почали з’являтись невідомі їй картинки минулого. Картинки дня загибелі батьків…

***

Маленька Арія стояла посеред зали, а язики полум’я вже поглинали все приміщення. Стеля, балки і стіни осипалися. Вогонь непрохідним бар’єром оточив залу. Погляд дівчинки впав на протилежний бік приміщення. Її мама, Юнона, стояла на колінах біля свого чоловіка Андрія. Його груди ледве-ледве здіймалися від дихання, тільки це дихання було страшенно слабким. А його блакитні очі… Очі були неначе скляні. На обличчя жінки падали кучеряві прядки рудого волосся, а по її щоках текли сльози, змішуючись із кров’ю на обличчі.

— Я вас не захистила… Я не змогла вас захистити…

Юнона востаннє притулилась губами до руки Андрія, зробила неймовірно велике зусилля, встаючи на ноги, які її ледве тримали, і підійшла до Аріадни.

— Аріадно, я не змогла вас захистити… — тяжко мовила вона. — І тому не зможу захистити наш світ від Мальдерани… Але ти зможеш. Бо я вже знаю твою силу… Тобі не можна помирати… Ти маєш вижити…

Жінка зняла зі своєї шиї кулон — такий же, як показував Інокентій, — і почепила його на шию доньки. Вона подивилась прощально в очі Аріадни.

— Нехай талісман Єдності Стихій захистить тебе…

Арія не виявляла жодних емоцій. Здавалось, ніби це не з нею відбувається, а з кимось іншим. Вона зовсім нічого не відчувала.

Будівля вибухнула, і щось важке вдарило по голові Аріадну…

***

— … тепер вивільнення Архангела має проходити безпечно для інших.

— Ага, сподіваюсь. Я подібного ще ніколи не бачила. Оце сила!

— Що ж ти хочеш? Вона Архангел Вогню і тримала свою силу в собі такий довгий час.

— Могли б на Пробудження ще когось підключити… Ми ж ледь не загинули самі!

— Але ж не загинули, Ніко. Отже, все минуло, як треба.

— Іно, вона опритомніла!

Аріадна розплющила очі, але усе бачила розмито. Лише дві постаті, які схилилися над нею. Вона відчула, як до її обличчя приклали щось холодне.

— Аріє, ти як? — пролунав голос Домініки.

— Нормально… наче, — дівчина сіла, тримаючись рукою чи то за Домініку, чи то за Інокентія.

Вона помахала головою, приходячи в себе, і глянула на двійнят. Доброславська мало не закричала.

— Що з вами?!

Руки в обох були червоними від опіків. Арія ще більш вражено озирнулась навколо. Велика площа будмайданчику була просто спалена, і вітер розвіював попіл. Аріадна не могла повірити… Секунду тому все було ціле! Невже це сталося лише через те, що вона доторкнулась до талісману?

— Що тут відбулося?! Що сталося?! — підірвалась на ноги Арія. — Що це за талісман такий?! Чому ви в опіках?! СКАЖІТЬ МЕНІ НАРЕШТІ!!!

Інокентій та Домініка втомлено перезирнулися. Хлопець доторкнувся до своєї правої руки і ойкнув від болю. Вони з сестрою довго мовчали, очевидно, про щось подумки перемовляючись, а згодом Домініка почала.

— Життям на Землі керують вищі сили. Люди по-різному її називають — Космічна сила, сила Природи, рок, доля, Бог… Але ця сила не одна, їх дві, і називаються вони Іліанна та Мальдерана.

— Іліанна та Мальдерана? — повторила Аріадна і згадала, що матір вживала слово «Мальдерана» перед смертю.

— Саме так. Вони абсолютно протилежні одна одній. Іліанна — це сила, яка несе добро і світло, а Мальдерана — темряву та зло. Під час їхнього протистояння відбуваються найрізноманітніші події, які й називаються долею. У цих Сил є свої Воїни на Землі, котрі воюють один з одним задля досягнення цілей своєї покровительки.

