11

Рівень надскладний, але ж я не я, якщо його не пройду. Але... Знову але... Не зараз, бо смарт загудів і вискочило сповіщення. Невже батарейка, але ні. Що за день здивувань. На екрані висвітилось «Доступна відкрита мережа Wi Fi».

До біса ту гру, спробую зв'язатися з Олегом, оце він буде шокований, якщо не втік звичайно. Але... Після підключення смартфон погас, потім перебрав всю палітру кольорів, тест системи, чи що? А потім синхронізувався з великим монітором... Що ж це коїться, скільки вже можна? Тут що хакерська контора якась, чи що?

Мої нерви були на межі, ще б трохи і я запустив би гаджет в екран, але на ньому замість картинок в правій частині висвітилося «Привіт»

— Ну привіт, – скептично відповів я в голос.

— Вітаю тебе, ти таки дійшов до цілі, – висвітилося на дисплеї.

— Що за...— Ти новий коректор мікрокоду.

— Якого в біса коду, який коректор? – я вже починав закипати, ну що за жарти, так же можна і з глузду зʼїхати, чи може я вже того...

— Мого коду.

— А хто ти, досить з мене вже цих жартів!

— Я Земля!!! – це вже я почув, при чому голос був таким одночасно мелодійним і моторошним, звучав він звідусіль, чи просто в мене в голові, я ніби збожеволів.

— Планета, чи що? – ледь чутним голосом промовив я.

— Якщо тобі так зручно, то так, але ви люди помиляєтесь. Я, то вашою мовою, операційна система, яку вже треба трохи оновити, надто багато помилок.

— Що?.. Як так і чим я можу зарадити?

— Якщо мене не виправити, то ваш світ скоро перестане існувати. В тобі є код творця, ти можеш мене підправити.— Тобто ти якась програма, штучний інтелект?

— Ні, так, неточне визначення. Скоріш за все, я вся ваша віртуальна реальність.

— Матриця чи що, тільки такого мені ще не вистачало, а можна зразу синю, чи яку там таблетку, щоб прокинутися в себе вдома і забути це все, як страшний сон.

— Ні, я не машина, яка взяла вас в рабство. Та і вас поза межами мене просто не існує... Це довго пояснювати вашою мовою, але мені потрібна твоя допомога, просто натисни он ту зелену кнопку, і таблеток ніяких немає, вибач.

— І що буде, як натисну?

— Ти зрозумієш. – мені навіть здалося, що ця Земля, ким би вона не була посміхнулася, а символи в лівому кутку так і бігли.

Вибору мені не давали, тому я натиснув на кнопочку, котра якраз засвітилася. Не знаю, що відчували герої «Матриці» коли їм „прописували” нові знання, а я мало не відкинув копита. В очах зарябіло тими клятими символами, потемніло, потім засліпило сяйвом, у вухах з'явився шум.

Не знаю, як довго це все тривало, час,  на деякий час, для мене втратив сенс. Вічність і водночас мить. Але після цього символи мені стали знайомими, і іноді я вгадував слова на кшталт «і», «або» «не», «так» та інші. Це дійсно було схоже на якийсь складний код програмування.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.