10. Третій

— Аріє, невже я дійсно такий злий? — запитав Іно тихим голосом.

Аріадна, Домініка та Інокентій наступного дня після уроків прогулювалися парком, дихаючи свіжим повітрям. У приміщеннях ставало задушно, хоча до літа залишалося більше місяця. На додаток вони не могли згадати, коли востаннє просто гуляли. Зазвичай весь вільний час трійця віддавала тренуванням. Але тепер, коли це стало неможливим, можна було дозволити зайву прогулянку.

Доброславська після розмови з Феліксом Олександровичем ніби ожила. Настрій поволі повертався назад, вона виглядала краще. На блідих щоках проявлявся рум'янець, а очі знову засяяли яскравими промінчиками. Аріадна не обговорювала з Хранителями бесіду із Сараулою. Ті двоє не наполягали. Вони навіть не питали, про що перемовлялися Арія з Федором. Але зараз їм вже прикипіло.

— З чого ти вирішив? — здивовано підняла брови Доброславська.

— Ну... коли ти була з Феліксом, то думала, що ми знову посваримося, — відповів Інокентій. — Ти вже пробач, я буваю різким.

— Нічого собі різким! — пробуркотіла збоку Домініка, штурхнувши брата ліктем. — Варто було сказати щось не те, як ти зривався. Навіть билися...

— Помовч, сестро! — прошипів хлопець. — Не псуй момент. Аріадно, — звернувся він і раптово став на одне коліно перед дівчиною, — за все, що сталося, за наші сварки-бійки... я прошу великодушного прощення мені!

Арія завмерла, витріщившись на Інокентія. Його очі нагадували оченята кота зі «Шрека», а підібгані в бантик губи тремтіли. Голубєв немов ось-ось мав розридатися.

— Встань, дурню! — вигукнула Доброславська, намагаючись його підвести. — Люди дивляться!

— Не встану! — капризно відмовив Іно. — Доки ти мене не пробачиш.

— Та пробачаю, пробачаю! Все, забулося! — протарабанила Аріадна, за сорочку підіймаючи Голубєва із землі. — Вставай же!

— Дякую тобі, Аріє! — радісно всміхнувся Інокентій і неочікувано підхопив її на руки, кружляючи на місці.

Дівчина перелякано запищала, б'ючи кулаками в груди Голубєва, аби її відпустив. Хлопець слухняно поставив Доброславську на землю, яка з хвилину похитувалась від запаморочення. Домініка сміялася, дивлячись на всю цю картину, а потім взяла їх обох попід руки і повела вглиб парку.

— До слова кажучи, деякі речі стають на своє місце, — відізвався Іно.

— Наприклад?

— Пам'ятаєте, коли я намагався знайти особові справи вчителів у кабінеті директора, то за цими ж документами приходив якийсь чиновник? Я думаю, що то також був Федя.

— Чого ти так вирішив? — здивувалась Ніка.

— Бо тоді директор вдало відмітив, що ніхто з міськвиконкому не попереджував його про візит, хоча чиновник стверджував протилежне. Я розпитував у секретарки Іларіона Макаровича, чи приходив той тип ще раз. Вона відповіла, що ні. Я вважаю, що Фелікс здогадався про мою неприязнь до нього і про те, що я почну рознюхувати все навкруги. От і наказав Феді викрасти справи.

— Це лише догадки, — потиснула плечима Домініка. — Можливо, це дійсно з міськвиконкому, хотіли перевірку зробити.

— Ні. Я прочитав думки директора сьогодні. Він бідкався, де дівалась особова справа Фелікса. Схоже, її таки змогли викрасти. Але що мені тепер з цього? Ми і так знаємо, хто такий насправді Сараула Фелікс Олександрович. Я нині хвилююся за свої іспити...

Аріадна трохи позаздрила Голубєвим, бо двійнята здаватимуть іспити в червні, а вона ось-ось, у травні, до яких вже треба готуватися. Принаймні завдяки мітці у Доброславської з'явиться більше часу, бо тепер вона не може тренуватися. Саме через тренування дівчина дуже запустила і так запущене навчання.

Інокентій побіг до кіоску купити води, а тим часом Домініка відвела Аріадну вбік і, не зводячи очей з брата, запитала:

— Аріє, а ти дійсно так сильно кохаєш Фелікса Батьковича?

— Схоже, що так, — сумно відповіла дівчина.

Її кохання не було взаємним, Аріадна усвідомлювала це. Фелікс Олександрович ставився до неї, як до учениці або до суперниці, і не більше. Якби навіть він не був Вершником, то залишався б учителем. Ніхто не дозволив би між ними близьких стосунків. Юнак міг втратити роботу, тож Арія навіть мріяти про це не могла. Сараула дуже серйозно ставився до своїх обов'язків. А враховуючи нещодавні події, то взагалі жодної надії. Аріадна задовольнялась тим, що має: Феліксом Олександровичем біля дошки і його фотокарткою, яка зі вчорашнього вечора зберігається у дівчини під подушкою.

— Я все розумію, Аріє... — почала обережно Домініка. — Сама кохала, знаю, що це таке. Але ти ж розумієш, що... Хай там що ти казала, але ви все ж Архангел і Вершник.

— Я знаю, — відповіла Аріадна, підібгавши руки під груди. — Я ні на що не претендую. Я просто кохаю. Мені більше нічого не треба.

— Ти усвідомлюєш, що з вас двох у живих залишиться лише один, хіба якщо ти сама не станеш мальдеранівкою?

— Все буде добре, Ніко, — зітхнула Доброславська. — Я вірю, що ми з Феліксом Олександровичем ніколи не станемо ворогами. Хоча б у житті.

— Я не знаю, як це можна поєднати — ворожість в одному і дружба в іншому, — похитала головою Голубєва, закотивши очі. — У тебе яскрава фантазія.

— Я зможу. Це той випадок, коли я впевнена на сто відсотків. А ти чому така засмучена?

— Якщо чесно, — Домініка зашаркала ногою перед собою, — я сподівалася, що в тебе з моїм братиком щось зростеться.

Аріадна пирснула, на що Голубєва здивовано підняла брови.

— Ти мене розсмішила! — промовила Арія, відмахуючись від Ніки.

— А що такого? — набурмосилась вона. — Мені здається, що ви підходите один одному.

— Не зовсім. Ти ж бачила, як ми інколи гризлися.

— То дрібниці.

