Розділ двадцять четвертий

І я довідався, хто там жив у селі з кривою грушею. Люди. Такі самі, як мої сусіди навпроти. Так само глечик на тині стирчить, жаба кумкає, жінка воду несе. Діти в носі длубаються, в калюжі граються, на нас дивляться. І чого мене сюди не пускали? Не так вже й далеко. І отой товстий знаючий теж поруч сопить, дуже вже йому цікаво подивитися на скриню. Мені не шкода, але сережки там мої! Дві пари! Якщо брат Тескаль поділиться, бо ж це він шукав.

О, а це ще що за хата, що двері є, а даху немає? Нащо це? Якби тут сушили рибу, дах би був, а хата так і побудована, все побілене, по кутками жердини, на жердинах - черепи людські. Темні, жовті. Кажан, який з нами пішов, як побачив, так і сів на ту скриню, що посеред кімнати стоїть.

Під носом у осередку! Хата духів! Того тут і даху немає. А от черепи свіжі. Кажан вже й голови не підіймає. Бо за таке на своїй території можна без власної голови залишитися.

- Ніхто ж не скаржився! Ні одна людина.

- Так, тут тихо. Нічого такого не ставалось років з десять. Бо ніхто духам жертви до минулого місяця не приносив. А от чому почали? - брат Тескаль облизується.

- Риби багато, дощі гарні, все росте. Не від голоду, - Кажан так і сидить.

- Це свіжі черепи, пане-брате. І свіже згоріле тіло. Комусь щось дуже треба. Навіть нас не боїться.

- Гроші, кохання, діти. Треба шукати або дуже багатого, або дуже бідного, - товстий знаючий нарешті зігнав Кажана зі скрині і сам став навколо неї увиватися.

- Або хворого, пане-брате, - мені б мовчати, бо то ж мій осередок будуть половинити.

- Хворого? - брат Тескаль перестав облизуватись і подивився на мене. — Хвору дитину з наляканими батьками, хвору людину, що вже не може жити, як раніше. У таких страху вже немає, разом з залишками розуму. І, скоріш за все, вони не такі й місцеві. Село на річці, хто там буде шукати. Але село з поганою славою, то тутешнє знання. Чого ви сидите, панове-браття? Йдіть, шукайте. А ми удвох будемо питати, чого це така маленька очеретяна скринька така важка.

Я, може, подивитися хочу! Очерет легкий. І тривкий у воді-болоті. Це річ може бути стара, але може бути й нова. Але в нас не та біда - як я зі своєю ногою теж хотів багато дурні усякої зробити, то й інші люди можуть. Тим більш, не всі ходять під Тецкатліпокою. Хтось хоче жити тихо та спокійно, щоб усі поважали, в гості ходити. Чи оженити дітей, щоб було все гарно та пишно, на столі ксоло з підливою, смажені помідори і все таке. До речі, в них тут ростуть здорові білі помідори, я такі хіба що на базарі в місті бачив. Треба матері один в город зірвати.

- Не треба, вони гіркі, не на їжу, а від жуків, - Кажан, зараза! От же ж людина, завжди все псує. Я ж знаю, що білі плоди ніякі не їдять. Біле - колір духів, біле - то горе.

А от ще що дивно, тут майже всі хати помальовані знаками Коатлікуе. Та невже в такому маленькому селі так вже треба славити матір богів, що все починає та все закінчує? Коатлікує в великих містах знають, а не тут. Чи коли нове село чи місто починають чи зі старого міста назовсім йдуть, ото коли вода тікає. А тут - шоста хата поспіль!

- А знаки ці свіжі. Тут щось таке було, що і її згадали, і духів. Треба нам до старости.

А старости і нема. Тобто є, але він другий день до тями не приходить, хворий невідомо на що, аж корчить його. В Кажана зразу посмішка ширше вух стала.

- Дивися, пане-брате. Ось що з ним - це плата духів. Він щось зробив. Скриню відкрив.

- Та ми ж наче їм віддали! - якийсь дядько бовкнув з кутка в хаті старости.

