11.2. Взламувач, стрілок і всевидячий

***

У приміщенні Консулату Іліанни Аріадна вже була, проте як туди потрапити — вона не пам'ятала. Тоді її голова і вся свідомість була зайнята думками про Фелікса Олександровича і усвідомленням, що він — Вершник Мальдерани. Дівчині було цікаво дізнатися, де ж знаходиться «штаб-квартира» іліаннівців, про яку так багато їй розповідали Домініка та Інокентій.

Вона приїхала до Західного автовокзалу, де біля другої платформи на неї чекали Голубєві. Трійця рушила пішки через об'їзне шосе. На запитання Аріадни, куди вони йдуть, Домініка лише сказала, що до якоїсь діри. Але до пуття нічого не пояснила, залишивши інтригу. Арія ще ніколи не була на цьому шосе і дуже дивувалась, що двійнята його добре знають, ніби колись вже тут бували, і не раз.

Микита і Влад не погодились, аби про Іллю дізналась Рада, і пообіцяли всіма силами захищати хлопчика. Арія не знала, робить вона правильно чи помиляється... Але чудово розуміла — брати Іллі не бажають йому долі Архангела. Дівчина є іліаннівкою майже місяць і зробила б що завгодно, якби хтось перейняв її місію. Голубєвим про прихід Іллі, Микити і Влада Аріадна навіть словом не обмовилась, хоча дуже хотіла поділитися.

Вони зупинились біля містка через маленьку річку, що повністю заросла очеретом та жабуринням. Доброславська здивувалась, коли Домініка та Інокентій підійшли ближче до води і більше не рушали з місця.

— Агов, нам потрібно до Консулату! — обурено вигукнула вона. — Не думаю, що Раді сподобається, якщо ми спізнимось.

— Ми вже прийшли, — відповіла Домініка і кивнула на поверхню води.

Аріадна здивовано придивилась до неї, але нічого особливого не побачила, лише відображення себе у болоті і коричневу жабу, яка визирнула на поверхню. Ніка та Іно озирнулися по сторонах, а потім їх обох залило сліпуче сяйво. Арія заплющила очі, бо ніяк не могла звикнути до цього світла. Поряд з нею стояли вже Янголи.

— Ви чого перетворилися? — запитала вона. — А раптом хтось побачить?

— Якщо не гаяти часу, то не побачить, — сказав Інокентій. — Оскільки ти не можеш перевтілюватися, то тримайся міцно за мене.

Не встигла Аріадна нічого сказати, як хлопець схопив її і перекинув через плече. Для Доброславської це було вкрай незручне положення, але змовчала. Проте не стала мовчати, щойно вони піднялись у небо, бо крила Іно неприємно били її по голові.

— Вибач, — кинув він, коли Арія почала незадоволено буркотіти. — Потерпи трохи. Ти колись чула про щілини між простором?

— Ні.

— Чудово, я швиденько тобі поясню. Справа в тім, що на Землі час від часу відкриваються щілини, які дозволяють переміщуватися між простором в межах планети. Це дуже зручно, бо іноді конче потрібно опинитися за хвилину на іншому континенті, і жоден авіарейс не забезпечить такого швидкого переміщення. Так ось, Янголи є на всій Землі, і дуже часто їм треба бувати в Консулаті. Є деякі іліаннівці та мальдеранівці, талант яких — створення міжпросторових дір. Вони забезпечують пересування інших Воїнів Сил. До того ж Консулат Іліанни і Пристанище Мальдерани інколи переносяться з місця на місце. Ніхто не знає про їхнє точне розташування, крім вищого керівництва і цих Воїнів. Є також, до речі, природні щілини, які виникають самі по собі. На полюсах їх цілі скупчення, на кожному кроці. А ось на екваторі навпаки. Міжпросторовими дірами можуть подорожувати лише Воїни, у кого із собою талісман, або звичайні люди у супроводі Воїна. Талісман починає пекти, якщо поряд знаходиться відкритий прохід. В Консулаті прийнято бути у вигляді Воїна, аби бачили, що ти свій.

— А якщо туди потрапить той, хто вміє змінювати зовнішність, як, наприклад, Федя? — перепитала Арія.

— Він може змінювати зовнішність, одяг, але йому не підвладно замаскувати свої крила. Якщо це Демон, то його крила обов'язково будуть темні, навіть якщо одяг білий. У світі іліаннівців-мальдеранівців судять по крилах. Коли на білому крилі з'являється чорне пір'я, то це означає, що якась частина підсвідомості Янгола схиляється до думок, характерних Демонам, і навпаки. Може так трапитися, що Янгол повністю перетворюється на Демона чи Демон на Янгола. Проте другий варіант набагато рідкісніший за перший. Мальдеранівці вміють закликати на свій бік, за рахунок довірливих іліаннівців вони поповнюють свої сили і мають значну перевагу над нами.