— Все одно, Ніко, ні, — співчутливо усміхнулася Аріадна, озирнувшись на Інокентія, який сперечався із продавщицею щодо завеликих цін на воду. — Тим паче, Іно втріскався по вуха в Діану Райську. Що я з цим пороблю?

— Не подобається мені та Діана, — фиркнула Домініка. — Фіфа!

— Вона гарна... — із заздрістю протягнула Арія.

— Чим?! — засміялася Голубєва, поправляючи свій пишний бюст. — Хіба вона схожа на гарну дівчину? Дошка! Одні кістки та шкіра!

— А що, краще так, як в мене? — погладила себе по животі Арія.

— Повір, на тебе більше звертатимуть увагу, бо хто зможе розгледіти ту щіпку?

— Іно зміг.

— От і бовдур! — різко відрізала Ніка, відвернувши голову. — Нічого, скоро все закінчиться, ми повернемось до Москви, і там Іно забуде про Діану! Повірити не можу, що йому подобається така шал...

— Ніко! — докірливо вигукнула Арія.

— А хіба ні? Ти вчишся з Райською. Біля неї постійно крутяться хлопці.

— Біля тебе також. Тоді що?

— Але я не обнімаюся зі всіма підряд, не затискаюся у куточках! — заперечливо відмовила Ніка.

— Можливо, колись так і було в Діани, але... Ні, ти не думай, що я захищаю Діану, але після знайомства з Іно вона стала стриманіша з хлопцями.

Домініка хотіла ще щось сказати, але в цю мить підлетів Інокентій, розмахуючи пляшкою мінералки в руці. Аріадна вихопила її у хлопця і пожадливо притулила до губ. Її шалено мучила спрага.

Далі трійця мирно гуляла парком або сиділа на лавці у тіні дерев. Хоч на якийсь час вони забули про Іліанну, Мальдерану та про все, що з ними пов'язано. Це була невимовно приємна пора. Розмови велися на різні буденні теми: про навчання, вчителів, подальші плани на майбутнє. Аріадна уявляла, як гратиме у голлівудських фільмах із популярними акторами, такими як Хью Джекман, Вілл Сміт, Джонні Депп, буде на одному рівні із Анжеліною Джолі, Хеллі Беррі, Наталі Портман та іншими. Але з її мрії стати ще й Президентом Голубєви посміялися. Ну ніяк вони не могли поєднати м'яку, добру Аріадну та суворого керівника країни.

На них напало велике бажання побути маленькими дітьми. Арія, Ніка та Іно побігли на атракціон — дитячу карусель. Яке було здивування у п'яти-шестирічних дітей, коли поряд з ними на коників-слоників повсідалися майже випускники школи. Аріадні випало місце поруч із хлопчиком зі сніжно-білим кучерявим волоссячком, який тримав у руках пошарпаного плюшевого ведмедика. Він сірими оченятами трохи здивовано огледів дівчину. Його погляд зупинився на талісмані Єдності Стихій, який випадково виринув поверх одежі Арії.

— Гарна штучка, — сказав хлопчик, пальцем вказуючи на нього.

— Дякую, — відповіла Доброславська, поспіхом ховаючи талісман.

Карусель запустилася і закрутилася. Швидкість була до смішного повільна, але двійнята верещали так, неначе були на американських гірках. Вони забавляли малечу, яка також піднімала галас, чим спричиняла гамір навколо. Схвильовані батьки не розуміли, що коїться. Аріадна крикнула також щось задля компанії, але потім знову помітила на собі погляд біловолосого хлопчика. На відміну від решти дітей, він сидів тихо і спокійно, свердлячи серйозними та навіть дещо дорослими очима Доброславську.

— А... чого ти на мене так дивишся? — запитала Арія у хлопчика.

— Пробач, — тихо відповів він, відвертаючи голову. — Більше не буду.

Малого карусель аніскільки не радувала, він був сумний і навіть нудьгував. Аріадна здивовано підняла вверх брову, а потім і собі відвернулась.

Поряд із атракціоном проходила група студентів-китайців, сміючись із того шоу, яке влаштували діти. Деякі з них навіть подіставали мобільні телефони, аби відзняти це на відео. Доброславська запримітила для себе симпатичного іноземця. Що-що, а гарних хлопців вона любить. Один китаєць сфотографував її на цифровик. Арія здригнулася від раптового спалаху світла. В неї це почало асоціюватися із перетворенням на Воїна Сил.

Дівчина повернулася до хлопчика і помітила, що той... спить. Він схилив голову на руль дерев'яного автомобіля, у якому сидів, і тихо посапував. Аріадна була вражена, як малий зміг миттєво заснути, не дивлячись на галас, що панував навколо.

Коли карусель зупинилася, Арія нахилилась до нього і легенько потрусила за плече, пробуючи розбудити. Але хлопчик не реагував. Доброславська почала боятися, чи не сталося чогось. Та в цю мить до малого підійшло двоє парубків. Один з них був височенним шатеном, широкоплечим, але худорлявої статури, в овальних непримітних окулярах та цигаркою в зубах. Його майка смерділа тютюном і виглядала так, неначе її не прали кілька років. Він виглядав вкрай неохайно. Другий хлопець був також худим, трохи вищим за Аріадну, зі світло-русявим волоссям до плечей і довгим чубом, який повністю закривав йому лоба та очі. Його одежа була чорною, нагадувала стиль готики, із жилеткою та штанами з величезними кишенями біля колін, а ліве плече кільцем обрамлювало татуювання. На шиї поверх жилетки звисав доволі великий хрестик. Ці двоє справляли химерне враження. Арії навіть стало не по собі, і по шкірі пройшовся неприємний холодок.

— Знову заснув, — буркнув розв'язно високий, підіймаючи на руки хлопчика і зовсім не звертаючи уваги на дівчину. — Забери іграшку, — кинув він другому хлопцю.

Аріадна певний час вражено відкривала і закривала рота, але потім насмілилась звернутися до цих диваків.

— В-вибачте, будь ласка, — пролепетала вона, коли ті вже йшли геть.

Обоє повернули на неї голови. Високий глянув на Доброславську байдуже, неначе на занозу, а той, що нижче, як на ворога народу. Та ніяково подалася назад.

— А... — знову почала вона, беручи себе в руки. — Із ним... все добре?

— А тобі що? — відказав високий.

— Просто... він так раптово... відключився. Може, йому... погано? Мені здається, що хлопчика варто лікареві показати.

— Коли здається, хреститись треба, — перебив грубо низький. — Йди собі.

— Я ж добра зичу...

