3.2. У пошуках мрії

Аріадна знову, напружуючи усі м'язи, намагалася здійснити перетворення, сконцентрувавшись на новій цілі. Домініка, враховуючи вчорашній досвід, захопила із собою щось пожувати, а також нові бинти для перев'язки опіків. Вона зацікавлено споглядала за Доброславською. Та запевнила її, що вже знає, як правильно діяти, і сьогодні перетворення вийде.

Проте за деякий час, побачивши марні спроби Арії, Голубєва прийнялась жувати бутерброд і переглядати новий журнал. Аріадна заскрипіла зубами, дивлячись на зовсім байдужий вираз обличчя Ніки.

— Чому ти не можеш мені допомогти?! — мало не заскімлила вона.

— На цьому етапі я нічим тобі не зараджу, — відповіла Домініка, не відриваючись від читання. — Ти маєш зрозуміти все сама.

— До мене не доходить! Я вже перефразувала свій намір у позитивний бік і думала, що спрацює!

— Отже, щось не те. Спробуй знову. До речі, — Домініка побачила палаюче від злості обличчя Арії, — заспокойся. Ти скоріше перетворишся, коли будеш у рівновазі.

Аріадна відвернулася та глянула на талісман в руці. Якщо вже навіть бажання врятувати рідних не діє, тоді що ж це має бути? Дівчина вирішила поки не квапитися і все роздумати. Вона не знала чому, але їй здавалося, що відповідь криється у розмові з Феліксом Олександровичем. Адже недарма Кафка і його твір весь час крутилися в голові. Дівчина почала перебирати в пам'яті весь діалог із учителем. «Ти не хочеш захищати світ, бо боїшся за своє життя. Відмовляєшся від свого завдання і живеш, як бажаєш. Але через це загинуть твої рідні, які і є твоїм життям!» — згадалися його слова. Арія зовсім засмутилась, бо думала, що порятунок рідних є найголовнішою метою. Але, схоже, це було не зовсім так.

— Франце Кафко, а що б ти порадив у моїй ситуації? — вголос звернулась вона до неба. — Якби я була персонажем твоєї нової новели, то який мала б вихід?

Аріадна опустила голову та подивилась собі під ноги. Раптом її осінило, ніби вона отримала відповідь від самого письменника. Грегор Замза у новелі робив все задля тих, кого любить. Це добра справа, звичайно. Але він забув про власні мрії! Це — найсильніша сила! Якщо загине світ, то її мрії не здійсняться! Проте нині постала друга проблема — яка найзаповітніша мрія Арії? Вона подумала, що бути світовою знаменитістю — кіноактрисою або навіть Президентом України, отримати визнання людей і, врешті-решт, назавжди позбутися статусу сірої миші.

— Я рятую світ заради своєї мрії та мрій усіх людей! — викрикнула Аріадна, стискаючи у руці кулон.

По жилах її тіла ніби щось почало струмувати, починаючи від сонячного сплетіння та закінчуючи кінцівками. Подібне відчуття було, коли проводили ритуал Пробудження Архангела. Проте за декілька секунд все знову зникло. Арія була приголомшена, її руки тремтіли. Вона піймала на собі радісний погляд Домініки.

— Вітаю, в тебе майже вийшло! — повідомила вона. — Ти нарешті зрозуміла, у чому полягає твоя мета. Треба лише знайти правильний напрямок. Ти щось казала по свою мрію... Яка вона?

— Стати світовою знаменитістю і отримати визнання людей, — ледве розтуляючи губи, відповіла Аріадна.

— Що ж, якщо ти змогла вивільнити стільки енергії налюві, то ця мрія дійсно сильна, — підсумувала Ніка, запихаючи журнал назад у сумку. — Але для повного перетворення її все ж недостатньо. Заглибся в закутки душі та подумай, чого прагнеш більш за все на світі.

— А що це за енергія нару... налі... Як там вона?

— Налюві? — повторила Домініка. — А, ми ж тобі ще не розповідали. Сядь, перепочинь трохи...

Поки Аріадна вмощувалась на колоді, Голубєва дістала нові бинти та почала розмотувати старі з долонь. Арія досі почувалася винною за нанесені опіки двійнятам.

— Налюві — це сила, енергія, за допомогою якої ми можемо вивільняти свої другі «Я» і битися, — відповіла Ніка. — Але вона не безкінечна, тому в поєдинку налюві треба використовувати розумно. Від кількості вкладеної налюві залежить якість і сила удару, наявність крил, бо вони мають нефізичну оболонку. Крила матеріалізуються завдяки енергії, можуть з'являтися та зникати за бажанням господаря. Проте якщо крила пошкодяться, то вони не зможуть відновитися аж до повного відновлення енергії.

— А що стає, коли налюві закінчується?

— Хочеш цього чи ні, але знову перетворишся у людину. Доки не поповниш запаси енергії, доти не зможеш обернутися Архангелом, — Домініка обережно відділяла бинт від шкіри, трохи скривившись від болю. — Тому вміння керувати налюві дуже важливе, бо якщо вичерпаєш її під час поєдинку, то не зможеш далі боротися. Також дуже небезпечним є раптовий виплеск налюві у великій кількості, тому що це може призвести до зомління, тимчасової паралізації кінцівок або у деяких випадках навіть до загибелі!

Аріадна, побачивши, як Домініці тяжко однією рукою перев'язувати опіки, відразу взялась їй допомагати.

