5

Попивши кави, ще трохи переглянув стрічку фейсбук. Але не довго.Все ж дорога своє дала. І навіть натуральна кава не справилася з моєю втомою. Тому зрештою я поставив гаджет на зарядку і відправився до дивану.

— Що, ранок добрим не буває, прокидайся соня. – розштурхав мене Олег, сам він був у повному бойовому, не вистачало лише ранця за плечима.

— Буде він тут добрий, – мовив я та пішов вмиватися.

На столі вже була яєчня та кава. Перекусивши та одягнувшись я був готовий до пригоди.

Ми вийшли з будиночка і Олег позачиняв все і поставив на сигналізацію. І ми вирушили в невідомість. Точніше, то для мене тільки невідомість, бо Олег же провідник.

Йшли тихо, все-таки патрулі ніхто не відміняв. Не пройшло й пів години, як ми дісталися до огорожі. Ну як огорожі, одним словом, ці шматки дроту колись нею були. Нині ж дріт проржавів, стовпчики прогнили. Вітер дмухне і вся конструкція розпадеться. А от табличка ще дивом була читабельна: «Оп_сно высокая рад_ация».

Ми звісно не зважали, перейшли через колючку, і пішли в глиб зони. Майже нічого не змінилося, все той же ліс, ті ж запахи, навіть детектор мовчав. Я навіть подумав, що він вимкнувся, чи зламався. Перевірив, ні – прилад відсвічував зеленим і показ був 15 мкР.

— Ще рано в нього вдивлятися, – помітив мої маніпуляції Олег. – Тут навіть чистіше ніж в Києві.

— Та ладно, як таке можливо?

— Природа відновлюється швидко, пилюку змило дощами, щось поглинули дерева та трава, до речі піднеси до землі.

Я підніс прилад до землі, і дійсно цифри пішли вгору, але все одно 20 мкР це в межах норми.

— Дійсно при землі фон збільшився.

— Норм, пішли, бо так і не дійдемо до покинутого хуторка.

І я покрокував за ним. Поступово ми таки вийшли з лісу і... зустріло нас кладовище. Хрести вже майже всі струхли, а от камʼяні пам'ятники ще були досить міцні. Не знаю чому, але мені приглянувся один з них. Дивний він якийсь. Це була куля на квадратові. Я підійшов до нього і був здивований вдруге.

— Дивися, прикол: «Умеръ 31 февраля 1888», – було викарбувано на ньому.

— Хм, дивно, я до цього якось не заглядав сюди, може пізніше якісь пранкери домалювали, але ж ні ніби оригінал. – разом зі мною дивувався й Олег. – Тим більш глянь, який рік, може тоді і було таке, а втім, хтозна, сфотографуй – буде на пам'ять.

— Ок, але ліпше ти, хочу, щоб і я був на фотці, – і я передав йому свій смарт.

Після „фотосесії” побрели далі. Неподалік знайшлися рештки хутора. Де-не-де ще не до кінця розвалені хатини, а де лиш купка глини. Видовище ще те.

— „Дєревня новічков”, лише Сидоровича і тих новічков не вистачає.

— Ага і зброї не вистачає разом з мутантами, – чи то посміявся, чи то серйозно мовив Олег.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.