— Йди ти зі своїм добром! — відрізав він.

Аріадна зашарілася від такого образливого ставлення до неї. Але хлопці зовсім не переймалися, яким тоном розмовляють із дівчиною, і пішли геть з каруселі, перекинувши через плече малого. Голубєви стали поряд з Арією, проводжаючи їх поглядом, і зневажливо пихтіли.

— Може, дати їм кілька стусанів? — запитав Іно в Доброславської.

— Не треба. Тут діти, — засмучено відповіла та.

— Хто вони такі? — поцікавилася Домініка. — Брати, чи що?

— Можливо, — потиснула плечима Аріадна. — Байдуже. Може, підемо додому? Треба уроки робити.

— Не будь занудою. Тепер ми все встигати будемо, — сказав Іно.

Арії в ніс забив якийсь неприємний запах. Він підіймався із землі доверху, і, починаючи від дітей до їхніх батьків, усі його відчули. Певний час вони принюхувалися, не розуміючи, що це таке і звідки. Хтось припустив, що, може, на м'ясофабриці відбувся якийсь викид відходів. Але інші відразу це заперечили, адже запах був зовсім іншим, набагато нестерпнішим. Раптом хтось із батьків закричав: їхня дитина втратила свідомість. Матір нагнулася, аби привести її до тями, але відразу сама впала непритомна.

— Закрийте всі носи! — вигукнув Інокентій, затуляючи свій ніс долонею.

Та його викрик вже мало хто почув, бо люди масово почали непритомніти, не встигаючи дістати хустинку або хоча б затиснути пальцями носа. Голубєві, доки терпіли без повітря, тримались навстоячки, але варто було їм зробити один вдих, як їхні ноги підкосилися, а миттєво ослаблі руки відпустили носи.

— Аріє... обереж... — не договорила Домініка і, схиливши голову на бік, зомліла.

... Доброславська стояла одна серед купи тіл, ніби всіх було вбито одним вибухом. Аріадна із жахом оглядалася навколо, ніяк не збагнувши, що відбувається. Усі неначе вимерли. Дівчина руками поштовхала Домініку. Потім, коли та не зреагувала, Інокентія. Після них ще декількох людей. Ніхто не рухався, не озивався. Арія помітила, що сама вже давно дихає. Але в неї було тільки легке запаморочення в голові, яке нарощувалось повільно і поступово.

— Х... хто-небудь! — у відчаї закричала Аріадна, крутячись на місці. — Хоч хтось! Відізвіться!

Навколо — гробова тиша. Серце в дівчини почало битися частіше. Вона оббігла карусель, промайнула поміж лежачих тіл, але ніяк не хотіла вірити, що залишилась сама.

— ВІДІЗВІТЬСЯ ХОЧ ХТОСЬ!!!

Недалечко почувся шурхіт. Аріадна з надією глянула туди, сподіваючись, що хто-небудь опритомнів. Але натомість побачила чорнокрилого Демона. Він стояв біля двох маленьких дівчаток і награно-співчутливо дивився на них. Чоловік присів навколішки, гладячи рукою маленьку чорняву голівку. Арія спостерігала за цією картиною, і по тілу бігли мурашки.

— Що ви з ними зробили? — тихо прошепотіла вона, не в змозі рушити з місця.

— Це всього-лише отруйний газ, — спокійно відповів мальдеранівець, продовжуючи гладити дівчинку. — Вони поки всі сплять. Але за хвилин п'ять-десять їхні душі покинуть тіла... Немає солодшої смерті, аніж уві сні.

— Навіщо ви це робите? Це ж... діти...

— Моя отрута не діє на Довгокрилих так швидко, як на людей та Короткокрилих, — сказав Демон, оглянувши плоди своєї праці. — Я не міг тебе змусити весь час перебувати на одному місці, аби газ на тебе повністю вплинув. Треба було покрити ним велику територію. Ясна річ, під дію потрапили звичайні люди. Але воно того коштує.

— Припиніть негайно! — наказала Аріадна, але натомість почула смішок Демона.

— А то що? — він піднявся із землі. — Ти не можеш перетворюватися на Архангела. А я, — мальдеранівець піднявся у повітря на кілька метрів і там завмер, — доки над землею — недоторканний.

Арія підняла камінець і жбурнула в чоловіка, цілячись в його голову. Але Демон просто відхилив маківку вбік, і камінь пролетів повз нього. Доброславська в паніці кинула ще кілька, але й вони не досягли цілі, лише викликали регіт Демона. Це було більше схоже на гоніння горобців з городу, аніж протистояння з мальдеранівцем.

— Можеш не старатися, цим ти мені аж нічого не зробиш, — сказав він і склав ноги в турецьку позу.

— Припини! — крикнула дівчина. — Тобі потрібна лише я, навіщо стількох людей вбивати?!

— А яка різниця, коли їм помирати — сьогодні чи після Битви Сил? Іліанна і так, і так програє, бо в неї є лише один Архангел.

— Не один, а два!

— Ні, один, бо ти недієздатна!

Це вдарило Аріадну, неначе батогом. Бо це була правда, вона нічого не могла вдіяти. Якщо перетвориться на Архангела, то з'явиться промінь на її мітці, і дівчина не зможе себе контролювати. Хто знає, що вона в такому стані накоїть. Можуть постраждати невинні. Але якщо нічого не робити, то скільки загине людей! І все через неї, через те, що вона Архангел, що вона не може загинути так швидко, як інші. Арія згадала, як Фелікс Олександрович казав, що її існування не всім вигідне. Знайдуться ті, хто захоче позбавити Аріадну життя, хоч в неї мітка Маріонетки. Це, схоже, був один із таких випадків.

— О, ці троє вже на межі, — відізвався Демон, кивнувши на якогось малюка з бабусею та дідусем. — Ще хвилиночка, не більше. Шкода, що ти нічого не можеш вдіяти і що в усьому твоя провина.

Доброславську охоплювала паніка. Їй суворо заборонили за будь-яких умов використовувати свої сили, аби не нарощувати мітку. Але зараз загине стільки людей! І цього не можна було допустити. Аріадна дістала свій талісман, ще з невпевненістю мнучи його в пальцях. Демон здіймався над тілами, неначе бог смерті, який прагне швидше забрати душі у своє підземне царство. Дівчина згадала, що відбувалося на ковзанці «Льодове Містечко», згадала всіх мерців. І з жахом подумала, що зараз їх буде в десятки разів більше. Вона не змогла тоді вчасно врятувати всіх, але зараз не можна так помилитися. Тільки не сьогодні, коли Арія хоч трохи відволіклась від свого життя як Архангела.