— Отже, на чому я зупинилась? — продовжила з полегшенням Голубєва. — А, так! Ми трошки повчимо тебе раціонально використовувати налюві. Але ти маєш сама розуміти, в яких випадках варто виплеснути відразу все, а в яких економити. Як ти думаєш, чому Пробудження призводить до таких наслідків? А ось чому. У людини протягом життя налюві постійно накопичується, бо немає її сталої кількості. Але у кожної з різною швидкістю. Наприклад, комусь одному вистачить і трьох днів, щоб в організмі виробилось n об'єму енергії, а іншому — місяць.

— Ого! — вразилась Аріадна. — Те, що текло по моєму тілу, була налюві?

— Ага.

— А від чого залежить швидкість поновлення енергії? — поцікавилась Арія, зав'язуючи на одній руці Доміники вузлик і беручись за іншу.

— Від дуже багатьох факторів. Але я збрешу, якщо скажу, що природні вродженості не грають ролі. Так ось... Якщо людина не використовує налюві, то накопичує її в собі. Тому під час Пробудження відбувається сильний виплеск енергії, внаслідок чого іноді трапляються деякі катаклізми.

— Але ж у моєму випадку, порівняно з ураганом після Пробудження Архангела Повітря, здається, ніби просто сірник спалахнув, як казав Іно, — Доброславська не знала, чи радіти їй від цього, чи засмучуватися. — Це означає, що в мене дуже повільне вироблення налюві?

— Ну так, не дуже швидке, — потиснула плечима Домініка. — Але враховуй, що ми з Іно подавлювали твою силу. Не вішай носа! — Голубєва помітила засмучене обличчя Арії. — Ми щось вигадаємо, аби прискорювати процес відновлення твоєї налюві. Головне — це раціональний відпочинок!..

— До речі, я хотіла запитати ще дещо, — перебила Арія, закінчуючи перев'язку. — А як знаходять потрібних Янголів, Демонів і так далі? Ось ви з Інокентієм казали, що ваші здібності проявились, коли ви намагались захиститись від однокласників. А звідки про це Янголи дізнались? У них що, є якесь всевидяче око?

— Хм, цікаве запитання, — посміхнулась Голубєва, стискаючи у кулаки і розтискаючи кисті рук. — Я не зможу точно відповісти, бо сама мало знаю, але дещо скажу. Становлення Воїном Сил відбувається у три стадії. Перша — Проявлення. На цій стадії в людині накопичується така кількість налюві в цілковитому застої, що тіло просто не здатне її втримати у собі та, мов дірява торбинка, починає пропускати енергію навіть без талісману. Інколи цьому сприяють якісь стресові події. Деякі Янголи і Демони можуть добре відчувати подібний вилив налюві, тому завдяки цьому приблизно встановлюють місцезнаходження потенційного Янгола або Демона. Їм необхідно якнайшвидше знайти таку людину. По-перше, вона починає поневолі проявляти свої здібності, а це неодмінно приверне небажану увагу звичайних оточуючих і поставить під загрозу секретність Воїнів Сил. По-друге, якщо зволікати, то через перенасичення енергією налюві людина може просто загинути. Тому необхідно терміново провести другий етап — Пробудження, на якому вся накопичена налюві власника виплескується. Тоді вже настає третій етап — Підкорення другого «Я», чим ми, власне, і займаємося зараз із тобою. Новоявлений Воїн Сил вчиться перетворюватися і користуватися своїми здібностями. Налюві починає циркулювати по тілу, регулярно витрачаючись і поновлюючись, завдяки чому не відбувається застою.

— Он воно як, — вражено протягнула Аріадна.

— Проблема тільки в тому, що після проявлення від самого початку невідомо, хто цей Воїн Сил — Демон чи Янгол. Як не прикро, і в тих, і в інших — налюві, — клацнула зубами Ніка. — Через це бувають непередбачувані та не дуже приємні ситуації, коли у мисливстві за новим Воїном Сил разом стикаються іліаннівці та мальдеранівці.

— А коли моя сила проявилася? — поцікавилась Доброславська.

— Твоя? Нещодавно. Десь із місяць тому, — якось неохоче відповіла Домініка. — Напевно, коли тебе в черговий раз хотіли побити.

— Не пам'ятаю, щоб я тоді користувалася вогнем.

— Ну, можливо, вона не настільки яскраво проявилася, але Янголи, чуттєві до налюві, змогли її визначити. Словом, не знаю точно! — кинула роздратовано Голубєва.

— А як тоді дев'ять років тому мама зрозуміла, що я Архангел? — продовжувала допитуватися Аріадна.

— Напевно, материнський інстинкт. До того ж Юнона була Архангелом і могла щось таке відчути. Все, Аріє, нема часу більше базікати — гайда тренуватися! — урвала Ніка.

У сумці Домініки пролунав дзвінок мобільного телефону. Вона дістала червоний мобільник і приклала до вуха. Відразу дівчина почала сварити співрозмовника. Судячи з її слів, це був Інокентій. На запитання, де він вештається, Аріадна навіть на відстані почула дратівливий крик хлопця. Коли Домініка відключилась, дівчина запитально глянула на неї.

— Паскудник, — процідила крізь зуби та. — Сказав, що додому йде і там усе розповість.

— То може, і нам час?

— Та ні, краще потренуйся трохи, а він хай охолоне.