Інокентій та Домініка зупинились, коли піднялись на певну висоту. Звідси Арія бачила все своє місто, як на долоні. А зовсім близько, здається, ще якихось двадцять метрів — і вони купалися б у хмаринках, м'яких і приємних на вигляд. Аріадна вже літала, але ніколи не підіймалась так високо в небо, хоча дуже часто про це мріяла. Тепер вона, напевно, ніколи сама не зможе просто спокійно політати, бо крила розправлятиме лише в екстрених випадках, коли буде не до милування навколишнім світом.

Доброславська відчула, як в неї на грудях щось пече. Це був її талісман. Домініка посміхнулася так, ніби попереду на них чекає щось цікаве.

— Аріє, обіцяєш не кричати?

— А чому я маю кричати? — здивувалась та.

У відповідь на це Іно міцніше притиснув рукою до плеча Аріадну, склав докупи крила і разом з Нікою шугонув униз. Арія миттєво заверещала від несподіванки. Вони стрілою летіли прямо в річку, аж у вухах вітер свистів.

— ВИ ЩО ВИРОБЛЯЄТЕ?!?!?! — істерично закричала Доброславська, гупаючи кулаками по спині хлопця. — НЕНОРМАЛЬНІ!!!

— Замовкни і насолоджуйся! — задоволено протягнув Інокентій.

— Як я люблю цей момент! — запищала Домініка, ще швидше розганяючись в азарті.

Аріадна не бачила, скільки їм залишалося до води, але бачила, наскільки вони віддаляються від хмар. Вона продовжувала дико репетувати і зі всієї сили вириватися з рук Голубєва. Двійнята на це тільки сміялися і жартували. Арії було не до цього, бо вона вже готувалася використати свої сили, аби зупинити це божевілля — байдуже, що з'явиться наступний промінь. На якусь мить дівчина помітила верхівку якогось дерева, і заплющила очі. Відчула, як на неї бризнули краплі води. За декілька секунд швидкість падіння почала сповільнюватися, Інокентій знову розправив крила і вирівняв політ.

Доброславська відкрила одне око. Вони знаходились вже не на вулиці, а у якомусь приміщенні, а точніше — в залі видовженої циліндричної форми, де між стелею і підлогою простягалася відстань близько двохсот-трьохсот метрів. Іно, Ніка та Арія повільно спускалися вниз зі стелі, яка була величезна за розміром, зі скупченням сотень темних хмаринок однакового розміру та форми. Деякі з них розвіювалися, оголюючи кам'яну поверхню стелі, а за кілька секунд на їхньому місці виникали нові.

— Це приміщення — вхід до Консулату. Воно називається Брамою, — пояснила Домініка, помітивши зацікавленість Аріадни, а потім вказала на хмаринки. — А це — міжпросторові діри. Через них іліаннівці потрапляють до Консулату.

Ніби на підтвердження слів Голубєвої крізь одну діру влетіло троє Янголів. А через іншу — двоє звичайних людей. Аріадна перелякано зойкнула, коли ті двоє каменем падали вниз. Але прямо в польоті вони перевтілилися в іліаннівців і вже на крилах плавно спустились вниз.

— Буває, що немає можливості одразу перетворитися на Янгола, тому доводиться робити це вже тут, — сказав Інокентій шокованій Аріадні. — Звичайні люди не можуть пройти крізь міжпросторову діру без супроводу Воїна Сил. А до Консулату не здатні потрапити навіть мальдеранівці без іліаннівців, оскільки Брама захищена спеціальними закляттями від чорнокрилих.

Вже спустившись вниз, Арія помітила на круглій підлозі Архангельський символ Єдності Стихій і навколо нього ще якісь розписи. Схожі були на дзеркалі Делавенто. Очевидно, це і є захисні закляття. Вздовж стін сиділо з десяток Янголів, які спостерігали за прибулими. Деякі з них періодично відкривали і закривали міжпросторові діри. Вони недовірливо глянули на Аріадну.

— Це Аріадна Доброславська, Архангел Вогню, — повідомила їм Ніка, щойно Іно зняв Арію з плеча.

Янголи відразу заспокоїлись і кивнули. Домініка, поклавши на плече Доброславської руку, вивела її через невеликі двері з Брами Консулату, а Інокентій рушив слідом.

— А чому ті Янголи так на мене дивилися? — поцікавилася Арія.

— Вони — Янголи-брамники. Їхня робота стежити, аби до Консулату не потрапили сторонні. Як я вже казала, в Консулаті заведено перебувати в образі свого другого «Я», аби відразу запобігти зайвим підозрам. А ти зараз як звичайна людина, — пояснила Голубєва. — Брамникам відомо про твою... кхм... проблему, тому вони тебе впустили.

— А минулого разу ви доставляли мене до Консулату точно так само? — перепитала Арія, зупинившись.

— Звісно, бо до Консулату іншого входу немає, — відповів Іно. — Ти що, взагалі нічого не пам'ятаєш?

Дівчина заперечно похитала головою. Вона не вірила, що була настільки психологічно пригніченою і нічого не помічала навколо себе. Навіть повернення додому Арія не могла достеменно згадати. Проте пригадувала коридор, який вів до зали засідань Ради, і величезні двері, до яких вони вже наближалися. Смолоскипи освітлювали дорогу. Аріадна зацікавлено оглядала різні двері, щоразу якісь інакші, цікавіші. Одні з них, наприклад, обросли зеленими ліанами.