Вона склала долоні докупи, як для молитви, затискаючи між ними талісман і благала своє друге «Я» допомогти. Аріадна відчула всередині себе щось дивне, ніби лютий звір рвався на волю. Вона зрозуміла, що то її Архангел. Дівчина востаннє оглянула всіх навколо, зупинивши свій погляд на трьох людей, на яких вказав Демон. Вона не знала, якими будуть наслідки її дій. Але трапиться дійсно жахливе, якщо Доброславська не почне діяти.

З її спини почали рости довгі білосніжні крила. Вони повністю окутали тіло Арії, доки відбувалась видозміна. Її чорне шкільне платтячко видовжилось, набуло білого кольору і шовковими складками спало на ноги. Плечі вкрила коротка накидка із широким коміром, а на лобі виникла золота діадема із символом Архангельського талісману Єдності Стихій. Аріадна випрямилась і підняла повіки. На Демона дивились люті червоні очі Архангела. Йому на певний момент стало моторошно. Але він очікував на такий поворот, бо добре знав, що Арія при всій своїй любові до життя може збайдужіти до себе, але не до інших.

— Негайно припини! — холодним голосом ще раз наказала Архангел, а навкруги її рук зміями обвивалися язики вогню.

— Не можу, — відповів той, тамуючи у собі острах. — Це моє завдання. А завдання не можна...

Доброславська не чекала пояснень, їй вистачило лише коротенької відповіді. «Якщо ти не можеш, то я це зроблю», — пролунало думкою в голові Архангела. Це були слова не Аріадни, а її другого «Я». Сама дівчина не відчувала жодної влади над своїм тілом. Її власну свідомість витиснула свідомість Архангела Вогню, і Арія не знала, як повернути все на свої місця. Проте це хвилювало її найменше. Найголовніше було врятувати людей.

Вона стрілою здійнялась вгору так, що ділянка землі, на якій дівчина щойно стояла, вигоріла до тла. Білокрила за якусь секунду опинилась навпроти Демона, який не встиг навіть помітити цього ривка. Проте вчасно ухилився від язиків полум'я, які запустила в нього Аріадна. Вона миттєво окреслила навколо нього вогняне коло і різко стиснула перед собою кулак, після чого воно швидко затягнулось, неначе зашморг. Чоловік встиг вислизнути з нього, трохи обпаливши крила. Та розумів, що справи кепські, бо перед ним не просто іліаннівка, а неконтрольований Архангел, у сотні разів швидший і сильніший. Він не міг нічого зробити, газ не діяв на Аріадну. А більше нічого, крім літання в повітрі, Демон не вмів.

— Час вшиватися, — подумав він.

Тільки його план зазнав невдачі. Чоловік не врахував, що Архангел так просто його не відпустить. З усіх боків на нього посипалися тисячі величезних вогняних куль. Треба мати надзвичайно гарну реакцію і маневреність, аби від них врятуватися. Демон використовував стовбури дерев, аби переховуватись від атаки. Аріадна пустила вогняну хвилю крізь повітря. Дерева зайнялися в одну мить. Чорний дим підіймався над кронами, непроглядним туманом застилаючи все навколо. Чоловік губився, бо нічого і нікого не бачив. Він злетів вверх, сподіваючись за допомогою диму безслідно зникнути, втекти від іліаннівки. Чим вище він підіймався, тим нестерпніше ставало дихати. Очі страшенно різались і сльозились. Чорнокрилий не помітив, як із чорного згустку виринула Архангел, а в її руці списом видовжився вогонь. Вона була схожа на дикого звіра, якого випустили на волю і який прагнув розірвати усіх.

— Тобі було сказано припинити свої дії, але ти цього не зробив, — сказала вона низьким, не своїм голосом. — А знаєш, що буває з тими, хто відмовляється виконувати мої накази? Я їх просто стираю із Землі.

Архангел метнулася до Демона, норовлячи проткнути його серце. Раптово, звідки не візьмись, їх накрила хвиля води, розмітаючи, мов щіпки, у різні боки. Спис Аріадни потух, а сама вона гепнулась у калюжу. Димова завіса почала спадати, а пожежа, яка спалахнула у парку, згасала. Із неба зливою йшов дощ, хоча хмар на ньому не було зовсім. Арія не могла знову розпалити вогонь, бо він відразу потухав, і дикий звір виглядав тепер безпомічно. Демон не витрачав дарма час, побачивши безпорадність Архангела.

— Що, вбити мене збиралась? — процідив він крізь зуби. — А вийде навпаки.

З напіврозваленого кіоску, в якому торгували хот-догами і напоями, чоловік вихопив ножа прямо з руки непритомної продавчині. Ворог полетів у бік Аріадни...

Дівчина не бачила небезпеку, яка наближалась до неї. Очі Арії прикувала вода під ногами, а саме відображення у ній. Так, зараз Доброславська бачила себе. Але була певна: тільки-що на одну мить промайнуло інше зображення. На ньому був її Архангел, точно такий же на вигляд. Тільки його сковували товсті ланцюги. Сильний і могучий Воїн, яким уявляла Аріадна своє друге «Я», був зв'язаний по руках і ногах. Дійсно, як дикий звір! І цей звір виривався, йому хотілось на волю. В червоних очах відображення читався відчай, неміч і жага до волі. Архангел вивільнила з ланцюга одну свою руку і потягнулась нею до Арії, немов благаючи про допомогу. Але тут же ланцюг, немов живий, вигнувся і притиснув руку до тіла.

Аріадна бачила це лише якусь долю секунди. Її власні очі знову стали блакитними. Білі крила зникли, як і золота діадема, а шовковий одяг перетворився на звичайну шкільну форму. Арія не могла відвести свого погляду від води. Побачене настільки її вразило, що вона забула про все, у тому числі і про ворога, який ще не був переможений.

Проте Демон так і не зміг дібратися до Аріадни, бо перед нею приземлився іліаннівець із довгими білими крилами. Він здійняв уверх руку, і з води на землі утворилась куля, в якій опинився чоловік. Він випустив ножа і руками стискав своє горло через нестачу повітря. Білокрилий зняв з шиї талісман Єдності Стихій і, втиснувши в кулю, приклав його до ноги мальдеранівця. Той закричав, хоча замість звуку з його рота випливли бульбашки, і за кілька секунд знепритомнів. Відразу ж водяна пастка розлилася, після чого на землі лежав уже не Демон, а звичайний чоловік. Лише на шкірі ноги виднілась ледь помітна Архангельська мітка.