— Зараз у мене нічого не вийде, — тихо мовила Аріадна. — Я не можу згадати свою найзаповітнішу мрію.

— Кепсько, — прошипіла Ніка. — Дуже кепсько. Без цього ти навряд чи зможеш перетворитись.

Арія скривила обличчя у страждальній гримасі. Вона пам'ятала тільки свою мрію стати знаменитою, а найзаповітнішу навіть сама не знала.

Зненацька Домініка наскочила на неї та відштовхнула вбік. Дівчата впали разом на землю. На тому місці, де вони раніше сиділи, стався вибух. Аріадна запищала від переляку, прикриваючи голову руками, а Голубєва відразу випросталась і глянула кудись вверх.

— Що це було?! — Доброславська ледь вимовляла слова, скрутившись калачиком. — Ніко!!! ЩО ЦЕ ТАКЕ?!

— Аріє, здається, ти хотіла побачити Демона, — сказала та у відповідь. — Прошу.

— Чого? — не зрозуміла Аріадна, розплющуючи очі. — Що ти сказала?

— У нас гості.

Арія завмерла з відкритим ротом і повільно підняла голову. Спочатку в очі потрапили щіпки від колоди, на якій вони щойно сиділи. Потім помітила напружену Домініку зі стиснутими кулаками. А далі прослідкувала за її поглядом вверх. Очі Аріадни округлились, коли вона помітила двох людей у небі... Ні, не просто людей, бо вони парили у повітрі на крилах. Чорних крилах. В обох була одежа темного забарвлення і однаковою на вигляд. На шиї знаходилось щось на зразок срібного нашийника із зображенням семикінечної зірки. Дівчина з червоно-рудим коротким волоссям тримала в руках довжелезні білі буси, а хлопець-шатен стискав руків'я меча, який висів в обладунках на поясі. Обоє виглядали трохи старшими за Аріадну та Домініку.

— Це що... Демони? — запинаючись, перепитала Доброславська.

— Власною персоною, — Ніка нервово посміхнулася. — Здоров будь!

— Отже, ти Аріадна Доброславська, Архангел Вогню? — звернулась дівчина-Демон до Арії.

— Я... так... — запинаючись, відповіла та, забувши навіть піднятися із землі.

— Не такого суперника я очікувала, — фиркнула Демон. — Принаймні виглядаєш ти жалюгідно. Ще навіть не вмієш перетворюватися.

— Вона лише початківець, ви самі знаєте, чи не так? — Домініка заступила собою Аріадну. — Адже за нами ще з позавчорашнього дня спостерігали.

Доброславська вражено витріщилась на Голубєву. Та знала про стеження за ними, але нічого не сказала, навіть вигляду не подала. Отже, Демонам Мальдерани відомі прикрі успіхи Аріадни. І якщо вони зараз нападуть...

— Домініко Голубєво, непогана робота, — похвалив хлопець. — Відчула присутність стороннього Воїна Сил. Вражає. Ми чули про тебе і про твого брата. Ваш талант, котрий ви називаєте «силою думки», зовсім не підходить для бою, бо його використання потребує багато часу та зосередженості. Але ви змогли натренувати себе бойовими мистецтвами. І таким чином отримали набутий талант. Ви і то сильніші, аніж цей недолугий Архангел Вогню, — він кинув погляд на Арію.

— Не недооцінюйте Аріадну! — вигукнула Голубєва, виходячи наперед. — Коли вона розкриє свої сили, то сама Мальдерана буде знищена.

— Невже? Матвію, ти це чув? — засміялася Демон, звертаючись до напарника. — «Сама Мальдерана буде знищена»! Мальдерану знищити неможливо. У вас немає жодних шансів перемогти у цій війні. Ми знайшли всіх чотирьох Вершників, тоді як ваших Архангелів лише двоє. І то один з них нікчемний і ні на що не здатний.

Аріадна прикусила губу, коли погляди Демонів «прилипли» до неї. Серце у грудях страшенно калатало. Вона не очікувала вже так швидко побачити ворогів. Тим паче зараз, коли навіть перетворитися не може. Ще й Інокентія немає поряд. Дівчина була вже точно впевнена, що за день до приїзду двійнят їй не привиділось — Арія бачила Воїна Мальдерани. Щоправда, він дещо відрізнявся від цих двох. Тільки вона не пам'ятала чим.

— Кіро, може, позбудемося від Архангела якнайшвидше, а? — позіхнув Матвій. — Я ще хочу сьогодні з товаришами погуляти.

— Думаєш, я не маю такого бажання? За півгодини на мене чекатиме перукар. Якраз справу завершимо.

— Я не дозволю вам навіть доторкнутися до Арії! — Домініка стиснула у руці талісман.

Миттєво Голубєву охопило засліплююче сяйво. Аріадна спостерігала за нею, не здатна поворухнутись. На її очах у дівчини зі спини почали виростати крила, а одяг набував зовсім іншого вигляду та забарвлення. На лобі утворилась золота діадема, а талісман Єдності Стихій висвітлив на ній зображення чотирьохкінечної зірки. Коли світло зникло, перед всіма постала Янгол у білій одежі. Арія, ледь відчуваючи кінцівки, піднялася із землі, оглядаючи в новому образі. Так ось які вони, Янголи та Демони...

— Ти маєш намір захищатись? Ще й без брата? — запитала Кіра, відчіпляючи декілька бусин від нитки.