— То найулюбленіше місце Василіси, — розповіла Домініка. — Вона там найчастіше проводить свій вільний час, а також відпочиває.

— А що там? — запитала Арія.

— То зала із чудовим садом. Там стільки різноманітних рослин! Заходиш туди — і неначе на Єлисейських полях. Я також заглядаю до того саду. Він незрівнянний! Щоправда, кажуть, раніше там було набагато красивіше, коли за ним доглядав Архангел Землі. Рослини почали гинути, бо тільки цей Архангел знає напам'ять або підсвідомо, чого потребує сад. Василіса у цій справі практично безсильна. В тому саду зібрана вся можлива рослинність. Деякі з видів невідомі людям. Наприклад, отруйний базилік. Я не знаю, як виглядає звичайний, — почесала голову Ніка, — але листочки цього — червоного кольору із жовтими плямами. Варто з'їсти один листочок — і людина вмирає за півхвилини, навіть нічого не відчуваючи.

— Дуже мило, — здригнулась Арія.

Не думала вона, що іліаннівці захоплюються подібними рослинками.

— Тут є безліч різних цікавинок. Ще якось проведемо екскурсію. Але зараз, — Домініка повернула голову вперед до високих дубових дверей, до яких вони наближалися, — на нас чекає Рада Консулату.

Аріадна помітила, що двійнята напружилися, а посмішки позникали з їхніх облич. Чомусь у дівчини було негарне передчуття щодо Ради. У цілковитій тиші дзвоном відлунювали їхні кроки. Наблизившись упритул до дверей, друзі на кілька секунд завмерли, а потім глибоко вдихнули і увійшли.

Яскраве освітлення зали засідань Ради почало різати очі. Здавалось, що там на стелі світить шматок сонця. Ті ж колони, той же круглий стіл, те ж дзеркало Делавенто. Тільки цього разу була присутня не лише Василіса, а ще вісім інших персон. Вона розгублено кліпала очима, відчуваючи, ніби потрапила у величезний небесний палац античності, а ці всі Янголи — його жителі. Деякі радники стояли біля Делавенто, поклавши на його поверхню свої долоні. Їхня свідомість, схоже, знаходилась не в залі, а по той бік дзеркала, у величезному Лабіринті Спогадів. Інші Янголи сиділи близенько один до одного за столом і тихо про щось перемовлялись. Щойно ввійшла трійця, як вони замовкли і звернули на них свою увагу. Трохи згодом «повернулися» ті, хто стояв біля Делавенто. Аріадну лякало, як підозріло на неї дивилися присутні. Вона і сама відчувала себе білою вороною, бо була єдина серед присутніх у своєму людському вигляді.

— Д-доброго дня, — тихо привіталась вона і злегка вклонилась.

Від пильних поглядів дівчина ніяковіла, вона не знала, куди подіти руки. Голубєві повільно стали на одне коліно і низько вклонилися усім присутнім. Арія розгублено повторила за ними, але ті відразу ж її випростали.

— Ти Архангел, тому кланятися Раді не зобов'язана, — ледь чутно прошепотів Іно, аби почула тільки Доброславська.

— Не стійте у дверях, підходьте ближче, — мовила Василіса, і від її голосу в Арії затріпотіло серце.

Усі члени Ради Консулату зайняли свої місця навколо столу, а трійця зробила вперед декілька кроків. Янголи не переставали розглядати Аріадну, від чого вона сильно нервувала.

— Невже я бачу перед собою доньку Юнони? — захоплено відізвалася Маюрі. — Геть на матір не схожа! Зате викапана копія батька!

— Маюрі-сан, ми не для того тут зібралися, аби милуватися нащадками відступників, — буркнув Телаткі, звузивши очі. — Нам треба розібратися у всьому тому лайні, де ми знаходимось!

— Телаткі, полегше, — попросив рудоволосий Марк. — Це ж діти.

— Та ці діти стільки дров поналамали, що я і так ледве стримуюсь!

— При всій повазі, помовч, — відізвалась Ельза. — Тут присутні два Архангели. Ти просто зобов'язаний підтримувати тишу і порядок.

Аріадна насторожилась. Їй дуже не сподобалось, що індіанець назвав її батьків відступниками. Те, що вони не бажали вбивати, не означає зраду. Матір чітко сказала, що братиме участь у Битві Сил на боці Іліанни.

— Ви знаєте, з якої причини вас викликали? — запитав Айвор у трійці.

— Не важко здогадатися, — закотила очі Домініка. — Їх навіть кілька: Архангел Води, — дівчина загнула один палець, — другий промінь на мітці Аріадни, — загнула наступний палець, — відео в новинах, — загнула третій. — Ще щось?

— Звичайно, — кивнув Том. — Ваші провали, як Хранителів Архангела Вогню.

— Звісно, звісно, — закивала головою Голубєва, загнувши четвертий палець, а за ним і п'ятий.

— Для початку ми бажаємо, аби ви пояснили нам, що трапилося вчора у вінницькому парку ополудні, — попросила циганка Каміла. — Як ви таке допустили?

