Розділ одинадцятий

То на наш кошик з тою головою збіглися подивитись майже всі, навіть якась жінка, а мені не дали! Того й не дали, щоб краще розібратися - чи то зачаклована голова, чи просто людина схожа. Від бруду відмили, матері показують. Схожий був, дуже схожий, але от що дивно - передні зуби вибиті, оті, що вгорі, і вуха зрізані, теж вгорі.

Жінка та на мене дивиться, потім на голову.

- А отак, пані поважна, ви цю людину не знаєте? Він не хлопчиком був, невисокий дорослий. Можливо, підпиляні передні зуби і сережки на обох вухах, вгорі.

Мати голову ту в руках крутить, обдивляється.

- Як такий маленький дорослий, то не з річкових. Ми ж ото тягнемось, як квасоля по хаті. Тіло не гниле, то вмер нещодавно. Та й немає в нас такого, щоб чоловіки вуха пробивали.

- То ж не річковий він, - Кабан прийшов, - а Білка чи Сорока, бо якраз прибрали те, що на клани вказує. Може, з одного клану в інший перейшов.

- А чого зразу не Бджола? Що клани з самої хащі біля річки роблять?

- То ти питай. А на Бджолу він не схожий, в них очі дивні, жовті.

- А от мені цікаво, хто це так залякує і чому? - Вовк голову не брав, так дивиться.

- Так і мені цікаво, пане поважний. Красти в мене ще нічого, а грошей великих зроду не було.

- А хто знає, що ваш син в нас?

- Все село і ще базар річковий. Він же сам хвалився.

- А сварились ви з ким?

- Та ні з ким. Часу в мене немає, сваритись, мені сарай будувати треба, рибу сушити, курей знову купила, то ж і їх гледіти.

- А знайомий ваш нічого такого не робив?

- Не робив, бо його увесь час бачили люди і нічого на поріг він не підкидав. Я води пішла принести, то він до річки теж пішов, а як я прийшла, оце і лежить на порозі.

- А варта що?

- Побіг в кущі одразу, як побачив.

- А живете ви так, що до хати можна і зі шляху підійти. Тобто підкинути міг хто завгодно. А голова так була чи в щось замотана?

- В ганчірку подрану.

- То хто завгодно міг дати ось це комусь з ваших сусідів і просто попрохати покласти на поріг. Це ж яких шершнів ми розбудили!

- А зараз же базар пливе, - ота жінка на нас дивиться, - то ви там і питайте про цього низенького.

Нам тепер що так треба до Гадюк, що отак. Якщо вбитий з лісових кланів, то сюди він міг потрапити тільки річкою. Прямого шляху до лісів ще немає, будують та будують, все ніяк не збудують. А найближче до лісів місце, де можна плисти за течією - то якраз Дві Сестри. То дві такі здорові червоні каменюки, стирчать, як ворота, на берегах. Кажуть, там в дуже дивному одязі люди ходять, аж у звірячих шкурах. Ну в мене теж плащ зі свині є, але там не так вбираються. Хоч би тут не залишили! Але то треба дивитись, хто піде.

Так, мої знайомі - Вовк та Кабан, моя мати? Їй же ж треба додому, а пливемо ми проти течії, то якраз і підвеземо. Якийсь здоровий дядько з міської варти, сам з Кроликів. Брат Паскаль, якому дуже треба побалакати з Гадюками про те, чого мені знати і не треба, і не можна. Та я. Бо я можу винюхувати в світі духів. Головне, не вибовкати це матері. Бо такий крик буде! І ось ще хтось йде. Вуж, гілка Жовтобрюхих. Він човен тричі перевірив, ще й в синій пофарбував. І нікуди не попливе, бо в нього - одна нога і уся праця тільки на суходолі.

І ота жінка, що голову відрубану обдивлялась, то його дружина. Хоч питай, як це вони зустрілись, бо Вуж не найгарніший у місті, а от дружина його така, що на неї усі витріщаються, ще й свистять. Але мене ніхто не питав. З мене вистачає того, що я маю пантрувати скляного горщика з головою, її чимось залили, щоб не розкладалась, та теж узяли в подорож.