— А то. Бувала і в гірших ситуаціях, — пихато відповіла Голубєва, розправивши крила.

— Послухай, Янголе, — звернувся до неї Матвій. — Навіть нам, мальдеранівцям, не потрібні зайві поєдинки. Подумай краще: ти сама, а тим паче із зайвим вантажем, — він кивнув у бік Арії. — Що зможеш нам зробити? Краще віддай Архангела, і розійдемося з миром.

— Хай навіть не поб'ю вас, але що-що, а мітки я вам поставлю.

— Мітки? — перепитала Аріадна.

Раптом вона помітила, що, не дивлячись на сміливий вираз обличчя, руки Ніки були напружені та ледь помітно тремтіли. Вона також боялась. Доброславська позадкувала, розуміючи, що справи кепські.

— Годі балачок! Спробуйте захиститись! — вигукнула Кіра та щодуху попрямувала на Домініку та Аріадну.

Бусини в її руці набули червоного кольору. Достатньо наблизившись, Демон жбурнула їх у Голубєву. Спочатку Янгол не розуміла, у чому суть. Але в останній момент схопила Арію за комір та відскочила з нею назад. Тільки-но бусини доторкнулися землі — відразу ж вибухнули, а хвилею дівчат відкинуло ще далі. Домініка відштовхнула Доброславську від себе як раз у момент, коли між ними просвистів Матвіїв меч.

— Аріє, втікай звідси! Негайно! — закричала Голубєва, ступивши у бій з хлопцем. — У людному місці вони тебе не зачеплять! Швидше! Я впораюсь!

Аріадна не могла вимовити жодного слова, але вскочила на ноги і щосили побігла у бік огорожі. Вона не оглядалась назад, страх наказував їй швидше втікати. Дівчина не знала, що відбувається позаду. Поки чула звуки бою, то принаймні впевнювалась, що з Домінікою все гаразд.

Проте короткочасна безпека була порушена, коли Арія побачила тінь над собою

Проте короткочасна безпека була порушена, коли Арія побачила тінь над собою. Кіра летіла над нею, нахабно всміхаючись, а в її руках уже багровіли бусини.

— Далеко зібралась? — загиготіла вона.

Миттєво бусини посипались вниз, і Аріадна почула позаду вибухи. Кутовим зором помітила, що одна червона куля пролетіла зовсім поряд. Вибухова хвиля, хоч і була не дуже сильна, але змусила дівчину впасти. Арія боляче вдарилась плечем у землю, але страх за власне життя підняв її на ноги, і Доброславська ще скоріше понеслася. Серце мало не вистрибувало з грудей, по обличчю стікав холодний піт. Аріадна мчала якомога швидше, але Кіра, схоже, просто гралась.

— Це був лише дощик, — сказала єхидно та. — А зараз настав час блискавок, які завжди потрапляють у ціль.

Тепер Арії було далеко не до жартів. Якщо спочатку Кіра просто сипала бусини, то нині вона вже цілилась. Дівчина не відчувала ніг, вони самі несли її зигзагами, змушуючи вивертатись від кульок поміж дерев та руїн. Доводилося ухилятись ще й від уламків, котрі летіли зусібіч.

Аріадна боялася. Вона страшенно боялася. Невже їй завжди доведеться втікати? І чому вона не може перетворитися в Архангела? Арія так сильно стиснула талісман, що його гострі кінці впилися в шкіру долоні, мало не проколовши її до крові. Сили вже не залишалося. Доброславська різко звернула вбік і вскочила у якийсь будиночок. Кіра, захоплена «полюванням», трохи завагалась, бо на мить втратила дівчину з поля зору.

Аріадна ледве дихала, грудям не вистачало повітря. Вона хотіла лише одного — врятуватись, втекти. Їй усе здавалось страшним сном. Але шурхіт крил був чутний навіть крізь стелю. Дівчина не знала, що робити. Ззовні її очікувала Демон, але всередині залишатись ще небезпечніше. І це підтвердили стіни, які почали розколюватися і сипатися.

— Виходь, боягузко! — покликала Кіра. — Якщо ти ховатимешся, то буде зовсім нецікаво. Ця розвалюха ще один вибух не витримає.

Арія було метнулась до виходу, але мозок сповістив, що ззовні їй ніяк не врятуватись. Дівчина стиснула в долоні свій талісман, свою єдину надію на спасіння. Вона почала швидко йому щось нашіптувати, бо вважала своєю найбільшою мрією порятунок. В неї нічого не виходило. Від розпачу на повіках забриніли сльози. Сподіватись на Домініку не було сенсу, бо відголоски її битви з Матвієм линули аж до будиночку. Аріадна сповзла по стіні на коліна, а талісман притиснула до серця. Слова з вуст вимовлялись ще більш благально, але ноти приреченості неможливо було замаскувати.

— Я рахую до трьох, — сказала Кіра. — Один...

— Будь ласка, Єдносте Стихій... — шепотіла Арія.

— Два...

— Я тебе благаю, допоможи врятуватись...

— Два з половиною...

— Я ХОЧУ ЖИТИ!..

— ТРИ!!!

Аріадна інстинктивно заплющила очі та прикрила голову руками. Вона почула вибух, почула, як поряд з нею падали уламки та каміння, а земля тремтіла. Ось-ось вона очікувала, як її придавить якась кам'яна брила.