— І хто ж ці Воїни?

— Другі «Я» людей, їхні підсвідомі образи. Кожна людина володіє незвичним талантом свого другого «Я», схованим далеко у підсвідомості. Цей талант, здібність, може не проявлятись усе життя, як у більшості людей. Але деякі відкривають такі сили у собі, коли готові. Вони можуть «виплисти» під час сильного психологічного стресу або у стані афекту. І то у мізерній кількості. Але маючи або талісман Єдності Стихій, або Сімки Гріхів, сила може звільнитися повністю. Служителі Іліанни, тобто Янголи, користуються першим типом, а Мальдерани, тобто Демони, — другим. Ось, дивися, — Домініка показала свій ланцюжок на шиї з чотирьохкінечною зіркою. — Ми з Інокентієм — Янголи Іліанни, наш талант — сила думки і телепатія. Читати та передавати думки на коротку відстань ми вміємо лише маючи при собі талісман, а якщо його активувати, то наші здібності виростають на дуже значний рівень. Завдяки силі думки ми змогли зупинити твій вогонь.

— Мій… вогонь? — Аріадна повільно присіла на місце. — То це я все тут… спалила?

— Так. Твоя сила — вогонь. Аріє, придивись до свого талісману, — вказала Домініка дівчині на кулак, в якому той був стиснутий. — Від нашого він відрізняється колом посередині, розділеним на дві половинки, що означає сонце і нічне небо. Таких талісманів лише чотири, вони для Архангелів Стихій.

— Я що, Архангел Іліанни? — тихо запитала Аріадна.

— Вірно. Існує чотири стихії: вода, вогонь, земля і повітря. Твоя стихія — вогонь.

— Зачекайте, зачекайте… Усе, що ти кажеш… — руки Арії тремтіли, вона не відводила погляду від талісману. — Це ж не може бути… Яка Мальдерана? Яка Іліанна? Янголи, Архангели, Демони… Це ж маячня! І ви бажаєте, щоб я у це повірила?! Кого ви дурите?

— Це правда! — втрутився Інокентій. — Я розумію, у це важко повірити… Але це правда! В тобі сьогодні остаточно пробудилось твоє друге «Я», твій Вогняний Архангел! Під час Пробудження вивільнилась твоя сила! Наше з Домінікою завдання полягало у тому, щоб звести до мінімуму наслідки. Пробудившись, Архангел може наробити багато біди, сам того не усвідомлюючи. Довгочасний застій його енергії призводить до її переповнення, і одного разу вона просто вибухає, мов повітряна кулька! Ми лише підштовхнули цей процес і утримали його. Тому те, що тут сталось, можна від справжніх наслідків порівняти зі спалахом сірника. Наприклад, знаєш про загибель Помпеї? Це наслідок пробудження Архангела Землі ще до нашої ери.

— Я нічого не розумію… Нічого… — буркотіла Аріадна, заламуючи руки. — Мама… Мама в той день, під час пожежі, наділа мені такий же талісман, казала, що не змогла нас захистити і не врятує світ від Мальдерани… Пам’ятаю, був вибух, але я не постраждала. А ось батьки… Що це все означає?! Я не можу зрозуміти! ВИ ОБІЦЯЛИ РОЗПОВІСТИ ПРО СМЕРТЬ МОЇХ БАТЬКІВ!!! — зірвалася на крик Арія. — ЩО СТАЛОСЬ В ТОЙ ДЕНЬ?! ЧОМУ Я ЗАЛИШИЛАСЬ ЖИВА?!

