Розділ десятий

Ну і як завжди – коли ми прийшли, то вдома в жінки не було анікогісінького! Все ж слідкує. Дух, якби до неї з власної волі прийшов, то в хаті б і залишався. Та що ж кому та жінка ж зробила? Вона удова, дітей живих не має, перепродає свиней і з цього живе. І, якби ми в неї не питали, то він би на неї таке не напустив, бо порадив же ж добре.

Але він все ж ще та гнида! Гірше від того плотогона, що до моєї матері чіплявся. Біда не в тім, що в плотогонів по родині на кожній пристані, воно буває, а в тім, що він її зразу під спідницю поліз і брехав, що аж старший над десятком плотів. Тут же ріка! Новини зразу розносяться! Якщо ти вже сивий, а так і слідкуєш за тим, щоб пліт не розв’язався, то руки в тебе не з плечей ростуть. І я не можу зробити на ріці от такенну мілину! Вона тут завжди була!! Питати в людей треба, що та як, коли плоти перший раз отак пливуть, до Чорного Каменю з Двох Сестер. Ріка тут широка, спокійна, але як не крокодил, так мілина. І ото коли паводок, то все село вилазить на дахи.

Але ще ж Гадюки! Тут, в місті, їх немає. Взагалі. Гадюки живуть ближче до води. Треба йти вище за річкою, до Двох Сестер, там їх ціле кубельце. Звісно, ж можна їм листа написати, але туди поки хтось писемний додому прийде, то я стану старезним сорокарічним дідом.

І, якщо їх порозпитувати про людей з Черепах, то вони щось знають. Гадюки дуже люблять хвалитися своїми війнами. Я ж знаю, половина вояків-вовків з них, бо шестипалі. От дивно - чого в усіх інших людей - на руках десять пальців, а в Гадюк - аж дванадцять? Шостий палець в них - така кісточка негнучка, за-за мізинного пальця виростає. Мабуть, чухатися ним зручно.

Але поїдемо ми в гості до них ой не сьогодні. Бо це поки зібратися, поки човна обдивитися, поки знаки підновити, аби дня через чотири в ріку вийти. Човен в осередку свій, але він мені не подобається. Старий дуже вже, та ще й з кори. І чи то не моя тітка біжить? Що сталось? Вона ж завжди поважно та повільно ходить, щоб сусіди чогось не подумали. Пожежа, чи що?

Не пожежа? Хліб бігає? Оті коржі? Отепер вже я побіг, бо такого і не чув, а діти там самі залишились. Вірніше, я тільки встав, а мене вже Вовк за плече вхопив. Та я вже ж і у світі духів був, і коло бачив. Але удвох - зручніше битися.

- Молодий ти, Тес Ке. Духи безпечними не бувають. Навіть якщо вони виглядають, як маленькі пуголовки.

Розрадив! Тітка, як почула, то в крик. Вовк її дорогою розпитує, як це сталось. Чи не приносили додому щось нове? Тітка наче нічого не купляла, а от дядько Пацюк приніс додому брязкальце, щоб діти грались, сказав, що хтось подарував.

І ото зранку, як дядько Пацюк пішов з хати, і почалось. Став хліб від рук тікати і підстрибувати. Якщо дітей ніхто не зжере, то когось увечері будуть бити. Ги-ги-ги! Воно й не жарти, але як таке почути від когось, то весело виходить - жінка об чоловіка качалку зламала!

Прибігли. Діти в хаті сидять, на кухню носа не пхають, з кухні чи сміх, чи плач чути. Встигли! А де дядько Пацюк? Мав би вже прийти. Може, то його вже вкрали? Чи повечеряли ним? Там є що їсти.

А хліб стрибає, як ото м’ячем граються. Важким таким м’ячем, бо всі горщики вже побиті. От чому вони так на горщики кидаються? Робити їм нема що, чи як? Вовк мені шкіриться і пхає мене до малих. Ну от! Мені що, їх вчити показувати дулю? І тут одна дитина, ота маленька. Старший де? Тітка не кричить, тобто нічого страшного там не відбувається. О, повзи сюди. Хочеш дулю? На дулю, на! Ота дулю треба крутити. Отак пальці складати. Ой яка дуля!