Але все стихло, і дівчина залишилась неушкодженою. Вона розплющила очі. Будиночок дійсно осипався, проте в радіусі півметра навколо Арії все було чисто. Сміх Кіри затих. Доброславська помітила присутність ще когось над нею.

— Іно... — видихнула вона.

Хлопець знаходився високо в небі в образі Янгола і спрямовував долоні у бік Доброславської. З його напруженого обличчя стікав піт. Кіра з ненавистю дивилась на Інокентія, а усі бусини на нитці почервоніли.

— Ти!.. — прошипіла вона з люттю.

— Аріє, пробач, що відразу не втрутився, — сказав той. — Мені потрібен був час, аби сконцентруватись і поставити щит навколо тебе. Ти маєш п'ять хвилин на перетворення.

Аріадна аж рота роззявила. Яке перетворення? Які п'ять хвилин?

Кіра спочатку подивилась на Аріадну, потім на Іно, потім знову на дівчину. Вона жбурнула в Арію одну бусину, але та вибухнула за півметра від цілі, навіть її не зачепивши. Доброславській здалося, ніби її огорнув невидимий непробивний бар'єр.

— Якщо цей «щит» — твоїх рук справа, то спочатку саме тебе треба знищити або «запечатати»! — закричала Демон і кинулась на хлопця.

— Аріє, забудь про все і спробуй перетворитися! Довірся мені та Домініці! — Інокентій майнув подалі, оминаючи кидки мальдеранівки.

Аріадна тремтіла від страху. У повітрі над нею билися червоноволоса дівчина та Іно, трохи далі тривав поєдинок між Домінікою та Матвієм. Нелегко було голими руками протистояти супротивнику з мечем. Голубєвій доводилось частіше захищатись, аніж нападати. Інколи вона у дуже скрутних становищах використовувала «щит». Проте через запальний поєдинок той діяв лише на мить. Матвій помітив цю тенденцію, тому, зробивши фальшивий хід, вичекав моменту і наніс удар.

— НІКО!!! — крикнула Аріадна, коли помітила на мечі краплі крові.

На щастя, Демон лише подряпав Голубєвій плече. Зараз Арія боялася не так за себе, як за двійнят. Відразу з'явилося бажання втекти, поки вороги відволіклись. Але вона не знала, як довго протримаються друзі. Демони були налаштовані рішуче.

Час дії бар'єру спливав, і треба швидше перетворитися. Аріадна почала перебирати в голові свої можливі найголовніші мрії та бажання, заради яких прагнула боротися.

«Стати відомою, схоже, не те, — говорила вона собі. — Може, щоб іспити відмінили й узагалі випускні екзамени? Ні, банально... Хай школа згорить? Ні, бо якщо я її не закінчу, то не вступлю до вишу, не матиму кар'єри... О, може, це?.. Хоча ні, це те ж саме, що стати знаменитістю... Хотілося б, аби Катя спіткнулась в столовій і обличчям в кашу впала... От сміху було б! Але і це не те... Може, щоб Фелікс Батьк... тьфу... Олександрович мене поцілував? — Арія на мить задумалась, але потім почервоніла від власної думки та намагалася виправдатися перед собою. — Але ні. Він учитель і цього ніколи не зробить! Хоча... після випуску ми будемо з ним рівні... Тим паче, Фелікс Олександрович всього на три роки старший від мене. Влітку мені виповниться вісімнадцять... І він такий класний! Але навколо нього крутяться такі дівчата, як Катя і Діана, — у Арії обличчя посмутнішало. — Діана гарна, фігуру має супермоделі, вища за мене, одягається зі смаком. А я — сіра миша, метр з панамкою. До того ж не пощастило із фігурою... Він на мене не гляне, хай навіть я перечитаю усі книги за шкільною та позашкільною програмою... ДІДЬКО!!! — дівчина стукнула себе по голові. — Нісенітниці якісь! Я не знаю, яка моя найзаповітніша мрія! А якщо я її не знайду, то не зможу перевтілитись, а отже захистити Марго, бабусю і дідуся, Ніку, Іно, Фелікса Олександровича!.. Перевтілитись... Сьогодні з ним розмовляли про те, що Замза перетворився на жука, бо забув свої мрії... От і я буду безпорадним жуком, якщо не згадаю їх!!! І тут ніхто не може мені допомогти, бо тільки я відповідаю за свої почуття та бажання...»

— Аріє, швидше щось роби! — крикнув Інокентій, ледь відхилившись від бусини. — За хвилину щит зникне, в мене закінчиться налюві. Кепські будуть справи. Тут однією рукопашкою мало чого зробиш!

Дівчина у відчаї зігнулась, притулившись лобом до землі. Сльози знову навертались на її очі. Вона не знала... Вона не могла згадати мрію... Не могла! І тепер через це двійнята можуть загинути. Домініка також була не в кращій ситуації. Від леза меча куди тяжче вивертатись, ніж від звичайних ударів. Тим паче, Аріадна бачила, що «щит» Домініки спрацьовував все рідше і рідше. Сили Голубєвої також зменшувалися.

— АРІЄ!!! Мрія глибоко в тобі!!! Може бути, що ти її стидаєшся, може, боїшся і вважаєш нездійсненною!!! — вже заволав Інокентій. — АЛЕ ВОНА ТВОЯ!!! І ТИ МАЄШ ЇЇ ПРИЙНЯТИ!!!