— Як ви вже знаєте, там не обійшлося без Демона, — розпочав Інокентій, відчуваючи, що сьогодні Василіса його не захистить. — Він використав снодійний газ, що діяв на людей майже миттєво, на Янголів всього на кілька секунд повільніше, але значно довше на Архангелів. Таким нехитрим способом Демон позбавив Аріадну опіки, і вона опинилася з ним один на один.

— Що ж ви у цей час робили? — буркнув Айвор, потягнувши носом повітря.

— Визнаю, ми не очікували подібної атаки і не встигли нічого зробити. Запах газу ні на що не був схожим.

— Тобто ви, майстри сили думки, просто разом з усіма людьми валялися без свідомості та бездіяли? — повторив по-своєму Телаткі. Він виглядав спокійним, але вже за секунду вибухнув. — Як ви взагалі стали Хранителями Архангела, якщо не змогли протидіяти снодійному газу?!

— Так, це наша помилка, ми визнаємо це, — опустив голову Інокентій. — Подібний замах був неочікуваним.

— Про це ще потім поговоримо, — мовила Василіса, не даючи сказати слова Телаткі. — Іно, продовжуй далі.

— Демон обдурив Аріадну і впевнив її, що газ отруйний. Оскільки всім чудово відомо, що Аріадна не покине у біді людей, тим паче дітей, — Іно зиркнув на дівчину, яка втягнула голову в плечі, — це подіяло на руку мальдеранівцям. Таким нехитрим маневром Демон змусив її використати силу, аби всіх врятувати. Проте він забув, що неконтрольований Архангел — найжахливіше з усього, що доводиться бачити, і мало не загинув. Вчасно втрутився Архангел Води, який зупинив пожежу та поєдинок, запечатавши Демона. На пропозицію Аріадни повідомити Раді про хлопчика, його наглядачі пригрозили їй мовчати ціною життя, і всі троє зникли. Єдине, що нам відомо про Архангела Води — хлопчика звати Ілля, йому років чотири-шість, має світле, як сніг, волосся і сірі очі. Виглядає доволі хворобливим.

— Чому ви не повідомили нам відразу про цю подію, а вже після появи відео? — запитала суворо Ельза.

— Ми із сестрою отямилися вже після того, як зник Ілля та його супроводжуючі, а Арія...

— Будь ласка, не звинувачуйте у цьому Ніку та Іно, — перебила Доброславська, невпевнено бігаючи очима по залі. — Це не їхня провина. Після погрози наглядачів Іллі я злякалась за себе і нічого не сказала. Вже ввечері, після новин, Ніка та Іно вивідали все у мене. Вони ні в чому не винні. Я дуже боялася за своє життя і вчинила боягузливо. Пробачте мені...

— Аріє, що б не трапилося, Рада про все повинна дізнаватися першою, — промовила Василіса із нотками жалю та певного розчарування. — Ми б забезпечили тобі достатню охорону.

— Якщо наглядачі Іллі не бажають, аби Рада дізналася про Архангела Води, — впевнено сказав Том, — отже, вони проти нас, проти Іліанни. Вони можуть заманити хлопчика не на той бік. І взагалі, хто такі ці двоє і як вони пов'язані з Іллею?

На хвилину Арія задумалась, як у радників усе просто, яка безпринципова логіка: якщо ти не за нас, то проти нас. Чому всі відразу бачать негативний бік? Невже ніхто із цих Янголів не здогадується, що на те можуть бути інші причини?

— Може, так треба було, — промовила Доброславська. — Ви ж нічого не знаєте про Іллю, про його життя...

— Байдуже, дівчинко, бо немає нічого важливішого, аніж мета Іліанни, — відрізав Чіратідзо. — Коли розшукаємо його, то розберемося і з тими двома. Без сумніву, вони — мальдеранівці!

Тепер Аріадна розуміла, чому Інокентій та Домініка ненавидять зустрічі з Радою. Їй стало огидно за цих Янголів, хай навіть вони іліаннівці. Доброславська не могла пробачити собі, що також подумала погано про Влада і Микиту. Святість, яка в дівчини асоціювалась із Іліанною, почала змінюватися розчаруванням. Не дарма її мати казала, що не хоче бути прислужливим псом ні Мальдерани, ні Іліанни.

— Добре, Архангела Води будемо ще шукати, — сказала Маюрі. — Але відкритим залишається питання про мітку Аріадни-сама.

— Дівчинко, послухай мене, — звернувся Марк до Аріадни. — Що б не трапилося, більше не користуйся своїми силами до Битви Сил, окрім крайніх випадків самозахисту. Не можна, аби мітка зробила з тебе Маріонетку. Навіть якщо це коштуватиме життя сотні людей, твоє — найважливіше. Запам'ятай це.

— Ви хочете сказати, — невдоволено перепитала Доброславська, — що коли повториться «Льодове Містечко» або випадок у парку, тільки вже зі справжньою небезпекою, то я маю стояти осторонь і нічого не робити? Як ви це уявляєте?

— Просто. Бережи свою мітку, бо ти потрібна на Битві Сил.

