Розділ дванадцятий

Майже дарма плавали, хіба що тому здоровому дядькові допомогли. То все ж більше для варти справа. А як нам туди дістатися? Воза чи валки якоїсь чекати? Бо пішки ой довго! А нам ще ж треба розпитати дещо - як дитина вже з клановими знаками Черепах опинилась аж під хатами Метеликів, у час Білих Дощів, коли Черепах вже не стало?

Кабан вважає, що то жарт чи помилка. Чи кажуть, щоб нас збити з пантелику. Брат Паскаль - навпаки, бо він і Черепах бачив, коли їх клан в силі був. І Черепахи щось вміли, ховатися серед духів. То могли просто дитину сховати, чи сама дитина гралася в хованки та вийшла казна-де. Буває.

А от зі знайомими покійного Куате вийшло таке, що ось тут їх ніхто не знає. Плоти йдуть звідсіля, але вони сіли нижче Гадюк. Зате про самого Куате нам таке вибовкали! Що він уночі на сома перетворювався та їв сусідських качок! Отакого не буває. Мабуть. Бо якщо буває, то мені залишиться їсти самі помідори.

А Вовк не сміється. Він таку людину бачив. То духи тілом заволоділи і бідолашна жінка вночі літала і кусала усіх, кого бачила. Але якщо Куате чіплявся тільки до отих сусідів, то вже брехня. Такий, одержимий духами, не може знайти якусь одну родину чи людину. І живе одну чвертку місяця, не довше. Просто його тут не любили. Поважали Куате, але не любили.

Звісно, Гадюки є Гадюки, вони люблять хіба що ксоло в мисці на столі. Але щоб усім селом? Покійний їм теж щось утинав, або я не кульгаю. Я ж знаю, що коли за кимось женеться все село, то або кохання, або хтось краде курей. Але й не кажуть нам нічого такого. Своєму - можливо, а нам - а от вам дуля. Гадюки є Гадюки.

І ще не зрозуміло, а чого він подався на плоти? Що йому було потрібно аж так далеко? І ще мені не зрозуміло, як ще дехто з Гадюк їсть квасолю? Машталь у них такий, що якось шитий, та дві ноги закриває. Одразу, і ноги окремо можна побачити у тканині. А зняти як?

Брат Паскаль з мене сміється, бо то вже не машталь, а “штани” зветься. Там мотузочка є, на якій вони тримаються. І не спекотно їм? Оті, в штанях, якісь колючі рослини збирають, що тут ростуть. То в них ноги захищені та ще рукавиці є. Їм звично. А те хоч смачне, яке збирають?

І, нам на радість, той здоровий дядько, що з Кроликів, найняв воза. Коні якісь нещасні, але значно приємніше їхати, якщо в кого суглоби від води болять. І от тому дядькові всі ці балачки про сомів ще й як не подобаються. Хтось бреше. Бо тут же поруч плавні, сховатися можна.

Але то в нього така робота, то він і знає, хто та як може брехати. А я - ні. Я й в сома-перевертня повірив. І оці цікаві, що чіпляються: “А куди їдете? А тещу не підвезете? А ви квасолю продаєте? А скільки за коня? А ваш онучок глухонімий?”. От чого зразу глухонімий? Вовк як зрозумів, що то йому кажуть, то вдавився рибою. Таке можна в брата Паскаля спитати, а Вовк ще молодий.

Кабан мовчить. От як виїхали ми від Гадюк, то він і замовк. Що вже сталось? О, там, в тому місті, що за тим містом, де мене прийняли до братства, живуть його жінчині родичі. І вони йому доньку не пробачили

Ну буває таке! Мені - пощастило, що я там битися зміг. А їй - ні. Або навпаки. Я ж не знаю, чи зможу битися другий раз. І я, після того хлібу, пані Кролиці, уродженої Ящірки, з її дурнуватим родичем і байок про сомів, тепер вже злякався. Ми розрили велику нору шершнів. І тепер вони прокидаються.