Арія всміхнулася. Це особливо нічим їй не допомогло, бо вона гадки не мала, про що їй думати. Зараз бар'єр зникне, друзі не зможуть її захистити, і всіх їх знищать. Вона вже не побачить ні Марго, ні дідуся з бабусею, ні Фелікса Олександровича... Не дізнається, чи це просто симпатія до вчителя, чи може, щось більше... Її чекатиме доля батьків.

У цей момент перед очима дівчини впав на землю Інокентій. Але він вже був не Янголом, а звичайною людиною. Бинти на його долонях згоріли, а опіки, які тільки почали загоюватися, стали ще сильнішими. Хлопець скривився від болю і терпів його, стиснувши зуби.

— Чому ти не... Чому ти повернувся до свого звичайного вигляду?! — крикнула йому Аріадна. — Стань Янголом і лети звідси!!!

— Він не може, — сказала Кіра, — бо витратив усю налюві на твій п'ятихвилинний захист. А коли закінчується енергія — Янгол повертається у свій людський стан.

— Аріє, негайно біжи! — гукнув Іно хрипким голосом. — Інакше...

— Бідна Аріадна, — перебила Демон, крутячи на пальцях буси. — Загине, жодного разу так і не ставши Архангелом. Навіть не спробувавши оживити своїх мамусю і татуся.

— Про що ти? — не зрозуміла та.

— А ти що, не знала? — здивувалась Кіра й цокнула язиком. — Архангели, які досягають максимальної сили, можуть повернути до життя тих, хто пішов з нього.

— Що? — Арія оторопіла, а талісман ледь не випав з її рук. — Це... правда?

— Не знаю, — почесала підборіддя Кіра. — Я лише чула, що таке можливо. Але ти вже не зможеш у цьому впевнитись. Адже сама потрапиш до своїх батьків.

Арії здалося, ніби всередині неї все запалало. Ніколи вона не відчувала одночасно такого приливу і страху, і ненависті, і надії. Невже оживити мертвих дійсно можливо? Невже можна зробити все так, як було раніше? Тоді ще рано вмирати. Рано здаватися. Адже від життя дівчини залежить тепер і повернення її батьків. Ось її мрія. Мрія, яка здавалась такою нездійсненною, але найбільшою та найпотаємнішою!

Злі очі Демона почали округлюватися, дивлячись на Аріадну. Доброславська сама звернула на себе увагу та шоковано побачила, що її охоплює світло. Налюві почала розливатися по її тілу. Одяг Арії змінювався та перетворювався на біле шовкове плаття, а її плечі вкривала коротка накидка з широким коміром. Інокентій не міг відірвати від Аріадни очей. Бій між Домінікою та Матвієм призупинився — меч хлопця якраз знаходився за декілька сантиметрів від шиї Янгола. Але їхні погляди були цілком і повністю поглинуті Аріадною.

— Вона... вона змогла перетворитися на Архангела! — пробелькотіла дівчина.

Навколо Арії вирував вогонь, і з кожною секундою він збільшувався. Блакитні очі дівчини забарвились у червоний колір. Її свідомість помутнішала. Здавалося, ніби в тілі є ще одна істота, бо вона почала рухатися сама по собі, губи самі вимовляли слова. В очах Кіри промайнув переляк, але вона вмить опанувала себе — жбурнула декілька бусин у бік Доброславської. Втім, потрапивши у полум'я, що стіною зростало навколо Аріадни, вони згоріли до попелу.

Арії вже не хотілось утікати, страх зникав, замість нього з'являлися сміливість і впевненість

Арії вже не хотілось утікати, страх зникав, замість нього з'являлися сміливість і впевненість. Хоча дівчина розуміла всю небезпеку і навіть те, що боятися ТРЕБА, але якась невидима сила змусила її зібратись і триматись на місці.

— Краще вам іти звідси, бо пошкодуєте! — мовила вона низьким голосом, незвичним для неї.

— Так-с, плани змінюються, — прошипіла Кіра. — Матвію, швидко сюди!

Але хлопець не поспішав. Лезо його меча було біля шиї Домініки. Він вагався — або прямо зараз знищити безпорадну суперницю поряд, або вступити у бій з новоявленим Архангелом. Схоже, Матвій залюбки обрав би перший варіант.

— Покінчи з нею та миттю сюди! — повторила Кіра. — Нас рибка побільше чекає!

Наступне сталося всього за кілька секунд. Аріадна кинула вогняну кулю в Матвія якраз у той момент, коли хлопець підняв меч. Куля, мало не зачепивши волосся Домініки, потрапила в руку мальдеранівцю. Він випустив зброю та закричав від болю. Але водночас від того, що дівчина відволіклась порятунком Хранительки, вогняна стіна навколо неї «впала». Кіра, ніби цього й очікуючи, хитро посміхнулась і кинула все своє намисто в Доброславську.

— АРІЄ!!! — крикнув Інокентій.

Дівчина не помітила небезпеку. Хлопець блискавично підбіг до неї та штовхнув униз, прикриваючи собою. Від тієї сили вибуху, що призвела уся нитка бусин, їх відкинуло на декілька метрів. Але Іно сильніше обхопив Аріадну, не відпускаючи її та підставляючи спину під удар.

Доброславська, опинившись на землі, ніби отямилась від забуття. Вона не поспішала рухатися, прислуховуючись. Тиша. Моторошна тиша. Повільно вивільнила голову з-під руки Інокентія та глянула на нього.

— Іно... — промовила Арія до хлопця.