— Як я стоятиму осторонь, якщо вбиватимуть близьких мені людей? Раптом нападуть на сестру, бабусю, дідуся? Я маю спостерігати за їхньою смертю?

— Аріє, краще помовч, — прошипіла крізь зуби Домініка, знаючи, що сперечання із Радою не призведуть ні до чого путнього.

Але Аріадні не хотілося мовчати. Вона не вірила, що іліаннівці, ті, хто несе добро у світ, або лише називаються носіями добра, підпорядковуються цим безсердечним істотам. Навіть зі своєю жагою до життя Доброславська відчувала усю безглуздість слів Марка.

— Я Архангел, я той, хто має захищати людей! — вигукнула Арія. — А ви пропонуєте мені бездіяльність, якщо їм загрожуватиме небезпека! Нехай загинуть тисячі, але я обов'язково маю вижити, чи не так?

— Інколи необхідно пожертвувати тисячами, аби врятувати мільйони! — сказав сердито Айвор, не маючи наміру поступатися Аріадні.

— Це неправильно! — вона заперечно похитала головою. — У з'ясуванні стосунків між Янголами та Демонами не повинні страждати звичайні люди!

— Що ти взагалі знаєш?! Ти дозволила Демонові так легко себе обдурити, то яке маєш право взагалі вказувати нам? — процідив Телаткі, а його око засіпалось. — Чого і можна було очікувати від доньки Юнони. Така ж принципова, така ж вперта!

— При всій моїй повазі до тебе, Телаткі, — відізвалася Каміла, — мушу сказати, що ти помиляєшся. Ми не мальдеранівці, аби кидатися людьми направо-наліво. Ми захищаємо їх, і цей же обов'язок несе Архангел. Аріадна зрадить Іліанну, якщо залишить у біді інших.

— Що ти тоді пропонуєш? Дозволити їй кидатися променями щоразу, як Демони її спровокують?

— Необхідно зменшити до мінімуму ситуації, в яких Аріадні доведеться діяти самостійно, — відповів замість Каміли Том.

— Тобто? — здивовано підняла голову Василіса.

— Ми змінимо Хранителів Архангела Вогню.

В цей момент зала ніби вибухнула від галасу, який здійняли усі радники. Домініка та Інокентій одночасно схопилися за голови, примовляючи: «Знову почалося». Одні Янголи доводили щось іншим, сперечалися, кричали, а дехто мало не з кулаками кидався.

— Про це навіть думки не може бути! — сказала голосно Василіса, одночасно всаджуючи Янголів на свої місця. — Інокентій та Домініка Голубєви залишаться Хранителями Аріадни.

— Василісо, вони вже зробили стільки промахів! «Льодове Містечко», Млинки, Вершник Розбрату, парк, — перераховував Айвор. — Така охорона просто неприпустима!

— Тепер, коли сила Аріадни буде неконтрольованою, лише Голубєві зможуть дати цьому раду.

— Хранителі необхідні такі, які б НЕ ДОПУСТИЛИ взагалі вивільнення сили!

— Пробач, Василісо, але я повністю підтримую Айвора, — сказав Том. — Більше промахів бути не може.

Миттєво усі замовкли. Аріадна, Домініка та Інокентій напружились, коли Архангел Повітря задумалась над цим питанням. Зазвичай вона горою стояла за Голубєвих, завжди допомагала їм викрутитися, але не цього разу. Радники були налаштовані рішуче. Василіса винувато подивилась на двійнят.

— Якщо так... Пропоную провести голосування. Хто за те, щоб Домініку та Інокентія Голубєвих зняли з посту Хранителів?

Вверх здійнялося п'ять рук — Ельзи, Айвора, Телаткі, Чіратідзо і Тома.

— Хто проти?

Цього разу піднялися всього чотири — Маюрі, Марка, Каміли та Василіси. Телаткі та Ельза переможно відкинулись на спинки своїх стільців. Домініка та Інокентій приречено спостерігали, як повільно опускаються руки тих, хто їх підтримував. Але вони сподівалися на такі наслідки і готувались вже заздалегідь. Не була готова до цього лише Аріадна. Їй не вірилось, що бачить Голубєвих востаннє. Тільки-но вони здружились, тільки-но повністю довірились один одному, як все... Вони більше не залишаться з нею, повернуться до Москви. Більше ніхто не будитиме її своїм дзвінким голосом зранку, ніхто не буркотітиме, щойно вона зайвий раз подивиться на Фелікса Олександровича, ніхто не підкаже їй подумки формулу під час математики, ніхто не захистить, якщо знову чіплятимуться однокласники... Аріадна рішуче підняла свою руку догори.

— І що це означає? — здивовано підняв брову Телаткі.

— Я також голосую. Голосую за те, аби моїми Хранителями залишились Ніка та Іно.

— Ти не з Ради. Твій голос не має жодної ваги, — відмахнулась Ельза.