Аріадна підняла голову, аби подивитись на свого рятівника. Перед нею стояв той маленький хлопчина з каруселі зі сніжним волоссям і дорослими очима. Його обличчя не видавало ніяких емоцій. Воно було нудьгуюче та збайдужіле. Малий оглянув людей на землі, дерева, а точніше те, що від них залишилось після пожежі. А потім звернув увагу і на Арію. Це був Архангел Води...

— Ілля! ІЛЛЯ!!! — гукнув хтось здалеку

— Ілля! ІЛЛЯ!!! — гукнув хтось здалеку.

До них примчали двоє хлопців, які забирали хлопчика з каруселі. Обидва виглядали стривожено і запалали гнівом, коли побачили притомну Аріадну.

— Треба йти звідси, доки всі не отямилися, — мовив високий, підхоплюючи Іллю на руки.

Хлопчик миттєво повернув свій звичайний людський стан, стиснув у руках ведмежа і... заснув.

— А ти! — загрозливо підняв пальця перед носом Арії нижчий хлопець. — Щоб мовчала, як риба, інакше начувайся!

Доброславська не звернула увагу на погрозу, бо вона тільки-тільки усвідомила, що це він, що це третій Архангел, Архангел Води, якого вже ніхто не сподівався відшукати. Ось він перед нею!

— Треба негайно повідомити Раді Консулату про те, що знайшовся Архангел Води! — сказала Аріадна, а її обличчя радісно засяяло. — Нарешті!

— Звідки ти знаєш про Раду Консулату Іліанни? — насторожено запитав високий хлопець.

— Я? Я також іліаннівець, — поспіхом тарабанила Аріадна, як посвідчення показуючи свій талісман. — Я Архангел Вогню! Я намагалася перемогти Демона, і спочатку мені це вдавалося. Але оскільки в мене мальдеранівська мітка Маріонетки, то я не можу керувати своїм Архангелом, мало не вбила цього Демона і ледве не спалила все навкруги. А цей хлопчик змусив мене охолонути і повернути свою свідомість, а також запечатав Демона! Він молодець, такий маленький, а вже так гарно володіє силами. Як тільки мої Ніка та Іно прийдуть до тями (а вони також іліаннівці, мої Хранителі), то відразу ж зв'яжуться з Радою Консулату, а там... все... Василіса...

Аріадна помітила, що ті двоє хлопців далеко не в захваті від її радості. Із кожним словом дівчини їхні вирази обличчя набували все більш ненависніших форм. Якби Доброславська вміла читати думки, то, напевне, почула б на свою адресу сотні прокльонів.

— Що... з вами? — запитала вона.

Двоє переглянулись між собою, і нижчий хлопець вихопив з широкої кишені своїх штанів пістолета, направивши дуло в лоба Аріадни. Вона шоковано остовпіла, не зводячи погляду зі зброї. Те, що пістолет справжній, не викликало жодних сумнівів, як і те, що хлопець з легкістю натисне на курок.

— А тепер послухай мене уважно, бо повторювати не буду, — прошипів він. — Ніхто, повторюю, НІХТО не має знати про Іллю і про його належність до Архангелів, а тим паче Рада Консулату Іліанни. Ти нічого не бачила і не чула. Можеш сказати, що Демона сама перемогла, але жодного слова про Іллю. Інакше знайдемо і голову відірвемо. Нам все одно, що ти Архангел. Я особисто випущу тобі кулю в лоба. Все зрозуміло?

Подув легкий вітер, сколихнувши волосся низького хлопця. Аріадна глитнула, помітивши у нього огидний шрам на половину обличчя, і ствердно закивала. Хлопець запхну пістолета назад до кишені і побіг слідом за високим. Доброславська ще не зовсім втямила, що то було. Вона перелякано підстрибнула, коли до її плеча доторкнувся Інокентій.

— Це ти перемогла Демона? — запитав він, допомагаючи встати сестрі.

— Так... я... — подавлено відповіла Арія і показала пальцем на чоловіка з міткою на нозі.

— Прокляття! — тупнув ногою Іно.

Він, не чекаючи дозволу Аріадни, закотив рукав її гольфу, оголивши плече і мітку Маріонетки на ньому. На шкірі виднілося вже два промені. Хлопець, вдаривши себе по голові, присів і вхопився у своє волосся.

— Чорт! Чорт! Чорт! — причитав він. — Знову! Знову! Знову!

— Ви нічого не могли вдіяти, — промовила Арія. — Газ, яким Демон труїв усіх, не спрацьовував лише на Архангелів... Тобто лише на мене, — швидко виправилась вона. — Точніше, спрацьовував, проте дуже сповільнено. Через мене могли загинути люди.

— Аріє, від снодійного газу ще ніхто не помирав, — відізвалася Домініка, похитуючись на місці.

— Як снодійного? — заклякла Аріадна. — Але ж Демон сказав, що він... отруйний...

— Демони можуть всякого наговорити, — співчутливо посміхнулася Голубєва. — Всі навколо просто сплять.

— Але навіщо це йому було потрібно? Я ж мало його не вбила!

— Для цього, — Іно кивнув на мітку Арії. — Він спровокував тебе. Демон знав, що ти не встоїш осторонь, коли в небезпеці люди, а тим паче діти. Знав, що скористуєшся силою, пожертвуєш заради них променем. Він свого досягнув.

— То я... потрапила в пастку? — пробелькотіла подавлено Доброславська.

— Ти ще така недосвідчена в усьому, що стосується протистояння іліаннівців та мальдеранівців, — похитала головою Домініка. — Тебе дуже легко обдурити... Прокляття, ми також красені! — Голубєва вилаялась собі під ніс. — Не змогли вистояти проти якогось снодійного!

— Краще йти звідси, — сказав Іно. — Скоро всі прокинуться, а нам не потрібно зайвих запитань.

Трійця зникла так само швидко, як і хлопчик Ілля зі своїми наглядачами. Мертва тиша охопила парк, лише де-не-де з дахів та обгорілих дерев крапала на землю вода після короткочасного дощу.

Розкидаючи на шляху щіпки та уламки, Фелікс у людському вигляді підійшов до колишнього Демона. Він нахилився до нього і легенько штовхнув ногою. Чоловік із цапиною борідкою покрутив головою і розплющив очі. Побачивши над собою юнака, різко підхопився, сівши на землю.

