24

«Дуга», – як рятівна соломинка виникла в мене думка. Точно там же є термінал, консоль, база керування, одним словом. Видно мої думки читала Земля, або ж ця думка в неї одночасно зі мною виникла, бо в чаті теж засвітилося: «Дуга».

Довелося знову шукати провідника, але на який сайт я не заходив, ніде його профілю не було. А болячка названа «коронавірус» все більше і більше захоплював людей і території.

Навіть у мережі, хоч і більше жартів про корону, як головний убір, але ж все одно все частіше і частіше згадувався цей клятий вірус.

Все частіше зʼявлялися дані, де кількість смертей і просто хворих збільшувалася, країни масово вводили карантин. Навіть наші відзначилися. Побили автобуси з прибулими з Китаю. І один я знав, що ситуацію нічого не змінить і ніхто крім мене. Я надіявся, що все ж вийде.

От тільки змоги потрапити до «Дуги» поки не було. А код все більше ставав багряним. Нарешті я знайшов сторінку Олега в соцмережі. І там же знайшовся його номер. Тож щоб не зволікати на переписування я набрав.

Чути було, що Олег щось святкує. А святкував він батьківство. Що ж чудово, але без нього мені ніяк. Тим більше останнім часом статки не те що не побільшали, а навіть навпаки. Що ж лишалося лише чекати, інакше ніяк.

Наступного дня я зателефонував йому. І ми таки домовилися про зустріч. Бо розмова в нас була дійсно не телефонною. Зустрітися мали на тому ж місці в суботу двадцять восьмого грудня. Так перед самим Новим Роком, котрий поки не ніс нічого хорошого.

Налякати, як тоді Олег мене вже не зміг. Я вже був готовий. Ляканий, так би мовити. На дворі стояти було не дуже слушно, тому відправилися в перше ліпше кафе. Де я все і переповів.

— Та ну... Не вірю. Ти гониш. – не міг повірити Олег, – Ти тоді впав, вдарився і пролежав ну максимум хвилин пʼять. А тут цілу історію розповідаєш.

— Я знаю, що все це виглядає не правдоподібно, але... Без тебе ніяк, друже.

— Але моя Анька, вона й так на нервах...

— То скажи, що в відрядження відсилають.

— А робота, хоча, щось вигадаємо, але не тепер це точно. Дай хоч Новий Рік відсвяткувати.

— Добре.

На тому й вирішили. Після Нового Року. Хоча настрій був геть не новорічний. Снігу, як завжди останнім часом, не було. Вірус ширився, люди дуріли. Навіть вежі операторів стільникового звʼязку почали ламати.

Помилка в коді, що й сказати. Скоро все змінимо на краще. І з цими думками я відправився додому, де мене вже чекала Наталі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.