— Так, я не радник, — погодилась Аріадна. — Я багато чого не знаю, не знаю всіх ваших правил та забаганок. Так, у Домініки та Інокентія були провали, але це тому, що я не до кінця розуміла свою мету, не розуміла, навіщо це мені, ігнорувала їхні настанови. Але нарешті ми знайшли спільну мову, нарешті ми знаємо, як поєднати наші здібності. Змінивши Хранителів, нам знову доведеться один до одного звикати. Хто знає, зможемо ми поладнати чи ні? А гарні стосунки між Архангелом та його Хранителями, довіра між ними — найважливіше. Хранителів обирають для МЕНЕ! Мені з ними співпрацювати, мені з ними товаришувати, мені довіряти їм своє життя. Тому я маю право на голос, і один мій важить стільки, скільки три ваших. Я сама знаю, що мені потрібно. Мені потрібні Голубєви!

Арії стало цілком байдуже, як на неї дивляться радники. Вона сказала все, що думала, і вважала, що так є правильно. Двійнята стиснули її руки, вражені промовою. Дівчина і сама була здивована своєю сміливістю, але не збиралася поступатися Раді.

— Я думаю, що словам Аріадни ніхто не заперечуватиме, — відізвалась Василіса, усміхнувшись.

А ніхто і не збирався. Лише Айвор пробуркотів: «Таки схожа на матір...»

Та на цьому засідання не закінчилося, бо відчинилися дубові двері зали і зайшли двоє Янголів. Це були Влад і Микита. Аріадна оторопіла, щойно їх побачила. Брати швидкими кроками наближались до дівчини, а потім, порівнявшись із нею, стали на коліно і низько вклонилися Раді Консулату.

— Ми Янголи Микита і Влад Рибаки, — промовив старший. — Дозвольте до вас звернутися.

Голубєві не одразу зрозуміли, хто це. Лише за півхвилини збагнули, і тільки-но хотіли їм щось сказати, але Аріадна підняла перед двійнятами руки, таким чином прохаючи помовчати. Вона знала, чому ці двоє прийшли.

— Ми вас слухаємо, — кивнула Василіса.

— Наш молодший брат — Архангел Води.

На підтвердження цьому в чотирикутнику дверей з'явилась маленька постать. Хлопчик розправив свої довгі білі крила і короткими кроками йшов уперед. Янголи не вірили своїм очам. Василіса, яка до цього стояла на ногах, повільно сіла у своє крісло. Ілля попрямував до самого столу із радниками, тримаючи в руці Архангельський талісман Єдності Стихій.

— Мене звати Ілля Рибак, — тихо промовив хлопчик. — Я — Архангел Води.

Щаслива посмішка відразу ж окрасила обличчя Аріадни. Вони таки спромоглися! Вони зробили це! Радники не могли закрити роти від спантеличення. Як же це так? Невже все так просто?

— Що... Що це все означає? — пробелькотів Марк, ледве повернувши дар мови.

Микита і Влад більше нічого не хотіли приховувати. Їм набридло втікати. Брати, не чекаючи зайвих питань, відразу розповіли Раді Консулату всі подробиці, які повідали Аріадні: і про народження Іллі, і про його хворобу, і про його тренування, і про те, яким чином змогли викрасти для нього талісман Єдності Стихій зі сховища Консулату, і про те, чому не бажали, аби про хлопчика довідалися інші. Задоволена і радісна Аріадна могла нарешті полегшено зітхнути — все вже вирішилось. Але це вона так думала...

— Ви хоч знаєте, що порушили все, що можна було порушити? — відразу почала гарчати Ельза. — Ви приховували Архангела п'ять років, ви викрали талісман зі сховища...

— Ми пояснили наші причини, — сказав Микита. — Ми не хотіли перечити Раді, не хотіли порушувати правила. Але не могли інакше. Ілля для нас дуже дорогий, а Битва Сил легко погубить його через хворобу.

— Це не вам вирішувати! Про це маємо піклуватися ми. Ви зрадили Іліанну! За це немає прощення.

— Не будь такою жорстокою, Ельзо-сан, — відізвалась Маюрі. — Так, Рибаки зробили недобре, але стань на їхнє місце. І, врешті-решт, Архангел Води нині з нами!

Погляд Арії зупинився на Іллі. Її посмішка відразу зникла. Хлопчик стояв перед Янголами із зовсім байдужим виразом обличчя. Він не відчував тієї ейфорії, яка наростала у залі, і радості, яка охопила всіх. Складалось враження, ніби він взагалі не знав, що тут робить і навіщо йому це. Ілля повернувся до братів і мовчки опустив голову. Аріадна не розуміла, що з ним, адже хлопці розповідали, що Іллі подобається бути Архангелом. А тут повна відраза.

— Іллє, ти готовий служити Іліанні? — запитала у нього Василіса.

Той деяку мить нічого не казав, а потім тихо відізвався:

— Готовий...

— Я перепрошую, можна я на десять хвилин вкраду Іллю? — відразу запитала Аріадна, щойно почула голос хлопчика.

— Чого це? — запитав Том.

— Нам необхідно поговорити.

— Послухай, шановна, ти і так забагато собі дозволяєш!.. — почав підійматися зі стільця Телаткі, але цього разу його зупинила не Василіса, а Каміла.

— Нехай підуть, це не зашкодить, — мовила вона, розкладаючи карти на столі. — Не втечуть же вони з Консулату!