Голубєв лежав поряд, не рухаючись, з увіткнутим у землю обличчям. До грудей дівчини підступив страх. Вона затрусила Інокентія за руку.

— Іно! ІНО! — закричала вона, смикаючи його за рукав. — ІНО!!!

— ІНО!!! — до них обох підбігла Домініка та впала на коліна біля брата. — ІНО!!! ЩО З ТОБОЮ?!

— Я в нормі... — прохрипів він, повернувши голову на бік. Тепер можна було бачити його обличчя. — Тільки землі та попелу наковтався. І ця подряпинка... — вказав на розсічену брову, з куточка якої текла цівочка крові.

Дівчатам відразу відлягло від серця, що Іно без серйозних поранень. Але гнів Арії палав. Її розум знову неначе захопила інша істота. Доброславська повільно піднялась із землі й обернулась до Кіри. Та і сама постраждала від власного вибуху, бо крила використала для захисту. Вони більше не могли тримати її у повітрі, і дівчина стояла на землі поряд з Матвієм. Зараз їм обом було не до сміху — хлопець стогнав від болю і стискав рану на руці, а в Кіри вже не було її «зброї». Проте Аріадна чомусь не звертала на це уваги. Дівчина прямувала до ворогів, а в її руках з'являлися вогняні кулі. Їй стало байдуже, що це живі люди. Зараз нею керувало бажання вбити, стерти їх з обличчя Землі за те, що вони посміли доторкнутися до двійнят.

— Спочатку я була мішенню, але тепер нею станете ви... — сказала вона.

Матвій довго не вагався. Здоровою рукою він ухопив меча та побіг на Арію. Вона зовсім не розгубилась. Коли він замахувався на неї, то дівчина легко виверталася з-під атак, ніби вода, яка може обтікати все навколо. А згодом, знайшовши вдалий момент, вдарила вогняною кулею в живіт Демонові. Потім помітила, що Кіра хотіла втекти. Доброславська з розмаху запустила в неї другу кулю та потрапила в ногу. Демон впала на землю, обхопивши коліно, і верещала. Проте навіть її крик не побудив у Аріадни жодних емоцій. Вона обернулася до Матвія, який скрутився на землі. Дівчина протягнула вбік руку, і вогонь, який з'явився у ній, прийняв форму списа. Очі Матвія округлилися від страху.

Щойно Аріадна підняла цей спис вгору, як раптом підбігли Інокентій та Домініка і схопили її за руки. Дівчина завмерла від їхнього зухвальства.

— Аріє! Не дай Архангелові запаморочити твій розум!!! Контролюй себе! Демони переможені!!! Залиш їх у спокої!!!

Аріадна спочатку не розуміла, чому її зупиняють, але за декілька секунд отямилась. Спис розвіявся, а дівчина з жахом усвідомила, що сталося. Двійнята відступили з нею назад, не відпускаючи її рук.

— Я... я не хотіла... — пробелькотіла вона. — Я не знаю, як це... Я не хотіла!

— Заспокойся, Аріє, — промовив до неї Інокентій. — Головне, що ти вчасно зупинилася і не вбила їх.

— Я не хотіла... — повторила дівчина. — Що зі мною було?

— Таке буває, — відповіла Домініка, присідаючи біля Матвія. — Ми тобі потім пояснимо.

— «Таке буває»?! Я МАЛО НЕ ВБИЛА ЇХ!!! — Аріадна вирвала свої руки з рук Інокентія. — Хоч вони і Демони, але також люди!!! І є ті, кому вони дорогі!!! А ви!.. А ви кажете так, ніби це звична справа!!!

— АРІЄ!!! — гаркнув Інокентій у відповідь, змушуючи її замовкнути. — Ми тобі все пояснимо! Але потім, коли ти заспокоїшся.

Дівчина промовчала. Домініка силою підняла у сидячий стан Матвія, незважаючи на його стогони. А потім зняла з шиї свій талісман і притулила до його долоні. Єдність Стихій засвітився, а Матвій заверещав.

— НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО!!! — волав він. — НЕ ЗАПЕЧАТУЙТЕ МЕНЕ!!! Я ПОТРІБЕН МАЛЬДЕРАНІ!!!

Але його крики як почались зненацька, так і завершились, і хлопець без свідомості похилився на землю. Його одяг почав змінюватися, крила зникли, як і срібний ошийник. На шиї звис на ланцюжку талісман у вигляді семикінечної зірки. Демон обернувся у звичайну людину.

— Що ви з ним зробили? — видихнула Арія. — Вбили?

— Ні, він скоро оклигає. Ось, дивись, — Домініка показала долоню Матвія. Зверху на ній з'явився Янгольський символ Єдності Стихій. — Це мітка. Вона є альтернативою убивству. Ми можемо накладати її на переможених ворогів, і вона запечатує їхню налюві. Мітку здатні побачити лише Воїни Сил, а звичайні люди — ні. Хіба якщо їм про неї хтось розповість.

— Тобто... Матвій не зможе більше перетворитися?

— Фактично, так. Якщо хтось не зніме цю мітку.

— А її що, можна зняти?

— Так, є декілька способів, — сказав Інокентій, доки Домініка пішла «запечатувати» Кіру. — Повинен проводитись дуже клопіткий ритуал за допомогою хоча б двох Вершників. І то не факт, що в них вийде. Вершники не будуть цим займатися заради якихось другосортних Демонів, хіба що для сильних чи з унікальними здібностями. А таких, як ці, ого-го скільки! Звичайні пішаки. Тому можна з упевненістю сказати, що їхнє служіння Мальдерані завершилося.

