23(Олег)

Наступного дня Олег йшов на роботу, як радісний слон, і могло здатися, що він знайшов роботу мрії, тому такий радий. Але насправді Аня таки повідомила йому чудову новину, він мав стати батьком. І добре, що він погодився піти на цю роботу, бо інакше б вона нервувала б і сварилася. А їй нині не можна.

Робота була не сказати, що геть чудова, але Олегу не звикати, знову ж таки по професії, тому нічого нового. Він справлявся. Колектив був хорошим, платили вчасно і на хліб не тільки з маслом вистачало.

Тож хоч і не відразу, все ж видалив свій профіль з сайту, де можна було знайти провідника. І зажив собі мирним життям. Аня його балувала домашньою їжею, а він її просто балував.

Іноді брав відгул, коли дружині потрібно було до лікарні й особливо на УЗД. Він з нетерпінням тупцяв під дверима кабінету.

— Ну хто там у нас, не томи, – ледь не підстрибував він.

— Мужайтеся таточку у вас двійня. – мовила лікарка, – Але на жаль стать дітей не відома, заховалися вони, тож буде вам сюрприз.

— Оце так сюрприз, – очі чоловіка аж світилися від щастя. – Моє ж ти сонечко, – і він підняв свою дружину на руки, але акуратно і ніжно поцілував її в уста.

Час збігав швидко і животик Ані збільшувався кожного дня. Олег метушився, то зі списком бігав до аптеки, то по супермаркету, бо ж вагітних ще ті смаки. То їй оселедця з зіферинкою, то ананаса... Я думаю ви в курсі, що це таке, а як не в курсі то ще  побачите, чи відчуєте. Що кому дано.

Так спливли ті девʼять місяців і Олег став вже справжнім татом. Два маленьких янголятка Саша і Маша.

Як годиться татко вирішив проставиться на роботі. Благо в грудні великого напливу автівок не було.

— Ну вітаємо тебе, татусь, – підняв чарочку Петрович, – додасться тобі тепер трохи клопоту. Але ж діти то квіти життя.

— Точно квіти, – усміхнувся Максим, – А в нашого Олега відразу букет. – всі дружно засміялися.

Так потроху в дружній компанії, та ще й з градусом, розмови перетекли трохи в інше русло. Згадали новини і якийсь там новий вірус. Знову китайці ходять в масці. Підкололи Максима, який часто замовляв щось на Алі.

— Давай ще нам завези той вірус зі своїми цяцьками.

— Та він же на пластмасі не живе, – не вгавав Макс, – Тим більше все і так з Китаю, я просто беру дешевше, тільки чекаю довго, особливо нині, тож точно здохне той вірус.

І ніхто не знав, що той вірус зʼявився не спроста. В Олега задзвонив телефон і він відійшов від компанії.

— Алє.

— Привіт, це Микита.

— Який Микита? – не зразу зрозумів вже дещо захмелілий Олег.

— Колишній клієнт, ледве тебе знайшов. Ти що нині не займаєшся сталкінгом, чи перебрався на іншу платформу?

— А... Зрозумів, вибач, я трохи тут святкую батьківство.

— Що ж вітання і від мене, але є справа.

— Яка справа?

— Треба терміново до «Дуги»

— О, не можу обіцяти, я тут трохи перестав ходити туди. Сімʼя і те се...

— Але нам по любому треба. Давай при зустрічі розповім подробиці.

— Добре, бувай.

Тепер йому, ще говорити з Анютою, хоча, ні. Спочатку поговорити потрібно з Микитою, хоча останній був стурбований і переконливий, але... Так знову але, давненько його не було.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.