Аріадна вдячно кивнула і, схопивши за руку Іллю, вибігла із зали. Хлопчик здивовано слідував за нею, намагаючись розпитати, куди вона його веде. Доброславська мовчала. Вона шукала ті самі двері, обплетені довгими ліанами. Дівчина ніколи раніше там не була, але знала, навіщо йде і що там шукати.

Двійнята не помилялись, коли із великим захопленням казали про це місце. Воно було просто надзвичайне! Арія ще не бачила такої природної краси, не бачила стільки різноманітних дерев, рослин, квітів. Це було величезне поле, поділене на частини. Одна з них — саванна, інша — тундра, ще якась — лісостеп... Все там було — і сніг, і піски, і трава! Неначе взяли по частинці від кожної місцевості Землі і поєднали їх тут. Ботаніки могли би позаздрити такому різноманіттю рослинності. Всі вони були тут, кожна травинка, кожний вид! Аріадна розгублено кліпала очима, а душа тріпотіла від усього побаченого. Вона глянула на Іллю, на його реакцію. Так, він трохи ожив. Але лише трохи. Як був байдужий погляд, так і залишився.

— Тобі що, не подобається це місце? — запитала вона.

— Подобається. Гарно, — коротко і без жодного захоплення відповів Рибак.

Аріадна оторопіла. Вона думала, що подібна краса здатна розбудити серце будь-якої людини, а тим паче дитини. Але для неї був неочікуваним такий стан у хлопчика. Вона сподівалася, що Ілля зрадіє, підніметься його настрій. Але цього не відбулося. Їй так хотілося допомогти Іллі, змусити його відчути щастя! Але хлопчик був нездатний на це.

Біля ноги Аріадна помітила дивну рослинку, з червоним листям і жовтими плямами на ньому. Вона відразу здогадалася, що то отруйний базилік, про який їй розповідали Голубєви. Дівчина нагнулася і зірвала декілька листочків.

— Іллє, — звернулася вона, даючи їх в руки Рибакові. — Візьми це.

— Що воно таке? — запитав він, байдуже розглядаючи рослину.

— Це отруйний базилік. Якщо проковтнути один листочок, то за півхвилини безболісно помреш.

Миттєво Ілля підняв на дівчину свої великі сірі очі, сповнені нерозумінням. Він думав, що йому почулося.

— Що ти сказала? — перепитав Ілля.

— З'їж їх.

— Але ж я тоді помру!

— Правильно. Швидко і безболісно.

— Ти що, хочеш мене вбити? — із жахом позадкував він.

— Ні, — похитала головою Аріадна. — Я пропоную тобі самому з'їсти їх. А навіть якби і хотіла вбити, то яка різниця — самому помирати чи за допомогою інших?

Ілля невпевнено переводив погляд то на Арію, то на червоні листочки в його руках.

— Навіщо ти це робиш, Аріє?

— Вперше у тебе є можливість вибору, — сказала дівчина, сідаючи на траву. — Все життя ти керувався лише словами братів, а також тим, що диктувала хвороба. Ти ніколи не мав вибору, ніколи нічого не вирішував сам. Тобі доводилося слухати інших. Це не життя. Це пекло. Навіть Архангелом ти став не за своєю волею. Тебе сьогодні привели до Консулату Влад та Микита, бо так треба. Але сам ти маєш бажання битися за Іліанну?

— Не знаю, — відповів тихо хлопчик. — Я не бачу сенсу в цьому.

— Так само, як і у всьому іншому. Адже це все гра. То перестань бути гравцем, якщо тобі вже все остогиділо. З'їж базилік і не мучся.

— Мені, напевне, не можна просто так помирати. Я — Архангел Води, від мене чекають порятунку.

— Ну та й що? — потиснула плечима Аріадна. — Чого від тебе можна чекати під час Битви Сил, якщо ти ні в чому не бачиш сенсу, якщо не маєш, за кого чи за що боротися? Що ти зробиш хорошого, якщо ти байдужий до всього? При такому розкладі що є Архангел, що його немає. Навіть гірше, якщо він такий є, адже про нього опікуються, його захищають, йому дарують частинки свого серця рідні та близькі. Але що тобі до них? У цьому ж немає НІЯКОГО сенсу. То навіщо мучити оточуючих? Навіщо ламати життя своїм братам, які і пашуть, і вчитися намагаються? Навіщо твоїй матері покидати сім'ю, їхати світ за очі, аби заробити ті нещасні копійки і тебе виростити? Тобі ж усе одно, ти нічого не приносиш людству, бо вважаєш це марною втратою часу. Все рано чи пізно помре.

— І ти що, будеш спокійно спостерігати, як я їстиму цей базилік? Спокійно спостерігатимеш, як я помиратиму?