— Ти щось пригадала, — з полегшенням мовив Іно. — Я знав, що Пробудження поверне до тебе пам’ять. Хоча б частково, але поверне. Мама твоя, Юнона, була також Архангелом, щоправда, Повітря. Вона чудово боролась проти Воїнів Мальдерани. На пропозиції перейти на їхній бік Юнона категорично відповідала відмовою. Для мальдеранівців заполучити у союзники Архангела було дуже великою мрією. Архангели володіють величезною силою, яка значно перевищує силу Янгола або Демона. Але згодом хоч якісь сподівання заманити Юнону на бік Мальдерани розбилися вщент. І тоді за неї взялися Вершники.

— Вершники?

— Так. Їх, як і Архангелів, також четверо і вони такої ж сили. Архангелів та Вершників називають інакше Довгокрилими, тоді як Янголів та Демонів — Короткокрилими. Загибель Юнони з Андрієм — це справа рук Вершників. Юнона намагалась врятувати вас із батьком, але вона була безсила. Тому віддала талісман Єдності Стихій тобі. А її талант передався іншій людині…

— Річ у тім, — продовжила Ніка, — що Архангел, як і Янгол, може постраждати від свого таланту. Наприклад, Архангел Води може втопитися. Парадокс, чи не так? А якщо при ньому його талісман, то його ж стихія не спричинить йому шкоди. Твоя мати, напевно, здогадувалась, що ти Вогняний Архангел. Саме тому ти не постраждала під час пожежі, бо вогонь — твоя стихія! А втрата пам’яті зумовлена тим, що тебе вдарив по голові уламок. А хтось викрав твій талісман.

— Чому Вершники не позбулися мене? — не вгавала Арія, шокована усім, що розповідали двійнята.

— Цього нам невідомо, — потиснула плечима Домініка. — Можливо, вони викрали твій талісман і вирішили, що без нього ти не становиш загрози. Хоча… хто їх знає…

— Якщо ця нісенітниця дійсно правда… Тоді чому… Чому я володію стихією… котра позбавила мене тата й мами? — прошепотіла зі сльозами на очах Арія, відчуваючи повну слабкість. — Чому саме вогонь? Я ненавиділа вогонь з того самого дня їх смерті… Ненавиділа майже дев’ять років… І тепер дізнаюсь, що він — моє друге «Я».

Інокентій та Домініка співчутливо взяли дівчину за плечі. Її сльози котилися по щоках і капали прямо на талісман в руці. Аріадна ніяк не могла вірити у все, що вони кажуть. Але це дійсно схоже на правду. Як інакше можна було пояснити все, що відбувається навколо?

— Аріадно, наближається вирішальна битва, — сказав Інокентій. — Битва між Іліанною та Мальдераною. Вона відбудеться дуже скоро, а ти тільки пробудила у собі вогонь. На відміну від іліаннівців, у Мальдерани вже знайдені всі чотири Вершники — Війна, Розбрат, Голод та Смерть, які принесуть кінець усьому. А у нас тільки Вогонь і Повітря. Нам потрібно віднайти Архангелів Землі й Води. Усі Янголи докладають зусиль, аби їх відшукати і навчити користуватися своїми силами. Ми з Домінікою будемо тобі допомагати, навчати контролювати стихію і захищати від мальдеранівців. Ми — твої Хранителі.

— Ця битва вирішить, житиме цей світ чи помре, — додала Домініка. — Янголи та Демони також беруть участь, але загальний результат і хід війни залежить від Довгокрилих — Архангелів та Вершників. Тому ти нам необхідна. Ти з нами?

Аріадна ледве чула все, про говорять Голубєви. Новина про вбивство батьків повністю вибила її з колії. Слабкість почала змінюватись гнівом. Гнівом до Мальдерани, до Демонів і до Вершників. Дівчина нерішуче стиснула ланцюжок.

— Якщо ця вся балаканина дійсно правда… То в мене… і вибору особливого немає…

Трійця навіть не помітила, як за ними спостерігає пара холодних очей. Істота з темними крилами сиділа серед гілок дерева і вказівним пальцем доторкнулась до вуст.

— Ось ти і з’явилась, Архангеле Вогню… Цікаво, на що ти здатна?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.