9

— Микито, ау! Де ти там? Ти живий?

— Та живий, – ледве мовив я, бо хоч впав на ранець, але все ж забився. – І навіть цілий.

— От халепа, як же тебе звідти вийняти, – видно було що Олег нервував і не дарма. – Ще й, як на зло, мотузки не взяв, добре піду подивлюся може щось знайду.

І він пішов. Я ж підвівся. Так спина боліла, синець видно буде.Робити було нічого і я вирішив оглянути місце куди потрапив.

Це була циліндрична споруда, для чого тільки не відомо, діаметром метрів двадцять. Зверху люк трохи більший звичайного каналізаційного.

Знічев'я, я почав проходжувати по колу. Глянув на телефон, о чудо він був цілим. „Що за нах...”, – вилаявся я, бо на дисплеї світилася дата 31 лютого і вона мигала. Я таки вдарився головою...

Потім я випадково наступив на якусь цеглину і... Я не повірив своїм очам – стіна роз'їхалася утворюючи прохід. За ним був коридор, в якому почали розгоратися лампи денного світла, з таким характерним звуком.

„Та щоб йому... Не може бути!” – сказати, що я був шокованим – нічого не сказати. Оце так відкриття. Ще й вигляд, ніби секретна база, чи це вона і є, і зараз з-за рогу вигляне черговий з КДБ і все – подорож у Магадан.

Але тут ні душі. І тиша, лише моє дихання і мирне гудіння ламп. Що ж робити. Я знову зіткнувся з правом вибору. Або чекати Олега, але чи знайде він щось, і чи не втече взагалі? Або ж розвідувати далі цей обʼєкт.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.