— Завдання виконане! — відзвітував чоловік. — В Архангела Вогню «виріс» промінь. Також був знайдений Архангел Води...

— Знаю, бачив, — спокійно і без ентузіазму відповів Фелікс. — Хороша робота... Подвійна навіть!

— Е-е-е, пане, — пробелькотів чоловік, мнучи свою ногу, — тоді я можу розраховувати на вашу допомогу? Бо мене тут... запечатали...

— Ні.

— Але чому? — обурився той. — Ви ж, пане, самі сказали, що я виконав подвійну роботу. Я хочу і надалі служити Мальдерані.

— Мені не потрібні ті, хто порушує мої накази.

— Та де ж я порушив, пане? — розвів руками у нерозумінні колишній Демон.

— Ти хотів убити Доброславську! — сказав Фелікс.

До його руки із землі підлетів ніж.

— Ти хотів убити її ось цим ножем, — додав юнак, протягуючи його чоловікові. Той зблід, неначе крейда. — А я тобі чітко сказав, щоб з її голови не впало й волосинки, хай навіть ціною ТВОГО життя. Ваше щастя, що поряд опинився другий Архангел.

— Ніколи не думав, що буду вдячний іліаннівцю за врятоване життя, — пробурмотів той, але Фелікс різко приклав ножа до горлянки чоловіка.

— Він ДВІЧІ врятував тобі життя, — протягнув юнак, пильно вдивляючись у нажахані очі екс-Демона. — Якби ти вбив Аріадну Доброславську, то я власними руками відправив би тебе на той світ. Радій, — Фелікс відкинув ножа убік, — що відбувся лише міткою. І ще одне... В тебе мітка Архангела. А її зняти неможливо.

Люди почали приходити до тями, чим скористався юнак, вдало загубившись серед юрби. Батьки, дідусі й бабусі підіймали своїх дітей і онучат, самі не розуміючи, що це було і куди воно ділося.

***

Вечір наблизився надзвичайно швидко, бо останок дня був не таким яскравим, як полудень у парку. Голубєви та Маргарита дивилися телевізор. Аріадна вирішила приділити вільний час навчанню. Довідники з української мови, історії, математики та англійської вже давно покрилися пилом на полицях за останній час. До кінця навчального року для одинадцятикласників залишався лише тиждень, а там за кілька днів — іспити, на які всі учні з «нетерпінням» чекали. Доброславська особливо, бо з того дня, як в її житті з'явилися Домініка та Інокентій, дівчина жодного разу не відкривала підручника, окрім зарубіжної літератури. І це перед самими іспитами! Арія почала себе картати, що раніше байдуже ставилася до підготовки. Але хто ж знав, що в її житті настануть такі зміни? Не так додавало дьогтю погане навчання, як те, що Аріадна на свою голову обрала іспит і з математики. Це був найбезглуздіший вчинок у її житті.

Дівчина оглянула гору книжок, підручників, довідників, вибираючи, який буде штурмувати першим. Жереб пав на історію. Арія зробила героїчну спробу прочитати параграф про Трипільську культуру. Але було зрозуміло, що нічого не зрозуміло, бо з голови не йшов образ Архангела Води. Доброславська нікому нічого не розповіла про нього, навіть двійнятам. Ні, не тому, що боялася хлопця із пістолетом, а тому, що була вражена, з якою люттю він наказував мовчати і не доповідати навіть Раді Консулату. У незнайомців було настільки бажання залишити в таємниці сутність Іллі, ніби від цього залежало все, на чому світ стоїть. Але, якщо вдуматись, то дійсно все. Малий — Архангел, який має виступити захисником людства у Битві Сил. Він один із чотирьох найголовніших Воїнів Іліанни. Аріадна б нікому не побажала подібної ролі. Але Ілля — Архангел, з такою ж місією. Чому ж його знайомі приховують хлопчика? Невже вони не розуміють, наскільки це важливо для всіх людей? Дівчина припускала, що наглядачі Іллі можуть бути Демонами, бо їхня зовнішність та поведінка не навіювали інших думок. Їм відомо про походження Іллі. Проте хлопчик досі живий і навіть не запечатаний. Як би там не було, таємниця Іллі опинилася під загрозою, бо сьогоднішній Демон бачив хлопчика і неодмінно доповість Вершникам.

Згадавши Фелікса Олександровича, Аріадна сіла на ліжко і дістала з-під подушки його фотокартку. Надірвана частина світлини була дбайливо заклеєна скотчем. Дівчина гадала, а як би він зреагував на новину про появу третього Архангела? Арія здогадувалась, що юнакові все відомо. Згодом до неї дійшло, що вистава зі снодійним газом відбувалась за керівництва Розбрата. Аріадна відчувала у зв'язку з цим дуже сильне двоборство у душі: з одного боку, Фелікс Олександрович обдурив її, змусивши обманом витратити промінь. Але, з іншого, дуже розумно обдурив, адже після його маніпуляції ніхто не постраждав. Навіть навпаки, іліаннівці виявились у плюсах, бо знайшли Архангела Води. Тому вчитель більше програв, аніж виграв.

Інокентій дуже голосно і терміново покликав Аріадну до кімнати Маргарити. Коли вона підійшла, він вказав на телевізор.

На центральному всеукраїнському каналі показували поганої якості відеозапис, очевидно, з мобільного телефону. В кадрі час від часу пролітали крилаті постаті, одна з чорними крилами, а інша — з білими, ще й вогнем кидалася. Аріадна впізнала себе і з жахом вперлась у стіну. Згодом зайнялися дерева, усе навколо вкрилося чорним димом. На цьому моменті запис перемотали трохи вперед й зупинилися там, коли пішов дощ і затихла пожежа. І тоді проскочила ще третя особа, маленька на зріст із білосніжним волоссям. Це був Ілля.

Запис закінчився, за поясненням диктора новин, через нестачу пам'яті у мобільному телефоні.

— ...Вінниця продовжує серію надзвичайних подій, що відбуваються у ній та околицях. Після славетного розважального комплексу «Льодове Містечко» місто порадувало ще цим незвичним випадком, привернувши увагу всього світу, — сказала журналістка, стоячи на фоні згорілих дерев. — Відеозаписові всього декілька годин, а він вже став найпопулярнішим файлом на системі «YouTube». Спеціалісти ще не квапляться з висновками, але переважна більшість релігій та сект в один голос трублять, що янголи та демон на запису є передвісниками Апокаліпсису, який наближається до нас.

