35

Карантинна весна пройшла. І ні карантин геть не зняли, але суттєво його послабили. То ж хоч-не-хоч, а довелося виходити на роботу. Не може електрик дистанційно працювати. Хоча, цікаво було б на це подивитися.

Сидить такий електрик за ноутбуком і: „Візьміть он отой провід, ой не той... Ну і що, що вдарило струмом...”

Та ні, ну його. Видовище ще те було б. Цим має займатися фахівець, або людина, котра хоч елементарні поняття має, нас і так давно не пʼятдесят два мільйони.

Тож дні трохи втратили в особливостях. Кожен майже такий, як і попередній. Зранку праця, ввечері дружина, вихідні дача. Хоча ні просто їздили в гості до батьків.

Там і повітря чистіше, та й поміч біля землі завжди потрібна. І свіжі овочі, фрукти. Літо, як літо. Звичайне таке українське. Вже без хрущів над вишнями, бо то таке в травні буває, але з людьми, які мов ті хрущі. Лишень не над вишнями, а під ними. То їх же і збирають, до грядки обробляють.

Мабуть, це в нас в крові, чи то так нас привчили. Але літо проходить швидко. І настає жахливий день для всіх школярів, а може і не для всіх... Так приходить вересень, і школи відкривають свої двері для школяриків. І для першачків, що ще оглядаються і дивуються, що це воно таке, для них понавішувано кульок. Все зроблено, щоб перелякані дітлахи заспокоїлися і відчули, що їх тут люблять. В когось з рук вириває кульку і вона летить, така жовта, на фоні блакитного неба. А потім ще одна ледь помітна на фоні блакиті. Точно як прапор нашої держави, що ж символічно.

Саме в такі дні, коли ще літо володарює, сонце дає тепло, а хмари лише готуються завдати удару, бомбардувати землю маленькими бомбочками-краплинами, я став татком.

Довго ми сперечалися, як назвати сина. Так у мене буде син. Роман Микитович. Не знаю чому клин клином зійшовся на цьому імені, але всі мої варіанти були відсторонені. Роман і все. Хоча звучить не погано. Римлянин. І дійсно повадки ще ті, римські. Спочатку завоював наше ліжко, а потім і всю квартиру.

Ще той бешкетник. Тож консоль довелося ховати. Одна в надійному місці, інша на шафі, де малюк ще не міг дістати. Але чи на довго це його стримає. Телефон мами вже постраждав... Але то ж телефон, а не чарівна паличка, без якої в будь-яку мить може трапитися щось страшне.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.