- Що ви їм віддали? Яку жертву? Не ксоло, не кроля! - Кажан вже сам шкіриться, як брат Тескаль.

- Свиню зарізали!

- То в тої свині руки та ноги.

- А хлопця - не я! Рештки свині можу показти, панове.

Ми на ту свиню подивились. Дійсно роздірана, ще й вивернута. Звірі так не вміють, люди так не можуть.

- А нащо він до тої скрині ліз?

- Там же скарб! - дядько нас чи не боїться, чи не знає, хто ми такі. Нахабно розмовляє.

- І він того вартий?

- Срібло, золото, водяний камінь. Хіба ні?

- Ні. Воно не ваше. Закляті речі. А ти взагалі хто і що в селі забув? Бо не босий, плащ новий.

- Збирач податків. Прийшов до старости, а він отако. То мені його жінка каже, щоб свиню різав. Я й зарізав.

- А я вам другий раз кажу - це не хвороба! Ніхто таке не лікує. Шукайте собі вже другого чоловіка.

Що? Тут лисий? А он він, з-за хати виходить, поруч зі старостихою.

- От у знаючих питайте, що ваш чоловік знайшов. Вони вам і пояснять, що до чого.

Кажан аж чхнув від несподіванки.

- А ще - це мої речі! Так що я й поскаржитись можу.

- Руки та ноги?

- Ні, - лисий на нас витріщився , - то моя скриня, шкіряна така, зміями розмальована, там в мене інструменти лікарські. Хто її затяг під чийсь скарб - то я в вас питати хотів. Моя ж скриня, мої ножі, буравчик, щоб череп просвердлювати, голки, нитки.

- Тобто в тій очеретяній скрині - ще скриня чи як?

- Коли боги людям розум давали, ти пішов жаб ловити? Там чиїсь гроші, потім - оті ноги, під ними - вже моє. Бо комусь не було що робити, і він попхав своє на моє, як горщик у горщик, а там ще горщик у тих двох. Голки не попсуйте!

- А чому змії? - Кажан чи цікавиться, чи йому справді треба знати.

- На таку річ знижка була, то я й купив. І мені теж цікаво, чиї то ноги! Бо я таке не робив і не раджу. То дурниця, людина ж сама свою долю робить, а зірки - то таке. Можна варити кашу, можна не варити.

- А тоді так можна робити?

- Так - це як? Підганяти народження дитини у певний день чи ніч? Можна, тільки я ж кажу, що це не працює.

- Я про “військову скриню”, а не про дітей! В мене свої вже є!

- А це я в вас питаю, бо ховати речі в світі духів більше ви вмієте. І Чаплі, яких тепер немає.

- А золото і водяний камінь - старі.

- Старі, та не дуже. Там знаки Сов і одного майстра, який живий-живісінький.

Міська варта багато втратила, коли лисий подався у лікарі. Ти йому слово, він тобі сорок, та ще й вбивцю знайде.

- То це просто чиїсь матеріали? - Кажан вже ладен бити місцевих ногами.

- Ні. Бо туди хтось поклав ноги, що зроблені ой не зараз, але свіжі. Так не буває. І вам знову ніхто не сказав про мою біду.

- Я сказав, - от чого зразу інших звинувачувати!

- І що?

- Та незрозуміло. Колодязь духів то таке, під що багато напхано. Одні такі люди швидко вмирають, інші - ні.

- То що ж мені робити, панове знаючі, що нічого не знають? Імені в мене немає, клану - теж. І я не пам’ятаю, що зі мною мої батьки зробили. От після того - сказали, як зайти до світу духів та як вийти кудись. До саме тих людей.

- Тобто вони це навмисно зробили? - Кажан просто дивиться на лисого, очей не зводить.

- Так такі речі завжди усвідомлено роблять, якщо ти не знав, а от чи навмисно зі мною таке зробили - того я не знав і не знаю.

Я мовчу, бо мене ніхто і не питає.