А так - гарно їдемо! Коні тягнуть, віз рипить, Вовк бідкається. Що колеса попсуємо, не треба так швидко нестися! Швидко? Як на крокодила без лап, то швидко, вчвал навіть, а, як на мене - повільно. Але теж гарно, сиди, пантруй горщик з головою, щоб не розбився та дивися на небо. Там пташки літають. Та слухай брата Паскаля, який згадує молодість та свого знайомого, який був на мене схожий. От тільки як - брат Паскаль не каже. З мене вистачає того, що той знайомий - крав коней та мало не втопив повій, які пливли з ним на човні. Він вмів плавати, а вони - не дуже. Це на що натяк? Ковалівна знала, що там неглибоко, мілина, ми рибалили! І човен не розвалили.

Вовк пирхає. Мабуть, він щось про того знайомого чув. А тепер мені дивно - брат Паскаль як жрець, чи був ним там, далеко, у Севільї. А де це він такого знайомого зустрів? Такі, як його знайомий, жертви приносять аби раз на рік, ото коли дощ великий. А зі слів брата Паскаля зрозуміло, що знайомий той не сусід, а гарний приятель , або взагалі другом йому був.

І ото нарешті, на четвертий день, ми доїхали! Вже й рибу з мого клунка нарешті доїли. Треба буде щось купити поїсти. А це місто не таке, як оте, де я був. Жертовники синім поцятковані, Тлалокові присвячені. Їм вода ой потрібна, тут майстрів багато, кушнірів, кухарів. А кухарі теж під Тлалоком, Старим Глеком, ходять. Тлалока іноді навіть глеком з водою малюють.

А тут їжі багато! Пиріжки з квасолею отам продають. І дитина продає кошенят, не на обід, а щоб мишей знищували. Гарні руді кошенята, з кошика визирають. Купити собі в осередок, чи що? Кабан головою похитав, мовляв, на пацюків краще ксоло купити, котів вчити цьому треба. Та в ксоло ж шкура тоненька, а в котів шуба густа, як обладунки. Кабан аж посміхнувся, мовляв, кого на що вчили. В ксоло сили вистачає пацюка зразу вбити.

А знайомі Куате, оті два плотогони, клянуться, що вмер він сам. Вони з ним самогон кукурудзяний пили, ще й додали пульке, ще й пивом долили, то він того. Він пити не міг, але любив. І от тіло зникло! Ото з плоту взяло і зникло! А потім голова, сама голова, без крові з’явилась перед ними! То вони її в воду викинули. Так вона, голова та, була суха і в ганчірку замотана!

От тільки Вовк, Кабан та брат Паскаль утрьох кажуть, що не брешуть вони. Ще ж що виходить? Ми живемо вище за течією, а вмер він нижче, за добу плавання до міста оцього! Так не буває! Голова мертва проти течії не може плисти. Але нам все одно треба до Метеликів, а ось це - почекає. Та й поховати його треба, бо ж не вбили людину, нащо тепер отой горщик носити?

А Метелики білі та жирні. Зразу видно - з хати не виходять! Та це й кланові знаки в них кольорові, на всі руки. В них тої фарби - хоч торгуй! А Кабан з тим здоровим дядьком, що з Кролів, перезираються, мовляв, почекає Куате. Щось вони знають, а мені не кажуть! Але забрали в мене ту голову і кудись з нею пішли. А ми, теж утрьох, пішли до найповажнішого Метелика.

І він нам ну так його, того лисого , вихваляв, що наче про двох різних людей чули! Лисий, за його словами, добріший від Кецалькоатля! Вмираючого на ноги підніме! Взагалі грошей не бере за лікування!

І що з того? Як у нього дві долі? І як це розуміти? Доля - це те, що людина робить та як на це боги відповідають, так в школі казали. І можна собі гарненько бути і лікарем, і злочинцем. Або в нього дух вселився, то дух дітей краде, а сам він це може людям допомагати. Але ж то треба в нього самого питати, бо родичі поганого не скажуть, а сусіди - доброго. А де його носить, хіба що Тецкатліпока знає. Він про усяке зло знає та бачить у своєму дзеркалі. Свиню йому в жертву принести, чи що? Свиня дорога. Спитаю в старших.