На кухні щось гепнуло. Може, допомогти треба? А ні, вже Вовк мені руками махає. А мале вже показало тітці аж дві дулі. То що там було? Вірніше, хто?

О, прийшов дядько Пацюк разом зі старшим. А коли це старший собі носа так розквасив? Учора? Йому хтось допоміг? І для малого братика дав брязкальце? А хто то був, ти не бачив? Але нам двічі не щастить, бо Пацючок вчора влетів головою в стінку, на чомусь підсковзнувся, і головою в стінку. Його хтось підняв, обтрусив і привів до батька, а Пацючок його не роздивився, бо носа добре зламав, в нього сльози дощем лилися. І, як Вовк їм і пояснив, то вони усією родиною злякалися. Добре злякалися.

А дядько Пацюк ще пригадав, що наче до нього якийсь лисий підходив, хліб купляв. Два чи три рази, привітний такий дядечко, носом при розмові свистав. А куди отой привітний дядечко пішов, того дядько Пацюк не знає, бо він сьогодні хліб продає, а не витріщається на людей. І це йому ще розгардіяш на кухні не показали. Веселий в нього буде вечір! То ми підемо? В тітки рука важка, я ж бачив, як вона старшому вуха дерла.

І краще б їм у нас ночувати. А тітці сказано аж три рази, щоб будь-що від будь-кого спершу богам дарувала. Бо хто ж його знає! Особливо того, лисого. Він же ж спершу Пацючку допоміг, носа вправив, як було. І от дійсно - як було. Синці є, а ніс цілий. От чому б йому дійсно людям не допомагати? Він, лисий той, вміє добре. Але - чи не може, чи мусить.

Так. Треба дядька Пацюка притиснути, щоб розказав усе. Він уважний, стежить, щоб в нього покупці товар не вкрали. Просто він знаючих не любить, лякається.

Цікаво, чому? Він же не чаклун? Якось неприємно, якщо чаклун мою родичку мацає, ще й племінників наробив. А дядько Пацюк наче думки мої почув, бо дочекався, коли я спати прийду, та й пояснив пошепки, що до чого. Не чаклун він, тільки йому від цього не легше - в нього батько був старої віри, коли духам жертвували. І його навчив. І йому тепер страшно аж подвійно - що духи його зжеруть за те, що він їм тепер жертви не приносить, і що про нього знаючі довідаються. Що він духам жертви приносив. Кролів, головним чином, коли не одружився ще. А от потім вже злякався за дітей.

А я й не знаю, що казати. Їм не буду, але в духів вірити не можна. Не тому, що боги науа кращі, а тому, що духи брешуть. І їм не потрібні твої молитви. Я бачив, які вони насправді - смерть. Бридка липка смерть. І обіцянки їх - попіл за вітром.

Дядько на мене дивиться. Теж мовчить. Я ж йому хвалився, як духів шматував і як бачив, що вони з дитиною невинною роблять. А от тепер його духи йому дитину мало не з’їли. Так, боги науа люблять кров, але ж і серед них є Кецалькоатль, якому не те, що не треба приносити криваві жертви, але й не можна.

А от мені спитати треба, чи не молилися усі жертви лисого духам? Бо тоді зрозуміло, як він до них тягнеться. От тільки куди мені тоді пхати дядька-гончара? Він аби Тлалоку молився, та й то, коли в річку впав.

Ото краще б я і не питав наступного дня! Бо дядько Пацюк ще й винен осередкові диск та кошик. Плетений такий кошик. А про його віру в духів вони знають і довго так знають. І ото дуже цікаво, коли ж він їм борг віддасть! А з іншими постраждалими - а не вгадав я! І родичі ткалі, і жінка зі свинями, і мої родичі - а не моляться вони духам! Жерці знають і знаючі знають.