— Це послання нам звідти! — промовила якась бабця, фанатично показуючи на небо. — Це Господь дає нам знак, що Судний день близько! В Євангеліє є пророцтво, за яким кінець світу вже не за горами. Янголи та демони спустились на землю за нашими душами...

Чи пов'язані між собою випадки в «Льодовому Містечку» та у Центральному парку ім. Горького — достеменно ніхто не бажає трактувати. Зрозуміло одне, що місто Вінниця тепер буде у центрі уваги спеціалістів багатьох країн світу. В усіх постраждалих, які звернулися до лікарень, не було виявлено жодних шкідливих хімічних речовин після дії загадкового газу. Чи це справді пришестя Вищих Сил, чи диверсія ворогів країни, чи просто чийсь гарно поставлений і спланований жарт — стежте за новинами.

Всі подальші новини вже мало кого цікавили. Аріадна, Маргарита, Домініка та Інокентій мовчки втупились в телевізор, проте вже не сприймали жодного слова ведучого.

— Звідки з'явився цей запис? — запитала вражено Арія, не в змозі опанувати себе. — Що це взагалі було?

— У парку ополудні всі відвідувачі раптом відчули запах якогось газу і втратили свідомість, — почала Домініка так, ніби їх сьогодні там не було, щоб Марго нічого не запідозрила. — Коли прокинулись, то побачили, що згоріла частина дерев і зруйновані деякі будівлі. Якийсь китаєць знімав щось на камеру мобільного і, знепритомнівши, просто не вимкнув відеозапис. Апарат продовжував працювати, доки не скінчилась пам'ять. От він і вирішив цю знахідку в інтернет викласти. Враховуючи швидкість розповсюдження відео по всій країні та за її межами, люди дійсно повірили, що на Землю зійшли потойбічні сили.

— Ти так говориш, неначе вважаєш запис фальсифікацією, — відізвалася Маргарита, крутячи у руках пульт. — Не думаю, що можливо було зробити таку якісну підробку за кілька годин.

— Чому за кілька годин? — вдав здивування Іно. — Може, відео зробили давно і підлаштували під сьогоднішні події. А то просто відбувся викид якогось газу...

— Це точно сьогодні. Моя співробітниця під час обідньої перерви гуляла в парку. Вона розповіла те ж саме, коли повернулась на роботу. Казали, що в одного бідолахи навіть нерви здали, розридався у всіх на очах. І, до речі, де ти у нашій Вінниці великі підприємства чи заводи бачив поблизу парку? — засміялась іронічно Марго. — Є кондитерська фабрика, але вона далеко... Але які супер-пупер хімікати вони могли використовувати для виготовлення карамельок та печива?

— Мало які! — потиснула плечима Ніка, відкинувшись на дивані. — Зараз чорт знає, що в ті цукерки кладуть.

— Припустимо... Але вражена невідомим газом була лише територія парку і трохи на його околицях.

— Якби це були вибрики якихось демонів, — почав говорити Інокентій, намагаючись зробити свій голос якомога більш саркастичним, — то не думаю, що залишилися б усі живі.

— Можливо, але ж з ним боролися янголи, — відразу заперечила Маргарита. — Отже, вони і врятували людей. Я не вірю у різну містику, потойбічне і так далі... Але вважаю, що це дійсно послання від Бога. Ви не забули «Льодове Містечко»? Це було тільки нещодавно. А пограбування у Львівському музеї?

— А що із музеєм? — не зрозуміла Домініка й підняла голову.

— У той день, коли ми пішли на ковзанку, — нарешті відізвалась Арія, яка своєю блідістю зливалась зі стіною, — в новинах передали, що було пограбовано якийсь львівський музей. Одні з пропащих експонатів — «крісло Сатани» і пучок волосся Наполеона Бонапарта.

— Я трохи зацікавилася цим випадком, — перебила Марго сестру, — і в Інтернеті пошукала якусь інформацію. Так ось, вважається, що «крісло Сатани» має дуже сильну енергетику і містичну силу. Завдяки його дивній конструкції, кожен, хто у нього сідає... Здається, що у нього з голови стирчать роги, а між ніг — хвіст. Це крісло використовували у своїх обрядах сатаністи, коли викликали Диявола. У музей навіть приходив якийсь екстрасенс і обпікся, лише доторкнувшись до крісла.

— А при чому тут волосся Наполеона? — скривилась Ніка, уважно прислухаючись до Доброславської.

— Апокаліпсис знаменується приходом у світ диявола в обличчі однієї або кількох людей, — значуще підняла пальця Марго, підібгавши під себе ноги. — Такою людиною вважають, наприклад, Гітлера. А деякі езотерики припускаються думки, що Гітлер — реінкарнація душі Наполеона, бо між ними дуже легко можна провести певні паралелі. Один зі збігів у тому, що вони обидва, якщо не помиляюсь, у 44 роки прийшли до влади. А волосся зберігає людську пам'ять. Ось і пасмо Наполеона якусь його енергію має.

— Хочеш сказати, що крісло та волосся було викрадене заради енергії для Диявола? — запитав Іно, задумливо потупившись у вікно.

— Це лише моя теорія, побудована на бурхливій фантазії, — розвела руками Марго — Але вона вдало вписується у нинішню ситуацію. До того ж, Аріє, хіба смерть наших батьків не була загадковою?

— Тобто? — закам'яніла дівчина, вражена кмітливістю сестри.

— Свідки бачили, як у магазин тата й мами декілька разів вдарила блискавка, хоча небо у той день було абсолютно чисте. А ти після пожежі, хоч була непритомна всередині магазину, вижила.

— Я ж зовсім не пам'ятаю той день, — почала виправдовуватися Аріадна, щоб відвести від себе якісь підозри. — Може, я не була в магазині безпосередньо під час пожежі... Може, я була у цей час деінде, а повернулась вже на попелище. А там на мене щось впало і вдарило по голові.

— Може бути, — погодилась Марго. — Але ті блискавки... Сьогодні у парку пішов дощ, хоча небо так само залишалось прозорим. І, підкреслюю, ТІЛЬКИ у парку.

На певний момент затягнулась пауза, бо ніхто не міг нічого заперечити Марго, адже вона казала істину. Проте і активно підтверджувати щось не стали, бажаючи залишатися на нейтральній позиції. Аріадна дякувала Богові, що відеозапис виявився поганої якості і неможливо розгледіти на ньому обличчя.