І вони знову посміялися, бо мене такому ще не вчили. Людина не знає, що в ній чи в ньому дух злий засів. Та не може отоді з ним битися та його не слухатись. Ото як вухо. Воно є, моя тітка з Кажанів тими вухами вміє ворушити. А чується тим вухом все одно далі в голові! І мені про це вже казали.

Він - людина, як я, як Вовк, як брат Паскаль і як отой дядько з відром на вулиці. І того його, того лисого, так важко схопити. І тому він і може зробити щось добре. Чаклунів знайти легко, їх видно у світі духів, з них духи кров п’ють.

І отепер я не знаю, як то він так вміє. Я зроду про таке не чув! І вони, Вовк та Кабан, теж не чули. Чаклунів - били, іноді навіть ногами. У свято, коли пульке з пивом намішали. От чого дорослі зажди щось таке вигадують, що на ранок тобі соромно перед свинями? Я пульке куштував, від нього зразу тягне на пригоди. Я ото пішов тоді та поліз битися з ковалем. Він мене узяв за вухо та мало не втопив у відрі, щоб я протверезів. То в дощ, що рік починає, всі дуріють. Але пульке мені більше не дають.

А ще я заблукав. І вийшов до казарми вояків-котів,а я навіть не знаю, як вийти до тутешнього осередку знаючих. , бо ми йшли від воріт і ліворуч тричі повертали, та через базар, та до Метелика, а потім я загубив у натовпі брата Паскаля і стою тут, як свиня у болоті.

- Що стоїш? Глухий? Дротики кидай!

Це він мені? Ще й оберемок дротиків у руки дав. В отой мішок? Дядьку, я камінням качок підбиваю! Ви б мені щось складніше дали! А дротики бойові, нічогенькі! Ну дивіться, дивиться. Всі десять в мішку.

- А що ти тут забув? - О, ще один прийшов, з повним сагайдаком стріл. - А ти чим думаєш? То ж дитина! Ми вищих хлопців беремо! Хоча кидає гарно.

- Та я не до вас, пани-браття. Де тут знаючі?

Той вояк-кіт, що з дротиками, мене роздивився, зітхнув.

- Та що ж його сталось, вже дітей до себе вони беруть!

- То духи розплодились.

То вони мене провели, куди треба. А тут осередок більший, чорними плитками оздоблений. Гарно. І отут вже стоїть Вовк.

- Та де ж тебе носило!

А, сонце вже сідає. Дійсно, довгенько ми йшли.

- То що вони казали?

- Та не на вулиці ж.

І от що дивно, тут мало духів. Так, хлопці когось приворожили. Хлопці? В нас в селі цим дівчата займаються. Гроші ще від людей тікають. Весело! То вони щось про Куате знають чи ні? І де Кабан, теж загубився?

А ні, от він чимчикує. Без горщика!

- Здали тих плотогонів варті. Вони його підпоїли чимось, а пульке підлили, щоб смак не відчув. А хто голову підкинув, то вже наша справа.

Місцевий знаючий сміється. А він не такий, не блідий, не жовтуватий, і не як річкові, світліше шкірою. От дійсно - як вовче дерево кольором.

- Голову підкинули?

Кабан аж кавкнув з переляку. А хто то?

- А що в вас стало?

- Багато чого, пане-брате. І людей залякують, і вбили когось, а тіло духи вкрали, то якийсь дивний чоловік з Черепах дітей краде.

- Черепах? - отой знаючий вишкірився, як звір Тецкатліпоки.

- Так, пане-брате. Не жартуємо ми. Трьох вже вкрав та затягнув у світ духів.

- А дуже малі діти?

- Три, чотири дощі.

- Погано. Живими ви їх не побачите. А дійсно з Черепах чи хто жартує?

- Схоже на те, що справжній. Він занадто старий.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.