І ще дещо ми знайшли щодо того лисого - гілка Метеликів, які його узяли до себе, Жовті Крильця, існує досі. Але живе не тут. А отам, де льон вирощують. То далеко! То на рівнинах. Вони хоча б письменні, то швидше відповідь напишуть. От чому всі якось літери знають, а Гадюки - ні і все? Та малі діти на стінах погані слова пишуть грязюкою чи крейдою і ніхто їх не краде, хіба що від власників будинку лупня отримують.

І я нарешті дізнався, чому клани так дивно називаються. Того Ропухи ропухами звуться, наприклад, що першу жінку в клані духи не помітили, коли вона ловила ропух. А чому тоді нема кланів “Дерево” або “Яма”? За деревом значно легше заховатись. Треба питати. Можливо, вони не будуть так реготати, як ото з дядьком Пацюком.

А ось на це весело їм не стало. Той, з Кабанів, подивився на мене так, як на помираючих родичі глипають. Та й пояснив, що духи теж люблять кров і серця. Навіть у комашок якась їх комашина крівця тече. А дерево, хоч і живе, та не так.

А ще мені треба знов писати три звіти. То нудно! І мені не дозволяють купити оті літери, щоб швидше було, кажуть, що то для дорослих річ, а мені ще рано! Як духів на шматки роздирати, так дорослий, як в братство вступати, так дорослий! А звичайну річ купити - дитина. Щось тут не те. Піду коли-небудь, та й спитаю в жінки, що продає, що ж то таке, і чого його дітям купувати не можна.

Ой, а хто то на вулиці такий крик підняв? Та що ж то сталось, що моя мати прийшла? Я ж був вдома нещодавно! І не тільки мати, а ще той зброяр, з ярмарку, що мені ножа продав. То ж ви всі по черзі кажіть! І, мабуть, не мені. Бо я тут сиджу тихенько. І, як бачите, живий та цілий. Ні, мамо, в мене все на місці, ніхто мені голову не відривав та тобі на поріг не підкидав. То чиїсь дурні жарти! Голова людська? Не гарбузова? А зброяр тут до чого? Тебе привіз? То таке треба казати от їм, он Вовк сидить, там, в кімнаті, папери усякі читає, надворі - ще один Кабан. Я з ними духів бив, я їх знаю, в них поради питати треба. А ще вони інших знаючих порадити можуть.

А я собі живий, цілий, їм квасолю. І ось таке мені не подобається. Це вже залякування. Але назад дороги мені вже немає. І то не Тлані жартує? Може, якусь свинячу голову ножиком обрізав, щоб на мене було схоже, та брудом вимазюкав? Не він? Я б йому руки поламав за такі жартики.

Зброяр гигикає. То ж смішно, як не з тобою. Але, якщо мати не бачила нікого лисого, а вона не бачила, то він, що, не сам? Погано. І до мене вже йде ще один знаючий. Товстий, одноокий, наче з Круків. Я його вперше бачу, але місто тут велике, людей багацько.

- То ви, пані поважна, і не злякались? - он який Крук улесливий.

- З ним розучишся! То в крокодила камінням кидається, то на духів голіруч лізе.

- В мене своїх трійко, то я мав би звикнути. А вони мене кожен день розважать - то на дерево видряпаються, то в колодязь полізуть або в ями, де глину добувають. То де та голова? У селі залишилась?

- Та я з собою принесла! Щоб жерці її виварили, і ото вже череп поховати, як треба.

Крук аж гикати почав. Бо череп ховають, щоб покійник не шкодив живим. І отепер мені цікаво, що це сталось за чотири доби, що матері такий могутній захист треба? І чи не причетний до цього отой, з того берега? Сом? Він наче не погана людина, удівець, бо його дружину змія того літа вкусила, а дітей в них ще не було. Можна б було мені і раніше сказати! І от якось не дуже зручно питати, коли це вони встигли та кого зробили у болоті? Сестру чи брата мені?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.