— Що ж, — Домініка підвелась з дивану, — не варто відкидати думку, що це все саботаж, вдало спланована диверсія ворогів. Може, це навмисно хтось пограбував музей. Може, це якась країна вигадала зброю, за допомогою якої «Льодове Містечко» «всмокталось» саме в себе. Може, так спеціально треба було і сьогодні, щоб у когось був увімкнутий мобільник, а то все розіграна театральна сценка. А що? — здивовано оглянула Голубєва друзів.

У їхніх виразах облич читалося: «Що за ахінею ти несеш?»

— Через те, що відео зняте на телефон в поганій якості, були прикриті якісь грішки у вигляді, ну там, тросів, на яких себто літали «янголи», — продовжувала Ніка. — А бачили, скільки диму було напущено? Прямо туман!

— Китайці-шпигуни наступають! Рятуйтесь, хто може! — насмішкувато зобразив перелякане обличчя Інокентій, махаючи руками. Хоча він мав би підтримати свою сестру, бо вона якось намагалася спростувати ситуацію.

— Вибач, Ніко, але це дійсно виглядає якось... — Маргарита намагалася підібрати слово м'якіше, — безглуздо, чи що?

— Як знаєте, — буркнула Домініка, склавши під груди руки, і кинула спопеляючий погляд на брата. — Аріє, тобі допомогти з підготовкою до іспитів?

— Та ні, — відмахнулась та. — Я буду історію вчити, а за мене ніхто параграфу не прочитає.

— Може, я все ж допоможу? — повторила наполегливо Голубєва.

Доброславська спочатку не зрозуміла, чому Домініка говорить з притиском, але потім вловила натяк в її словах і ствердно закивала. Інокентій також викликався допомогти, поспіхом проводжаючи Арію та Ніку до своєї кімнати. Він зачинив двері на замок і вимкнув велике світло. Натомість, плюхнувшись на стілець біля письмового столу, увімкнув настільну лампу і направив її світло в обличчя Аріадни, як роблять слідчі на допиті. Дівчина скривилась, прикриваючи рукою очі.

— Ти чого? — пробуркотіла вона.

— А того! — Іно відвів світло вбік і вперся руками в коліна. — Ти нічого не бажаєш розповісти?

— Про що?

— Ми не сліпі. На записі чітко видно, що Архангелів — двоє! І другий з них явно не Василіса!

— Я нічого не знаю, — брехала Доброславська, нервово граючи пальцями. — Я не бачила нікого, крім Демона... Я ж була повністю поглинута своїм Архангелом і не пам'ятала, що відбувалося!..

— Не бреши! — гупнув долонею по столу Інокентій, а дівчина підстрибнула. — Там був Архангел Води. Ар-хан-гел Во-ди, якого ми так довго шукаємо! А ти морозишся! Що з тобою, Аріє? Таке відчуття, ніби ти не бажаєш нам нічого розповідати. Ти його знаєш?

— Я нічого не знаю, — продовжила Аріадна переконувати двійнят. — Чого ви до мене присікались?

— Щоб ти нам все розповіла! — підірвався на ноги хлопець, активно жестикулюючи. — Ти хоч розумієш, про що йдеться? Йдеться про долю світу! А ти чогось прикриваєш Архангела! Негайно потрібно про все доповісти Раді Консулату і розшукати його!

— Не треба! — також підірвалась Арія. — Не робіть цього, інакше мене вб'ють!

— З цього місця побільше деталей, будь ласка, — насторожилась Ніка.

Аріадні не залишалося вибору, окрім як розповісти Голубєвим усе до останніх подробиць. Дівчина відчувала, ніби підписує собі смертний вирок, бо наглядачі Іллі не були схожі на жартівників. Доброславська поділилася своєю версією, що вони можуть бути Демонами, але з якоїсь причини прикривають малого. Домініка та Інокентій охоче її підтримали, бо не могли інакше пояснити поведінку хлопців.

— Те, що тобі відоме ім'я, вже хоч якось полегшить пошуки, — промовила Голубєва, занотовуючи щось на листочок. — Він білявий... Можеш ще описати хлопчика? Якісь прикмети особливі?

— Ви що?! — вигукнула Арія, вириваючи папірець з рук дівчини і шматуючи його на клаптики. — Ніяких пошуків!

— Аріє, нам НЕОБХІДНО його знайти! — суворо сказав Іно і схопив за руки Доброславську. — Це Архангел Води! Якщо до нього доберуться мальдеранівці, то ми будемо у дуже жахливому становищі, бо єдиний дієздатний Архангел — Василіса — проти ЧОТИРЬОХ Вершників! В нас немає жодного шансу, якщо ми втратимо Воду. Тим паче, якщо твоє припущення вірне.

— Той хлопець зі шрамом на повному серйозі хотів всадити мені кулю в лоба! — відрізала Доброславська з нотами страху в голосі. — Якщо Консулат почне активні пошуки, то вони про все дізнаються. Мені хана!

— Не буде тобі ніякої хани! Для цього є ми! До того ж оскільки річні оцінки за навчання вже виставлені, то останній тиждень в школу не ходитимеш, посидиш вдома, зачаїшся. І якщо Іллю знайдуть, то тих двох миттєво приструнять. Навіть найсильніші Демони не попруть проти Консулату Іліанни.

— Я вас прошу... — вже благала Аріадна тремтячим голосом. — Не треба... Не треба залучати Консулат або Раду Консулату.

— Рада знає про третього Архангела, — відізвалася Домініка. — Думаєш, вони телевізор не дивляться? Нісенітниця, яку я несла про те відео, не подіяла навіть на Марго. Про Раду Консулату я взагалі мовчу. Вони ВЖЕ знають ВСЕ! Готова побитись об заклад, завтра ми предстанемо перед їхніми обличчями. Там з тобою церемонитися не будуть, а довідаються про всі подробиці, навіть якщо доведеться застосувати катування.

— Тож, Аріє, — продовжив Іно вже заспокійливим тоном, — краще розкажи усе нам. А ми спробуємо щось і цим вдіяти.

Аріадна невпевнено нахилила убік голову. Вона вивільнила свої руки із хватки Інокентія і обійняла себе, роздумуючи, що їй робити. Дівчина зняла зі своєї шиї талісман і відклала його подалі. Вона розслабилась, опустивши руки на коліна, і з готовністю подивилась на Голубєвих.

— Читайте з моєї голови все, що я прокручуватиму в пам'яті, — мовила вона. — Може, це вам чимось допоможе.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.