4

Покатавшись трохи лісом, врешті підʼїхали до покинутого подвір'я. Олег вивернув кермо, та повів машину у двір. Воріт давно вже не було, вочевидь стали жертвою мародерів, що не цуралися навіть з Зони Відчуження тягати металолом, не те що тут, за її межами.

Видно було, що тут все підготовано. Заїхавши в сарай, вийшли з автівки.

— Ти ж все взяв, по списку.— Звичайно, провіант, вода, павербанк, телефон з жпс, мало не мовив „ПДА”, – посміхнувся я, продовжуючи переглядати вміст рюкзака, – Пляшка горілки є, запасний одяг в пакеті, дощовик, запальничка, сухий спирт... Ніби все є.

— Це добре. У мене є ніж, і туристична сокирка, про всяк випадок. Погода ніби не погана, але ж ти в курсі, як вона швидко міняється. – сказав Олег і взявся маскувати свого металевого друга.

Чесно, якби я не знав, навіть не так, якби я сам особисто, щойно сюди не заїхав, то подумав би, що тут не ступала нога людини вже давно. Як файно замаскував все Олег, навіть слід від шин підмів віником з гілля. Ще й так... Одним словом – майстер. Чи то він у розвідці служив, чи від природи такий. А хто ж його знає.

За пів години все було влаштовано і ми зайшли до хати. Зовні це була на вигляд надзвичайно аварійна будівля. Страшно було туди заходити.  Але всередині...

Двері, які здавалися трухлявими, були металеві, пофарбованими певно якимось художником, ще й мали електронний замок. Вікна підозрюю були теж не простими. Всередині ж підлога була трохи втоплена, вся хата  була таким собі напівпідвальним приміщенням, до речі з непоганим ремонтом. Тут були і зручні дивани для відпочинку, і кавоварка, і кухня, і телевізор, і головне електрика.

Сюди вів десь кабель, бо поряд не те, що проводів не лишилось, а й від опор лишилися лише бетонні стовпчики, до котрих свого часу кріпилися дротом дерев'яні стовпи.

— Відчувай себе як вдома, але не забувай, що в гостях, – мовив Олег і засміявся. – сьогодні вже пізно кудись йти, тому заночуємо тут, бо тут хоч і не Зона з вашого «СТАЛКЕРа», але без ліхтаря йти можуть лише самогубці, а з ліхтарем може і патруль помітити.

— Патрулям краще не попадатись?

— Так, але не переживай вони по периметру більше, хоча звичайно й біля ЧАЕС їх багато. Тим більше нині там будівництво століття.

— Тобто я ЧАЕС не побачу?— Побачиш, побачиш... Все буде ок

.— Гаразд, – і я натиснув на кнопку кавоварки.

Вона зажужала, заскреготіла, але таки за хвилину я пив ароматний напій під звуки якогось телешоу. Настрою гратися з пультом у гру „перелистай канали” не було, до слова, зовсім.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.