А ще ж треба води узяти, їжі такої, щоб не псувалась дорогою, одяг, що не страшно забруднити. Збиратись завжди довше, чим кудись йти. Бо хто ж там знає, що може статись. Ріка наша хоч і спокійна зараз, але ріка. От один на базарі розповідав, як пішов, човником поплив, до доньки в гості, а опинився в плавнях, де його мало не зжерли соми. Не так звернув і опинився казна-де. Його аж родичі шукали, ледве знайшли.

І ще ж треба все це порозкладати так, щоб човен не перекинувся, бо той здоровий дядько не вміє плавати! От як то? Всі вміють! Навіть сусідчин чоловік, що славить Уейуейкойотля! А такий здоровий дядько - ні.

І за нами дійсно хтось слідкує, бо ото тільки ми виштовхались з міської каламуті на широку воду, як почався такий дощ! Такі блискавки! А Кабан з Вовком так веслують, як мокре горить. А той здоровий дядько так лається, що крокодилам соромно. Страшно йому, бачте! А звикай! Вужі взагалі на човнах живуть. Але далі небо було чисте, і з нами було небо чисте. То не проста гроза.

Хоча дощ був простий. Звичайний. Добре, що їжу не замочив. І від дуль чомусь дуже швидко припинився. Я думав, що то така забавка, гра дитяча, а як ми всі стали в небо дулі тицяти, то дощу і не стало. А як справжньому дощеві так робити, то Тлалок сміється і ще більше дощу ллє.

І це мені не подобається. Дуже. Пазурі погострити, чи що? Так тут нема де. Та й човна перекинути можна, бо мій духовний обладунок від мене більший. О, про духів - а чи не можна на ту голову в їх світі подивитись? Може, він там буде з тілом.

І добре, що я цього не зробив, а тільки сказав - бо ми ж йому не родичі. Він цілим тільки родичам покажеться. А якщо дійсно був з Білок чи Сорок, то з нами трьома не те що балакати не стане, а й не подивиться зайвий раз.

О, на березі стоїть якась жіночка і продає раків. Купити, чи що? Гарні такі, величенькі. Але от грошей в мене немає. Чи є, але то не на забавку. Та й плисти до берега довго. Нудно! Як і кожного разу, коли не на веслах сидиш, а кудись пливеш. У воді видно здорову дровиняку біля човна. А, ні, воно разом з нами пливе. Чим би це підчепити, щоб подивитись, хто то? Бо крокодил і напасти може.

А той здоровий дядько теж побачив.

- Який сомище! Чотири дні одну голову їсти можна!

Сом? Чогось мені з ним знайомитись вже не потрібно. Бо мене він заковтне одразу.

- З берега ловити! Бо тут він нас втопить! - Кабан теж зі мною згоден.

- От чого ми не пішли шляхом? Бо завжди, як пливемо, то дощ, то град, то двоє здурілих рибалок! - Вовк теж на сома подивився, плюнув на нього.

- Та він якийсь маленький, худенький, нехай підросте, - і моя мати прокинулась.

Той здоровий дядько аж зблід. Він просто не продає рибу, а якщо подивитись як на товар, та на суходолі, той сом утричі меншим стане. Так, на трьох покупців.

А от як ми нарешті допливли, та стали по селу ходити, шукати, чи не знає хто, чия то голова, ой я пошкодував, що тут стою. Бо на мене все село витріщилось. І отак, як справжня гадюка на справжню ропуху. Добре, що інші братчики підійшли. Гадюки того чоловіка самі другий день шукають. Бо мав би вже повернутися, а все нема та й нема. Єдиний писар на три сотні людей! Куате з Лисиць, так його звали.