- А для чого у вас у клані таке робили?

- Жертва, пророцтво, підсилення чаклуна, змінити долю. Але долю не дитини, а свою власну, - лисий зітхає, як старий дід увечері.

- Для вас, можливо, і не має, але я з цим казна-скільки вже існую.

І чого той лисий на мене так вирячився, наче я заїхав на дах школи верхи на сусідському бурому підсвинкові?

- А він тобі нащо? Ще ж підмайстер, не вчений, не вивчений, - Кажан теж помітив, що лисий до мене якось гарніше ставиться. Це ж чому? Моя мати - пристойна жінка, мій батько їв тих духів, не треба мене вважати Черепахою!

- Вбиває добре. Малий, а вбиває без роздумів, без жалю, без страху.

- Думаєш, що він тебе зупинить?

- Мріяти мені ще ніхто не забороняв, та й на мого знайомого трохи він схожий. Давно, не зараз, такий горлоріз був!

- А що ж він не зміг?

- Бо в нього було своє життя, а в мене - своє. Він спробував. І потім я йому чверть місяця заїкання лікував. Бо покійники у двір приходять, та не так і не убивцям своїм.

- Як не похований за правилами, то може, але до родичів, - от таких я вже бачив. Можна і похвалитися!

- Вбиває добре. Малий, а вбиває без роздумів, без жалю, без страху.

- Думаєш, що він тебе зупинить?

- Мріяти мені ще ніхто не забороняв, та й на мого знайомого трохи він схожий. Давно, не зараз, такий горлоріз був!

- А що ж він не зміг?

- Бо в нього було своє життя, а в мене - своє. Він спробував. І потім я йому чверть місяця заїкання лікував. Бо покійники у двір приходять, та не так і не убивцям своїм.

- Як не похований за правилами, то може, але до родичів, - от таких я вже бачив. Можна і похвалитися!

- Та невже ви такого пуголовка до отакого пускали? Зжеруть.

- Якби ж то. Йому когось на шматки роздерти - як мені ноги помити. Ти ж і сам бачив, який він може бути.

- Може - не те саме, що стане. Я ж не винен, що в вас вже немає тих людей, що розуміються на більш складних чарах, а не на привороті до сусідки.

- Усі такі розумні, а тарілки ксоло лиже! - до нас йде брат Тескаль. - Скриню з медичними голками можеш забирати, там чар нема.

- Нікому дірочку в черепі не просвердлити? Допомагає, якщо сильний головний біль у високої, товстої людини з червоним обличчям та дратівливим характером.

Навіть брат Тескаль зубами ляскнув.

- Хто про що каже, а змія - про танці. Тут біда інша. Якщо то не ти, а тобі не треба хід до духів пробивати, це відомо, то тут ціле гніздо тих, яким до брата Паскаля треба. Він їх дуже любить, завжди каже, що їм треба спершу сповідатись Тласольтеотль, а потім він до них береться, щоб хоча б душу вони остаточно не зіпсували. І, до речі - Майте з клану Вужів - то хто? У другій скрині був йому лист.

Це ж хто моєму брату мертвому листи пише? Майте - ім’я не кланове, то зірка, за якою на річці приплив та відлив передбачають. Батько кланові імена не любив.

- А від кого, пане-брате?

- То не написано. Таке, як про кохання. То мені і цікаво, Тес Ке, чи то твій брат, чи ще хтось тут був? Була в нього дівчина чи як?

А ось цього я не знаю. Я ходити вчився - брат вже був з клановими знаками, у нас десять дощів різниця.

- А дайте мені на того листа глянути, панове знаючі. Я таке не бачив, але чув, - лисий до нас чіпляється, як гриб до кукурудзи.

- А таке - це що? - брат Тескаль облизується.

- Живі з мертвими спілкуються. Особливо якщо молода дівчина гарного хлопця бачить. А хто там живий, то не має значення. Бо ніхто з них не знає, хто з ким спілкується. Ото не треба було всіх грамоти вчити, то б і не було такого.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.