— А Демони, — Аріадна подивилась на Кіру, яка, мов божевільна, відповзала від Домініки, — можуть накладати такі мітки?

— Авжеж. Як ти сказала, вони також люди. Навіть у деяких Демонів зберігається щось святе.

— Тоді чому одні інших вбивають? Адже якщо є такий більш гуманний метод... — Арія зам'яла руки. — Чому, наприклад, мене... треба ВБИТИ?

— Бо ти Архангел, і задля зняття з тебе мітки зроблять все, що завгодно, — потиснувши плечима, відповів Інокентій.

— А які ще можуть бути способи її зняття? — Арія була не дуже рада такій новині.

— Вбити того, хто її поставив. І це набагато вигідніше, бо...

«Цікаву» розповідь перебив крик Кіри, яку Домініка також запечатала. Аріадна вже навіть перестала звертати увагу. Інокентій продовжив.

— Наприклад, я поставив мітки двадцятьом. Але якщо мене позбавлять життя, то ці двадцятеро звільняться. Невигідно, чи не так?

— А скільки на твоєму рахунку таких? — поцікавилась Арія, не зводячи очей з мітки на Матвієвій долоні. — Шість? Десять?

— У нас з Нікою порівну. По тридцять п'ять. Хоча ні! Відсьогодні в Ніки на двох більше, — додав хлопець.

— ЩО?! — Доброславська приголомшливо остовпіла. — Тобто разом... сімдесят два?! Та це ж майже усі Демони... напевно.

— Усі?! — засміявся Іно. — О, ти помиляєшся. На Землі сім мільярдів людей. Близько ста тисяч з них — пробуджені Демони, ще сто — Янголи...

— Іно! — раптом вигукнула Аріадна. Хлопець аж підстрибнув від несподіванки. — В тебе ж рука знову постраждала! Бинти є?! Треба терміново перев'язати!

— Десь в рюкзаку.

— До речі, Аріє! — гукнула Домініка, вже перетворена у людину. — Небезпеки більше немає. Можеш повертатися у свій звичайний вигляд. Достатньо лишень захотіти, і знову станеш звичайнісінькою людиною.

Аріадна кивнула на знак згоди і долонею притиснула до себе талісман.

Двоє Вершників у чорних плащах спостерігали за всім, що коїлося на будмайданчику. Жінка-Вершниця пронизливо засміялась.

— Розбрате, ти облажався. Теж мені, Вершник Мальдерани. У тебе була чудова нагода без клопотів прибрати Доброславську, доки вона не вміла перетворюватись. А тепер два твоїх Демони запечатані, і вони ж спровокували її перевтілення. Сама Доброславська — слабачка. Але ти міг би врахувати здібності її Хранителів і послати когось сильнішого. Це ж Голубєви!

— Помиляєшся, Війно, помиляєшся, — задоволено промовив Вершник.

— Помиляєшся, Війно, помиляєшся, — задоволено промовив Вершник

— Що? — не зрозуміла та.

— Я якраз і ХОТІВ, щоб вона перетворилась. Тому і послав до неї Кіру та Матвія, бо в них кишка тонка перемогти Голубєвих. До того ж підказав їм, як спровокувати Доброславську та допомогти їй перетворитися. Як легко було здогадатися, що вона прагне повернути своїх батьків. Дівчина дуже передбачлива.

— ТИ З ГЛУЗДУ З'ЇХАВ?! — закипіла Вершниця.

— Не галасуй, — хмикнув Розбрат. — Мені було цікаво, на що вона здатна. Аріадна не така проста, як здається. І не така слабка. Просто вона мов бутон квітки, для якого ще не настала весна. Але згодом бутон розцвіте. Я бажаю це побачити.

— Розбрате, ти граєшся з вогнем у прямому сенсі слова, — нервово сказала Війна. — Вона — Архангел, наш найголовніший ворог. Навіщо ускладнювати собі життя? Знищ її до дідька, доки є можливість, доки вона слабка... Або дай мені цю роботу...

— Я хочу битися з Архангелом в повну силу! — перебив її Розбрат. Нігті на його пальцях стрімко виросли майже на два десятки сантиметрів, і Вершник загрозливо повернув їх у бік Війни. — Тому трохи почекаємо. І не раджу мені заважати! Її суперником буду тільки я! До речі, дивися, — кивнув він у бік майданчика.

Аріадна після перев'язування ран Інокентія та Домініки відразу почала надавати допомогу Матвію та Кірі.

— Вона що, допомагає не тільки своїм, а й ворогам? — приголомшливо запитала Війна, не вірячи власним очам.

— Як бачиш, — губи Розбрата розпливлись у посмішці. — Аріадна... Вона така...

— Я бачу, Доброславська тебе зацікавила, — оговтавшись, мовила Війна та склала на грудях руки. — Дивися не заграйся, Розбрате. Битва між Силами вже скоро, і нам не потрібні зайві суперники.

— Не хвилюйся, я свої ігри завжди вчасно зупиняю. Аріадна... Доброславська... — в голосі Вершника пробриніли нотки захоплення. — Добра душа у дівчинки... Не можу дочекатися поєдинку з тобою. Це буде скоро, але час ще не настав. Ти поки не квітка, а лише бутон.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.