Лисиця? Далеко його занесло. Коти, Лисиці, Кози - то гірські клани. Але з його долею він міг і до моря податись, бо погана в нього вона була, як гнила мотузка. Була жінка - на неї дерево гепнулось, був син - так вбили на війні, ото коли на нас якісь люди з островів наскочили. Батько розповідав, що площа в столиці була червоною від крові полонених. Брат мій тоді був вже зі зрізаним волоссям, то років сім чи вісім тому було. Тобто Куате такий, як моя мати, чи трохи старший від неї.

А от чому його голову підкинули? Ні, зрозуміло, що схожий, але хто це його так і де решта? Голова одрубана чисто, то вміння велике треба. А кажуть, що з села він пішов живим та здоровим.

А ще кажуть, що брат Паскаль пішов до якогось старого і до наступного обіду його можна не чекати. Можна погуляти, подивитись, як люди живуть. Я що, села не бачив? Хати такі самі, глиняні, на березі сидить дитинча з вудкою, хтось смажить рибу. Нічого цікавого. Хто б мені пояснив, чому навіть я навчився літери писати, а Гадюки - ні? Хати будують, не дурні вони.

Кабан тільки сопить. А от Вовк пояснив, що в Гадюк довгий та поганий родовід, вони клан не самостійний, а відламались саме від Черепах. Дуже давно, але за походженням вони Черепахи. І саме тому вони їх досі ненавидять.

Я заплутався. Вовк почав спочатку пояснювати. Але вже на пісочку креслив, хто кому родич. Я все одно не зрозумів, чому вони Гадюки і з якого дива вони відокремились. Кабан тоді плюнув і пошепки мені сказав, що там сталось - Черепахи тримали забагато рабів та полонених, щоб їм гарно велося. А знаючи, що життя вже скінчилось, то й повставати легше. Одне повстання, друге. Восьме. А Черепахи ще й жінок крали. То оті полонені між собою перемішалися, дітей наробили. І поробили вже ті діти своїх дітей, шестипалих, бо родичі вже близькі стали. І вже оті шестипалі просто втекли якнайдалі. І народжували своїх дітей і помстились, коли Черепахи полізли на них.

А з письмом тому біда, що якраз Черепахи були дуже грамотні. То Гадюки неграмотні тому, що не хочуть бути схожими на предків.

І нарешті прийшов дуже злий брат Паскаль. Куате за життя пив та страждав. І достраждався до того, щоб якось піти до мертвих та витягти дружину. Зрозуміло, що з цього нічого не вийшло, а от заборгував він багато кому. І грошей в нього не було, то він з кимось кудись подався. Зрозуміло. То для міської варти справа, не наша. А от хто його вбив - то вже наша справа. Бо тіла в нього немає - духи відрубали. А голову залишили серед людей. Тепер він вже побачиться з родиною. А от де - та не тут. Його вбили на плотах. А він не бачив хто, бо спав, а тоді тіло духи і забрали. То що, брат Паскаль вміє мерців кликати? Я теж так хочу!

Але тепер нам треба тих людей, з якими плив Куате, шукати аж в тому місті, що за тим містом, де моя тітка живе. Ой то далеко! Та ще й шляхом, бо Вовк, Кабан та той здоровий дядько втрьох сказали, що більше вони в човен не полізуть! І він, човен, вже тече! А й справді! Треба купити свиню і принести Тлалокові жертву, бо з такими дірками ми б і з міста не випливли. То з-за того дощу, палубу роз’їло!

Той здоровий дядько підняв крик, що він звик до злочинців, а не до такого! Ну вибачайте, пане поважний, самі ж хотіли звіт від підлеглих своїх почути. А тут усієї злочинності - чийсь хатній сом поїв каченят. А як то - хатній сом? От чого в них в селі уздовж берега якісь ковбані з помиями викопані! То вони сомів підгодовують! Тут такі соми, що можуть берегом повзати трошки. А раз погодував, два погодував, а на третій ранок вже здорова слизька довбешка з ковбані визирає, вусами ворушить, смачного чекає. І краще від собаки!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.