33

Ранок. Чудова пора, але коли вурчить у животі, не дуже то й помічаєш красу навколо. Тож кава кавою, а підкріпиться треба. Хоча б підкріпитись. А ще ліпше добре поїсти.

Я чомусь не вигадав нічого ліпшого, ніж повести свою Наталі до кафе, що тут за рогом. Тим більше готують тут відмінно.

Від пахощів свіжої випічки та загальної атмосфери закладу, аж паморочиться в голові. Ще б пак, на голодний то шлунок. Ось чому фахівці не рекомендують заходити в продуктовий магазин не поївши. А то можна отямитися лише біля каси з повним кошиком.

Отож замовили ми величезну піцу, по м'ясному салату і ще й по десерту. І ні, не лопнемо... Коли піца була подолана, Наталі якось хитро посміхнулася. Знаєте коли очі посміхаються більше від губ. Мені здається, що так вміють лише дівчата, і то не всі. Тільки своєрідна каста «лисичок».

— Пам'ятаєш, я говорила за сюрприз? – як вони вмудряються все пам'ятати?

— Чесно? – я ніяково подивився в її глибокі, як озеро Байкал очі(надіюся, що озеро досі ще чисте).

— Ясно. Таки забув...

— Не зовсім, просто подій останнім часом...

— Ой, ну звісно...

— Добре, хай буде, що забув, то що ж там за сюрприз?

— Навіть не знаю, як тобі про це й розповісти...

— Вочевидь, з початку, – я посміхнувся, кохана ніби трохи заспокоїлася. Але через мить заспокоювати треба було мене. Ні, я не кричав і не проявляв ніякої агресії. Я просто з'їхав зі стільця.

— Ми скоро станемо батьками... – я побліднів, це було, мабуть, надто помітно, бо Наталі продовжила, – Ти що не радий?.. – і знаєте, так по дитячому склала губки.

— Е... – Господи, який я маю вигляд, блідий усміхнений дурень, ні дать, ні взять. Весь словниковий запас вивітрився з моєї макітри. Прям неандерталець якийсь.

— Що е?

— Сюрприз так сюрприз... І хто в нас?

— Який швидкий, дізнаєшся ще, УЗД покаже.

Хотілося замовити ящик шампанського, але... Так, але воно скрізь, тому ідею відкинув. Почуття вирували в моїй свідомості. Я і радів і водночас не знав, що робити. Це ж треба маленька крихітка скоро буде в нас, але ж острів... Він відкладався. Ще треба організувати весілля, ну хоча б просто узаконити наші стосунки. Та й пропустити народження бажання не було. Діти – то квіти життя. І крапка.

Отож знову чекати. Час дивна штука, поки чогось чекаєш, він такий повільний, а глянувши в минуле розумієш, що він надто швидкий, чи то таке в нас сприйняття... Не знаю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.