— Так, — Доброславська склала в очікуванні на грудях руки, — спокійно спостерігатиму. Мені то що? Я навпаки благу справу роблю, звільняю хорошу людину, даю їй можливість зробити вибір. Самостійно! — підкреслила дівчина. — Тут, як бачиш, нікого. Ніхто не затримає твою руку, ніхто не заперечує, не кричить «Викинь каку з рота!» Давай! О, я можу хіба що запропонувати тобі другий варіант смерті, більш екзотичний. Є в мене знайомий один, Вершник Розбрату. Він дуже мріє тебе знайти. Хоч побачиш, хто такі Вершники і з чим їх їдять. А яка різниця? Все одно вмирати! У тебе є вибір навіть із трьох пунктів! До того ж своєї хвороби позбудешся — заснеш собі на віки, лежатимеш у земельці, а там вже роби, що хоч.

Ілля, шоковано дивлячись на Аріадну, стиснув у долоні листки базиліку. Дівчина, здавалось, зовсім не переймалася тим, що робить хлопчик. Вона відкинулась на траву і вдихала носом приємний аромат квітів, але краєм ока спостерігала за Рибаком. Той крутив пальцями один листочок, розглядав його поверхню. Ілля повільно відкрив свого рота і наблизив рослину до язика. Але його рука почала тремтіти і завмерла за кілька міліметрів. Хлопчик хвилину постояв у заціпенінні, але потім не витримав і відкинув від себе рослину.

— Не можу... Я не можу! — пробелькотів він. — Я не розумію чому, але не можу!

— Справді? — Арія знову прийняла сидяче положення. — Якщо сенсу життя немає, байдуже, коли і як вмирати... Чому ж ти не можеш зробити це зараз, щоб не труїти життя іншим?

— Я не знаю! — вигукнув він. — Не знаю! Я наче хочу це зробити, але і не хочу. Щось зупиняє мене!

— Отже, є в цьому світі щось, заради чого ти готовий жити, — констатувала Доброславська. — І воно не пускає тебе у потойбіччя.

— Але я не розумію, не розумію, — замотиляв головою Ілля, схопивши її руками. — Я нічого не розумію! Я не бачу ніякого сенсу! Не бачу його!

— А, може, не потрібно розуміти чи бачити? — раптом лагідно заговорила Арія, торкнувшись рукою щоки хлопчика. — Інколи варто не думати, а сприймати все так, як є.

— Але все одно... я не можу так... Я не можу жити, не можу повністю розгорнути свої крила, не можу отримати свободу через свою хворобу, — промовив зі сльозами на очах Ілля. — Як же так бути?

— Подивись сюди, — Аріадна показала йому в'ялу квітку. — Тут є дуже багато рослин, таких же немічних, як і ось ця квіточка. Вони хворіють, але тримаються до останнього, хочуть жити, аби дочекатись того, хто їх вилікує, хто подарує їм промінчик щастя, промінчик існування. Так, за ними доглядають, їм приділяють увагу. Але тільки одна людина може їх врятувати. Для них це Архангел Землі. Квіточки чекають на нього. І я впевнена, що дочекаються. Вони вірять у це, тому і я вірю. Послухай, Іллє, — пильно подивилась Арія у вічі хлопчика, — хай навіть ми всі іграшки, як ти сказав, хай ми лише забавка у руках Сил... Але доки ти вважаєш себе цією іграшкою, доти й будеш нею. Доки ти вважаєш себе хворим, доти таким і залишатимешся і таким тебе вважатимуть інші. Я хочу знати, що я сама керую своєю долею, що я живу так, як того бажаю. З таких коротких епізодів, як радість від подарованої квітки коханою людиною, як тепло, отримане під час сімейних вечорів за каміном, як розчарування від поганої оцінки, як тривога за рідного, як милування заходом сонця — з усього цього складається життя. Коли воно вже дано, то проживи його з достоїнством. Якщо залишиш по собі якусь пам'ять, то хтось, але згадає про тебе у майбутньому. І тоді ти не помреш, бо станеш безсмертним.

Ілля весь час уважно слухав дівчину, а на його очах бриніли сльози

Ілля весь час уважно слухав дівчину, а на його очах бриніли сльози. Він спочатку довго дивився на Аріадну, а тоді опустив голову. З очей Рибака полилися одинокі сльозинки. Він щось нерозбірливо говорив під ніс, але Аріадна з полегшенням зітхнула. Тепер з хлопчиком все буде добре.

В певну мить Ілля замовк і перестав хникати. Він повільно почав падати, але Арія встигла його підхопити. Вона зрозуміла, що той заснув.

— От дістанеться мені на горіхи від Ради Консулату, — тихо сказала Доброславська, намацуючи у себе за пазухою талісман.

Тіло Аріадни залилось яскравим світлом. Весь час, який вона витратила на перевтілення в Архангела, дівчина не відпускала з рук хлопчика. Він міцно спав і не відчував нічого, що відбувалося з Арією. Оскільки поряд не було ворогів та небезпеки, вона могла контролювати свого Архангела майже без зусиль. Доброславська поклала на траву Іллю і накрила руками його груди. Всю налюві, яка зараз струїлась в її тілі, Аріадна направила в хлопчика...

Коли трохи згодом їх обох знайшли, то дівчина лежала у траві без свідомості. Ілля сидів поряд і, закотивши рукав дівчини, дивився на її мітку. Променів стало вже три.

-сама – суфікс, який використовують японці для вираження найбільшої форми поваги

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.