7
— Мда, нічого святого вже немає. Падлюки! – спересердя мовив Олег. – Минулого року ще був ліс, а тепер...
— Ну а що, ласий шматок, спишуть на пожежу, як завжди. В нас то ліс згорає, то склади з боєприпасами, хіба ти не звик?
— До цього не звикати потрібно... Тут треба руки комусь... Ех... І підозрюю, що висаджувати його ніхто не буде.
Так і пішли далі, кожен думав про своє. Проминули ще кілька сіл, від яких лишилися лише напівзавалені ржаві таблички, вже й не прочитаєш назви. Так час, то таки невблаганний кат.
Так потихеньку добрели до сумнозвісного «кладовища техніки». Тут картина була схожою до лісної. Тобто безліч машин стояли з піднятими капотами, під котрими була пустота. Ні тобі двигунів, ні проводки. Все, що мало хоч якусь цінність повидирали.
— Ще лишилося тільки оце все переплавити й наробити дитячих колясок, – не витримав вже я.
— Та ні навряд, тут якісніший метал, ніж в тому шерпотребі.
— Може й так. Але ж...
«Детектор аномалій», він же радіометр, попискував, а іноді навіть відверто кричав. Тому довго ми тут не затримувалися і старалися не наближатися до героїв, що ржавіли.Йшли швидко, бо крім радіації загрожував ще й патруль. Судячи з свіжих слідів і наїженої колії він тут таки частенько буває. Хоча можливо частіше все ж бувають тут мародери, але з останніми тим більше не виникало бажання бачитися.
Тож широким кроком ми пішли далі. Не скажу що швидко, але добралися таки до колись таємного військового містечка Чорнобиль-2.
Антени «Дуги» ще здалека манили та заодно були орієнтиром. І що скажу, «Радар» в грі й близько не стояв з цією монументальною конструкцією.Здавалося, що вона здіймається, аж до хмар, і своєю величчю вона прямо таки давила, без всіх тих «псі-хвиль».
— Це ж треба, – я аж рота відкрив, не в силі вимовити всі емоції, що в цей час я переживав.
— Це ти ще під нею не був, – підморгнув Олег, – Нічого зараз трохи відпочинемо і перекусимо он в тій будівлі, а потім підемо до неї.
Будівля була в жахливому стані. Колись обкладена плиткою, котра вже майже вся повідлущувалася, у вікнах гуляв протяг, а дверей майже ніде не було. Покинута будівля, що й сказати. Але попри все ще міцно стояла, хоча й пригнічувала своїм виглядом.
Так, як вже темніло, то вирішили заодно й відпочити тут. Вогонь палити не стали, а от сухий спирт став в пригоді. Розігріли нашу вечерю і вложилися у спальні мішки. Хороша до речі річ.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!